≤стор≥¤ ¬сесв≥тн¤ > ƒержава ≥ право франк≥в

ƒержава ≥ право франк≥в

ƒержави, що утворилис¤ на територ≥њ –имськоњ ≥мпер≥њ, були дофеодальними. ¬они характеризуютьс¤ одночасним ≥снуванн¤м у них у тих або ≥нших формах трьох уклад≥в Ц перв≥сного, рабовласницького ≥ феодального.

” дофеодальн≥й держав≥ продовжують ≥снувати рабовласники ≥ раби. «ародженн¤ феодальних в≥дносин веде до виникненн¤ класу феодал≥в ≥ феодально залежного населенн¤. ѕроте основна маса населенн¤, особливо на початку ≥снуванн¤ дофеодальноњ держави, складаЇтьс¤ з в≥льних. « розвитком феодального укладу рабовласники вливаютьс¤ у клас феодал≥в. —тосовно ж раб≥в ≥ в≥льних сел¤н, то вони переход¤ть у р¤ди залежного населенн¤.

” пол≥тичному лад≥ дофеодальноњ держави збереглис¤ де¤к≥ риси родоплем≥нних союз≥в. ƒофеодальна держава ¤вл¤ла собою зТЇднанн¤ р¤ду земель, що перебували на р≥зних стад≥¤х сусп≥льно-економ≥чного розвитку. √лава дофеодальноњ держави був переважно в≥йськовим вождем. …ого адм≥н≥стративн≥ ≥ судов≥ повноваженн¤ були обмежен≥. ѕрот¤гом тривалого часу у так≥й держав≥ збер≥гаЇтьс¤ ≥нститут виборноњ корол≥вськоњ влади. ƒ≥¤льн≥сть глави держави спр¤мовувалась радою, що складалас¤ ≥з представник≥в родоплем≥нноњ знат≥ ≥ найближчих дружинник≥в. ” дофеодальн≥й держав≥ ≥снували у р≥зних формах народн≥ збори. ѕрипиненн¤ њх д≥¤льност≥ зд≥йснювалось, ¤к правило, уже у феодальний пер≥од.

‘еодал≥зм Ї сусп≥льно-економ≥чною формац≥Їю, що зам≥нюЇ рабовласницьку. √оловною ≥ дом≥нуючою галуззю феодальноњ економ≥ки Ї с≥льське господарство. “ому пан≥вним класом у феодальному сусп≥льств≥ Ї клас, ¤кий зосереджуЇ у своњх руках право власност≥ на землю Ц клас землевласник≥в. ¬изначальними ознаками феодал≥зму Ї: пануванн¤ натурального господарства, над≥ленн¤ безпосереднього виробника засобами виробництва взагал≥ ≥ землею зокрема, особиста залежн≥сть сел¤нина в≥д землевласника.

‘еодальному способов≥ виробництва властив≥ низький стан техн≥ки, незначний розпод≥л прац≥, слабкий розвиток обм≥ну, а також поЇднанн¤ с≥льськогосподарського виробництва з домашн≥м ремеслом.

‘еодальний пор¤док характеризуЇтьс¤ злитт¤м пон¤тт¤ власност≥ з верховною владою (суверен≥тетом): власник земл≥ маЇ вс≥, або частину прав, сукупн≥сть ¤ких складаЇ суверен≥тет, ¤кий у даний час належить держав≥. “еритор≥¤ розд≥лена на волод≥нн¤, ¤к≥ називають по р≥зному (сеньйор≥њ Ц у ‘ранкц≥њ, менор Ц в јнгл≥њ). ” кожному з них править св≥й сеньйор, лорд, ¤кому п≥дкор¤Їтьс¤ населенн¤ його волод≥нн¤. Ќа користь цього ж волод≥льц¤ (а не корол¤) населенн¤ в≥дбуваЇ р≥зного роду повинност≥. ќсновною формою повинностей Ї феодальна рента, ¤ка складаЇтьс¤ ≥з трьох вид≥в: в≥дроб≥тноњ ренти (панщини), продуктовоњ ренти (або натурального оброка) ≥ грошовоњ ренти (грошового оброка).

‘еодальн≥ власники (сеньйори, лорди) залежать не т≥льки в≥д корол¤, але й один в≥д одного. “ака залежн≥сть наступаЇ тому, що кожен земле волод≥лець одержував своЇ волод≥нн¤ в≥д ≥ншого, а тому залежав в≥д останнього.

«бер≥гаючи своњ загальн≥ риси, феодал≥зм проте, набував в окремих крањнах ™вропи особливих рис у залежност≥ в≥д м≥сцевих умов його розвитку.

Ќе дивл¤чись на ≥Їрарх≥чну феодальну залежн≥сть усього населенн¤, власне, у середньов≥чч≥ розвинулась свобода у повному розум≥нн≥ цього слова.

