Історія економічних вчень > Розвиток політекономії в Україні

З усіх цих напрямів А. Антонович найбільш прихильно ставиться до останнього, тобто такого, що до визначення цінності підходить з погляду виробництва. Але недоліком він називає те, що, узявши за основу цінності працю, затрачену на виробництво, представники цього напряму ігнорують продуктивність таких факторів, як приро­да й капітал.

На підставі критичного аналізу різних теорій цінності А. Анто­нович намагався дати власне визначення, яке б ураховувало вироб­ництво, розподіл і споживання. За основоположний принцип своєї теорії цінності він бере теорію трьох факторів виробництва Сея, яку намагається поєднати з теорією К. Маркса. Визначення К. Марксом цінності як уречевленої в товарі абстрактної суспільне необхідної праці він пристосовує до свого трактування цінності, тобто визначає цінність як уречевлений суспільне необхідний час дії трьох факто­рів: природи, праці й капіталу. Таке тлумачення цінності гостро критикували сучасники А. Антоновича, зокрема Д. Піхно. Останній звернув увагу А. Антоновича на відсутність у цій концепції одиниці для вимірювання продуктивності факторів виробництва. Недоліки теорії А. Антоновича він вбачав і в тім, що в ній обмежено дію та­ких факторів, як корисність і співвідношення між попитом і пропо­зицією, що впливають на цінність.

Прихильником і захисником трудової теорії цінності був М. Коссовський. У дослідженні «Цінність і ціна» (1883) закон «мінової цінності» він називав основним законом політичної економії. Він вказував на наявність багатьох неоднозначних трактувань цінності. Це означає, писав М. Коссовський, що у кожного своя, власна наука, або такої науки й зовсім немає, а є лише вчені. Він досить докладно й критично аналізував існуючі теорії цінності, підкреслюючи, що для вирішення питання про цінність необхідно користуватися діале­ктичним методом, як це робив К. Маркс.

Однак діалектика не є для М. Коссовського загальним методом пізнання, а лише однією з методологічних засад. Джерелом цінності М. Коссовський називав працю, витрачену на виробництво товару. Це твердження, на його думку, може стати поворотним пунктом в історії політико-економічних учень.

М. Коссовський докладно аналізує виклад теорії цінності пред­ставниками класичної політичної економії. Він підкреслює, що постановка цього питання мала місце ще в У. Петті й посилається при цьому на «Капітал» К. Маркса. У теорії цінності А. Сміта, за­значає М. Коссовський, домінує положення про те, що цінність визначається працею, необхідною для виробництва товару; Д. Рікар-до розвиває трудову теорію цінності і вважає її основою свого еко­номічного вчення. Останнє слово в розвитку теорії цінності нале­жить К. Марксу.

М. Коссовський правильно розумів основні положення теорії цінності К. Маркса. Він писав, що елементом, який визначає цін­ність, є лише «суспільне необхідний робочий час», одиниця його виміру — проста праця. Аналізував М. Коссовський і залежність між цінністю й продуктивністю праці.

М. Коссовський заперечував економістам, які вважали, що цін­ність визначається співвідношенням попиту і пропозиції. Він ука­зував на суперечливість тверджень і тих економістів, які основою цінності вважали корисність, або (як Шеффле), працю та корис­ність. Теорію витрат виробництва М. Коссовський називає просто безглуздою. Її хибність, на його думку, полягає в ототожнюванні таких категорій, як праця та робоча сила, що є поняттями абсолютно різними. Те, що економісти не бачили різниці між ними, М. Кос­совський називав кардинальним недоліком політичної економії до К. Маркса. Будучи палким прихильником і захисником теорії трудової цінності, М. Коссовський абсолютизував цю теорію, на­даючи їй великого значення в перебудові соціально-економічних відносин. «Покладена в основу соціально-економічних відносин, вона, — писав М. Коссовський у праці «Цінність і ціна», — пере­творить ці відносини, оновить їх, оновлюючи й перетворюючи іс­нуючий нині принцип розподілу. Тоді з'явиться інша політична економія, зникне залізний закон заробітної плати, зникне рента, зе­млеробська й капіталістична, зникне, інакше кажучи, економічне рабство й експлуатація».

Залежно від тлумачення економістами категорії цінності трактува­лася ними й теорія розподілу. М. Бунге, як і більшість тогочасних економістів, вважав, що у виробництві беруть участь три фактори:

праця, природа й капітал. Кожний з цих факторів є самостійним джерелом цінності. Цінність, що створюється трьома факторами, відповідно-поділяється на три види доходів: заробітну плату, ренту й прибуток. Ці види доходів відповідають і трьом класам суспільст­ва (робітники, землевласники й капіталісти). Частка кожного з них у розподілі доходів визначається, на думку М. Бунге, суперництвом, що може змінювати ці доходи в той чи в той бік. Він підтримував принцип втручання держави в економічне життя й твердив, що це сприятиме «справедливому розподілу доходів». М. Бунге не лише викладав власні погляди на теорію розподілу, а й аналізував поши­рені тоді теорії із цього питання, заперечуючи, що за капіталістич­ного виробництва прибуток е відрахуванням від заробітної плати. Такі висновки, на думку М. Бунге, давали теоретичну зброю в руки соціалізму.

