≤стор≥¤, теор≥¤ держави ≥ права > —утн≥сть держави. ‘ункц≥њ держави

—утн≥сть держави. ‘ункц≥њ держави

ўоб розкрити пон¤тт¤ держави, необх≥дно проникнути до њњ сутност≥.

—утн≥сть держави Ч це внутр≥шн≥й зм≥ст њњ д≥¤льност≥, ¤кий виражаЇ Їдн≥сть загальносоц≥альних ≥ вузькокласових (групових) ≥нтерес≥в громад¤н. Ѕудь-¤ка держава, разом ≥з вир≥шенн¤м суто класових завдань, виконуЇ й загальносоц≥альн≥ завданн¤ (Ђсп≥≠льн≥ справиї), без ¤ких не може функц≥онувати жодне сусп≥ль≠ство. ÷е Ч засоби транспорту ≥ зв'¤зку, буд≥вництво шл¤х≥в, ≥ри≠гац≥йних споруд, боротьба з еп≥дем≥¤ми, злочинн≥стю, заходи щодо забезпеченн¤ миру та ≥нш≥.

ƒва аспекти сутност≥ держави визначилис¤ з моменту њњ виникненн¤:

Х класовий аспект Ч захист ≥нтерес≥в економ≥чно пануючого класу, зд≥йсненн¤ орган≥зованого примусу;

Х загальносоц≥альний аспект Ч захист ≥нтерес≥в усього сусп≥ль≠ства, забезпеченн¤ громадського блага, п≥дтриманн¤ пор¤дку, виконанн¤ ≥нших загальносоц≥альних справ. «агальносоц≥альний аспект сутност≥ держави особливо ¤скраво про¤вл¤Їтьс¤ в њњ з≥ставленн≥ з громад¤нським сусп≥льством.

—п≥вв≥дношенн¤ вузькокласових (групових) ≥нтерес≥в паную≠чоњ верх≥вки (ел≥ти) ≥ ≥нтерес≥в усього сусп≥льства за р≥зних ≥сто≠ричних час≥в не однаково. як правило, посиленн¤ одн≥Їњ з них призводить до послабленн¤ ≥ншоњ. ƒо середини XIX ст. у б≥ль≠шост≥ крањн перевага була на боц≥ орган≥зованого примусу, захи≠сту ≥нтерес≥в економ≥чно пануючого класу. ѕоступово у р¤д≥ цив≥л≥зованих держав «аходу в зв'¤зку ≥з розвитком громад¤нського сусп≥льства усе б≥льшого значенн¤ набувають загальносоц≥альний аспект державноњ д≥¤льност≥, завданн¤ забезпеченн¤ сусп≥льного блага. ” наш≥ дн≥ цей аспект в≥д≥граЇ ≥стотну роль у неокап≥та-л≥стичних ≥ неосоц≥ал ≥стинних державах, у тому числ≥ в ”крањн≥.

ѕеревага загальносоц≥ального аспекту сутност≥ держави в≥дбу≠лас¤ завд¤ки зниженню частки його класового зм≥сту ¤к певного результату розвитку громад¤нського сусп≥льства, твердженн¤ прав ≥ свобод особи. ” сучасних цив≥л≥зованих державах не стало ч≥тко виражених клас≥в, соц≥альн≥ суперечност≥ втратили антагон≥стич≠ний характер, зр≥с загальний життЇвий р≥вень населенн¤.

«м≥ст д≥¤льност≥ держави набув нових ¤костей:

Ч держава стала на шл¤х подоланн¤ сусп≥льних суперечнос≠тей не шл¤хом насильства ≥ придушенн¤, а за допомогою дос¤≠гненн¤ громадського компром≥су, толерантност≥, створенн¤ умов дл¤ розвитку громад¤нського сусп≥льства;

Ч держава у своњй д≥¤льност≥ широко використовуЇ так≥ за≠гальнодемократичн≥ ≥дењ та ≥нститути, ¤к под≥л влади, плюрал≥зм думок, висока роль суду, гласн≥сть та ≥н.;

Ч держава застосовуЇ засоби захисту людини прац≥, соц≥аль≠ноњ захищеност≥ вс≥х громад¤н;

Ч на м≥жнародн≥й арен≥ держава проводить пол≥тику, що потребуЇ взаЇмних поступок, компром≥с≥в, домовленостей з ≥н≠шими державами.

“ака держава в сучасних зах≥дних теор≥¤х трактуЇтьс¤ ¤к над≠класова, що представл¤Ї ≥нтереси вс≥х верств сусп≥льства. ¬она називаЇтьс¤ соц≥альною правовою державою, державою соц≥аль≠ноњ демократ≥њ. —утн≥сть й ц≥Їњ держави не позбавлена класового аспекту, проте в≥н не наст≥льки виражений, ¤к в експлуататор≠ських державах Ч рабовласницьких, феодальних, буржуазних. Ѕ≥льш тогб, у сучасних державах (внасл≥док втрати антагон≥сти≠чного характеру класових суперечностей) ц≥ аспекти аж н≥¤к не обов'¤зково протилежн≥ один одному. —оц≥альна правова дер≠жава припускаЇ на¤вн≥сть громад¤нського сусп≥льства, де гро≠мад¤нин Ч суб'Їкт права Ч Ї в≥льною, автономною особою (див. главу Ђ—оц≥альна правова державаї).

