≤стор≥¤ ”крањни > ѕетро  алнишевський - останн≥й кошовий отаман запорозькоњ с≥ч≥

ѕетро  алнишевський - останн≥й кошовий отаман запорозькоњ с≥ч≥

ќстанн≥й кошовий отаман «апорозькоњ —ч≥ ѕетро  алнишевський прожив довге житт¤ Ч 112 рок≥в. –убеж≥ трьох стол≥ть Ч XVII, XVIII ≥ XIX Ч пройшли через його долю. ѕроте достов≥рн≥ дан≥, п≥дтверджен≥ арх≥вними документами про його д≥¤льн≥сть, маЇмо лише за час його перебуванн¤ в останн≥й «апорозьк≥й —≥ч≥, ¤ка звалас¤ ѕ≥дп≥льненською або Ќовою й ≥снувала в 1734Ч1775 роках. ÷ей пер≥од б≥ограф≥њ  алнишевського став в≥домим передус≥м завд¤ки ун≥кальному арх≥ву  оша «апорозькоњ —≥ч≥, що чудом збер≥гс¤ до нашого часу. ѕер≥од 25-р≥чного перебуванн¤ ѕетра  алнишевського в ув'¤зненн≥ в —оловецькому монастир≥, де в≥н ≥ зак≥нчив своЇ житт¤, в≥дбито в документах арх≥вного фонду архангельського губернатора та ≥нших арх≥в≥в.

ѕро ранн≥й пер≥од його житт¤ знаЇмо т≥льки легенди та усн≥ перекази. ¬певнено можемо сказати, що народивс¤ ѕетро  алнишевський у сел≥ ѕустов≥йт≥вка б≥л¤ м≥ста –омни. ” зр≥л≥ вже роки ѕетро  алнишевський побудував у р≥дному сел≥ церкву. ¬ документах, пов'¤заних ≥з њњ буд≥вництвом, ф≥ксуЇтьс¤ м≥сце народженн¤  алнишевського та ≥м'¤ його батьк≥в: мати јгаф≥¤, батько Ч ≤ван.

≤м'¤ ѕетра  алнишевського виринаЇ в документах арх≥ву  оша «апорозькоњ —≥ч≥ з початку 50-х рок≥в XVIII ст., коли в≥н займаЇ вищ≥ старшинськ≥ посади. —початку був в≥йськовим осавулом, котрий в≥дпов≥даЇ за стан ≥ орган≥зац≥ю в≥йська, пот≥м Ч в≥йськовим суддею, тобто третьою особою п≥сл¤ кошового отамана, ¤ка входить до складу  оша (запорозького ур¤ду). « 1762 р. Ч в≥н короткий час був кошовим. ≤, нарешт≥, в 1764Ч1775 роки  алнишевський Ч беззм≥нний кошовий отаман. ¬≥н керуЇ «апорозькою —≥ччю упродовж дес¤тил≥тт¤, що передувало катастроф≥ Ч остаточному знищенню рос≥йським царизмом «апорозькоњ —≥ч≥.

“еритор≥¤ ѕ≥дп≥льненськоњ або Ќовоњ «апорозькоњ —≥ч≥ називалас¤ Ђ¬ольност≥ ¬≥йська «апорозькогої ≥ займала великий прост≥р на п≥вдень в≥д р≥чок “¤смина та ќрел≥ в межах сучасних «апор≥зькоњ, ƒн≥пропетровськоњ, ƒонецькоњ,  ≥ровоградськоњ, Ћуганськоњ, ’ерсонськоњ та ћиколањвськоњ областей. Ќазва Ђ¬ольност≥ ¬≥йська «апорозькогої певною м≥рою в≥дбивала ≥сторичну ситуац≥ю, що склалас¤ на той час. —анкц≥онуючи под≥бне визначенн¤ дл¤ волод≥нь «апорозькоњ —≥ч≥, царський ур¤д визнавав тим самим своЇр≥дн≥сть, самост≥йн≥сть њњ адм≥н≥стративно-пол≥тичного та соц≥ально-економ≥чного ладу, а також њњ автоном≥ю.

≤стор≥¤ ѕ≥дп≥льненськоњ —≥ч≥ бере початок у 1734 р., коли помер гетьман ƒанило јпостол, ≥ цариц¤ јнна ≤оанн≥вна знову заборонила гетьманськ≥ вибори. “имчасове в≥дновленн¤ гетьманства в 1750 р. ≥мператрицею ™лизаветою ѕетр≥вною, ¤ка ставилас¤ прихильно до ”крањни, було остаточно скасоване  атериною II, за час≥в царюванн¤ ¤коњ феодально-кр≥посницьк≥ в≥дносини в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ дос¤гли найвищого ступен¤ розвитку. Ќасамперед, це ви¤вилос¤ в подальшому зростанн≥ двор¤нського землеволод≥нн¤, посиленн≥ процесу закр≥паченн¤ сел¤н.

