≤стор≥¤ ¬сесв≥тн¤ > ≤сторична спадщина √уго √роц≥¤

≤сторична спадщина √уго √роц≥¤

1.1. ѕол≥тична ситуац≥¤ в ™вроп≥ на початку XVII ст.

„ас житт¤ ≥ д≥¤льност≥ видатного голландського вченого-юриста √уго √роц≥¤ (1583-1645 рр.) сп≥впав з епохою початку розладу феодал≥зму ≥ остаточного руйнуванн¤ пол≥тичноњ та економ≥чноњ Їдност≥ середньов≥чного св≥ту «ах≥дноњ ™вропи.

ѕроте, ц¤ Їдн≥сть н≥коли не була повною. —в¤щенна –имська ≥мпер≥¤ н≥коли не охоплювала вс≥х держав «ах≥дноњ ™вропи, не говор¤чи вже про —х≥дну ™вропу. ¬середин≥ самоњ ≥мпер≥њ Їдн≥сть порушувалась боротьбою ≥мператора то з непок≥рними м≥ськими республ≥ками, то з могутн≥ми ≥мперськими кн¤з¤ми.

ѕор¤д ≥з утворенн¤м обласних ринк≥в ≥ нац≥ональних держав, з розпадом пол≥тичноњ Їдност≥ в≥дбуваЇтьс¤ руйнуванн¤ й рел≥г≥йноњ Їдност≥ «ах≥дноњ ™вропи в результат≥ реформац≥њ.

Ќарешт≥, “ридц¤тир≥чна в≥йна (1618-1648 рр.) поклала к≥нець —в¤щенн≥й –имськ≥й ≥мпер≥њ, котра розпалась на 335 самост≥йних держав, що було санкц≥оновано ¬естфальським мирним договором.

ќдначе, не дивл¤чись на таку пол≥тичну й рел≥г≥йну роздроблен≥сть, «ах≥дна ™вропа в сусп≥льно-пол≥тичному план≥ все ще мала загальн≥ риси феодального ладу, в надрах ¤кого, насамперед у м≥ських громадах, в≥дбувавс¤ процес первинного накопиченн¤ кап≥талу ≥ розвивались витоки нового, буржуазного сусп≥льства.

√олланд≥¤, батьк≥вщина √роц≥¤, одн≥Їю з перших в ™вроп≥ стала на шл¤х кап≥тал≥стичного розвитку, прост≥р дл¤ ¤кого в≥дкрила Ќ≥дерландська революц≥¤ 1566 - 1609 рок≥в, що зв≥льнила крањну в≥д пануванн¤ ≥спанських феодал≥в. ћаючи потужний торговий флот, √олланд≥¤ усп≥шно змагалас¤ на мор≥ з≥ зростаючою могутн≥стю јнгл≥њ.

≤нтереси буржуазного розвитку сусп≥льства в к≥нцевому рахунку ≥ виражали прац≥ √роц≥¤, що став одним ≥з творц≥в буржуазноњ, себто прогресивноњ дл¤ свого часу науки права.

∆иттЇпис √уго √роц≥¤

√уго √роц≥й (голландською - Huig de Groot) був нащадком вих≥дц¤ з ‘ранц≥њ. …ого д≥д, бургундський двор¤нин, одруживс¤ у ‘ранкфурт≥-на-ћайн≥ з дочкою голландц¤ √роота, ≥ в≥д нього вз¤в пр≥звище Groot, а батько, …оганн, прињхав до √олланд≥њ ≥ оселивс¤ у м. ƒельфт≥, де зайн¤в посаду бургом≥стра. “ут 10 кв≥тн¤ 1583 року ≥ народивс¤ √уго √роц≥й.

