јстроном≥¤, ав≥ац≥¤, космонавтика > як людина п≥знаЇ ¬сесв≥т

Ђ≈фект упов≥льненн¤ часуї може бути перев≥рений ≥ за допомогою штучних супутник≥в «емл≥. ѕ≥драхунки показують, що дл¤ супутника, ¤кий рухаЇтьс¤ ≥з швид≠к≥стю 8 км/с, прот¤гом року повинна назбиратис¤ така р≥зниц¤ м≥ж земним часом ≥ власним часом супутника, ¤ку в принцип≥ можна заф≥ксувати за допомогою атом≠ного годинника, встановленого на його борту.

« великою точн≥стю перев≥рен≥ й де¤к≥ ефекти, що в насл≥дками загальноњ теор≥њ в≥дносност≥, напри≠клад, в≥дхиленн¤ св≥тлових промен≥в у пол≥ т¤ж≥нн¤ —онц¤.

”се це дав нам п≥дстави дл¤ поширенн¤ спец≥альноњ ≥ загальноњ теор≥њ в≥дносност≥ на косм≥чн≥ процеси. ≤ не випадково останн≥ми роками швидко розвиваЇтьс¤ нова галузь астроф≥зики Ч рел¤тив≥стська астроф≥зика, ¤ка при опис≥ ц≥лого р¤ду ф≥зичних процес≥в у ¬сесв≥т≥ враховуЇ ефекти теор≥њ в≥дносност≥.

«розум≥ло, при поширенн≥ (екстрапол¤ц≥њ) будь-¤коњ науковоњ теор≥њ на нов≥ факти сл≥д враховувати, що вс¤ка теор≥¤ маЇ певн≥ меж≥ застосовуваност≥. явища, що ле≠жать за цими межами, не можуть д≥стати в межах даноњ теор≥њ задов≥льного по¤сненн¤. ƒл¤ цього, ¤к вже було зазначено вище, потр≥бна б≥льш загальна теор≥¤, ¤ка включаЇ в себе попередню ¤к крайн≥й випадок.

“ак, скаж≥мо, класичну механ≥ку не можна застосу≠вати до ¤вищ, що в≥дбуваютьс¤ з близькосв≥тловими швидкост¤ми чи в дуже потужних пол¤х т¤ж≥нн¤. ƒл¤ опису таких ¤вищ потр≥бна теор≥¤ в≥дносност≥. Ќеза≠стосовною е класична механ≥ка ≥ до м≥кропроцес≥в. ÷ю сферу ¤вищ описуЇ квантова механ≥ка, крайн≥м випад≠ком ¤коњ Ї механ≥ка звичайна.

” свою чергу ≥ у теор≥њ в≥дносност≥ Ї своњ меж≥ засто≠совност≥. ¬она не може описати ф≥зичн≥ процеси, що в≥дбуваютьс¤ у надщ≥льних станах матер≥њ. ¬≥дпов≥дна, загальн≥ша теор≥¤ ще повинна бути побудована.

Ќа жаль, основна трудн≥сть пол¤гаЇ в тому, що дале≠ко не завжди можна наперед сказати, де саме проход¤ть меж≥ застосовност≥ даноњ теор≥њ. ¬ таких ситуац≥¤х Ї не≠безпека поширити ≥снуюч≥ теоретичн≥ у¤вленн¤ на так≥ ¤вища, дл¤ описуванн¤ ¤ких вони непридатн≥, що не≠минуче призведе до помилкових результат≥в. ѕод≥бну можлив≥сть завжди треба мати на уваз≥, коли оперуЇш новими фактами. “ут ретельна перев≥рка здобутих ре≠зультат≥в особливо необх≥дна.