—уверен≥тет держави ≥ його сп≥вв≥дношенн¤ ≥з суверен≥тетом народу ≥ суверен≥тетом нац≥њ

—уверен≥тет держави Ч пол≥тико-юридична властив≥сть дер≠жавноњ влади, ¤ка означаЇ њњ верховенство ≥ повноту всередин≥ крањни, незалежн≥сть ≥ р≥вноправн≥сть ззовн≥.

¬≥др≥зн¤ють дв≥ сторони державного суверен≥тету:

внутр≥шню: виражаЇ верховенство ≥ повноту державноњ вла≠ди в≥дносно до ус≥х ≥нших орган≥зац≥й у пол≥тичн≥й систем≥ су≠сп≥льства, њњ монопольне право на законодавство, управл≥нн¤ ≥ юрисдикц≥ю усередин≥ крањни в межах ус≥Їњ державноњ тери≠тор≥њ;

зовн≥шню: виражаЇ незалежн≥сть ≥ р≥вноправн≥сть держави ¤к суб'Їкта м≥жнародного права у взаЇмов≥дносинах з ≥ншими дер≠жавами, недопустим≥сть втручанн¤ у внутр≥шньодержавн≥ спра≠ви ззовн≥.

¬нутр≥шн≥й суверен≥тет називають ще законодавчим сувере≠н≥тетом, оск≥льки в≥н припускаЇ право законодавчоњ влади ви≠давати закони.

” ƒекларац≥њ про державний суверен≥тет ”крањни в≥д 16 лип≠н¤ 1990 p. зазначен≥ так≥ ознаки державного суверен≥тету ”к≠рањни:

1) верховенство (≥накше: прерогатива влади) Ч в≥дсутн≥сть ≥ншоњ б≥льш високоњ сусп≥льноњ влади на територ≥њ крањни: дер≠жавна влада може скасувати, визнати нед≥йсним будь-¤кий про≠¤в ус¤коњ ≥ншоњ сусп≥льноњ влади;

2) самост≥йн≥сть Ч можлив≥сть самост≥йно приймати р≥шенн¤ усередин≥ крањни ≥ ззовн≥ за дотриманн¤ норм нац≥онального та м≥жнародного права;

3) повнота (≥накше: ун≥версальн≥сть) Ч поширенн¤ держав≠ноњ влади на вс≥ сфери державного житт¤, на все населенн¤ ≥ громадськ≥ орган≥зац≥њ крањни;

4) непод≥льн≥сть влади держави в межах њњ територ≥њ Ч одно-особов≥сть влади в ц≥лому ≥ лише функц≥ональний њњ под≥л на г≥лки влади: законодавчу, виконавчу, судову; безпосереднЇ зд≥й≠сненн¤ владних вел≥нь по њх каналах;

5) незалежн≥сть у зовн≥шн≥х в≥дносинах Ч можлив≥сть само≠ст≥йно приймати р≥шенн¤ ззовн≥ крањни за дотриманн¤ норм м≥ж≠народного права ≥ поважанн¤ суверен≥тету ≥нших крањн;

6) р≥вноправн≥сть у зовн≥шн≥х в≥дносинах Ч на¤вн≥сть у м≥ж≠народних в≥дносинах таких прав ≥ обов'¤зк≥в, ¤к й у ≥нших крањн. ƒо зазначених ознак суверен≥тету сл≥д додати:

7) нев≥дчужуван≥сть Ч неможлив≥сть дов≥льноњ в≥дчуженост≥ лег≥тимноњ та легальноњ влади, лише на¤вн≥сть закр≥пленоњ за≠коном можливост≥ делегувати суверенн≥ права держави органам м≥сцевого самовр¤дуванн¤ (в ун≥тарн≥й держав≥), суб'Їктам фе≠дерац≥њ та органам м≥сцевого самовр¤дуванн¤ (у федеративн≥й держав≥).

”  онституц≥њ ”крањни проголошуЇтьс¤: Ђ—уверен≥тет ”крањ≠ни поширюЇтьс¤ на всю њњ територ≥юї (ст. 2).

—уверен≥тетом волод≥ють будь-¤к≥ держави незалежно в≥д розм≥ру њх територ≥њ, к≥лькост≥ населенн¤, форми правл≥нн¤ ≥ устрою. —уверен≥тет держави Ї основним принципом м≥жнарод≠ного права. ¬≥н знайшов своЇ вираженн¤ у —татут≥ ќќЌ та ≥н≠ших м≥жнародних-правових документах.

