≤стор≥¤ ”крањни > —лаветний кошовий отаман запорозькоњ с≥ч≥ ≤ван —≥рко

—лаветний кошовий отаман запорозькоњ с≥ч≥ ≤ван —≥рко

¬≥с≥м раз≥в «апорозька —≥ч обирала ≤вана ƒмитровича —≥рка кошовим отаманом. «а все к≥лькасотр≥чне ≥снуванн¤ —≥ч≥ жоден кошовий отаман не зажив такоњ любов≥ й шани серед с≥чового товариства. ”крањна Ч Ћ≥вобережна, ѕравобережна, —лобожанщина Ч в 60-70-т≥ роки XVII ст. не знала людини, ¤ка б могла зр≥вн¤тис¤ попул¤рн≥стю з ≤ваном —≥рком. «агальне визнанн¤ й безмежну вд¤чн≥сть сучасник≥в набула тод≥ очолена ≤ваном —≥рком героњчна боротьба козацтва проти турецько-татарських орд, що загрожували геноцидом украњнському народов≥. «апорозький вит¤зь ставив найпершою й найголовн≥шою метою кожного походу вр¤туванн¤ бранц≥в ≥з полону, визволенн¤ нев≥льник≥в, що конали в т¤жкому рабств≥ у султанськ≥й “уреччин≥ та  римському ханств≥. ¬еликий талант полководц¤, особиста хоробр≥сть, мужн≥сть ≥ в≥двага поЇднувалис¤ в ньому з безмежною в≥ддан≥стю народн≥й справ≥.

¬≥дзначаючи ц≥ ¤кост≥, треба б наголосити й на суто людських рисах характеру ≤вана ƒмитровича: розважливий ≥ мудрий, демократичний, в≥н був до аскетизму скромним у побут≥ й глибоко в≥руючим. Ќа —≥ч≥ жив у курен≥, њв разом ≥з козаками з одного казана, носив, ¤к ≥ вс≥, простий од¤г. ≤сторики вважали, що за своњми спартанськими звичками нагадував кошовий кињвського кн¤з¤ —в¤тослава.

ўе за житт¤ ≤вана —≥рка про нього ходили легенди, про його подвиги складалис¤ думи й п≥сн≥. «наменитий лист-парод≥ю запорозьких козак≥в султанов≥ ќттоманськоњ ѕорти, нев≥домо коли ≥ ким створений (маЇмо його вар≥анти ще з початку XVII ст.), народна пам'¤ть пов'¤зала саме з цим легендарним кошовим. Ќа всесв≥тньов≥дом≥й картин≥ ≤лл≥ –Їп≥на Ђ«апорожц≥ пишуть листа турецькому султануї в≥дтворено образ —≥рка, хоча про портретну под≥бн≥сть говорити важко Ч адже до нас не д≥йшла ≥конограф≥¤ геро¤.

јле й у сьогоденн¤, в≥ддалене трьома стол≥тт¤ми в≥д тих бурхливих час≥в, коли д≥¤в ≤ван —≥рко, в≥н приходить героЇм ≥сторичних роман≥в, пов≥стей, п'Їс, опов≥дань, поем ≥ в≥рш≥в.

Ќародивс¤ ≤ван —≥рко на ѕод≥лл≥, походив ≥з родини др≥бноњ православноњ украњнськоњ шл¤хти. „ас його народженн¤, ймов≥рно, припадаЇ десь на початок XVII ст.

”же на схил≥ в≥ку в≥н згадуЇ в лист≥, до рос≥йського цар¤ ќлекс≥¤ ћихайловича, що наприк≥нц≥ двадц¤тих рок≥в йому разом ≥з Ѕогданом ’мельницьким випало бути в морському поход≥ запорозьких козак≥в проти турецькоњ фортец≥ “рапезунд. « украњнським гетьманом також перебував 1646 р. у ‘ранц≥њ, сп≥льно з арм≥Їю принца  онде воював п≥д ƒюнкерком. ¬ ≥сторичних документах заф≥ксована участь ≤вана —≥рка у визвольн≥й в≥йн≥ украњнського народу проти пануванн¤ шл¤хетськоњ ѕольщ≥, зокрема в битв≥ п≥д ∆ванцем 1653 р.

