Історія Всесвітня > Чехословаччина - від заснування до оксамитової революції

Чехословаччина - від заснування до оксамитової революції

ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА (Чехо-Словаччина, Чехо-Словацька Республіка) - держава у Центральній Європі в 1918-92. За формою державного устрою в 1918-68 унітарна, в 1968-92 - федеративна республіка, яка складалася з Чеської і Словацької республік. Вищий законодавчий орган - двопалатні Національні (з 1968 - Федеральні) збори (Національна палата і Палата національностей). Глава держави - президент. Обирався парламентом терміном на 5 років. Столиця -м.Прага. Загальна площа - 127,9 тис.кв.км. Населення (1991)-15,7 млн. чол.

В умовах воєнної поразки Австро-Угорщини під час Першої світової війни 1914-18 розпочалася практична реалізація планів чеських і словацьких політичних кіл щодо утворення чесько-словацької держави. У державно-правовій декларації чеських депутатів австрійського парламенту від 30,5.1917 містився пункт про включення Словаччини до складу майбутньої держави чехів і словаків. Великий міжнародний резонанс мав словацький маніфест від 1.5.1918 про утворення спільної держави. 30.5.1918 у м.Піттсбург (США) між чеськими і словацькими політичними організаціями в еміграції була укладена угода, що закладала основи майбутнього устрою Чехословацької держави, в якій словаки мали отримати автономію. 13.7. чеські політичні лідери, які діяли на батьківщині (К.Крамарж, А.Швегла, В.Клофач), утворили у Празі Національний чехословацький комітет. До його складу входили також чеські словакофіли, які утворили Словацьке відділення цього комітету. У жовтні 1918 між керівниками двох політичних центрів - празьким Національним комітетом і Тимчасовим чехословацьким урядом (утвореним 14.7. у Парижі) - розпочалися переговори щодо практичної реалізації накреслених заходів. 28.10. Національний комітет у Празі проголосив створення самостійної Чехословацької республіки і заявив про тимчасове взяття на себе функцій вищого органу влади. 30.10. у м.Мартін Словацька Національна Рада внаслідок своєї політичної слабкості не змогла забезпечити перехід влади у свої руки і прийняла рішення про приєднання словацьких земель до Чехії у рамках єдиного державного утворення. Після укладення 5.11. компромісної угоди між двома центрами чеського національного руху Чехословацька республіка офіційно стала незалежною державою. 13.11. Національний комітет затвердив тимчасову конституцію, а 14.11.1918 Національні збори обрали першим президентом республіки Т.Масарика. Уряд, склад якого був узгоджений ще 28.10. під час переговорів у Женеві представників двох керівних політичних центрів, очолив голова празького Національного комітету, лідер Національно-демократичної партії К.Крамарж. Кордони республіки були визначені Версальським (1919), Сен-Жерменським (1919) і Тріанонським (1920) мирними договорами. Сен-Жерменський договір містив щодо українського Закарпаття спеціальний документ - “Генеральний статут Підкарпатської Русі”. Територія Закарпатської України під назвою Підкарпатська Русь увійшла до Чехословацької республіки та мала отримати автономний статус (див. Підкарпатська Русь, Закарпаття).

Чехословацька держава охоплювала площу 140,4 тис. км" з населенням 13,6 млн чол. (чехи - 6,8 млн, словаки - 2 млн, німці - 3,1 млн, угорці - 0,7 млн, українці - 0,5 млн, ін. національності - 0,5 млн). Понад третину населення Ч. складали національні меншини, становище яких було визначене т.зв. Малим Сен-Жерменським договором. У перші роки існування Чехословацької республіки одне з центральних місць у зовнішньополітичній діяльності її уряду займала українська проблема. Празький уряд намагався встановити тісні політичні та економічні зв'язки з українськими державами, зокрема відбувся обмін делегаціями з урядами Західно-Української Народної Республіки (1918) та Української Народної Республіки (1919). У 1921 були налагоджені економічні контакти з радянською Україною. Значну увагу чехословацький уряд приділяв вирішенню проблеми біженців і української еміграції у Ч. Однак широкі можливості й перспективи чехословацько-українських відносин, закладені у перші міжвоєнні роки, не мали подальшого розвитку. Із утворенням СРСР українська проблема була зовсім згорнута у зовнішньополітичних концепціях і доктринах Чехословацької держави.