«апорозька —≥ч залишалас¤ своЇр≥дним остр≥вцем в океан≥ феодально-кр≥посницького й нац≥онального гнобленн¤ –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, останн≥м оплотом демократизму й нац≥ональноњ незалежност≥. Ќов≥, прогресивн≥ дл¤ того часу, буржуазн≥ в≥дносини, ¤к≥ розвивалис¤ на «апорозьк≥й —≥ч≥, в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ пробивали соб≥ шл¤х ≥з величезними труднощами й перешкодами, њм активно протид≥¤ли соц≥ально-економ≥чн≥ та пол≥тичн≥ сили, ¤к≥ на Ћ≥вобережн≥й та —лоб≥дськ≥й ”крањн≥ репрезентувалис¤, рос≥йськими та украњнськими феодалами, зокрема значною частиною козацьких старшин, що вже не виступали, ¤к ран≥ше, за збереженн¤ автоном≥њ ”крањни, а вимагали наданн¤ њм прав та прив≥лењв рос≥йського двор¤нства.

«розум≥ло, що саме державне бутт¤ —≥ч≥ з притаманними њй вольност¤ми, демократизмом та антикр≥посницькою суттю суперечило основним напр¤мам колон≥альноњ феодально-кр≥посницькоњ внутр≥шньоњ й зовн≥шньоњ пол≥тики абсолютистського ур¤ду  атерини II.

” XVIII ст. «апорозька —≥ч збер≥гала автоном≥ю й украњнську державн≥сть, ¤к≥ великою м≥рою базувалис¤ на давн≥х традиц≥¤х ≥ мали кор≥нн¤ в ≥сторичному минулому украњнського народу. ѕол≥тична автоном≥¤, самобутн≥й республ≥канський лад —≥ч≥ з його демократичними пор¤дками Ч частим проведенн¤м рад, на ¤ких вир≥шувалис¤ найголовн≥ш≥ козацьк≥ справи, виборн≥стю старшини, м≥сцевим самовр¤дуванн¤м, своњм судом, Ч усе це було ≥сторичною антитезою рос≥йському самодержавству, абсолютн≥й монарх≥њ. ѕровод¤чи пол≥тику л≥кв≥дац≥њ автоном≥њ ”крањни, ≥мперський ур¤д, зрозум≥ло, не м≥г обминути й «апорожж¤. ѕроте зовн≥шньопол≥тичн≥ та в≥йськов≥ ≥нтереси царизму прот¤гом де¤кого часу не дозвол¤ли йому зд≥йснити цей вирок.

÷аризм скасував —≥ч через 15 рок≥в п≥сл¤ л≥кв≥дац≥њ √етьманщини в 1764 р., хоча ще ран≥ше розгорнув наступ на њњ земл≥, права та особливий устр≥й. —аме в таких ≥сторичних умовах запорозька рада на —≥ч≥ вручила булаву ѕетру  алнишевському, обравши його кошовим отаманом. ѕос≥вши м≥сце голови ур¤ду запорозькоњ республ≥ки,  алнишевський ви¤вив талант державного д≥¤ча й адм≥н≥стратора, дипломата й воЇначальника.

¬ економ≥чн≥й пол≥тиц≥ кошовий атаман дбав про розвиток с≥льського господарства в «апорозьк≥й —≥ч≥, поширенн¤ торг≥вл≥, енерг≥йно займавс¤ колон≥зац≥Їю «апорожж¤. Ќа рахунок прогресивноњ, пл≥дноњ економ≥чноњ д≥¤льност≥  алнишевського сл≥д в≥днести той факт, що останн≥й пер≥од в ≥стор≥њ «апорожж¤ позначивс¤ пом≥тним економ≥чних п≥днесенн¤м. «начно зросла к≥льк≥сть запорозьких зим≥вник≥в Ч багатогалузевих господарств фермерського типу, що базувалис¤ на власн≥й ≥ найман≥й прац≥.

«ростанн¤ землеробства й розвиток скотарства на «апорозьк≥й —≥ч≥ поЇднувалис¤ з поширенн¤м там р≥зних промисл≥в (мисливства, рибальства, млинарства, рудництва тощо), а також удосконаленн¤м ремесел. «апорозька —≥ч завжди провадила активну й жваву внутр≥шню ≥ м≥жнародну торг≥влю. ѕ≥дп≥льненська —≥ч збер≥гала високий р≥вень розвитку торг≥вл≥.

Ќа рем≥сничо-торговельному передм≥ст≥ —≥ч≥ Ч √асан-Ѕаш≥ серед численних лавок, ¤ток, шинк≥в можна було побачити багато ≥ноземних купц≥в. ” зовн≥шн≥й торг≥вл≥ переважали зв'¤зки з Ћ≥вобережною ≥ ѕравобережною ”крањною, рос≥йськими м≥стами. ” м≥жнародн≥й торг≥вл≥ передус≥м Ч ≥з  римським ханством ≥ султанською “уреччиною. “радиц≥йним був торговий шл¤х —тамбул Ч ќчак≥в Ч —≥ч. „имало запорожц≥в чумакувало. ƒо складу арх≥ву  оша «апорозькоњ —≥ч≥ вход¤ть документи торговельних компан≥й, коп≥њ купчих, вексел≥в, листуванн¤ з питань торг≥вл≥ з гетьманським ур¤дом, украњнськими слоб≥дськими полковниками, рос≥йськими генерал-губернаторами, польсько-шл¤хетською адм≥н≥страц≥Їю, царськими власт¤ми, ханським ур¤дом, ногайськими ордами. ÷≥ документи св≥дчать про широк≥ торговельн≥ зв'¤зки «апорозькоњ —≥ч≥, њњ значну роль у транзитн≥й торг≥вл≥. јдже «апорожж¤ лежало на торгових шл¤хах, де перехрещувалис¤ ≥нтереси сус≥дн≥х держав Ч ѕольщ≥, –ос≥њ Ч з √етьманщиною, а  риму Ч з “уреччиною.