ƒва з половиною дес¤тир≥чч¤ —≥рко боронив р≥дну землю в≥д ханських орд ≥ н≥коли не знав поразки (¤вище у св≥тов≥й ≥стор≥њ ун≥кальне). ¬≥н пров≥в близько ста великих ≥ малих поход≥в козак≥в у  рим ≥ ногайськ≥ улуси, давав в≥дс≥ч ордам, що вдиралис¤ на територ≥ю ”крањни, намагавс¤ перешкодити граб≥жницьким нападам ворог≥в.

≤ван —≥рко за¤вл¤в: ЂЅог св≥док моЇњ душ≥, що ¤ н≥коли не ходив в ”крањну з тим, щоб руйнувати мою Ѕатьк≥вщину; не хвал¤чись, правду говорю, що вс≥ моњ заходи й намаганн¤ спр¤мован≥ на те, щоб робити шкоду нашим ворогам, бусерменамї. «апорожц≥ п≥д його орудою вели розв≥дку в степу й понизз≥ ƒн≥пра, влаштовували зас≥дки б≥л¤ переправ та об≥ч шл¤х≥в, чатували на Ђморськихї розливах, громили загони, ¤к≥ поверталис¤ в  рим ≥з полоненими ≥ здобиччю.

« запорожц¤ми ≤ван —≥рко вирушав у походи п≥д ѕерекоп, на татарськ≥ фортец≥ в понизз¤х ƒн≥пра, на ќчак≥в, јккерман, Ѕендери, на буджацьких татар, „орний ≥  учманський шл¤хи. ѕоходи зд≥йснювалис¤ човнами ƒн≥пром, верхи степами, використовували козаки славнозв≥сний таб≥р, були у них ≥ армати. —воЇю ≥н≥ц≥ативою, енерг≥Їю ≥ воЇнною вдачею —≥рко здобув соб≥ на «апорожж≥ небувалу шану.

 оли п≥сл¤ смерт≥ Ѕогдана ’мельницького м≥ж старшиною спалахнула жорстока боротьба за булаву, ≤ван —≥рко, ¤кого н≥коли не вабили гетьманськ≥ клейноди ≥ котрий не прагнув використати свою величезну попул¤рн≥сть ≥ любов народу дл¤ захопленн¤ влади, не втручавс¤ у ц≥ чвари.

“¤жко переживаючи стражданн¤ ”крањни, що виникли внасл≥док внутр≥шн≥х м≥жусобиць ≥ заз≥хань чужинц≥в, добре розум≥в т≥ прихован≥ мотиви, ¤кими керувалис¤ гетьмани в боротьб≥ за владу. «годом, у 1674 р., в≥н говорив: Ђ“епер у нас чотири гетьмани: —амойлович, —ухов≥й, ’аненко, ƒорошенко, та н≥ в≥д кого н≥чого доброго нема; вдома сид¤ть ≥ т≥льки христи¤нську кров проливають за гетьманство, за маЇтност≥, за млиниї.