У кін. лютого 1920 Національні збори прийняли конституцію Чехословацької республіки. Вищим законодавчим органом держави ставали Національні збори, які обирали президента, офіційною державною мовою - т. зв. чехословацька мова. У районах, де проживало не менше 20% нечеського населення, у державних установах поряд з державною використовувалась мова даної національності. У національному питанні конституція виходила з тези про єдину чехословацьку націю, яка перекреслювала саму суть спільної держави чехів і словаків. Зафіксована конституцією теза про автономію українського Закарпаття у рамках Чехословацької держави так і не була реалізована і мала суто символічний характер. У країні діяли численні політичні партії, зокрема у парламентських виборах 1925 брало участь 29, а 1929 - 19 партій. Велика кількість політичних партій і організацій призвела до виникнення урядових коаліцій (загальнонаціональна; чесько-словацько-німецька; панівна з участю національних чеських, словацьких, німецьких і угорських партій та ін.), ядром яких, як правило, були Аграрна, Національно-демократична і Народна партії. Правлячі кола створювали також неформальні осередки реального владного впливу, одним з найвпливовіших серед яких було пропрезидентське угруповання “Град”. Поряд з “Градом” значну роль у державному житті країни у 1920 роках відігравали політичні об'єднання “П'ятірка” і “Вісімка”, які складалися з лідерів партій урядової коаліції і офіційно виступали як координатори парламентських партійних клубів. Економічні позиції Чехословацької республіки визначало те, що в її межах опинилося бл. 70% всієї промисловості колишньої Австро-Угорської імперії. Завдяки цьому Ч. у міжвоєнний час увійшла в першу десятку індустріальне розвинених країн світу. У промисловості домінували великі монополістичні об'єднання (“Шкода”, “Батя”, “Центрокооператив”). Основними фінансовими центрами були Живностенський і Аграрний банк. Хоча чеським промисловцям вдалося відтіснити іноземних конкурентів з провідних позицій у господарстві країни, останні продовжували відігравати значну роль в економіці Ч. Промислове виробництво було зосереджене в основному в чеських землях, а в Словаччині та Підкарпатській Русі переважало сільськогосподарське виробництво. Протягом 1920-х років уряд провів аграрну реформу, яка хоч і обмежила, проте не ліквідувала великого землеволодіння. З поч. 1930 років спостерігався процес поляризації суспільних сил, характерною рисою якого була трансформація політичної системи. Національні демократи, зробивши ставку на створення під своєю егідою опозиційного політичного блоку, у 1934 спільно з Національною лігою і Національним фронтом утворили Національне об'єднання. У свою чергу, лідери аграріїв також шукали можливості зміцнення своїх позицій і вели переговори з німецькими та словацькими партійними керівниками. Словацька народна партія почала висувати ідею відокремлення словацьких земель і створення незалежної Словацької держави.

У травні 1935 відбулися парламентські вибори, внаслідок яких основні партії урядової коаліції зберегли свої позиції. Аграрії виявилися найсильнішими у правлячій коаліції, хоча і втратили абсолютну першість. У листопаді 1935, зважаючи на домінуюче становище своєї партії у коаліції, аграрії без попереднього узгодження з іншими партнерами замінили главу уряду. Новопризначеним прем'єром став лідер словацького відділення партії М.Годжа (1878-1944). У листопаді 1935 подав у відставку з посади Президента республіки Т.Масарик. Цією ситуацією вирішили скористатися аграрії, щоб провести на посаду глави держави одного із своїх лідерів, або, у випадку невдачі, малопомітну політичну фігуру. Після тривалих міжпартійних дискусій єдиним претендентом на посаду президента виявився Е.Бенеш, міністр закордонних справ в усіх урядах Чехословацької республіки. У грудні 1935 Е.Бенеш, якого підтримала більшість впливових політичних партій, здобув перемогу під час президентських виборів.

Певне місце у внутрішній політиці чехословацького уряду займала українська проблема, зокрема його ставлення щодо етнічних українців Закарпаття (400 тис. чол.) і політичних емігрантів (20 тис. чол.). Чехословацький уряд підтримував насамперед демократичні течії в середовищі еміграції. З допомогою урядових і громадських кіл Ч. та за ініціативою провідних діячів української еміграції в 1920-30-ті роки в республіці були створені й успішно діяли десятки українських наукових установ, навчальних закладів, організацій, об'єднань, зокрема Український вільний університет (перенесений з Відня у 1921,), Український високий педагогічний інститут ім. Драгоманова (з 1923), Українська господарська академія у Подебрадах (1922) , Музей визвольної боротьби України (засн. 1925), Центральний союз українського студентства (1922), Український громадський комітет (1921-25), Український комітет у ЧСР, Чесько-український комітет допомоги українським і білоруським студентам. Прага у міжвоєнні роки стала одним із центрів українського громадського, культурного і наукового життя. Однак з кін. 1920 - поч. 1930 років політика чехословацького уряду щодо української еміграції почала зазнавати істотних змін. Ряд українських організацій та установ втратив урядову підтримку, чимало з них було розпущено. Одна з головних причин цього - посилення самостійницьких течій в українському суспільному середовищі, насамперед на території Закарпаття, що розцінювалося урядовими чиновниками як загроза територіальній цілісності Чехословацької республіки. Проте до 1945 Ч. продовжувала залишатися найактивнішим осередком української еміграції.

1	2	3

Назва: Чехословаччина - від заснування до оксамитової революції
Дата публікації: 2005-02-18 (2019 прочитано)