Історія, теорія держави і права > Злочини та покарання за Законами Ману

3)норми цивільного і кримінального законодавства

Закони Ману один із стародавніших пам`ятників юридичної літератури. Джерелом “Законів Ману” стали більш ранні “провід до Закону” (дхармасутра).

У період настання кризи родоплемінної системи (VІ-Vст.ст.до н.е.) виникає буддизм, який стає релігією міських жителів. Згідно вчення Будди всі люди рівні, незалежно від того, до якої варни вони належать. Хоча проповіді Будди були спрямовані проти засилля брахманів і проти існування варн, він закликав відмовитися від відвертої боротьби.

З розвитком феодалізмом, який призводить для зникнення міських громад, бкддизм відтісняється на другий план, і в ХІІ ст. він практично зникає. Знову посилюється брахманізм. Який діств назву індуізму. Основною постаттю індуїзму є брахмани – земні боги, а Шіва – єдине верховне божество, що становить абсолютну єдність духовного і матеріального буття.

Поява Законів Ману ознаменувала якісно новий етап розвитку правової думки в Індії. Вона все більше підпадає під світський вплив і пристосовується до потреб практики. У пізніших дхармашастрах більше уваги приділяється договірним і майновим відносинам, відповідальності за їх невиконання. З Законів Ману правові норми стають більш упорядкованими і класифікованими. Вони стали базуватись на основі вісімнадцяти приводів (норм) судового розгляду.

У відповідності і з Законами Ману перша група приводів судового розгляду стосується забов’язань, що випливають із договору:

несплата боргу,

заклад,

продаж чужого,

неповернення взятого;

потім слідують норми, що стосуються

несплати жалування, “Наймит (слуга или работник), который, не будучи больным, отказывается по наглости от исполнения условленной работы, должен быть оштрафован.., и жалованье не должно быть ему уплачено”.

скасування купівлі-продажу, “Если кто-нибудь в этом мире, купив или продав что-либо, раскается в этом, он может отдать или получить эту вещь в течении десяти дней”.

спору господарів з пастухом, “Днем ответственность за целосность скота лежит на пастухе, ночью на хозяине…Если стадо окружено волками и пастух не спешит к ним на помощ, он должен нести ответственность за животное, на которое волк нападет, а если же он охраняет надлежащим образом – не несет ответственности”.

Потім ідуть норми, що стосуються злочинів-деліктів:

про межу, “Если между двумя селениями возник спор о границе, царь в месяце джьяйштха должен определить границы, когда межевые знаки весьма отчетливо видны. Этими знаками, давностью владения и постоянно текущими потоками воды, царь должен определить границу двух спорящих сторон. Если возникло сомнение даже при осмотре знаков, решение спора относительно границ должно быть возложено на свидетелей. За отсутствием свидетелей люди из четырех соседних деревень, известные своей честностью, должны постановить решение о границе в присутствии царя. Если соседи дают ложные показания, каждый из них должен быть присужден царем к ... штрафу”.

наклеп, “Кшатрий оклеветавший брахмана, подлежит штрафу в сто пан, вайший – в полтораста или двести, шудра – телесному наказанию. Брахман, оклеветавший кшатрия, должен быть оштрафован пятьюдесятью панами, вайшия – двадцатью пьятью, шудру – двенадцатью. За оклеветание человека одной с ним варны – двенадцать пан; за речи, которые не должны быть произносимы, штраф удваивается. Шудра, поносящий ужасной бранью вышестоящей варны, заслуживает отрезания языка. Если он надменно учит брахманов их долгу, то царь должен приказать влить кипящего масла в его рот и уши”.

крадіжку, (три міри покарання: тюрма, заковування у кандали та різного роду тілесні покарання) “За похищение людей из хорошей семьи и особенно женщин и драгоценных камней преступник заслуживает телесного или высшего наказания. Преступление, которое совершено в присутствии собственника и сопровождалось насилием, есть грабеж; если оно совершено в его отсутвие – кража”.

вбивство,

насилля, “Тот, кто совершает насилие, должен считаться величайшим преступником, более опасным, чем клеветник, вор и обидчик, наносящий другому удары палкой. Убивающий при самозащите, при охране жертвенных даров, при защите женщин и брахманов, по закону не совершает преступления”.

подружню зраду.

Наступні норми судового розгладу стосувались порушення норм сімейно-шлюбного і спадкового права.

Отже, внутрішня логіка системи викладення норм не дає можливості розділити їх на норми цивільного і кримінального права.

Не дивлячись на різноманітність дхармашастр, вони взаємно впливали одна на одну і були взаємно пов`язані. Усі вони пов`язані спільністю релігійно-філософських концепцій та принципів, на яких вони базувались. Це полягало у понятті суті дхарми, закріпленні неорівності варн, ритуальної чистоти індуса, системи поведінки з метою очищення, у тому числі і за злочині. Зміст, межі дії норм визначені священними джерелами – ведами.