ќднак —≥рко, ц≥лковито в≥дданий боротьб≥ проти  римського ханства й “уреччини, справ≥ захисту ”крањни в≥д њхн≥х напад≥в ≥ навал, а також справ≥ визволенн¤ з турецько-татарськоњ невол≥ полонених, недооц≥нював д≥¤льност≥ тих гетьман≥в-патр≥от≥в ”крањни, ¤к≥ прагнули здобути њй повну незалежн≥сть. ’оча сам ≤ван —≥рко разом ≥з «апорозькою —≥ччю не прийн¤ли прис¤гу царев≥ в 1654 р. (не було його й на ѕере¤славськ≥й рад≥), проте в≥н нер≥дко п≥дтримував старшин промосковськоњ ор≥Їнтац≥њ. “ак, ≤ван —≥рко разом ≥з легендардарним ≤ваном Ѕогуном очолили повстанн¤ проти ≤вана ¬иговського, ¤кий прагнув роз≥рвати союз ≥з ћосквою, котра загрожувала державност≥ ”крањни, њњ автоном≥њ. ќчолений —≥рком пох≥д запорозького загону до „игирина Ч гетьманськоњ столиц≥ Ч визначив остаточне пад≥нн¤ ¬иговського. ѕ≥д час народного повстанн¤ 1658Ч 1659 рок≥в (воЇнними д≥¤ми —≥рко керував разом з ≤ваном Ѕогуном) кошового отамана обрали кальницьким полковником.

Ќаприк≥нц≥ 50-х Ч на початку 60-х рок≥в ≤ван —≥рко з волост≥, а також ≥з самоњ —≥ч≥, з ¤кою, нав≥ть будучи кальницьким полковником, не поривав зв'¤зк≥в, орган≥зовував походи проти турецько-татарських нападник≥в. њавесн≥ 1660 р. ≥з —≥ч≥ вийшло два козацьких загони. ѕерший спустивс¤ ƒн≥пром до того м≥сц¤, де обаб≥ч р≥ки сто¤ли турецьк≥ фортец≥, чатувала засада. ƒругий попр¤мував до ќчакова, поблизу ¤кого зосередилис¤ турецьк≥ й татарськ≥ в≥йська. ÷≥ загони завдали водночас два удари по фортец¤х јслам- ермень та ќчак≥в. «аг≥н, д≥¤ми ¤кого керував ≤ван —≥рко, за св≥дченн¤м ≥гумена “рахтемир≥вського монастир¤ ≤осафа, Ђв ќчакове посад высек и полон... поймалї. «апорожц≥ обох загон≥в благополучно повернулис¤ на —≥ч, привели багато полонених татар дл¤ обм≥ну на бранц≥в.

” 1663 р. —≥рко разом ≥з командиром рос≥йського гарн≥зону на «апорожж≥ √ригор≥Їм  осаговим зд≥йснив два походи на ѕерекопськ≥ укр≥пленн¤. ÷е парал≥зувало головн≥ орди кримського хана й унеможливило його вих≥д ≥з п≥вострова та об'Їднанн¤ з польським в≥йськом. 8 с≥чн¤ 1664 р. ≤ван ƒмитрович, здавши своЇ кошове отаманство ѕилипчат≥, пов≥в заг≥н запорожц≥в до ƒн≥пра, на “¤гин, навколо ¤кого сто¤ли турецьк≥ поселенн¤, щоб зруйнувати њхн≥ укр≥пленн¤.

“ого часу ѕольща зробила останню спробу в≥двою-ати Ћ≥вобережну ”крањну.  ороль ян  азимир, ¤кий очолив шл¤хетське в≥йсько, що вдерлос¤ на Ћ≥вобережж¤ в жовтн≥ 1663 р., марно чекав прот¤гом усього грудн¤ свого сп≥льника Ч кримського хана. ƒокладаючи зусиль, аби привернути на св≥й б≥к козацького ватажка, попул¤рн≥сть ¤кого дедал≥ зростала, король нав≥ть послав йому ≥з Ўаргорода 300 золотих черв≥нц≥в ≥ золотий ланцюг.  ошовий отаман, звичайно, не спокусивс¤ на це.

ѕольське в≥йсько з великими труднощами просувалос¤ по Ћ≥вобережн≥й ”крањн≥, вельми ослаблене й тим, що в його тилу Ч на ѕравобережж≥ Ч ширилос¤ повстанн¤ народних мас проти пануванн¤ –еч≥ ѕосполитоњ та влади њњ ставленика Ч правобережного гетьмана “етер≥.