якщо в ¤к≥й-небудь галуз≥ науки Ї к≥лька протибор≠ствуючих г≥потез, то в таких ситуац≥¤х перевага зви≠чайно в≥ддаЇтьс¤ т≥й г≥потез≥, ¤ка по¤снюЇ б≥льшу к≥ль≠к≥сть конкретних факт≥в. ѕроте под≥бний критер≥й практики аж н≥¤к не може вважатис¤ безпомилковим. —права в тому, що узгоджен≥сть ≥з фактами нер≥дко дос¤гаЇтьс¤ в сучасних ф≥зико-математичних побудовах ≥ модел¤х шл¤хом введенн¤ р¤ду припущень, р≥зних параметр≥в ≥ вс≥л¤ких поправочних коеф≥ц≥Їнт≥в. “ому при оц≥нц≥ наукових теор≥й, призначених дл¤ описанн¤ складних ¤вищ, одн≥Їњ лише узгодженост≥ з в≥домими фактами ще недостатньо. “реба, щоб пропонована г≥по≠теза чи теор≥¤ пор¤д з цим мала ще й здатн≥сть передба≠чувати нов≥ ¤вища.

÷ей критер≥й набираЇ особливо важливого значенн¤ в тих випадках, коли неможлива експериментальна пе≠рев≥рка пропонованих теоретичних концепц≥й, що обго≠ворюютьс¤.

–озгл¤даючи питанн¤ про критер≥њ ≥стинност≥ наших у¤влень про навколишн≥й св≥т, необх≥дно протиставити позиц≥њ науки ≥ рел≥г≥њ. –е≠л≥г≥¤ виходить з того, що в основ≥ всього, що ≥снуЇ ≥ в≥д≠буваЇтьс¤, лежить божественна вол¤, ≥ тому в будь-¤ких под≥¤х, об'Їктах, процесах рел≥г≥¤ вбачаЇ про¤в надпри≠родних сил. јле цей основоположний принцип ус¤коњ рел≥г≥њ н≥чим не доведений, не п≥дтверджений ≥ тому приймаЇтьс¤ на в≥ру.

Ќа противагу цьому наука шукаЇ справжн≥ зв'¤зки м≥ж ¤вищами, розкриваЇ природн≥ причини того, що в≥дбуваЇтьс¤, в≥дкриваЇ реально ≥снуюч≥ законом≥рност≥ навколишнього св≥ту, н≥чого не беручи на в≥ру ≥ пере≠в≥р¤ючи кожне своЇ в≥дкритт¤ практикою. ≤ тому н≥ про ¤кий зв'¤зок м≥ж рел≥г≥йною в≥рою ≥ науковим знанн¤м, н≥ про ¤ке мирне сп≥в≥снуванн¤ науки ≥ рел≥г≥њ не може бути й мови. Ќе може бути тому, що рел≥г≥йне ≥ наукове ставленн¤ до св≥ту, п≥дх≥д до розум≥нн¤ навколишньо≠го грунтуютьс¤ на д≥аметрально протилежних прин≠ципах.

« огл¤ду на принципову важлив≥сть обговорюваного питанн¤ треба спинитис¤ на сп≥вв≥дношенн≥ в≥ри ≥ знан≠н¤ дещо детальн≥ше.

–ел≥г≥¤ ≥ в≥ра у надприродне нев≥дд≥льн≥ одне в≥д одного.

ѕри цьому рел≥г≥йна в≥ра Ч це сл≥па в≥ра, ¤ка не потребуЇ н≥¤ких обгрунтувань ≥ доведень. —л≥па в≥ра збер≥гаЇтьс¤ нав≥ть тод≥, коли вона вступаЇ в очевидну суперечн≥сть ≥з здоровим глуздом, елементарною лог≥кою ≥ реальним станом речей. —аме з ц≥Їњ причини рел≥г≥йн≥ люди легко мир¤тьс¤ з численними внутр≥шн≥ми супе≠речност¤ми рел≥г≥йних учень, а також з повною в≥дсут≠н≥стю ¤ких-небудь переконливих практичних п≥дтвер≠джень рел≥г≥йних у¤влень.

