ƒержавне регулюванн¤ > онституц≥¤ - ¤к захист ≥нтерес≥в держави та њњ громад¤н
¬≥дпов≥дно до онституц≥њ ”крањни державна влада зд≥йснюЇтьс¤ на п≥дстав≥ державних програм. “ак ¬ерховна –ада на п≥дстав≥ ч. 6 ст. 95 онституц≥њ затверджуЇ програми економ≥чного, науково-техн≥чного, соц≥ального ≥ культурного розвитку, охорони природи. –озробл¤Ї й зд≥йснюЇ, зг≥дно з ч. 4. ст. 144 онституц≥њ ”крањни, загальнодержавн≥ програми економ≥чного, науково-техн≥чного, соц≥ально-культурного розвитку ”крањни аб≥нет ћ≥н≥стр≥в ”крањни. р≥м того, в≥дпов≥дно до ч. 4 ст. 114 онституц≥њ ”крањни, новоутворений аб≥нет ћ≥н≥стр≥в надаЇ на розгл¤д ¬ерховноњ –ади ”крањни програму своЇњ д≥¤льност≥ на терм≥н своњх повноважень, у ¤к≥й концептуально викладаЇ стратег≥ю д≥¤льност≥, засоби та строки виконанн¤ завдань аб≥нету ћ≥н≥стр≥в ”крањни. ѕрограми своЇњ д≥¤льност≥ розробл¤ють ≥ окрем≥ центральн≥ органи виконавчоњ влади, ¤ких нараховуЇтьс¤ б≥льше 14 (залежно в≥д наданих њм функц≥й). Ќевиконанн¤ державних програм п≥дриваЇ дов≥ру до вс≥х, хто був обраний народом дл¤ кер≥вництва державою та практичного зд≥йсненн¤ державноњ влади. Ќа жаль, контрольна функц≥¤ за виконанн¤м загальнодержавних програм ≥, нав≥ть, за њх розробкою та прийн¤тт¤м послаблена ¬ерховна –ада дос≥ не розгл¤нула жодну з державних програм, ¤к≥ вона в≥дпов≥дно до онституц≥њ, повинна затверджувати. “ому, можливо, доц≥льно розробл¤ти Їдину державну програму економ≥чного, соц≥ального, культурного розвитку ”крањнськоњ держави ¤к на перспективу, так ≥ на поточний пер≥од чи р≥к. “ака програма обТЇднувала основн≥ показники ус≥х ≥нших програм, ¤к≥ повинн≥ розробл¤тись в≥дпов≥дно до онституц≥њ державними виконавчими органами й затверджуватись ¬ерховною –адою, що давало б законодавчому органов≥ вагом≥ п≥дстави дл¤ зд≥йсненн¤ пост≥йного контролю за виконанн¤м ™диноњ державноњ програми. ќск≥льки програми орган≥в державноњ влади зд≥йснюЇтьс¤ людьми, ¤к≥ уповноважен≥ на те державою ≥ законами, тому доц≥льно не лише анал≥зувати, так би мовити, зовн≥шн≥й процес, повТ¤заний зд≥йсненн¤м ус≥х програм, а й д≥¤льн≥сть ос≥б, ¤к≥ працюють у державних органах, оск≥льки саме в≥д них залежить дол¤ згаданих державних документ≥в. як в≥домо, державна влад може бути ефективна лише тод≥, коли њњ зд≥йснюють компетентн≥ фах≥вц≥. «а своЇю метою ≥ сутн≥стю правова держава (а саме њњ прагне утворити ”крањна) УаристократичнаФ у кращому розум≥нн≥ цього слова Ц ось акс≥ома, непорушна ще з час≥в онфуц≥¤, √еракл≥та та јр≥стотел¤. —аме це, гадаЇмо, мав на уваз≥ ѕлатон, коли говорив: Уƒоки в державах не будуть працювати ф≥лософи або... цар≥ й владар≥ не стануть... ірунтовно ф≥лософствувати й не з≥ллютьс¤ сп≥льно... державна влада й ф≥лософ≥¤ й доки не будуть усунут≥ т≥ люди Ц а њх багато, Ц ¤к≥ рвутьс¤ до влади... до тих п≥р держава не позбудетьс¤ лихаФ1 ритер≥њ, зг≥дно з ¤кими квал≥ф≥кован≥ спец≥ал≥сти повинн≥ залучатис¤ до зд≥йсненн¤ державноњ влади, можуть бути р≥зн≥, але основними з них Ї: служ≥нн¤ держав≥, високий фаховий р≥вень, патр≥отизм, вм≥нн¤ не лише бажати вир≥шувати питанн¤, а й забезпечувати њх виконанн¤ ≥ншими людьми, нести в≥дпов≥дальн≥сть за свою д≥¤льн≥сть. ” пер≥од побудови ”крањнськоњ держави до влади прийшло багато людей, ¤к≥ не мали досв≥ду державноњ роботи. ѕевною м≥рою в цьому провина кер≥вництва колишнього —–—–, ¤ке св≥домо стримувало п≥дготовку таких кадр≥в у тод≥шн≥х рад¤нських республ≥ках. ѕерш≥ кроки по п≥дготовц≥ кадр≥в, спроможних бути на р≥вн≥ сучасних завдань, ”крањнська держава лише зараз починаЇ. «окрема, створено ≤нститут державного управл≥нн¤ при ѕрезидентов≥ ”крањни, ≤нститут адвокатури, ¬ищу дипломатичну академ≥ю, јкадем≥ю мун≥ципального управл≥нн¤, систему вищих
