Історія, теорія держави і права > Розвиток української державності. Етапи її становлення

Всі російські партії негативно поставились до І Універсалу. Лише В.Ленін підтримав його і назвав позицію Тимчасового Уряду проявом великодержавного шовінізму. Згадайте про це, коли мова йтиме про Ультиматум Рад наркому до Центральної Ради. Поясніть таку зміну позиції більшовиків.

3 липня 1917 р. Центральна Рада видала свій ІІ – Універсал. Він став наслідком переговорів керівництва ЦР з Міністрами Тимчасового уряду – О.Керенським, Г.Церетелі та М.Некрасовим у м. Києві. В двосторонній угоді центр пішов на визнання, створеного Центральною Радою Генерального Секретаріату, як носія найвищої краєвої влади в Україні.

На основі вироблених в Києві домовленостей Центральна Рада поповнює себе 30% представників від національних меншин і 16 липня 1917 року приймає “Статут вищого управління Україною”. Цей документ фактично був основою конституції, що базувалася на автономізмі.

Але Тимчасовий уряд не затвердив її, а сам 4 серпня видав “Тимчасову інструкцію для Генерального секретаріату”, яка суттєво обмежувала права України.

29 квітня 1918 р. в Україні відбувся державний переворот. Центральна Рада була розпущена, до влади прийшов талановитий царський генерал українського походження П.Скоропадський. На політичній карті появилося нове утворення – Гетьманат “Українська держава”. Суть перевороту полягала в заміні безмежної демократичної форми державного управління більш жорсткою, авторитарною, здатною зупинити дезорганізацію суспільства, стабілізувати його на основі приватної власності та права.

4. Україною прокотились кілька хвиль масових репресій:

Перша (1929-1931 рр.) пов’язана з колективізацією.

Друга (1932-1934 рр.) викликана голодом, правлінням Постишева, вбивством Кірова.

Третя (1936-1938 рр.) породжена політичним недовір’ям;

Четверта (1939-1940 рр.) обвинуваченням західноукраїнського населення в націоналізмі.

Арешти, допити, суди йшли щоденно. Кількість репресованих не встановлено, але про їх число можна судити по цифрі “виявлених” в Україні з 1930 р. по 1941 р. (понад 100) всілякого роду “центрів”, “блоків”, “організацій”.

Починаючи з 1933 р. почалося справжнє гоніння на українську інтелігенцію – еліту народу. Жертвами репресій стали: С.Єфремов, В.Чехівський, А.Ніковський, Й.Гермайзе, М.Зеров, М.Хвильовий, Л.Курбас та сотні інших.

В Академії наук України, за неповними даними, було репресовано 250 чол., із них 19 академіків. Розгрому піддалась спілка письменників: 89 чол. розстріляно, 64 заслано, а 83 змушено емігрувати. Масові репресії прокотилися по освітянській ниві. В 1933 р. за політичними мотивами було звільнено близько 200 працівників Наркомату освіти УРСР, всіх керівників облвно і 90% керівників районної ланки та кожен десятий вчитель. Руйнівний смерч пронісся в збройних силах, навіть партії. Із 102 членів і кандидатів у члени ЦК КПУ та 9 членів Ревізійної комісії, яких обрали в 1933 р. репресовано 100.

За розмахом знищення населення власної країни сталінська практика не має рівних у світовій історії. Мова йде про десятки мільйонів громадян. Мабуть не було в Союзі такої родини, якої б не торкнулося чорне крило репресій. Навіть дружини найвищих посадових осіб в державі: Голови Верховній Ради СРСР М.І.Калініна і голови Ради Міністрів В.М.Молотова перебували у в’язницях.

Після усунення Хрущова реформи не припинилися, а набрали іншого характеру. Владні структури намагалися запровадити в практику 2 взаємовиключні явища:

І –посилити централізм в економіці;

ІІ – задіяти ринкові економічні регулятори.

