ƒ≥ловодство > ”сне д≥лове мовленн¤. ¬иди усного сп≥лкуванн¤

”сне д≥лове мовленн¤. ¬иди усного сп≥лкуванн¤

ѕЋјЌ

 ультура усного д≥лового мовленн¤.

¬иди усного сп≥лкуванн¤.

ƒ≥лова нарада. ¬иди нарад.

¬иди ≥ жанри публ≥чних виступ≥в.

“елефонне д≥лове сп≥лкуванн¤.

1)”сне мовленн¤ Ц це слухове сприйманн¤ певноњ ≥нформац≥њ.

«а допомогою усного мовленн¤ сп≥лкуванн¤ ≥ обм≥н думками в≥дбуваЇтьс¤ безпосередньо. ¬ усному мовленн≥ вживаЇтьс¤ побутова й д≥алектна лексика, слова розмовно-простор≥чного характеру, своЇр≥дн≥ фразеолог≥зми.

—интаксична будова усноњ мови характеризуЇтьс¤ тим, що в н≥й здеб≥льшого вживаютьс¤ прост≥ реченн¤, часто Ц неповн≥. ” складних реченн¤х переважаЇ сур¤дн≥сть. «вТ¤зок речень переважно безсполучниковий. –≥дко вживаютьс¤ д≥Їприкметников≥ й д≥Їприсл≥вников≥ звороти. –еченн¤ усноњ мови часто не вкладаютьс¤ в звичайн≥ синтаксичн≥ рамки.

«а характером сп≥лкуванн¤ усне мовленн¤ Ц д≥алог≥чне, маЇ р¤д лексичних особливостей.

¬ усному мовленн¤ широко використовуютьс¤ додатков≥ засоби висловленн¤: ≥нтонац≥¤, жести, що надають в≥дт≥нок переконливост≥ та емоц≥йност≥.

«вичайна сфера застосуванн¤ усного мовленн¤ Ц бес≥да, розмова.

”сн≥ виступи, допов≥д≥, зв≥ти, лекц≥њ ¤вл¤ють собою пром≥жну форму м≥ж усною ≥ писемною формами л≥тературноњ мови. ÷е складний вид усного мовленн¤, н≥ж розмовний, бо тут все-таки обмежен≥ше використовуютьс¤ допом≥жн≥ засоби (жести, ≥нтонац≥¤)

”сне мовленн¤ кожноњ людини св≥дчить про р≥вень њњ осв≥ченост≥, культури. ¬≥домий украњнський педагог ¬.—ухомлинський писав, що Умовна культура Ц це живодавн≥й кор≥нь культури розумовоњ, високоњ, справжньоњ ≥нтелектуальност≥. ўоб правильно розмовл¤ти й писати, треба прагнути до удосконаленн¤ своњх знань, набутих ран≥ше, треба любити украњнську мову й свою справуФ.

2)Ѕез мови неможливе ≥снуванн¤ будь-¤кого людського колективу, виробництва, трудовоњ д≥¤льност≥, творчоњ прац≥. √оловна складн≥сть в обладнанн¤ усним мовленн¤м пол¤гаЇ у необх≥дност≥ визначати на слух, ≥нтуњтивно доц≥льност≥ чи недоц≥льност≥ того чи ≥ншого слова, звороту, ≥нтонац≥њ, манери мови у кожному конкретному випадку.

ƒо усного д≥лового мовленн¤ ставл¤тьс¤ так≥ вимоги:

точн≥сть у формулюванн≥ думки, не двозначн≥сть;

лог≥чн≥сть;

стильн≥сть;

в≥дпов≥дн≥сть м≥ж зм≥стом ≥ мовними засобами;

в≥дпов≥дн≥сть м≥ж мовними засобами та обставинами мовленн¤;

в≥дпов≥дн≥сть м≥ж мовними засобами та стилем викладу;

вживанн¤ сталих словосполучень;

р≥зноман≥тн≥сть мовних засоб≥в;

нашаблонн≥сть у побутов≥ висловлюванн¤;

доречн≥сть;

виразн≥сть дикц≥њ;

в≥дпов≥дн≥сть ≥нтонац≥њ мовлене в≥й ситуац≥њ

Ќеобх≥дно, щоб ц≥ вимоги базувалис¤ на знанн≥ л≥тературноњ норми ≥ чутт≥ мови. ”сне д≥лове мовленн¤ Ц це розмовно-л≥тературне мовленн¤, воно наближаЇтьс¤ до мовленн¤ писемного.

3)Ќаради стали нев≥дТЇмною частиною нашого житт¤. ѓх провод¤ть дл¤ вир≥шенн¤ виробничих питань на п≥дприЇмствах та в установах, орган≥зац≥¤х.

Ќарази Ї одним з найефективн≥ших способ≥в обговоренн¤ актуальних питань ≥ прийн¤тт¤ р≥шенн¤ у вс≥х сферах громадського ≥ пол≥тичного житт¤.

«алежно в≥д мети ≥ завдань, ¤к≥ потр≥бно вир≥шити, д≥лов≥ наради под≥л¤ютьс¤ на проблемн≥, ≥нструктивн≥ та оперативн≥.

ѕроблемн≥ наради провод¤ть у невеликому кол≥ спец≥ал≥ст≥в або компетентних ос≥б дл¤ того, щоб знайти оптимальне управл≥нське вир≥шенн¤ обговорюваних питань. —хема вир≥шенн¤ таких питань м≥стить допов≥дь, запитанн¤ до допов≥д≥, обговоренн¤ допов≥д≥, виробленн¤ загального р≥шенн¤, прийн¤тт¤ голосуванн¤м присутн≥х.