1 ƒив: јрцишевський –. Ц Ћюдина ≥ сусп≥льство навчальних заклад≥в, ¤к≥ мають статус нац≥ональних, тощо. јле Ї й досить квал≥ф≥кован≥ прац≥вники, ¤к≥, на жаль, залишаютьс¤ не затребуваними, а тому вони не повною м≥рою використовують своњ знанн¤ ≥ можливост≥ дл¤ вир≥шенн¤ багатьох актуальних проблем, повТ¤заних з орган≥зац≥Їю та зд≥йсненн¤м державноњ влади. ” сучасний пер≥од незр≥вн¤нно п≥двищуЇтьс¤ роль науковц≥в щодо розвТ¤занн¤ цих проблем, але њхн≥ рекомендац≥њ, на жаль, не завжди враховуютьс¤. ћабуть таки варто памТ¤тати слушне пророче нагадуванн¤ св¤того апостола ѕавла, ¤кий писав: УЌастане бо час, коли здоровоњ науки не будуть дотримуватись, але за своњми пожадливост¤ми виберуть соб≥ вчител≥в, щоб вони њхн≥ вуха влещували. ¬они слух св≥й в≥д правди в≥двернуть та до байок нахил¤тьс¤Ф1 ќчевидно, необх≥дною умовою ¤к≥сного добору квал≥ф≥кованих фах≥вц≥в до роботи в органах державноњ влади Ї створенн¤ спец≥ального органу, ¤кий би обТЇктивно оц≥нював ступ≥нь п≥дготовки претендент≥в на зан¤тт¤ в≥дпов≥дних посад в державному апарат≥ за допомогою нов≥тн≥х метод≥в оц≥нки њх знань ≥ вм≥нь. ¬≥домо, що держава сильна тод≥, коли в самому народов≥ живе дух патр≥отизму, високоњ правосв≥домост≥, законопослушност≥. “ому одним ≥з основних завдань розбудови сучасноњ державноњ влади в ”крањн≥ Ї нац≥ональне, пол≥тичне й правове вихованн¤. ÷е означаЇ, що широк≥ верстви населенн¤ повинн≥ активно залучатис¤ до пол≥тичного житт¤. јдже лише тод≥ зможе усп≥шно зд≥йснювати публ≥чн≥ повноваженн¤, хто усв≥домив ≥ опанував власн≥ публ≥чн≥ обовТ¤зки. як зазначалос¤, пол≥тичне владуванн¤ складаЇтьс¤ з соц≥ального та юридично-орган≥зованого впливу уповноважених державних орган≥в ≥ посадових ос≥б на волю п≥длеглих, причому не лише силою права ≥ влади, а й власною правосв≥дом≥стю, тобто ставленн¤м людини до мети права, а в≥дтак й до самого права. ѕри цьому народна правосв≥дом≥сть може сто¤ти на висот≥ лише там, де ≥
1 ƒив: онституц≥йне право ”крањни. («а редагуванн¤м ѕогор≥лка) Ц .: Ќаукова думка. Ц 2000 с. юридична наука на висот≥. ќдне з основних завдань њњ пол¤гаЇ в тому, щоб поступово, але неухильно викор≥нити у населенн¤ неповагу або байдуж≥сть до правопослушанн¤. —аме про це писав в≥домий реформатор ѕ.ј.—толип≥н: УЌаш ≥сторичний гр≥х Ц неповага до ≥дењ права, до непорушност≥ законуФ.1 Ќа жаль, цей гр≥х ≥ дос≥ властивий нам. ќтже, лише при умов≥ в≥дпов≥дного впливу орган≥в державноњ влади на громад¤н, народ ≥ державн≥ органи будуть сп≥льно впроваджувати у житт¤ загальнодержавн≥ програми. як зазначалос¤, одним ≥з субТЇкт≥в конституц≥йно-правових в≥дносин з приводу орган≥зац≥њ ≥ зд≥йсненн¤ державноњ влади в ”крањн≥ виступають на п≥дстав≥ принципу под≥лу влад законодавч≥, виконавч≥ й судов≥ органи. ≤ншим субТЇктом у цих правов≥дносинах, зг≥дно