√уго √роц≥й належав до ун≥верситетськоњ ≥нтел≥генц≥њ: батько його був куратором, а д¤д¤,  орнел≥с, ректором Ћейденського ун≥верситету. √уго √роц≥й у вельми ранньому в≥ц≥ ви¤вив вин¤тков≥ науков≥ зд≥бност≥ ≥ вже у 14 рок≥в вражав своњми знанн¤ми вчених ≥ правител≥в. Ѕудучи у почт≥ посланц¤ √олланд≥њ ќльденбарневельде в ѕариж≥, в≥н так здивував своњми знанн¤ми корол¤ √енр≥ха IV, що той вигукнув у присутност≥ придворних: "ќт диво √олланд≥њ!".

√роц≥й присв¤тив себе вивченню витвор≥в давн≥х класик≥в ≥ права ≥ 1598 року, тобто в 15 рок≥в, в ќрлеанському ун≥верситет≥ одержав ступ≥нь доктора права. «аймаючись виданн¤м праць грецьких ≥ латинських автор≥в п≥д кер≥вництвом видатних французьких гуман≥ст≥в —кал≥гера й  азобона, в≥н також виконував функц≥њ адвоката в √ааз≥. ” 1604-1604 рр. √роц≥й написав трактат "ѕро право здобич≥" (De jure praedae), частину ¤кого було надруковано 1609 року.

«айн¤вши оф≥ц≥йну посаду ратспенс≥онар≥¤, себто синдика –оттердама (1613 р.), √роц≥й вз¤в участь в рел≥г≥йно-пол≥тичних спорах м≥ж "гомаристами" ≥ "арм≥н≥анами" (за ≥менами професор≥в Ћейденського ун≥верситету - √омара ≥ јрм≥н≥¤, л≥дер≥в ворожих парт≥й). ¬≥н приЇднавс¤ до "арм≥н≥ан≥в".

Ѕоротьба велас¤ з великою жорсток≥стю ≥ зак≥нчилась перемогою "гомарист≥в". √уго √роц≥¤ було засуджено на дов≥чне ув"¤зненн¤ (це сталос¤ 17 травн¤ 1618 року) в замку Ћевенстейн (на р. ћаас≥). “ам в≥н знаходивс¤ б≥л¤ двох рок≥в ≥ зв≥льнивс¤ за допомогою своЇњ дружини ћар≥њ. ¬≥н вт≥к до ‘ранц≥њ, де королем Ћюдов≥ком ’≤≤≤ йому було призначено пенс≥ю.

” ‘ранц≥њ в≥н написав св≥й знаменитий трактат "“ри книги про право в≥йни ≥ миру", ¤кого було надруковано 1623 року. ¬ подальшому √роц≥й займавс¤ правом ("¬веденн¤ ≥ досл≥дженн¤ права √олланд≥њ", 1631 р.), ≥стор≥Їю ≥ частково рел≥г≥йно-пол≥тичними питанн¤ми.

Ќамаганн¤ по смерт≥ ћор≥ца ќранського здобути дозволу повернутис¤ на батьк≥вщину без принизливого проханн¤ про помилуванн¤ ви¤вилис¤ даремними, ≥ √роц≥й 1632 року оселивс¤ в √амбурз≥. ¬≥н в≥дмовивс¤ в≥д голландського громад¤нства ≥ 1634 року пос≥в пост шведського посланц¤ при французькому двор≥. јле дипломатична д≥¤льн≥сть його не була усп≥шною, здеб≥льшого ¤к результат ворожого ставленн¤ до нього з боку кардинал≥в –≥шельЇ ≥ ћазар≥н≥.

Ќе дивл¤чись на добре ставленн¤ до нього шведськоњ королеви ’ристини, 1644 року √роц≥й зв≥льн¤Їтьс¤ з посади шведського посланц¤. Ќаступного року через √олланд≥ю, де його було прийн¤то з пошаною, в≥н пр¤муЇ до Ўвец≥њ. “ам в≥н в≥дхилюЇ призначенн¤ його державним радником. Ќезабаром в≥н вињжджаЇ до м. Ћюбек. —удно, де в≥н знаходивс¤, зазнало катастрофи неподал≥к в≥д ƒанцига. √роц≥й застудивс¤ ≥ захвор≥в. …ого перевезли до м. –осток, де в серпн≥ 1645 року в≥н помер. ѕоховано √роц≥¤ в р≥дному ƒельфт≥.