ƒержава маЇ суверенн≥ права:

право в≥йни ≥ миру;

право видавати закони;

право формувати державн≥ органи;

право визначати свою атрибутику (символ≥ку та ≥н.);

право встановлювати податки;

право призначати своњх представник≥в в ≥нших державах ≥ м≥жнародних орган≥зац≥¤х;

право вступати до м≥ждержавних союз≥в та ≥н.

ѕроте держава не маЇ права робити все, що вважаЇ за необ≠х≥дне, щодо ≥нших держав. ѕроти таких д≥й застер≥гаЇ м≥жнарод≠не право. ƒержавам, наприклад, заборон¤Їтьс¤ застосовувати силу проти ≥нших держав, за вин¤тком самооборони або уповнова≠женн¤ з боку –ади Ѕезпеки ќќЌ. ≤ншим обмеженн¤м свободи д≥й держави Ї юридичний обов'¤зок виконувати укладен≥ нею договори. “ак, члени ™вропейського —оюзу уклали м≥ж собою догов≥р, в≥дпов≥дно до ¤кого велика частина њх економ≥чного житт¤ п≥дл¤гаЇ кер≥вництву з боку —оюзу.  р≥м того, ™вропейський —оюз маЇ власну систему права ≥ св≥й власний суд, ¤кий вихо≠дить ≥з принципу, що у раз≥ виникненн¤ суперечностей м≥ж за≠конами —оюзу ≥ законами держави-учасниц≥ пр≥оритет належить законам —оюзу. ѕопри ц≥ обмеженн¤, члени ™вропейського —о≠юзу залишаютьс¤ суверенними державами.

—л≥д в≥др≥зн¤ти суверен≥тет держави в≥д суверен≥тету народу ≥ суверен≥тету нац≥њ.

—уверен≥тет народу (народ Ч громад¤ни вс≥х нац≥ональнос≠тей, що мешкають на територ≥њ даноњ крањни) означаЇ верховен≠ство народу ¤к джерела ≥ нос≥¤ влади, його право самому вир≥≠шувати свою долю, безпосередньо або через представницьк≥ ор≠гани брати участь у формуванн≥ напр¤мку пол≥тики своЇњ держави, складу њњ орган≥в, контролювати д≥¤льн≥сть державноњ влади.

—уверен≥тет народу, закр≥плений у конституц≥њ, Ч ¤к≥сна ха≠рактеристика демократ≥њ, демократичного режиму в держав≥. ” ст. 5  онституц≥њ ”крањни записано: ЂЌос≥Їм суверен≥тету ≥ Їди≠ним джерелом влади в ”крањн≥ Ї народ. Ќарод зд≥йснюЇ владу безпосередньо ≥ через органи державноњ влади та органи м≥сце≠вого самовр¤дуванн¤ї.

яким Ї сп≥вв≥дношенн¤ суверен≥тету держави ≥ суверен≥тету народу?

—уверен≥тет держави не обов'¤зково припускаЇ суверен≥тет народу. —уверен≥тет держави може поЇднуватис¤ з в≥дсутн≥стю суверен≥тету народу, з на¤вн≥стю тотал≥тарного режиму, деспо≠т≥њ. як правило (але не завжди), в≥дсутн≥сть зовн≥шнього сувере≠н≥тету держави спричин¤Ї втрату суверен≥тету народу ¤к внут≠р≥шньоњ свободи його пол≥тичного стану. ” демократичн≥й дер≠жав≥ джерелом ≥ основою сп≥вроб≥тництва ус≥х влад Ї установча влада народу. “ут суверен≥тет народу Ї джерелом державного су≠верен≥тету.

—уверен≥тет нац≥њ означаЇ повновладд¤ нац≥њ, ¤ке реал≥зуЇтьс¤ через њњ основн≥ права. ќсновн≥ права нац≥њ Ч гарантована зако≠ном м≥ра свободи (можливост≥) нац≥њ, ¤ка в≥дпов≥дно до дос¤гну≠того р≥вн¤ еволюц≥њ людства спроможна забезпечити њњ ≥снуван≠н¤ ≥ розвиток. ћ≥ра свободи закр≥плена у вигл¤д≥ м≥жнародного стандарту ¤к загальна ≥ р≥вна дл¤ вс≥х нац≥й.

ќсновн≥ права нац≥њ:

Ч право на ≥снуванн¤ ≥ в≥льний розвиток, волод≥нн¤ реаль≠ною можлив≥стю визначати характер свого нац≥онального жит≠т¤, включаючи спроможн≥сть реал≥зувати право на пол≥тичне самовизначенн¤ (державна самоорган≥зац≥¤ Ч аж до створенн¤ самост≥йноњ держави);

1	2	3

Ќазва: —утн≥сть держави. ‘ункц≥њ держави
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-21 (4228 прочитано)