ультура > ≤сторичн≥ передумови становленн¤ культури ¬≥дродженн¤

≤сторичн≥ передумови становленн¤ культури ¬≥дродженн¤

–енесанс у «ах≥дн≥й ™вроп≥ (в≥д франц. Renaissance - ¬≥дродженн¤) охоплюЇ пер≥од в≥д останньоњ третини XIII ст. до к≥нц¤ XVI ст., а в јнгл≥њ в≥н тривав ще й на початку XVII ст. «а досить короткий, пор≥вн¤но з середньов≥чч¤м, час закладено ≥ п≥двалини нового етапу в ≥стор≥њ св≥товоњ культури, серед ¤ких Ч реал≥стична й гуман≥стична художн¤ творч≥сть, секул¤рне св≥тобаченн¤, у¤вленн¤ про свободу ≥ г≥дн≥сть людськоњ особистост≥. «алежно в≥д конкретних ≥сторичних умов у кожн≥й зах≥дноЇвропейськ≥й крањн≥ культура ¬≥дродженн¤ формувалас¤, розвивалас¤, дос¤гала розкв≥ту й переживала кризу п≥знього ≥ пер≥оду по-р≥зному. Ќайповн≥ше й найпосл≥довн≥ше еволюц≥¤ ¬≥дродженн¤ проходила в ≤тал≥њ, де ч≥тко вир≥зн¤ютьс¤ чотири њњ етапи: так званий ѕроторенесанс (останн¤ третина XIII Ч початок XIV ст., пер≥од, п≥д час ¤кого з'¤вилис¤ перш≥ ознаки ¤к≥сних зм≥н у культурному процес≥) та власне ¬≥дродженн¤, в ¤кому розр≥зн¤ють раннЇ (початок XIV Ч 90-т≥ роки XV ст.). ¬исоке (90-т≥ роки XV Ч початок XVI ст.) ≥ п≥знЇ ¬≥дродженн¤ (40-в≥ роки XVI Ч початок XVII ст.).

—екул¤ризац≥¤ культури ц≥лком в≥дпов≥дала ≥нтересам моло≠доњ буржуаз≥њ, що ставала пан≥вною силою в м≥стах. ѕроте своЇю гуман≥стичною спр¤мован≥стю, героњчним оптим≥змом, гордою в≥рою в людину, широкою народн≥стю образ≥в мистецтво ¬≥дродженн¤ виходило за рамки ≥деолог≥њ ренесансноњ буржуаз≥њ.

‘≥лософська думка ¬≥дродженн¤ створюЇ нову, пантењстичну в засадах картину св≥ту. ¬ н≥й немаЇ м≥сц¤ дл¤ ≥дей божествен≠ного твор≥нн¤, Ѕога ототожнено з природою, природу й людину обожнено. ¬насл≥док рев≥з≥њ ф≥лософського зм≥сту цих пон¤ть бог ф≥лософ≥њ ¬≥дродженн¤ втрачаЇ де¤к≥ риси, що ними його традиц≥йно над≥л¤ли ортодоксальна рел≥г≥¤, схоластичне богосл≥вТ¤, ≥ набуваЇ нових. ¬≥н втрачаЇ свободу, в≥н не творить св≥т н≥чогої, а стаЇ в≥чним його супутником, зливаЇтьс¤ з закон природноњ необх≥дност≥. ј природа набуваЇ рис божественн≥ тобто з твор≥нн¤м Ѕожого перетворюЇтьс¤ на першоосновою речей, ¤к≥й притаманн≥ вс≥ необх≥дн≥ дл¤ творенн¤ сили.

яскравою рисою ф≥лософ≥њ ¬≥дродженн¤ був антропоцентризм. Ћюдина традиц≥йно була важливим об'Їктом ф≥лософського анал≥зу й неодноразово в ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ ставала центральною ланкою в систем≥ зв'¤зк≥в ун≥версуму. «г≥дно з августин≥вським трактуванн¤м ц≥Їњ проблеми, що панував впродовж усього середньов≥чч¤, попри те, що св≥т ≥снуЇ дл¤ людини й вона стоњть на найвищому щабл≥ в ≥Їрарх≥њ ≥стот, що њх створив Ѕог, людина не Ї самодостатньою, а маЇ значенн¤ т≥льки у своЇму ставленн≥ до Ѕога, у пон¤тт≥ гр≥ха та в≥чне спас≥нн¤, ¤кого неможливо дос¤гти, спираючись т≥льки на власн≥ сили. √уман≥стична ф≥лософ≥¤ ¬≥дродженн¤ ц≥кавитьс¤ передус≥м земним призначенн¤м людини. –озпад феодальних устоњв права й морал≥, нестаб≥льн≥сть, широкий спектр нових сусп≥льних в≥дносин, напружена драматична боротьба клас≥в ≥ стан≥в, з≥ткненн¤ приватних ≥нтерес≥в Ч ц≥ обставини спри¤ли активн≥й участ≥ кожного громад¤нина в сусп≥льному житт≥ в≥дкрили прост≥р дл¤ енерг≥йноњ особи. ÷е Ђпробудженн¤ самотност≥ духуї √егель вважав пров≥дною рисою ¬≥дродженн¤.

 ласичн≥ ≥деали людини середньов≥чч¤ Ч аскета-ченц¤ чи рицар¤-воњна Ч заступаЇ новий ≥деал ¤скравоњ, сильноњ особистост≥, що, прагнучи дос¤гти щаст¤ на земл≥, розвиваЇ утверджуЇ творч≥ зд≥бност≥ своЇњ активноњ натури.

