Sort-ref.narod.ru - реферати, курсові, дипломи
  Головна  ·  Замовити реферат  ·  Гостьова кімната ·  Партнери  ·  Контакт ·   
Пошук


Рекомендуєм

Історія економічних вчень > Революційно-демократична екон. думка в Україні


С. Подолинський, керуючись постулатом про єдність сили та кількісну сталість енергії, писав, що енергія всесвіту — величина постійна, але вона нерівномірно розподіляється у різних частинах всесвіту. На розподіл енергії має вплив людська праця. Подолинсь­кий дає нове природничо-наукове визначення праці. «Праця, — пи­ше він, — є таке споживання механічної та психічної роботи, що нагромаджена в організмі, яке має результатом збільшення кількості перетворюваної енергії на земній поверхні»'. Саме праця може ста­ти причиною таких змін у розподілі енергії, які дали б можливість використати найбільшу частину сил природи для задоволення люд­ських потреб. Виходячи з цього він намагається відповісти на запи­тання: який же спосіб виробництва є найсприятливішим. Таким спо­собом виробництва, за С. Подолинським, буде соціалізм.

Свою працю С. Подолинський надіслав К. Марксу і в листі до нього зазначив, що написав її під впливом «Капіталу».

К. Маркс прихильно відгукнувся про працю С. Подолинського і звернувся до Ф. Енгельса з проханням висловити свою думку. У лис­тах до К. Маркса (1882) Ф. Енгельс, указуючи на цінність відкриття С^ Подолинського, водночас зазначав помилковість його висновків. «Його справжнє відкриття, — писав Ф. Енгельс, — полягає в тім, що людська праця може довше утримати на поверхні землі і довше при­мусити діяти сонячну енергію, ніж це було б без неї. Усі економічні наслідки, які він звідси виводить — помилкові». «Подолинський, — писав далі Ф. Енгельс, — відхилився в бік від свого дуже цінного від­криття, тому що хотів знайти природничо-науковий доказ на користь правильності соціалізму і тому переплутав фізичне з економічним».

Минуло понад сто років, і ідеї С. Подолинського оцінили належ­ним чином. Його природничо-наукове пояснення процесу праці на­звали «законом Подолинського».

Завершив наукові розробки Подолинського В. І. Вернадський у своєму вченні про ноосферу.

На західноукраїнських землях демократична суспільна думка представлена цілою плеядою діячів, серед яких були, зокрема, В. Навроцький, О. Терлецький, М. Павлик, І. Франко та інші.

В. Навроцький (1847 — 1882) — яскрава постать у суспільному житті Галичини останньої третини XIX ст. Закінчивши юридичний факультет Львівського університету, він обійняв посаду державного службовця в м. Жешуві, яку посідав до кінця життя.

В. Навроцький виступив як талановитий публіцист, етнограф, економіст-статистик. Його називають першим дослідником еконо­міки Галичини та причин зубожіння народу в період утвердження тут капіталізму. У своїх економічних працях В. Навроцький торкає­ться різних сторін суспільно-економічного розвитку краю.

Найбільш актуальним на той час було аграрне питання, і В. Навроцький приділяє йому велику увагу. Як економіст-статистик він розкриває процес еволюції земельної власності. Цей процес, за його словами, спричинив консолідацію земельних масивів у руках великих земельних магнатів і роздрібнення селянської земельної власності.

В. Навроцький простежує процес диференціації, що відбувається в галицькому селі, та роль у ньому новонароджуваного капіталу. Він спостерігав розвиток капіталістичних відносин у краї і, зокрема, на селі, бачив його негативні наслідки для селянства. Проте особливо рішуче він виступає проти залишків середньовічних форм господа­рювання.

Гостро критикував В. Навроцький пропінацію — монополію шляхти на виробництво та продаж спиртних напоїв. Цьому питанню він присвятив кілька праць, у яких не лише розкриває суть пропінації, причин пияцтва, а й показує, як негативно воно впливає на ста­новище селянства. В. Навроцький таврує галицьку шляхту, яка спо­ювала селянство, маючи від цього величезні прибутки. Кожний крейцар, одержаний паном з продажу горілки, писав В.Навроцький 1882 p. у статті «П'янство і пропінація в Галичині», «облитий не тільки кривавим потом, а й слізьми селянських родин».

Великим тягарем на плечі селянства лягали податки. В. Нав­роцький викривав колонізаторський і водночас прошляхетський ха­рактер австрійської податкової системи, показував її антинаукову основу. Центральні й місцеві податки, писав він, значною мірою пе­рекладалися на селянство.

В. Навроцький виступає як захисник інтересів селянства, про що він прямо заявляв у своїх працях. «Признаємось, — писав він у стат­ті «Подвійна крейдка» (1881), — що заступаємо інтереси селянські».

Що ж до робітничого класу, то В. Навроцький лише побіжно торкається його становища. Проте в листах до Драгоманова він пи­сав, що думає взятися за працю про галицьких фабричних та сільсь­ких робітників.