з онституц≥Їю ”крањни, Ї людина. ¬≥дпов≥дно до ч. 1 ст. 3 онституц≥њ ”крањни, людина, њњ житт¤ ≥ здоровТ¤, честь ≥ г≥дн≥сть, недоторкан≥сть ≥ безпека визнаютьс¤ в ”крањн≥ найвищою соц≥альною ц≥нн≥стю. ” частин≥ друг≥й ц≥Їњ статт≥ викладаютьс¤ головн≥ завданн¤ держави перед людиною: держава в≥дпов≥даЇ перед людиною за свою д≥¤льн≥сть, причому утвердженн¤ й забезпеченн¤ прав ≥ свобод людини Ї головним обовТ¤зком держави. ¬иход¤чи з≥ зм≥сту статт≥ 3 онституц≥њ ”крањни можна зробити висновок , що за обс¤гом прав людина переважаЇ над державою. ≤ це ц≥лком законом≥рно. јдже, кр≥м б≥льших за обс¤гом повноважень, дл¤ людини й громад¤нина додатково, зг≥дно ч. 3 ст. 8 онституц≥њ ”крањни, передбачено судовий захист конституц≥йних прав ≥ свобод безпосередньо на п≥дстав≥ онституц≥њ. р≥м того, надан≥ онституц≥Їю людин≥ права ≥ свободи гарантуютьс¤. «г≥дно ≥з ст. 21 онституц≥њ ”крањни, вони Ї нев≥дсужуваними та непорушними. √арантом прав ≥ свобод людини ≥ громад¤нина Ї на п≥дстав≥ ч. 2 ст. 102 ѕрезидент ”крањни. ќтже, первинним, зг≥дно з онституц≥Їю, Ї людина й громад¤нин, вторинним Ц держава в особ≥ орган≥в державноњ влади. 1 ƒив: онституц≥йне право ”крањни Ц с. ћетою д≥¤льност≥ по зд≥йсненню державноњ влади в ”крањн≥ державними органами, зг≥дно з преамбулою онституц≥њ ”крањни, Ї забезпеченн¤ прав ≥ свобод людини та г≥дних умов њњ житт¤.1 ¬ир≥шенн¤ цього питанн¤ безпосередньо повТ¤зане з проблемою справедливост≥ в держав≥ ≥ сусп≥льств≥. ƒержавна влада завжди повинна дотримуватис¤ принципу справедливого розпод≥лу, але маЇ право в≥дступати в≥д нього тод≥, коли цього вимагаЇ обТЇктивна необх≥дн≥сть. —права у тому, що держава ¤к ц≥ла маЇ певн≥ самост≥йн≥ завданн¤, розвТ¤занн¤ ¤ких буваЇ ≥нод≥ можливим лише при умов≥ в≥дмови в≥д справедливого обл≥ку ≥ врахуванн¤ ≥нтерес≥в ус≥х верств населенн¤. ¬становленн¤ справедливост≥ у сусп≥льному житт≥ людей Ї, безперечно, одним ≥з основних завдань державноњ влади: це випливаЇ вже з самоњ природи права ≥ держави. ѕроте реальн≥ умови у держав≥ бувають такими, що висуванн¤ цього завданн¤ на перший план пор≥вн¤но з ≥ншими завданн¤ми держави може призвести до загибел≥ держави. ƒержавна влада не всемогутн¤: вона скута пол≥тичною незд≥йсненн≥стю ≥ повинна узгоджуватис¤ з нею. ѕол≥тично незд≥йсненним Ї передус≥м те, що руйнуЇ саму державу, Ц в њњ орган≥зац≥њ, особовому склад≥, тощо, тобто все те, що перевищуЇ сили правосв≥домост≥ та народноњ орган≥зованост≥. ¬ принцип≥, державна влада м≥цно повТ¤зана з розпод≥льчою справедлив≥стю, ≥ корисливе нехтуванн¤ нею н≥коли не проходить безкарно. –ежим, ¤кий впроваджуЇ без достатн≥х п≥дстав несправедлив≥ прив≥лењ, Ї режимом антипол≥тичним, в≥н компрометуЇ г≥дн≥сть державноњ влади ≥ п≥дриваЇ волю громад¤н до загальнодержавноњ Їдност≥. “акий режим не може бути м≥цним, оск≥льки сам породжуЇ т≥ в≥дцентров≥ сили, ¤к≥ рано чи п≥зно поставл¤ть питанн¤ про саме ≥снуванн¤ держави. ќтже, будь-¤кий в≥дступ державноњ влади в≥д справедливост≥ повинен бути в≥дкрито виправданий предметною вказ≥вкою на пол≥тичну незд≥йснен≥сть зворотнього.
Ќазва: онституц≥¤ - ¤к захист ≥нтерес≥в держави та њњ громад¤н
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-01-28 (2178 прочитано) |
.gif){kind=spacer}