Ѕагато хто з д≥¤ч≥в ¬≥дродженн¤ бачить умовою формуванн¤ нового типу культури ц≥лковитий розрив з культурою середньов≥чч¤. ƒос¤гненн¤ середньов≥чних наук ≥ культури зазнають часто несправедливоњ критики в творах ф≥лолог≥в та ≥сторик≥в ф≥лософ≥в ≥ природознавц≥в. ѕетро –амус, критик схоластики й реформатор лог≥ки, впевнено стверджував, що Ђпрот¤гом одного стор≥чч¤ ми побачили б≥льш≥ усп≥хи в науц≥, н≥ж наш≥ предки за вс≥ попередн≥ чотирнадц¤ть в≥к≥вї. Ќе уникла критики класична старовина. ≤сторик Ћеон Ћеруа писав про своЇ XV ст.: ЂЌ≥коли в минулому не було стор≥чч¤, коли б культура й в≥льн≥ мистецтва дос¤гли такоњ досконалост≥, ¤к тепер. «а останн≥ сто рок≥в не т≥льки стали очевидними реч≥, перед тим схован≥ у п≥тьм≥ неуцтва, але й в≥дкрито нев≥дом≥ древн≥м нов≥ мор¤, нов≥ земл≥, нов≥ типи людей, закон≥в, звичањв, нов≥ трави, дерева, м≥нерали, зроблено нов≥ винаходи: книгодрукуванн¤, артилер≥¤, компас...ї. ƒж≥роламо  ардано, натурф≥лософ, математик, л≥кар, ¤кий народивс¤ на меж≥ XV та XVI ст., так оц≥нив винах≥д книгодрукуванн¤: Ђ—творене руками людей, придумане њхн≥м ген≥Їм, воно змагаЇтьс¤ з божественними чудесами, адже чого ще не достаЇ нам, кр≥м оволод≥нн¤ небом?ї ќволод≥нн¤ небом почалос¤ з прац≥ польського астронома ћикола¤  оперн≥ка (1473 - 1543) Ђѕро обертанн¤ небесних сферї (1543), де в≥н обірунтовував гел≥оцентричну систему св≥ту.  оперн≥к по¤с≠нив видим≥ рухи небесних св≥тил обертанн¤м «емл≥ навколо ос≥ й обертанн¤м планет (≥ «емл≥ в тому числ≥) навколо —онц¤. √ел≥оцентрична система св≥ту стала основою космолог≥чних теор≥й ƒжордано Ѕруно, вона п≥дтверджувалась астроном≥чними в≥дкритт¤ми √ал≥лео √ал≥ле¤, але п≥дважувала оф≥ц≥йну церковну доктрину, осв¤чену авторитетом јристотел¤. “ому в≥д 1616 до 1828р. вченн¤  оперн≥ка було заборонене католицькою церквою (згадаймо судовий процес √ал≥ле¤ в 1633 р.).

“ри винаходи визначили обличч¤ новоњ епохи: друкарський верстат, компас ≥ артилер≥¤. –езультатами њх застосуванн¤ були поширенн¤ й примноженн¤ знань, велик≥ географ≥чн≥ в≥дкритт¤, р≥ст нац≥ональних монарх≥й, що за п≥втора стор≥чч¤ створили Ївропейський св≥т.

√либок≥ зм≥ни в зм≥ст≥ й у формах духовноњ д≥¤льност≥, зб≥льшенн¤ обс¤гу знань викликали велику сусп≥льну потребу в книз≥, й вона була задоволена, коли √утенберг винайшов друкарський верстат. ѕрот¤гом XV ст. друкувалис¤ твори отц≥в церкви, середньов≥чних схоласт≥в, науков≥, л≥тературн≥, ф≥ло≠софськ≥ досл≥дженн¤ сх≥дних (Їврейських та арабських) автор≥в, що вже ув≥йшли до зах≥дноЇвропейськоњ культури, переклади доробку грецьких ≥ римських учених, л≥тературн≥ твори сучасник≥в. ќбс¤г церковно-богословськоњ л≥тератури в цей час не перевищуЇ 30 % видань. Ќаукова продукц≥¤ становить приблиз≠но 10 % видань Ч близько 3 тис¤ч книг; серед них найб≥льше трактат≥в ≥з медицини, пот≥м ≥дуть описи рослинного ≥ тварин≠ного св≥ту, прац≥ з арифметики, алх≥м≥њ, агрикультури, твори древн≥х, середньов≥чних ≥ нових астроном≥в та астролог≥в, трак≠тати з ф≥зики та геометр≥њ. ѕоловина наукових книг XV стор≥чч¤ надрукована в ≤тал≥њ.  олекц≥¤ Ѕританського музею нал≥чуЇ не менше 20 тис. назв ≥тал≥йських книг. ”с≥ вони з'¤вилис¤ прот¤гом перших 135 рок≥в ≥тал≥йського книгодруку≠ванн¤. јвтори аналог≥чного каталогу французьких книг цього ж музею (12 тис. назв) вважають, що в≥н охоплюЇ приблизно, сьому частину французьких друкованих книг 1470 Ц1600 рр.

” ¬енец≥њ, одному з≥ св≥тових центр≥в книгодрукуванн¤ книжковоњ торг≥вл≥, у друг≥й половин≥ XVI ст. функц≥онувало 113 друкарень, ¤к≥ випускали щороку близько 90 книг.

 нигодрукуванн¤ дозвол¤ло людин≥ далеко повн≥ше п≥знати ќйкумену XIV Ч XV ст. јле њњ меж≥ стр≥мко розсувалис¤, обжитий св≥т невп≥знанно зм≥нювавс¤ за житт¤ нав≥ть одного...

1

Ќазва: ≤сторичн≥ передумови становленн¤ культури ¬≥дродженн¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (1395 прочитано)