Як уже зазначалось, приватного права власності на землю в Індії не існувало. Рухоме майно перебувало у приватній власності. Свобода розпорядження такою власністю була досить широкою. Староіндійському праву були відомі такі правомірні способи набуття власності, як одержання спадщини, знахідка, купівля, здобич, позичка під проценти, виконання роботи, одержання дарунку від доброчинних людей. Закони визначили 10 засобів існування:

знання

ремісництво

робота за певну плату

спунування

скотарство

торгівля

землекористування

задоволення

мислотиня

лихварство

Серед основних видів власності закони називають землю. Земельний фонд країни складають:

царські

общинні

приватні

За незаконне привласнення чужої власності накладався штраф. Закони Ману встановлювали, що якщо не власник засіяв чуже поле своїми семенами він не має право одержати врожай.

Всі речі поділялися на 2 категорії:

нерухоме – земля

рухоме – раби, худоба, інвентар

Серед договорів закони Ману розрізняють:

договір займу

використання найманої праці

договір оренди землі

договір купівлі-продажу

договір дарування

Майно, здобуте на війні, належало тому, хто його захопив. Право власності набувалось також у результаті володіння. Якщо власник речі не вимагає її повернення від добросовісного володільця протягом десяти років, то він втрачає на неї всі права. Виморочне майно представників трьох нижчих варн переходило у власність царя.

Забов’язання у староіндійському праві випливали із договорів та з деликтів.

Об`єктом договору купівлі-продажу були всілякі рухомі речі належної якості, ваги, об`єму. Продавцем міг бути лише власник речі. Продавець, що вказував покупцеві на всі недоліки речі, звільнявся від покарання. Договір куплі-продажу міг бути розірваний протягом десяти днів після його укладення.

Поширеним був договір позики. Його об`єктом були гроші та продукти сільського господарства. Забезпеченням позики була особа боржника, його родичі, майно. Якщо боржник не міг вчасно повернути борг, то він забов’язаний був його відробити. Проте кредитор нижчої касти не міг змусити боржника вищої касти відробляти борг. Закладати особу можна було лише на певний строк. “Але для аріїв, - говориться в Артхашастрі, - не повинно бути рабства”. Продаж вільних у рабство карався у кримінальному порядку.

Держава встановлювала проценти за позику: для брахмана 2% на місяць, кшатрія – 3%, вайшія – 4%, шудрі – 5%.Зауважимо, що на відміну від Вавилона в Індії Закони Ману наказували царю штрафувати боржника, який скаржиться на кредитора, що самочинно домагається виплати боргу.

Договір найму передбачав, що норма оплати роботи працівника має становити 1/10 частину врожаю. Наймит, що не виконував певного обсягу роботи, штрафувався; йому навіть не оплачували незакінчену роботу, якщо він захворів.

Згідно договору поклажі зберігач не ніс відповідальності, якщо річ було вкрадено або змито повінню.

Договори, укладені п`яним, божевільним і рабом, вважались недійсними. Такими ж вважались і угоди, які укладались шляхом ошуканства.

Староіндійське право регулювало і шлюбно-сімейні відносини. Найпоширенішими були шлюби, коли жінка набувалась чоловіком подібно речі. Передача батьком нареченої жениху давала йому владу над дружиною. Дружина не мала повної правоздатності, її майно передавалось чоловікові, який мав турбуватись про її прожиток і захист.

Причиною для розірвання шлюбу було: безпліддя подружжя, подружня зрада, соромна поведінка, невідома відсутність, погане ставлення. Якщо чоловік мав декілька дружин, то старшою серед них була дружина із вищої варни.

Після смерті батька майно успадковували лише сини. Найстарший син успадковував додаткову частку у розмірі 1/20 всього майна. Дочки усувались від спадщини, проте їх брати повинні були виділити зі свого майна по 1/4 частині, як посаг для своїх сестер.

Кримінальне право відрізняється від свого часу досить значним рівнем розвитку. Закони Ману розрізняють навмисні і необережні, рецидив у скоєнні злочинів, співучасть. Проте хоче Таліон не був характерний для індійського права проте деякі встановлювали. Зберігаються ордалії. Зберігається об’єктивне втілення відповідальність за злочин всією общиною. Серед майнових злочинів перш за все розрізняють крадіжку. Злодія треба вбити на місці злочину, а якщо ні то хазяїна. Крадіжка відрізняється від грабіжу. Покарання також накладаються на тих хто бачив, але не попередив.

Найтяжчий це державний злочин:

1	2	3

Назва: Злочини та покарання за Законами Ману
Дата публікації: 2005-02-21 (2333 прочитано)