Історія Всесвітня > Ліндон Джонсон

Після того як 12 березня демократичний супротивник війни і критик Джонсона Юджин Ф. Маккарти зненацька виграв попередні вибори в Хэмпшире і перспективний Роберт Кеннеді чотири дні спустя вступив у боротьбу за президентство, 31 березня 1968 року Джонсон оголосив про припинення бомбардувань Північного В'єтнаму і про відмовлення брати участь у виборах як президента. Його надія, незважаючи на війну, на просування вперед і фінансування "великого суспільства", виявилася оманної і небезпечною. В очах багатьох американців Джонсон став невартим довіри. Для них більше не узгоджувалася боротьба проти бідності у власній країні і війна проти бідної країни далеко від Америки. В обумовленої радикализированными думками політичній атмосфері 1968 року середня позиція була вже неможлива. Джонсона критикували з усіх боків. Один вважав його марнотратом суспільних грошей, що було б краще направити на подолання бідності, для іншого його військова політика у В'єтнаму була занадто нерішучої і легкодухою. Як президент-невдаха він очолював уряд, що знаходиться під погрозою агонії.

В зовнішній політиці Сполучені Штати потрапили у важке положення завдяки узятій на себе міжнародної політичної відповідальності - у В'єтнаму американська влада наштовхнулася на свої границі. "Глобалізація" американської зовнішньої політики значно обмежила дії Сполучених Штатів при придушенні "Празької весни" військами Варшавського договору (21 серпня 1968 року). Внутріполітично 1968 рік характеризувався важкими хвилюваннями. Після убивства Мартіна Лютера Кинга 4 квітня 1968 року в 125 містах Сполучених Штатів пройшли важкі расові хвилювання, що до підстави потрясли підвалини американського суспільства. Демонстрації сотень тисяч американців з'єднувалися з рухом протесту афро-американців і зрештою вилилися в загальну критику молодим поколінням соціальних недоліків, суспільних норм і "системи" як такий.

Джонсон намагався політично захистити свою спадщину, підтримавши висування свого віце-президента Хьюберта Хэмфри, що після смерті Роберта Кеннеді хотів виграти на виборахполітики радості, що доходить до смішного кампанією ",". За п'ять днів до президентських виборів 30 жовтня 1968 р. Джонсон оголосив про початок мирних переговорів з Північним В'єтнамом. Цим він хотів залучити до Хэмфри численних виборців, але для перемоги демократів на виборах цього вже було мале.

Джонсон і його популярна дружина "леді птах", що в успішні роки "великого суспільства" також енергійно виступала за поліпшення умов життя бідних американців, повернулися в січні 1969 року на своє ранчо в Техасі. Фізично втомлений, без ілюзій і психічно надламаний, Джонсон майже не з'являвся на суспільній сцені до самої смерті 22 січня 1973 року. В останні роки свого життя він піклувався про дітей своїх обох дочок, складав мемуари і займався будівництвом бібліотеки ім. Ліндона Б. Джонсона в Остине.

Історичні описи намагаються зараз справедливо оцінити його особистість і справа його життя. Як соціальний реформатор Ліндон Б. Джонсон поряд з Авраамом Линкольном і Франкліним Д. Рузвельтом відноситься до великих президентів Сполучених Штатів. Однак людина, що майже двадцять років як сенатор, віце-президент і президент значною мірою формувала долю своєї країни, назавжди залишиться нелюбимою фігурою. Його ім'я залишиться нерозривно зв'язаним з американською катастрофою у В'єтнаму. Як і в'єтнамська війна, Джонсон був довге время витиснутий з колективної пам'яті Америки, і навіть його заслуги зазнавали критики в консервативній Америці 70-х і 80-х років.

1	2	3

Назва: Ліндон Джонсон
Дата публікації: 2005-02-18 (1008 прочитано)