В. Навроцький був добре обізнаний з політичною економією За­ходу. Проте у своїх працях він не ставить завдання теоретичної роз­робки проблем політичної економії, а широко використовує еконо­мічні категорії в аналізі економічного становища краю, становища трудового народу. Він — прихильник трудової теорії вартості. Вар­тість, за його словами, створюється людською працею. Саме з пози­цій трудової теорії вартості В. Навроцький аналізує проблеми експ­луатації, продуктивної праці тощо.

Значний інтерес становить критика В. Навроцьким французького економіста Ф. Бастіа, який зі своєї теорії «економічної гармонії» робив висновок про можливість подолання класових антагонізмів у тогочасному буржуазному суспільстві. В. Навроцький, поділяючи все суспільство на експлуататорів і експлуатованих, підкреслює неможливість спільних інтересів, а тим більше, гармонії, яку про­пагував Ф. Бастіа. Він ущипливо висміює галицьких послідовни­ків Ф. Бастіа в статті «Що нас коштує пропінація» (1876 p.), які, не маючи вагомих аргументів на доказ існування «гармонії», зму­шені були, аби довести її, «кликати на допомогу прокуратора» (про­курора).

О. Терлецький (1850—1902) — видатний громадський діяч, представник революційно-демократичної течії суспільної думки. Після закінчення філософського факультету Львівського універси­тету працював у бібліотеці Віденського університету. У 1878 p. вступив на юридичний факультет цього університету, згодом склав іспити на доктора юриспруденції.

Громадська і наукова діяльність О. Терлецького була досить ак­тивною. У Відні він вступає до народовського академічного товари­ства «Січ» і закликає галицьку молодь зайнятися практичною спра­вою на користь народу. У 1874 р. О.Терлецький бере участь у роботі археологічного з'їзду у Києві, 1875 p. видає у Відні брошури С. Подолинського, Ф. Волховського та ін., за що потрапляє під суд. На судовому процесі О. Терлецький захищав соціалістичні ідеї й за­явив, що він соціаліст за переконанням.

Знайомство з С. Подолинським, М. Драгомановим, обізнаність із творами К. Маркса не могли не позначитися на світогляді О. Тер­лецького. Він виступає як революційний демократ і саме з цих позицій висвітлює найзлободенніші проблеми Галичини. Найголов­нішим питанням, яке потребувало вирішення, було аграрне. І не ви­падково О. Терлецький підкреслює необхідність звернути увагу са­ме на нього. Він критикує тих економістів, які причину тяжкого становища селянства вбачали в його особистих вадах (пияцтві, лі­нощах тощо) і пропонували рецепти морального виховання народу. О. Терлецький у статті «Лихва на Буковині» (1878) пише, що саме економічні злидні штовхають людей до морального та духовного занепаду.

Вирішити аграрне питання О. Терлецький уважав за можливе ре­волюційним шляхом. До тих пір він пропонував створювати госпо­дарства, засновані на громадській власності на землю.

О. Терлецький критикує капіталізм як спосіб виробництва, що «оснований на експлуатації усього робочого народу через меншість багату і непродуктивну». Він пише про панування приватного капі­талу, анархію виробництва, конкуренцію, безробіття, цікавиться проблемами заробітної плати.

З аналізу становища робітничого класу за умов капіталізму, зро­бленого ним у статті «Робітницька плата і рух робітницький в Авст­рії в послідніх часах» (1881), О. Терлецький робить висновок, що поліпшити своє становище робітники можуть, лише покладаючись на самих себе, «на свою власну силу».

Майбутнє суспільства О. Терлецький зв'язує із соціалізмом. Проте важливо зазначити, що на суді, спростовуючи звинувачення в антидержавній діяльності, він заявив, що пропаганда «бунту» мож­лива лише там, де розвиток економіки вже призвів до появи двох ворожих верств — капіталістів і пролетаріату. У Галичині цей про­цес тільки почався, тому соціалістичною пропагандою передбачало­ся лише роз'яснення робітникам і селянам їхнього реального стано­вища. Така заява О.Терлецького свідчить про розуміння ним законо­мірностей суспільного розвитку.

М. Павлик (1853—1915) — відомий діяч громадсько-політич­ного життя в Галичині виступив як виразник інтересів трудового, або, як він писав, «робітного народу». До цієї категорії М. Павлик зараховував «наймитів і дрібних господарів і взагалі людей фізично працюючих», про що писав у «Матеріалах до ревізії програми українсько-руської радикальної партії» (1891).

М. Павлик критикує капіталізм, змальовує капіталістичну експ­луатацію й характеризує існуючий лад як несправедливий. Головну увагу у своїх працях він приділяє вирішенню питання про усунення експлуатації та побудову майбутнього суспільства, котре він, як і О. Терлецький, зв'язує із соціалізмом.

М. Павлик читав твори революційних демократів, був обізнаний із марксизмом. У своїх працях він неодноразово посилається на «Ка­пітал», використовує деякі його положення для аргументації своїх думок. Це, зокрема, стосується питання про переваги великого ви­робництва над дрібним. І не випадково М. Павлик є прихильником громадського господарства.

Назва: Революційно-демократична екон. думка в Україні
Дата публікації: 2005-02-18 (1860 прочитано)

Реклама



Яндекс цитирования
rx direct - equity payment - ball jackpot lottery power - international low - bank of america online banking - 6 yahoo - lookup texas
Page generation 0.213 seconds
Хостинг от uCoz