≤нструктивн≥ наради орган≥зовують безпосередньо управл≥нц≥ з метою доведенн¤ до прац≥вник≥в загального завданн¤, передач≥ розпор¤джень, необх≥дних в≥домостей по управл≥нськ≥й вертикал≥ чи горизонтал≥, залежно в≥д фахового р≥вн¤ виконавц≥в.

ќперативн≥ наради скликають дл¤ отриманн¤ ≥нформац≥й про поточний стан справ за схемою вертикального розпор¤дку ≥нформац≥њ. ќсобливост≥ оперативних нарад Ї њх проведенн¤ у точно визначен≥ дн≥ й години, що даЇ змогу учасникам планувати свою д≥¤льн≥сть. ѕозапланов≥ оперативн≥ наради спричин¤ють неритм≥чн≥сть виконанн¤ њх учасниками пр¤мих обовТ¤зк≥в ≥ тому провод¤тьс¤ в надзвичайних ситуац≥¤х.

Ќаради корисн≥ лише тод≥, коли вони добре орган≥зован≥, дос¤гають визначеноњ мети ≥ дають можлив≥сть зекономити робочий час.

4)ѕубл≥чний виступ Ц це один з вид≥в усного д≥лового сп≥лкуванн¤. «алежно в≥д зм≥сту, призначенн¤, способу проголошенн¤ та обставин сп≥лкуванн¤ вид≥л¤ють так≥ основн≥ жанри публ≥чних виступ≥в:

1)громадсько-пол≥тичн≥ промови, (лекц≥њ на громадсько-пол≥тичн≥ теми, виступи на м≥тингах, на виборах, зв≥тн≥ допов≥д≥, пол≥тичн≥ огл¤ди);

2) академ≥чн≥ промови (науков≥ допов≥д≥, навчальн≥ лекц≥њ, науковоњ дискус≥њ);

3) промови з нагоди урочистих зустр≥чей (юв≥лейн≥ промови, в≥танн¤, тости).

 ожен з перел≥чених вид≥в маЇ в≥дпов≥дне призначенн¤, тобто пересл≥дуЇ певну мету Ц про≥нформувати, переконати чи створити настр≥й у в≥дпов≥дноњ аудитор≥њ.

ѕереконанн¤ ¤к мета виступу виникаЇ п≥д час обговоренн¤ певноњ теоретичноњ чи практичноњ проблеми. ѕромовець ставить перед собою завданн¤ переконати аудитор≥ю, звертаючись ≥ до розуму, ≥ до почутт≥в своњх слухач≥в. ”сп≥х його залежить в≥д добору аргумент≥в ≥ вм≥нн¤ розташувати њх у пор¤дку наростанн¤ переконливост≥. ” к≥нц≥ виступаючий, ¤к правило, ще раз наголошуЇ на головних аспектах теми й закликаЇ до певних д≥й чи до прийн¤тт¤ певних р≥шень.

“ака мета, ¤к створенн¤ певного настрою, постаЇ на вс≥л¤ких урочистост¤х: на св¤тах, на юв≥ле¤х на р≥чниц¤х.

5)ќдин ≥з р≥зновид≥в д≥лового сп≥лкуванн¤ Ї телефонна розмова. ¬она розширюЇ, прискорюЇ д≥лов≥ контакти, даЇ можлив≥сть оперативно передати чи прийн¤ти певне пов≥домленн¤.

” телефонн≥й розмов≥ беруть участь двоЇ сп≥врозмовник≥в: той, хто телефонуЇ, ≥ той, хто приймаЇ ≥нформац≥ю. ћоже бути й трет¤ особа Ц посередник, ¤кий зТЇднуЇ сп≥врозмовник≥в. “ут особливо важливим Ї слова вв≥чливост≥ вибачте, будь-ласка, д¤кую.

¬иб≥р мовних засоб≥в дл¤ телефонноњ розмови залежить в≥д того, хто, куди, кому ≥ з ¤кою метою телефонуЇ.

”мовно телефонну розмову можна под≥лити на оф≥ц≥йну ≥ приватну.  ожне з них вимагаЇ в≥дпов≥дного етикету.

“елефонна розмова, ¤к правило, почитаЇтьс¤ прив≥танн¤. Ќе сл≥д запитувати: з ким ¤ говорю? якщо розмовл¤Ї н той, з ким ви хочете поговорити, необх≥дно попросити викликати потр≥бну людину. –обити це сл≥д коректно, вв≥чливо.

„асто в державних установах можна почути шаблонну фразу турбуЇ вас таки-то... ƒ≥лова телефонна розмова в робот≥ установи чи закладу аж н≥¤к не може турбувати, бо вона дл¤ цього й призначена.

–озмова по телефону маЇ бути спок≥йною, розб≥рливою, чемною, лакон≥чною. “ому треба заздалег≥дь њњ продумати.

“акож важливим Ї вм≥нн¤ слухати сп≥врозмовника. ¬ихована людина не буде перебивати сп≥врозмовника чи поправл¤ти.

«а етикетом завершуЇ телефонну розмову ¤к у д≥ловому, так ≥ в приватному сп≥лкуванн≥, њњ ≥н≥ц≥атор.

«авершуючи телефонну розмову, обовТ¤зково треба попрощатис¤.

¬арто памТ¤тати, що надм≥рна вв≥члив≥сть, улеслив≥сть на прикрашають сп≥врозмовника, а навпаки, св≥дчить про його низький етичний р≥вень ≥ можуть викликати роздратуванн¤.

1

Ќазва: ”сне д≥лове мовленн¤. ¬иди усного сп≥лкуванн¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-14 (3835 прочитано)