Sort-ref.narod.ru - реферати, курсові, дипломи
  Головна  ·  Замовити реферат  ·  Гостьова кімната ·  Партнери  ·  Контакт ·   
Пошук


Рекомендуєм

Історія України > Гетьман України емігрант Пилип Орлик


А нарешті, найгірше, запам'ятайте собі те, що якби ми пішли за ним, ханом, і за вами, гетьманом, проти війська її імператорської величності, то, оскільки орда не звикла здобувати міста, то набрали б наших християнських людей, як минулих років під Білою Церквою та під слободами й, відступивши до Криму, запровадили б їх у вічну неволю; певне, вже тоді б подвійний би був осуд від Господа за християнський плач і пролиття безневинної крові, й мали б ми вічне прокляття. Адже хоча кримський хан і Україну зміг би обстояти, чого не доведи, Боже, то не сподіваємося, щоб під ваш регімент її віддав. То він знову знайде кому вручити, як і раніше віддав ляхам на поталу нашу віру та навернув святі церкви до унії».

Отже, запорожці вважали неможливим для себе залишитися під ханським протекторатом. На той час на Запорозькій Січі серед старшини та запорожців переважали ті, хто дотримувався промосковської орієнтації й не бачив іншого виходу, як повернутися в рідні місця» прийняти царську владу. «І в тому не сумніваємося, що воля її імператорської величності може нас, Військо, карати чи дарувати нам життя. То де вчинився гріх, хай там буде й покута. Одначе вона, милостива імператриця, бачачи нашу вірну службу у війську, що ми обіцяли її виказувати, сподіваємося, не віддасть нас, Військо, на поталу й за наші заслуги утримуватиме своєю імператорською ласкою».

Не без сарказму запорожці радять Орлику зробити те ж саме. «Раяли б ми, Військо, й вашій вельможності, перед походом хана, щоб десь поблизу від нас перебували з нами, Військом, разом її імператорській величності били чолом і про милість таку, як і ми, прохали, то й вашу особу, гадаємо, зволила б вітати й передати вам давні угіддя й маєтності».

Закінчили свій лист запорожці ввічливо, але в офіційній тональності, без тих емоцій, які в Орлика виявлялися дуже сильно.

«Так ми відповідаємо й, віддаючи наш військовий поклін вашій вельможності, назавше залишаємося.

Вельможності вашій всього добра зичимо й до послуг готові її імператорської величності Війська Запорозького низового отаман кошовий Іван Малишевич з усім товариством».

Це був остаточний і відвертий розрив. Запорозьке військо завжди було основою політичних і військових планів Орлика. Без збройних сил гетьман уже вважався не стільки головою окремої держави з правом укладати союзи з тою чи іншою державою, скільки дорадником чужих урядів, експертом у справах Східної Європи. Перехід запорозьких козаків на бік Москви справив дуже прикре враження на правлячі кола Франції, Туреччини, Кримського ханства.

Однак навколо Орлика все ж таки зібралися понад дві тисячі козаків: добре озброєна піхота й кіннота. Майже половину цього козацького об'єднання складали учасники гайдамацького повстання на Правобережній Україні. Після його придушення вони під проводом полковника Сави Чалого прибули до Бендер, де розміщувалася тоді резиденція Орлика. У його штабі знову з'явилися два Мировичі, Іван Герцик і Нахимовський.

Однак це нечисленне військо не мало жодних матеріальних засобів. У Туреччині постійно змінювалися уряди, й нікому було подбати про українського гетьмана та його військо, хоча бендерський сераскір і нагадував про нього великому візирю. І тільки Франція надала певну допомогу. Отже, гетьман був змушений розпустити свій власний військовий відділ. Запорозька піхота пішла на Січ, під владу царя, а Сава Чалий зі своєю кіннотою подався на польську службу.

І все ж Орлик не впав у відчай, зберіг надію й оптимізм, хоч і зостався, як сам писав, «у страшному горі». Він продовжує працювати далі, шукає вихід із скрутного становища, розробляє проект за проектом. І тут справді для нього знову виникла можливість поставити на порядок денний українське питання й вирішити його, використавши російсько-турецьку війну, яка знову спалахнула в 1735 р. Зв'язана з Росією союзним договором, у війну втягується й Австрія.

Турецький уряд доручає Пилипу Орлику бути радником екс-князя Трансільванії Франца Ракочі й заповідає йому їхати з Бендер до Відня, щоб зустрітися там із Ракочі. Орлик їде туди в лютому 1738 р. й виконує свої обов'язки, але відчуває себе ображеним, вважаючи, що він є такою ж високою особою, як і «угорський герцог», а тому ставати до його послуг є приниженням гетьманської гідності. Ці міркування Орлик висловлює турецькому візиру, коли той прибув улітку до Відня. Український гетьман, якого було прийнято з належними почестями, переконав візиря в необхідності його (Орлика) присутності на кордонах України. Візир розпитував Орлика про стан речей у Росії та в Україні.

Знову Орлики, батько і син, повертаються до ідеї східноєвропейської коаліції. Вони прагнуть довести Туреччині, що не слід воювати на два фронти. На противагу Вільневу та Боневалю — французьким представникам у турецькій столиці, які наполягали на активних діях проти Австрії й пасивній обороні на Сході, Орлики радили замиритися з Австрією й зосередити всі свої військові сили на Сході проти Російської імперії, консолідувавши антимосковські сили Польщі, Швеції, України.