Прихід до влади М.С.Горбачова (березень 1985 р.)

Початок змін в економічній, соціальній та зовнішній політиці

Знецінення теоретичних засад діяльності КПРС;

Політика “прискорення” в економіці;

Курс на перебудову і гласність;

Спроба радикальної економічної реформи;

Нове мислення і міжнародне співробітництво;

Демократизація суспільства і виникнення багатопартійної системи;

Суверенізація республік.

Після спроби державного перевороту 19-21 серпня 1991 року були остаточно скомпрометовані прихильники тоталітарного режиму. Верховна Рада України 24 серпня прийняла Акт, яким проголосила незалежність України. Процес дезінтеграції СРСР набрав незворотного характеру.

1 грудня 1991 р. Всеукраїнський референдум – 90,34% виборців підтвердили Акт проголошення незалежності України.

8 грудня 1991 р. Президенти Росії, України і Білорусії підписали угоду про припинення існування СРСР і утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

5. В процесі державотворення незалежна Україна пройшла перший і, безумовно, найтяжчий та вирішальний етап. В його ході можна виділити дві основні стадії, які характеризуються:

І-а глибоким падінням економіки та кризою влади (24 серпня 1991 р. – весна 1994 р.).

ІІ-а масштабними компромісами з противниками демократії, незалежності і державності (почалася весною 1994 р.).

Демократичні сили України з різних причин не змогли взяти на себе формування владних структур тому їм довелося, з одного боку ламати шалений опір старої держпартноменклатури, з другого – співробітничати з нею у вирішенні складних, інколи несподіваних проблем державотворення таких як: нелегітимного відділення Криму, спроб відновлення Криворіжської республіки, статусу Севастополя, розподілу Чорноморського флоту, територіальних претензій з боку Росії і т.п.

незалежна Україна відбулася остаточно і безповоротно. Вона живе повноцінно і повнокровно, в усіх властивих суверенним державам вимірах і параметрах. На 2000 р. Україна мала дипломатичні відносини з 153 країнами світу і з 187 здійснювала торгівельні операції. 9 листопада 1995 р. – першою з держав СНД – Україна вступила до Ради Європи. В липні 1997 р. Президент України і Генеральний секретар НАТО Хав’єр Солана підписали “Хартію про особливе партнерство між Україною та НАТО”. У 2000-2001 рр. Україна включена як непостійний член Ради Безпеки ООН і протягом місяця головувала на її засіданнях.

Сформувалося нове покоління людей не обтяжених канонами і стереотипами минулого, людей, які позитивно сприймають цінності демократії, громадянського суспільства, цивілізованих ринкових відносин в економіці. Це потужний людський потенціал, спроможний взяти на себе відповідальність за долю держави і суспільства у ХХІ столітті.

Відбулися якісні зміни в усіх сферах суспільства, і насамперед в економіці. Прийшли й міцніють нові форми господарювання, засновані на приватній власності, економічній зацікавленості, діловій ініціативі. Появився відповідальний господар. Кількість підприємств, які не належать до державного сектора сягнула за 80% від їх загального числа. До такої ж цифри наближається частка промислової продукції, яку вони виробляють.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерации. –М.,1996. -С. 62.

Грушевський М. С. Ілюстрована Історія України. \\ на CD-ROM “Антологія історії України”

Конституции зарубежных государств.- М.: Изд-во БЕК, 1996 - С.137.

Полонська-Василенко Н. Історія України, 1995. – С. 173.

Слюсаренко А. Г., Томенко М. В. Історія української конституції, 1993. – С. 9

Субтельний О. Україна. Історія \\ на CD-ROM “Антологія історії України”

Чиркин В. Е. Конституционное право: Россия и зарубежный опыт.- М.: «Зерцало»,1998.-С.29, 27.

1	2

Назва: Розвиток української державності. Етапи її становлення
Дата публікації: 2005-02-21 (1567 прочитано)