—л≥па в≥ра Ч це специф≥чно рел≥г≥йний атрибут, њй немаЇ ≥ не може бути м≥сц¤ в науц≥. Ќеправом≥рно, на≠приклад, ставити питанн¤: Ђв≥ритьї чи Ђне в≥ритьї уче≠ний, скаж≥мо, в ≥снуванн¤ позаземних цив≥л≥зац≥й? Ќау≠ка робить своњ висновки т≥льки на основ≥ фактичних даних, що Ї в њњ розпор¤дженн≥, ≥ њх витлумаченн¤ з точки зору вже ≥снуючих теоретичних у¤влень чи спец≥ально дл¤ ц≥Їњ мети розроблюваних. ÷≥ висновки можуть мати р≥зний ступ≥нь достов≥рност≥, залежно в≥д

над≥йност≥ вих≥дних фактичних даних ≥ результат≥в пе≠рев≥рки практикою наукових теор≥й, що застосовуютьс¤ дл¤ њх по¤сненн¤. јле все це не маЇ абсолютно н≥чого сп≥льного з сл≥пою в≥рою типу рел≥г≥йноњ. ј там, де починаЇтьс¤ сл≥па в≥ра, наука зак≥нчуЇтьс¤.

¬ той же час певний елемент в≥ри в процес≥ науко≠вого досл≥дженн¤ все ж присутн≥й: учений в≥рить у спра≠ведлив≥сть тих чи ≥нших наукових у¤влень, г≥потез чи теор≥й, у результати тих чи ≥нших спостережень й ек≠сперимент≥в... ќднак у такоњ Ђв≥риї немаЇ н≥чого сп≥ль≠ного з сл≥пою рел≥г≥йною в≥рою: вона маЇ зовс≥м ≥ншу природу Ч таку Ђв≥руї правильн≥ше називати Ђвпев≠нен≥стюї, Ђпереконан≥стюї. ÷¤ переконан≥сть грунтуЇть≠с¤ на багаторазов≥й перев≥рц≥ наукових висновк≥в, на випробуванн≥ практикою метод≥в наукових досл≥джень, на всьому колосальному досв≥д≥ розвитку природознав≠ства й сусп≥льних наук.

ƒл¤ рел≥г≥йноњ людини критер≥Їм ≥стинност≥ Ї сл≥па в≥ра, а дл¤ вченого-матер≥ал≥ста Ч практика в самому широкому значенн≥ цього слова. —аме практика Ч спосте≠реженн¤, експерименти, з≥ставленн¤ висновк≥в науки з реальною д≥йсн≥стю, застосуванн¤ наукових даних у виробнич≥й та ≥нш≥й д≥¤льност≥ людей даЇ змогу вченим в≥дкидати помилки ≥ неухильно просуватис¤ по шл¤ху дедал≥ глибшого п≥знанн¤ об'Їктивного св≥ту.

“аким чином, сл≥па в≥ра фактично протистоњть не знанню, ¤к ≥нод≥ не зовс≥м точно стверджують, а прак≠тичн≥й д≥¤льност≥ людей ¤к критер≥ю ≥стинност≥ наших у¤влень про навколишню д≥йсн≥сть.

Ћюдина п≥знаюча. ядром матер≥ал≥зму Ї ф≥лософська категор≥¤ матер≥њ. ћатер≥¤ Ч це об'Їктивна реальн≥сть, що ≥снуЇ незалежно в≥д людськоњ св≥домост≥ й в≥добра≠жуЇтьс¤ нею. ћатер≥¤ нестворювана, незнищенна ≥ не≠розривно пов'¤зана з рухом, зм≥ною.

ќб'Їктивна реальн≥сть Ч це матер≥альний св≥т у ц≥≠лому в ус≥х його формах ≥ про¤вах. ќб'Їктивна реальн≥сть ≥снуЇ незалежно в≥д нашоњ св≥домост≥ ≥ е первин≠ною щодо нењ'.

ѕон¤тт¤ матер≥њ ¤к об'Їктивноњ реальност≥ Ч це гра≠нично широке, узагальнене ф≥лософське пон¤тт¤. ¬ ньо≠му в≥дображен≥ найб≥льш ун≥версальн≥ характеристики ¤вищ, процес≥в, в≥дносин ≥ речей навколишнього мате≠р≥ального св≥ту. ѕон¤тт¤ матер≥њ Ч результат, виробле≠ний у процес≥ практично-п≥знавальноњ д≥¤льност≥ люд≠ства, п≥дсумок практичного досв≥ду людського сусп≥ль≠ства.