Український гетьман зумів переконати турецький уряд, котрий залучив його до праці експерта в російських, польських і шведських справах. Переїхавши до Ясс, Пилип Орлик у згоді з візирем пожвавлює зносини з опозиційними поляками й робить спробу наново порозумітися з запорозькими козаками. У 1739 р. він посилає листа на Січ, у якому сповіщає, що твердо додержується клятви — покласти всі сили, щоб визволити Україну від «мучительного і більш аніж плінного московського підданства».

Український край і все Запорозьке городове військо прийшло від Москви в остаточне розорення, продовжував гетьман. Він дорікає Запорозькому Військові низовому за те, що воно відступилося від обраного вільними голосами гетьмана, тобто його, Орлика, й віддалося під протекцію ворожої Москви, яку він порівнює зі змією, що її запорожці «на грудях своїх пригріли й сим Отчизну і себе згубили».

Орлик звинувачує запорозьких козаків, що вони не жаліють нещасної своєї матері-України й не зважають на ридання матерів, батьків, сестер і братів своїх. Він розповідає запорожцям, що на Немирівському конгресі, куди з'їхалися уповноважені воюючих держав, московські посли паплюжили Запорозьке Військо, називали запорожців шахраями та злодіями, котрі не служать вірно ні Москві, ні татарам, ні Польщі, а живуть тільки з розбоїв. Орлик переконував запорожців, що на Січ під московською владою чекає остаточна погибель, що царський уряд має намір заарештувати кошового отамана й усю запорозьку старшину, а Січ знищити.

У 1740 р. у Білгороді Туреччина провела з Росією (за французькою порадою) переговори й підписала мир. Україна ніякої реальної користі з цього миру не дістала. Взагалі, враховуючи загарбницьку зовнішню політику Російської імперії, котра за жодну ціну не погодилася би відмовитися від України, Орлик наполягав на продовженні війни. У цьому був якийсь трагічний парадокс. Український гетьман-емігрант, будучи гуманною, милосердною, доброю людиною, завжди мусив виступати не за мирне врегулювання міждержавних конфліктів, а за війну.

У 1741 р. Швеція оголосила війну Росії. Туреччина ухилилася від участі в ній. Війна для Швеції закінчилася невдачею. Але Пилип і Григорій Орлики вже вкотре піднеслися духом і спробували знову звернути увагу європейських держав на вирішення української справи. Велику енергію виявив Григорій Орлик: він звертався з меморіалами до шведів, агітував у Польщі, підбурював Францію, виступаючи з проектами нової антимосковської коаліції, в яку мали входити Швеція, Туреччина, Крим, Польща, Пруссія.

Можна дивуватися й схилятися перед наполегливою невтомною працею батька та сина Орликів на користь української нації. Але цього разу вони вже стукали в зачинені двері. Час для активної міжнародної української акції в європейському політичному історичному процесі минув. Закінчення російсько-шведської війни тяжко позначилося на гетьманові, і не тільки в моральному плані. Турецький уряд, прагнучи уникнути конфліктів із Росією, примушував Орлика переїхати з Бухареста до Адріанополя. Але гетьман бажав поїхати до Ясс. Він мріяв про переїзд своєї родини з Польщі. Після двадцятирічної розлуки гетьман прагнув хоч решту свого життя прожити з дружиною та одною донькою, котрі жили в Станіславі у великій бідності, вимушені віддавати в заставу навіть свій одяг. Тої мізерної пенсії, яку Пилипу Орлику виплачував турецький уряд, не вистачало на прожиття і йому самому. Проте й цю мізерію (сім талярів) турецький уряд перестав платити гетьману, в такий спосіб примушуючи його переїхати до Адріанополя. За гетьмана заступилися французький посол і шведські резиденти в Туреччині. Орлику дозволили переїхати до Ясс.

Український гетьман залишався вірним своїй меті до кінця днів. У останньому листі до французького канцлера Флері (30 серпня 1741 р.) він стверджував, що ніколи не перестане шукати всіх легальних способів, щоб «заявляти мої права і права моєї нації на Україну». Пилип Орлик прожив у Яссах недовго. Він помер 24 травня 1742 р., на самоті, без надії побачитися й пожити зі своїми рідними.

Справу Мазепи та Орлика після смерті батька продовжував Григорій Орлик (між іншим — хрещеник Мазепи), який на французькій службі досяг високого становища — став згодом генерал-поручиком, польним маршалом Франції, членом королівської ради, отримав титул французького графа. Його дружина — графиня Олена Орлик — була зі старовинного французького дворянського роду Дентевілів. Подружжя Орликів мешкало в замку Дентевілів біля Шамонта.

Отже, українська справа не зникала з європейського політичного обрію ще й протягом 40—50-х років XVIII ст. Григорій Орлик до кінця своїх днів (помер у 1757 р.) не полишав думки про загальноєвропейську коаліцію проти Російської імперії, хоч українська справа вже не була такою актуальною, як за життя Пилипа Орлика. Ще в 50-х роках Григорій Орлик посилав Нахимовського та Мировича до Криму з метою налагодити стосунки із Запорожжям. Сестринець Григорія Орлика Пилип Штенфліхт, який був старшиною в полку свого дядька, теж віддано працював на користь української справи. Неодноразово їздив до Стокгольма як посередник у французько-шведських переговорах щодо козацьких справ. Дружина Пилипа Орлика — Анна допомагала чоловікові, а потім і синові Григорію в їхній громадсько-політичній праці.

Назва: Гетьман України емігрант Пилип Орлик
Дата публікації: 2005-02-21 (10907 прочитано)

Реклама



Яндекс цитирования
phentermine side effects - insurance homeowners - phentermine cheap - health life - tires discount - calculator loan - cheap airline ticket
Page generation 0.138 seconds
Хостинг от uCoz