–еальна свобода Ц це одночасно свобода ≥ соц≥альна, ≥ особиста. ќсобиста свобода Ц це свобода в≥д сусп≥льства, точн≥ше в≥д держави ≥ под≥бних њй примусових, громадських обТЇднань. ѕроте свобода людини Ї в≥дносною, адже не ≥снуЇ абсолютноњ свободи. –азом з тим, головним у свобод≥ людини, Ї свобода переконань Ц рел≥г≥йних, моральних, наукових, пол≥тичних та њх пол≥тичного вираженн¤ у слов≥, друц≥, в орган≥зован≥й громадськ≥й д≥¤льност≥.

” феодальному сусп≥льств≥ зародилас¤ свобода т≥ла. јдже барони не т≥льки пани, але й одночасно васали. ѓх стосунки ≥з сюзерном визначаютьс¤ договором ≥ звичаЇм, а не волею монарха. Ќа своњй територ≥њ вони сам≥ зд≥йснюють права монарха над своњми кр≥паками ≥, нав≥ть, в≥льним населенн¤м. ѓх особист≥сть захищена в≥д вол≥ монарха, њх не можна ображати. ¬они, нав≥ть, мають право вести в≥йну проти монарха. ѕ≥д час коронац≥њ, наприклад, англ≥йських корол≥в, коли монарх над¤гаЇ на свою голову корону, вс≥ пери ≥ переси, що присутн≥ у ¬естм≥нстерському абатств≥, теж над¤гають своњ корони. ¬они теж можновладц≥, спадков≥ кн¤з≥ јнгл≥њ.

÷е схематичне становленн¤ свободи, що зародилас¤ у середньов≥чч≥. ѕроте д≥йсн≥сть була набагато складн≥шою. «ауважимо, що у своЇму зародженн≥ правова свобода була свободою дл¤ небагатьох. “а вона й не могла бути ≥ншою, адже вона зТ¤вл¤Їтьс¤ ¤к прив≥лей. « часом цей прив≥лей поширюЇтьс¤ на вс≥х.

Ћюди, що вихован≥ на сх≥дних традиц≥¤х, що дихали в≥ковим пов≥тр¤м рабства, н≥защо не погод¤тьс¤ ≥з свободою дл¤ небагатьох, хоча й тимчасово. ¬они бажають њњ дл¤ вс≥х, або ж н≥ дл¤ кого. ј тому й н≥хто њњ не одержуЇ. —аме тому на м≥сц≥ двор¤нськоњ –ос≥њ опинилас¤ комун≥стична ≥мпер≥¤.

Ќа меж≥ античност≥ ≥ середньов≥чч¤ ™вропа пережила велике переселенн¤ народ≥в. «рушили з насидженим м≥сць дес¤тки УварварськихФ племен: гунни, германц≥, словТ¤ни, сармати та ≥нш≥. —еред германських племен були ≥ рипуарськ≥ та сал≥чн≥ франки, колишн≥ союзники (федерати) –иму.

ѕ≥сл¤ пад≥нн¤ –имськоњ ≥мпер≥њ сал≥чн≥ франки на чол≥ з  оролем ’лодв≥гом (481-511 рр.) на початку VI ст. захопили майже всю територ≥ю колишньоњ римськоњ пров≥нц≥њ √алл≥њ. ѕ≥д к≥нець VII≤ ст. вони п≥дкорили ≥нш≥ германськ≥ племена: аллеман≥в, тюринг≥в, сакс≥в, бавар≥в, захопили земл≥ лангобард≥в в ≤тал≥њ. «авоюванн¤ √ал≥њ та ≥нших земель було дл¤ франк≥в досить легкою справою тому, що вони не в≥дбирали землю у м≥сцевих власник≥в, а тому останн≥ њх ≥ п≥дтримували. ќкр≥м цього, франки уклали союз з римською церквою, що завершивс¤ прийн¤тт¤м ’лодв≥гом та його оточенн¤м христи¤нства.

√оловним ресурсом корол≥вськоњ влади були до певного часу њњ земельн≥ волод≥нн¤. ѕоступово цей фонд зменшувавс¤.  орол≥ роздавали земл≥ церкв≥, над≥л¤ли земельними над≥лами своњх наближених з тим, щоб вони могли в≥дбувати корол≥вську службу.

¬елике землеволод≥нн¤ поступово вело до нових форм владарюванн¤. «емлевласницька знать починаЇ займати пан≥вне становище ¤к у центральному, так ≥ м≥сцевому управл≥нн≥ корол≥вства. Ѕез згоди знат≥ король, по сут≥ не м≥г зробити ¤когось важливого розпор¤дженн¤. ¬же з середини VII ст. значенн¤ корол≥вськоњ влади зменшуЇтьс¤: наступаЇ пер≥од так званих Уледачих корол≥вФ. ѕредставники роду јрнульф≥нг≥в заволод≥ли найважлив≥шою посадою франкського корол≥вства Ц палатного мера, або майордома, ≥ фактично почали садити певних ос≥б на корол≥вський трон.