‘ундаментальне положенн¤ матер≥ал≥зму Ч у¤влен≠н¤ про Їдн≥сть св≥ту, ¤ка пол¤гаЇ в його матер≥альност≥. ¬ св≥т≥ немаЇ н≥чого, кр≥м матер≥њ, що виступаЇ в р≥зних конкретних формах, наприклад у форм≥ речовини чи р≥зних пол≥в: електричних, магн≥тних, грав≥тац≥йних ≥ т. д. ѕри цьому одн≥ форми матер≥њ можуть переходити в ≥нш≥, наприклад речовина у випром≥нюванн¤ ≥ навпаки.

¬ластивост≥ реального св≥ту ≥ його законом≥рност≥ ≥снують незалежно в≥д людини ≥ людства; при цьому не маЇ значенн¤, чи в≥дкрит≥ вони наукою чи н≥. ≤накше кажучи, вони ≥снують об'Їктивно.

ќднак не можна забувати про те, що п≥знаЇ навко≠лишн≥й св≥т саме людина. ѕ≥знанн¤ Ч це, принаймн≥ в умовах земноњ цив≥л≥зац≥њ, завжди людське п≥знанн¤, в≥дображенн¤ об'Їктивного св≥ту людиною, суб'Їктом. ≤ характер цього в≥дображенн¤ залежить ¤к в≥д власти≠востей об'Їкт≥в, що вивчаютьс¤, так ≥ в≥д потреб, власти≠востей ≥ можливостей людини. «окрема, саме останн¤ багато в чому визначаЇ виб≥р об'Їкт≥в дл¤ наукового досл≥дженн¤. Ќаприклад, ми вже зазначали, що людина почала досл≥дженн¤ ¬сесв≥ту з вивченн¤ небесних св≥тил тому, що мала орган зору, здатний сприймати видиме св≥тло. ј ¤кщо б цей орган був чутливим не до видимого

св≥тла, а, скаж≥мо, до рад≥охвиль, то ¬сесв≥т здававс¤ б людин≥ ≥ншим: вона Ђбачилаї б його косм≥чн≥ об'Їкти, ¤к≥ Ї джерелами рад≥овипром≥ненн¤, ≥ почала б вивченн¤ ¬сесв≥ту Ђз ≥ншого бокуї. ¬ результат≥ побудова науко≠воњ картини св≥ту в≥дбувалас¤ б ≥ншим шл¤хом, ≥ вона могла б на цей час пом≥тно в≥др≥зн¤тис¤ в≥д т≥Їњ, ¤ка фактично ≥снуЇ в нашу епоху.

“аким чином, наукове п≥знанн¤ св≥ту Ч це завжди процес суб'Їкт-об'Їктноњ взаЇмод≥њ, в основ≥ ¤кого лежить практична д≥¤льн≥сть людей. ƒ≥алектичний матер≥ал≥зм виходить з визнанн¤ ≥снуванн¤ об'Їктивноњ реальност≥ об'Їкта незалежно в≥д суб'Їкта, в≥д його св≥домост≥. ¬од≠ночас об'Їкт ≥ суб'Їкт розгл¤даютьс¤ в Їдност≥, у взаЇмо≠д≥њ. —уб'Їкт Ч це сусп≥льна людина, ¤ка п≥знаЇ ≥ зм≥нюЇ матер≥альний св≥т, активний нос≥й д≥¤льност≥, що вини≠каЇ на основ≥ сусп≥льноњ практики. ѕ≥д суб'Їктом у р≥з≠них ситуац≥¤х можна розум≥ти ≥ окрему людину ≥ люд≠ськ≥ колективи, соц≥альн≥ сп≥втовариства ≥ групи людей ≥ нав≥ть усе людське сусп≥льство в ц≥лому. ќб'Їкт Ч те, на що спр¤мована п≥знавальна чи будь-¤ка ≥нша д≥¤ль≠н≥сть суб'Їкта. —уб'Їкт у процес≥ своЇњ сусп≥льно-≥сторич≠ноњ практичноњ д≥¤льност≥ перетворюЇ об'Їкт, ЂолюднюЇї його.

1	2	3	4	5

Ќазва: як людина п≥знаЇ ¬сесв≥т
ƒата публ≥кац≥њ: 2004-12-27 (2718 прочитано)