2. ќсновн≥ прац≥ √роц≥¤ та головн≥ ≥дењ, викладен≥ в них

2.1. ≤сторичн≥ та л≥тературн≥ твори √уго √роц≥¤

Ѕагато часу прот¤гом всього свого житт¤ √роц≥й присв¤чував вивченню давн≥х автор≥в. Ќим були, зокрема, видан≥ "«б≥рник —тобе¤" (грецький текст з латинським перекладом √роц≥¤, 1622 р.), "”ривки з грецьких трагед≥й ≥ комед≥й" (1625 р.), твори “ацита з≥ своњми зауваженн¤ми (1640 р.).

¬еликий ≥нтерес ¤вл¤ють також ≥сторичн≥ прац≥ √роц≥¤. ¬ ранньому трактат≥ "ѕро давнину ≥ лад Ѕатавськоњ республ≥ки" (1610 р.) в≥н не т≥льки викладаЇ ≥стор≥ю створенн¤ голландськоњ держави, але головним чином прагне виправдати та навести п≥дстави так званого "в≥докремленн¤" —получених ѕров≥нц≥й (Ќ≥дерланд≥в) в≥д ≥спанськоњ монарх≥њ. ¬ твор≥ "ѕро походженн¤ американських народ≥в" (1642-1643 рр.) √роц≥й висловлюЇ припущенн¤ про те, що американський народ п≥шов в≥д п≥вн≥чних норман≥в, що спускалис¤ морем вздовж берег≥в √ренланд≥њ до ѕ≥вн≥чноњ јмерики. як першоджерело дл¤ досл≥дженн¤ ≥чтор≥њ боротьби —получених ѕров≥нц≥й проти пос¤гань на њхню незалежн≥сть з боку ≤спан≥њ може служити хрон≥ка √роц≥¤, що була опубл≥кована посмертно (1657 р.) п≥д назвою "Annales et historiae de rebus Belgicis".

2.2. ѕрац¤ "ѕро право здобич≥"

“рактат "ѕро право здобич≥" - одна ≥з ранн≥х праць √уго √роц≥¤. ѓѓ було написано у 1604-1605 роках та частково опубл≥ковано 1609 року п≥д назвою "¬≥льне море, або про право, що належить голландц¤м у сфер≥ торг≥вл≥ з ≤нд≥Їю" (тому часто њњ називають просто "¬≥льне море"). “ут в≥н захищав право в≥льного плаванн¤ корабл≥в п≥д ус≥ма прапорами у в≥дкритому мор≥, довод¤чи безп≥дставн≥сть заз≥хань на виключне морське пануванн¤ спочатку ≤спан≥њ ≥ ѕортугал≥њ, а згодом ≥ јнгл≥њ. ѕрац¤ "ѕро право здобич≥", ¤ка м≥стить викладенн¤ основ м≥жнародного права, Ї первинним нарисом системи, розвинутоњ √роц≥Їм в подальшому в його головному трактат≥ - "ѕро право в≥йни ≥ миру". «агалом, в цьому трактат≥, проте ¤к майже в ус≥х прац¤х ¬еликого голландц¤, неважко знайти основний њњ напр¤мок - захист ≥нтерес≥в √олланд≥њ,- молодоњ, але швидко прогресуючоњ морськоњ держави.