Ќа «апорожж≥ ≥снувала розвинута статистична служба, що була дл¤ того часу досить вин¤тковим ¤вищем ≥ св≥дчила про певну досконал≥сть системи управл≥нн¤. —татистичн≥ в≥домост≥ ф≥ксувалис¤ в численних Ђпереписахї, ЂреЇстрахї, Ђв≥домост¤хї, Ђописахї, Ђкомпутахї, Ђспискахї, Ђекстрактахї, ¤кими р¤сн≥Ї запорозький арх≥в. ” них Ї зведен≥ дан≥ про населенн¤, к≥льк≥сть двор≥в, хат, худоби, майна в селах, слободах, селищах, зим≥вниках кожноњ з дев'¤ти паланок Ч тобто адм≥н≥стративно-територ≥альних областей, де жили с≥мейн≥ запорожц≥ з родинами та сел¤ни, так зван≥ Ђв≥йськов≥ посполит≥ї або, ¤к њх ще називали, Ђп≥ддан≥ ¬≥йська «апорозькогої.

¬олод≥ючи узагальнюючою, всеб≥чною ≥нформац≥Їю, в ¤к≥й, н≥би у фокус≥, були сконцентрован≥ дан≥ про р≥зноман≥тн≥ ¤вища та под≥њ, що в≥дбувалис¤ на запорозьких земл¤х, кошовий отаман  алнишевський мав змогу певною м≥рою коригувати й спр¤мовувати процеси њхнього розвитку. Ќаприклад, у 1768 р. були з≥бран≥ статистичн≥ в≥домост≥ по паланках про к≥льк≥сть загиблих п≥д час лютоњ зими 1767Ч1768 рок≥в, коли не вистачало коней, рогатоњ худоби, овець, ≥з перел≥ком с≥л, хутор≥в, зим≥вник≥в, господар≥в. ¬и¤вивши т¤жкий стан у скотарств≥, запорозький ур¤д ужив заход≥в до його пол≥пшенн¤.

—вою колон≥зац≥йну д≥¤льн≥сть, зокрема заселенн¤ «апорожж¤, ≤ван  алнишевський примушений був поЇднувати з боротьбою проти наступу царизму на Ђ¬ольност≥ ¬≥йська «апорозькогої, захопленн¤ ним запорозьких земель. ќбравши курс на поступове скасуванн¤ —≥ч≥, ≥мперський ур¤д актив≥зував спорудженн¤ фортець ≥ впровадженн¤ поселень на запорозьк≥й територ≥њ, прагнучи таким чином в≥дмежовувати «апорожж¤ в≥д Ћ≥вобережноњ та ѕравобережноњ ”крањни. ÷≥ поселенн¤ залюднювалис¤ здеб≥льшого ≥ноземц¤ми.

ўе 1687 року за рахунок запорозьких рибництв, пас≥к та мисливських уг≥дь на р. —амар≥ було збудовано Ѕогородицьку фортецю. «апорожц≥ протестували, в≥дчуваючи, що фортец¤ може стати прецедентом дл¤ майбутньоњ окупац≥њ «апорожж¤ царськими в≥йськами. ћосква в≥дговорювалас¤, що фортец¤ Ч тимчасова, ≥снуватиме, поки триваЇ кримський пох≥д царських в≥йськ ≥ козацьких полк≥в. ќднак фортец¤ так ≥ залишилас¤ сто¤ти на запорозьк≥й земл≥.

«годом на л≥вому берез≥ ƒн≥пра, в  ам'¤ному «атон≥, було зведено нову фортецю, на ¤ку покладалас¤ функц≥¤ контролю над —≥ччю. 1735 року за два к≥лометри в≥д —≥ч≥ дл¤ утриманн¤ козак≥в Ђв надлежащем пор¤дкеї було збудовано Ќовос≥ченський ретраншемент, комендант ¤кого п≥дл¤гав кињвському генерал-губернатору. „астина запорозьких земель ув≥йшла до складу створеноњ в 1754 р. ™лизаветградськоњ пров≥нц≥њ. ўо ж до збудованоњ фортец≥ св. ™лизавети, то на нењ покладалос¤ завданн¤ на р≥чках —амоткань та ¬ерблюж≥й перехоплювати сел¤н-ут≥кач≥в та гайдамак≥в.

1	2	3	4

Ќазва: ѕетро  алнишевський - останн≥й кошовий отаман запорозькоњ с≥ч≥
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-21 (3192 прочитано)