ќсновна бойова сила цього повстанн¤ Ч сел¤нство, козаки, м≥ське населенн¤. ј його душею став ≤ван —≥рко, чињ в≥дозви до народу також зробили свою справу.  озаки й сел¤ни до приходу запорожц≥в сам≥ створювали загони й нищили шл¤хту. ќдне за одним повставали украњнськ≥ м≥ста й села, в≥дмовл¤лис¤ визнавати владу польськоњ шл¤хти. ƒо запорозьких загон≥в ≤вана —≥рка, що билис¤ то п≥д “¤гином, то на Ѕрацлавщин≥ й ”манщин≥, вливалис¤ нов≥ сили, на ¤к≥ мусили зважати не т≥льки ѕольща, а й “уреччина ≥  рим. ”же 1 березн¤ 1664 р. на територ≥њ в≥д ƒн≥стра до ƒн≥пра владу –еч≥ ѕосполитоњ було л≥кв≥довано. ѕох≥д корол≥вських в≥йськ на Ћ≥вобережну ”крањну зак≥нчивс¤ ц≥лковитим провалом.

ѕ≥сл¤ јндрус≥вського перемир'¤ 1667 р. м≥ж ћосков≥Їю ≥ ѕольщею, за ¤ким ѕравобережж¤ ”крањни цар в≥ддав ѕольщ≥, а над «апорозькою —≥ччю встановлювалос¤ двовладд¤ цих двох держав, ≤ван —≥рко займаЇ антимосковську позиц≥ю. ¬одночас в≥н продовжуЇ активн≥ воЇнн≥ д≥њ проти татар, зд≥йснюЇ походи на волод≥нн¤ кримського хана. ќдин ≥з найб≥льших в≥дбувс¤ восени 1667 р., коли ≤ван —≥рко та кошовий ≤ван –≥г, ¤кий зам≥нив його на отаманств≥, повели з —≥ч≥ к≥лькатис¤чне в≥йсько на  римське ханство.  озаки пройшли через увесь п≥востр≥в ≥ перебували там понад тиждень. ѕолонен≥ татари ™нак≥й-јтемаш, „инасек та ≥нш≥ розпов≥дали, що —≥рко пов≥в козак≥в в≥д  афи до Ўиринбањвських улус≥в, тобто до волод≥нь найвпливов≥ших феодал≥в-мурз. ≤з п≥дходом св≥жих сил хана, ¤кий сто¤в у ѕерекоп≥, готовий вирушити на ”крањну, почалас¤ велика битва, що тривала три дн≥ й дв≥ ноч≥.  озаки зазнали значних втрат, а ще б≥льших Ч ханськ≥ орди. Ћ≥тописець —амовидець записав про насл≥дки цього походу так: Ђ озаки орду зламали, ≥ мусив хан уступатиї. «апорожц≥ тод≥ визволили майже дв≥ тис¤ч≥ бранц≥в, серед них Ч украњнц≥в, рос≥¤н, б≥лорус≥в, силом≥ць навернутих у рабство. ѕ≥втори тис¤ч≥ нев≥льник≥в п≥шли на «апорожж¤. ƒ≥знавшись про розгром ханських волод≥нь, татарськ≥ в≥йська одразу повернули до  риму.

ѕ≥сл¤ поход≥в 1667 р. ≤ван —≥рко вирушив на —лобожанщину. «иму 1667Ч1668 рок≥в в≥н пров≥в ≥з родиною в слобод≥ јртем≥вц≥ (поблизу ћерефи), де жила його дружина —оф≥¤ з синами ѕетром та –оманом ≥ двома дочками. ” слобод≥ й д≥йшла до нього зв≥стка про народне повстанн¤ проти царських воЇвод. ¬≥н одразу ж створюЇ невеликий заг≥н, з ¤ким ≥де на об'Їднанн¤ з повстанц¤ми, а пот≥м очолюЇ њх.

1	2	3

Ќазва: —лаветний кошовий отаман запорозькоњ с≥ч≥ ≤ван —≥рко
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-21 (2989 прочитано)