“рактат "“ри книги про право в≥йни ≥ миру"

” присв¤ченн≥, котрим починаЇтьс¤ гнига √уго √роц≥¤ "ѕро право в≥йни ≥ миру", вказано, що вона написана "задл¤ захисту —праведливост≥". ¬и¤вити начала справедливост≥ в м≥жнародних в≥дносинах - ось та основна мета, котру пересл≥дуЇ видатний голландський вчений, провод¤чи своЇ досл≥дженн¤. Ѕезглузд≥ жорсток≥сть ≥ вероломство, супутн≥ в≥йнам м≥ж сучасними йому державами, зокрема “ридц¤тир≥чн≥й в≥йн≥, зустр≥чають осуд з боку √роц≥¤. ¬≥н за¤вл¤Ї, що серц¤ людей "втомлен≥ в≥йною", прагнуть суц≥льного встановленн¤ миру.

јдже в≥йн м≥ж державми з тих чи ≥нших причини запоб≥гти неможливо, то вона, за глибоким переконанн¤м √роц≥¤, повинна вестис¤ у в≥дпов≥дност≥ до принцип≥в права ≥ гуманност≥. √роц≥й вступаЇ в спор з особами, що стверджуюсть, н≥би в м≥жнародних в≥дносинах все вир≥шуЇ сила ≥ що п≥дчас в≥йни вс≥ закони припин¤ють свою д≥ю. ¬≥н намагаЇтьс¤ по-≥накшому вир≥шити проблему сп≥вв≥дношенн¤ в≥йни ≥ миру.

¬ир≥шенн¤ ц≥Їњ глобальноњ проблеми стикалос¤ з розвТ¤занн¤м питанн¤ про те, що собою взагал≥ ¤вл¤Ї право. ѕрацюючи над цим, √роц≥й висловлюЇ думку про ≥снуванн¤ двох вид≥в права: норм, що виникли "шл¤хом встановленн¤", ≥ норм, що випливають "≥з самоњ природи". Ќеважко зрозум≥ти, що √роц≥й маЇ на уваз≥ ≥дею про ≥снуванн¤ так званого природного права. "ћат≥рТю природного права Ї сама природа людиниЕ", - стверджуЇ √роц≥й. ÷е право не залежить не т≥льки в≥д проњзволу людей, але й в≥д вол≥ бога. –озвиваючи цю думку, √роц≥й зауважуЇ, що норми природного права не розход¤тьс¤ з волею бога. Ѕ≥ль того, бог вимагаЇ њхнього виконанн¤.

ƒжерелом природного права √роц≥й вважаЇ, ¤к зазначалос¤ вище, людську природу, а саме контрольоване розумом прагненн¤ людини до сп≥лкуванн¤. ѕринципи природного права в≥дпов≥дають основним потребам гуртожитку людей. ÷е право випливаЇ з≥ здорового глузду, котрим та чи ≥нша д≥¤, в залежност≥ в≥д њњ в≥дпов≥данн¤ або протир≥чч¤ розумн≥й природ≥ людини, визнаЇтьс¤ або морально ганебною, або морально необх≥дною.

÷¤ особлив≥сть погл¤д≥в √роц≥¤ обумовлюЇ своЇр≥дн≥сть його п≥дходу до ви¤вленн¤ значенн¤ примусу дл¤ права. "ѕраво не одержуЇ свого зовн≥шнього зд≥йсненн¤, ¤кщо воно позбавлене сили дл¤ приведенн¤ до житт¤". ќднак, цьому певною м≥рою притир≥чить ≥нше твердженн¤ √уго √роц≥¤: "Ќе можна казати, що право, позбавлене п≥дтримки силою, не мало б н≥¤коњ д≥њ, адже дотриманн¤ справедливост≥ надаЇ сов≥ст≥ спокою, несправедлив≥сть же спричин¤Ї стражданн¤ ≥ муки, под≥бн≥ до стану душ тиран≥в, що описаний ѕлатоном". √роц≥й в своЇму трактат≥ не зм≥г вдало пов"¤зати ц≥ два принципи.

1	2	3

Ќазва: ≤сторична спадщина √уго √роц≥¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-18 (1342 прочитано)