¬≥йни з арабами, ¤к≥ вторглис¤ у перш≥й половин≥ VII ст. у √алл≥ю, показали перевагу к≥нноти над п≥хотним ополченн¤м, ¤ке складало основну масу франкського в≥йська. «ал≥зне спор¤дженн¤ вершника коштувало дуже багато Ц 45 сол≥д≥в (бик≥в), ≥ воњн мав сам його купувати.

 орол≥вство франк≥в дос¤гло розкв≥ту за наступника ѕ≥пина  ороткого  арла ¬еликого (768-814 рр.). ¬≥н ставив за мету утворенн¤ Їдиноњ держави шл¤хом злитт¤ германських племен з романськими на баз≥ христи¤нства. ¬≥н розширив територ≥ю франкськоњ держави, завоювавши нов≥ земл≥, ≥, опинившись на чол≥ величезноњ держави, спробував за допомогою церкви в≥дновити –имську ≥мпер≥ю. ” 800 р. в≥н був коронований папою у –им≥ короною ≥мператора. ѕроте ≥мпер≥¤  арла ¬еликого ви¤вилась недовгов≥чною, вона розпалась майже в≥дразу п≥сл¤ його смерт≥. ѕричина цього у глибоких внутр≥шн≥х процесах, що були викликан≥ подальшим розвитком феодальних в≥дносин. ѕ≥сл¤ тривали в≥йн ≥ ≥нтриг три брати, внуки  арла ¬еликого, з≥бравшись у 843 р. у ¬ерден≥, п≥дписали трактат про розпод≥л ≥мпер≥њ на три самост≥йн≥ частини. —х≥дна частина франкськоњ держави в≥д≥йшла Ћюдовику Ќ≥мецькому, зах≥дна Ц  арлу Ћисому, середньо франкське корол≥вство п≥вн≥чноњ Ћотаринг≥њ, а також п≥вн≥чна ≤тал≥¤ Ц Ћотарю. ¬ерденський догов≥р поклав початок самост≥йному ≥снуванню трьох Ївропейських держав: ‘ранц≥њ, Ќ≥меччини, ≤тал≥њ.

Ѕ≥льш≥сть досл≥дник≥в вважають, що франки у пер≥од завоюванн¤ ними √ал≥њ (V ст.) жили у с≥льських громадах (марках), ¤к≥ складалис¤ ≥з в≥льних людей, що сп≥льно волод≥ли землею та уг≥дд¤ми. ѕроцес феодал≥зац≥њ призводив до по¤ви великоњ земельноњ власност≥, в тому числ≥ ≥ за рахунок др≥бноњ земельноњ власност≥, волод≥льц≥ ¤коњ розор¤лис¤ ≥з-за воЇн, великих податей та ≥нших повинностей.

ѕ≥д к≥нець ≥снуванн¤ франкськоњ держави право власност≥ на землю стало особистим ≥ набуло двох форм: аллоду (вотчина), тобто власност≥, в≥льноњ в≥д обмежень стосовно розпор¤дженн¤ нею договорами ≥ запов≥тами, ≥ волод≥нн¤ за умови виконанн¤ певних повинностей ≥ несенн¤ служби.

” державному устроњ франкського корол≥вства в епоху ћеров≥нг≥в публ≥чно-правов≥ ≥ приватно-правов≥ елементи ще не розр≥зн¤лис¤.  орол≥вська влада була спадковою.  орол≥ дивилис¤ на територ≥ю корол≥вства (≥ доходи з нього), ¤к на свою приватну власн≥сть, що розпод≥л¤лас¤ п≥сл¤ њх смерт≥ м≥ж спадкоЇмц¤ми.

÷ентром управл≥нн¤ був корол≥вський дв≥р, до складу ¤кого входили корол≥вськ≥ слуги ≥ наближен≥ корол¤. ≤з корол≥вського середовища поступово висуваЇтьс¤ один, ¤кий займаЇ перше м≥сце. ÷е був майордом Ц головний управл¤ючий корол≥вськими маЇтност¤ми, а пот≥м ≥ глава корол≥вськоњ адм≥н≥страц≥њ.

” м≥сцев≥й адм≥н≥страц≥њ римський адм≥н≥стративний под≥л був зам≥нений под≥лом на округи. Ќа чол≥ округ≥в знаходились графи, дек≥лькох округ≥в Ц герцоги. —початку король мав право призначити графа з представник≥в будь-¤кого стану населенн¤, але з початку 17 ст. в≥н змушений уже обирати њх ≥з середовища м≥сцевих землевласник≥в. √рафи призначали соб≥ пом≥чник≥в (в≥конт≥в). ƒл¤ судочинства у нижч≥й ≥нстанц≥њ граф призначав в≥кар≥њв ≥ сотник≥в.

1	2

Ќазва: ƒержава ≥ право франк≥в
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-18 (1242 прочитано)