М. Бунге був прихильником теорії розподілу Кері й Бастіа, над­звичайно високо цінував цих економістів за те, що вони виступили проти класичної школи, проти її вчення про полярність прибутку й заробітної плати і створили свою теорію «гармонічного розвитку». М. Бунге називає Бастіа гідним учнем Кері, у якого він запозичив і зброю проти соціалізму, й засади вчення.

Аналогічних поглядів щодо розподілу дотримувався й А. Анто­нович. Природу, працю й капітал він розглядав як фактори ви­робництва й водночас як самостійні джерела цінності. Носіями цих факторів А. Антонович уважав землевласників, робітників і ка­піталістів, які завдяки цьому одержують свою частку. «Об'єктив­ність у розподілі результатів виробництва, — писав А. Антонович у «Курсі політичної економії», — полягає в тім, що кожний з учас­ників виробництва одержує те, що він створив» . Поділяючи погля­ди Кері та Бастіа на «гармонічне співробітництво» різних класів — учасників виробництва, А. Антонович виходить з того, що з роз­витком продуктивних сил дедалі більшою мірою досягатиметься рівність учасників виробництва — робітників, капіталістів і земле­власників, яка забезпечить кожному одержання його частки у ви­робництві, тобто приведе до встановлення справедливої винагороди за працю.

М. Коссовський не торкається спеціально питання розподілу, але як прихильник трудової теорії цінності він критикує тих економістів, які бачили в прибутку складову частину цінності, наголошує на нетрудовому, експлуататорському характері прибутку і вказує на його повну залежність від кількості експлуатованої праці. Прибу­ток капіталіста за даного процента експлуатації, писав М. Коссовський, залежить від кількості праці, зайнятої у виробництві, а тому фабриканти «чинять завзятий опір кожній спробі скорочення робочого дня».

М. Коссовський бачить нерівноправність у відносинах між пра­цею і капіталом. Він виступає за рівномірний розподіл сили в суспі­льстві, що створить можливість для повної реалізації закону трудо­вої вартості. Цього, на думку М. Коссовського, потребують інтереси більшості.

Особливе місце серед представників політичної економії в Україні належить професору Київського університету М. Зіберу. Він був першим популяризатором економічного вчення К. Маркса в Росії" і Україні, захищав трудову теорію вартості. Професор Київсь­кого (згодом Харківського) університету Г. Цехановецький у рецен­зії на магістерську дисертацію М. Зібера писав, що той «поставив своїм завданням відновити ... значення Рікардо».

М. Зібер захистив магістерську дисертацію «Теорія цінності й капіталу Д. Рікардо у зв'язку з пізнішими доповненнями та роз'яс­неннями». Саме на цю працю посилається К. Маркс у післямові до другого видання «Капіталу», називаючи її «цінною книгою»: «Ще в 1871 році пан М. Зібер, професор політичної економії в Київському університеті, у своїй праці «Теорія цінності й капіталу Д. Рікардо» показав, що моя теорія цінності грошей і капіталу в її основних ри­сах є необхідним дальшим розвитком учення Сміта—Рікардо. При читанні цієї цінної книги західноєвропейського читача особливо вражає послідовне'проведення раз прийнятого суто теоретичного погляду».

1876—1878 pp. М. Зібер публікує в журналах «Знание» і «Слово» кілька статей під назвою «Економічна теорія К. Маркса», що в них викладає зміст першого тому «Капіталу». У цей же час він пише критичні статті, спрямовані проти Ю. Жуковського та Б. Чичеріна, які виступили проти економічного вчення К. Маркса. Він відхиляє як безпідставне намагання буржуазних критиків звинуватити К. Маркса в метафізичному підході до дослідження цінності.

Полемізуючи з Ю. Жуковським та Б. Чичеріним, які особливо гостро критикували теорію К. Маркса про додаткову вартість, М. Зібер не лише прагне спростувати аргументацію її критиків, а й викладає й роз'яснює суть цієї теорії.

Як коментатор і популяризатор економічного вчення К. Маркса М. Зібер показує суперечності капіталістичного виробництва й при­вертає до них увагу читачів, глибоко аналізує становище робітничо­го класу, прямо переказуючи деякі місця з «Капіталу».

Захищаючи трудову теорію цінності, М. Зібер критикує теорії цінності Г. Маклеода, Дж. Мілля, Т. Мальтуса, Н. Сеніора та інших економістів. Він високо оцінює вчення К. Маркса про двоїстий ха­рактер праці. Детально аналізує проблему форм вартості, повторю­ючи навіть заголовки з відповідних розділів «Капіталу». На підставі цього аналізу він простежує процес виникнення грошей, аналізує їхні функції. М. Зібер називає великою заслугою К. Маркса розроб­ку ним теорії грошей. Як відомо, попередники К. Маркса виникнен­ня грошей зв'язували переважно зі свідомою діяльністю людей. За­слуга К. Маркса, на думку М. Зібера, полягає у вирішенні двох питань: з'ясуванні генетичного розвитку грошового обміну й чітко­го визначення різних грошових функцій .

1	2	3	4

Назва: Розвиток політекономії в Україні
Дата публікації: 2005-02-18 (4976 прочитано)