ƒ≥ловодство > ѕравопис зак≥нчень ≥менник≥в, власних ≥ загальних ≥мен у кличн≥й форм≥ та звертанн¤х

ѕравопис зак≥нчень ≥менник≥в, власних ≥ загальних ≥мен у кличн≥й форм≥ та звертанн¤х

≤менники чолов≥чого року ≤≤ в≥дм≥ни в кличн≥й форм≥ зак≥нчуютьс¤ на Цу (-ю), -е.

≤менники твердоњ групи з суф≥ксами Цик, -ок, -к(о) та де¤к≥ м≥шаноњ групи з основою на шипл¤чий (кр≥м ж) мають зак≥нченн¤ Ц у: батьку, синку.

≤менник мТ¤коњ групи мають зак≥нченн¤ Цю: кобзарю,  остю, секретарю.

≤менники чолов≥чого ≥ ж≥ночого роду ≤ в≥дм≥ни та ≥менники ж≥ночого роду ≤≤≤ в≥дм≥ни в кличн≥й форм≥ зак≥нчуютьс¤ на Цо (тверда група), -е, -Ї, -ю: д≥вчино, ћиколо.

≤менники ≤ в≥дм≥ни мТ¤коњ та м≥шаноњ груп, а також ≥менники ≤≤ в≥дм≥ни мають зак≥нченн¤ Це (-Ї) радосте, ћар≥¤, над≥Ї.

≤менники ≤ в≥дм≥ни мТ¤коњ групи, що означають ж≥ноч≥ ≥ чолов≥ч≥ пестлив≥ ≥мена, або загальн≥ назви, мають зак≥ченн¤ Цю: матусю, √алю, ќлю.

” звертанн¤х, що складаютьс¤ з двох власних ≥мен (≥мен≥ та по батьков≥), обидва слова мають зак≥нченн¤ кличноњ форми: ≤ване ћиколайовичу, √алино ¬асил≥вно.

” звертанн¤. ўо складаютьс¤ з двох загальних назв в однин≥ кличну форму можуть мати обидва слова або т≥льки перше: пане бригадир (е), пане директор (е).

” звертанн¤х, що складаютьс¤ ≥з загальноњ назви та пр≥звища, кличну форму маЇ лише загальна назва. ѕр≥звище виступаЇ у форм≥ називного в≥дм≥нка: пане Ўевчук, пан≥ јнр≥Їнко.

«вертанн¤, що складаЇтьс¤ ≥з загальноњ назви ≥ власного ≥мен≥, кличну форму маЇ загальне слово, а власне ≥мТ¤ може мати кличну форму ≥ форму називного в≥дм≥нка: друже ярослав(е), сестро ярино (а).

«вертанн¤ Ц це слово чи словосполученн¤, що називаЇ особу чи предмет до ¤кого звертаЇтьс¤ мовець. Ќа письм≥ вид≥л¤ютьс¤ розд≥ловими знаками. Ќайчаст≥ше звертанн¤ виражаютьс¤ кличною формою:

«оре мо¤ веч≥рн¤¤, з≥йди над город!

” документах найчаст≥ше використовуютьс¤ слова Ц звертанн¤, ¤к≥ виражають форму вв≥чливост≥: шановний, вельмишановний, ¬аше високродстойносте. “акож звертанн¤ми виступають оф≥ц≥йн≥ слова звертанн¤: пане, доброд≥ю, друже...

¬окативн≥ реченн¤-зверненн¤

¬окативне реченн¤ складаЇтьс¤ т≥льки з одного звертанн¤, ≥ називаючи адресата мови, передаЇ ¤к≥сь почутт¤: док≥р, рад≥сть, обуренн¤, незадоволенн¤, заборону, оклик.

’арактерними особливост¤ми цих граматичних конструкц≥й Ї те, що в них вживаютьс¤ т≥льки назви ос≥б у кличн≥й форм≥ або у форм≥ названого в≥дм≥нка. ÷е, переважно, власн≥ ≥мена або ≥менники, ¤к≥ означають ос≥б за њх с≥мейними стосунками (мамо, д¤дька, донько, брате).

ќсобливу роль у вокативному реченн≥ в≥д≥граЇ ≥нтонац≥¤, з њњ допомогою передаютьс¤ спонуканн¤ ≥ р≥зн≥ емоц≥йн≥ реакц≥њ. « семантико-граматичного боку вокативн≥ реченн¤ Ц нерозкладн≥. Ќ≥, сестронько мо¤, н≥¤ке з≥лл¤ не загоњть мого гор¤ (б≥ль). яринко! Ћюба мо¤, кв≥точко мо¤, зоре мо¤! (виражаЇтьс¤ любов).

ѕрофес≥онал≥зм

ѕрофес≥онал≥зм Ц це слова, ¤кими користуЇтьс¤ окрема група людей певноњ профес≥њ: театр, клоун, клоунада.

ѕрофес≥онал≥зми виникають, коли ¤кась спец≥альн≥сть чи фах, вид зан¤ть не мають розвиненоњ терм≥нолог≥њ (мисливц≥, рибалки). ƒруга група профес≥онал≥зм≥ Ц це загальнозрозум≥л≥ слова, ¤к≥ не Ї л≥тературними. «нати мову профес≥њ Ц означаЇ знати лексику, лог≥ку вислову, структуру формулювань. ” л≥тературн≥й мов≥ немаЇ абстрактних ≥менник≥в у множин≥, а у профес≥йн≥й мов≥ вони трапл¤ють. „асто слова позначають на¤вн≥сть ¤кихось однак (¤к≥сний, квал≥ф≥кований). ќзначають високий р≥вень.

” межах одного колективу, одн≥Їњ спец≥альност≥ твор¤тьс¤ слова Ц профес≥онал≥зми за допомогою преф≥кс≥в:

до Ц дообладнати сцену

недо Ц недоучив, недосп≥вав, не дотанцював

за Ц за процентувати (проставити проценти)

над-, понад Ц понадплановий, надсп≥ваний за доп. —уф≥кс≥в:

≥сть Ц пливуч≥сть;

ац≥¤ Ц девальвац≥¤.

1

Ќазва: ѕравопис зак≥нчень ≥менник≥в, власних ≥ загальних ≥мен у кличн≥й форм≥ та звертанн¤х
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-14 (1085 прочитано)