ультура > —лово про вв≥члив≥сть

—лово про вв≥члив≥сть

ѕлан.

У∆итт¤ наст≥льки коротке, щоб люд¤м бракувало часу на вв≥члив≥стьФ(≈мерсон).

У’орош≥ манери, чи внутр≥шн≥й св≥т?Ф

≈тикет. „и потр≥бен в≥н?

“актовн≥сть. „и завжди ми памС¤таЇмо про нењ?

«овн≥шн≥й вигл¤д.

’ороший тон. ѕочутт¤ м≥ри.

¬заЇмна вв≥члив≥сть Ц вимога часу.

ѕриклади вв≥чливост≥.

УЋюдину творець л≥пив за своЇю подобою. “а ¤кщо ти в≥дчуваЇш власну недосконал≥сть Ц не варто звинувачувати в цьому когось ≥ншого, най≥мов≥рн≥ше ти сам десь загубив божественн≥ риси. ¬их≥д один Ц повернути њх соб≥Ф.

У∆итт¤ наст≥льки коротке, щоб люд¤м бракувало часу на вв≥члив≥стьФ(≈мерсон).

¬в≥члив≥стьЕ ј чи варто цим займатис¤ Ц м≥ркувати про вв≥члив≥сть? „и не зрозум≥ло кожному, що вв≥члив≥сть Ц ¤к≥сть безперечно необх≥дна людин≥?

“ак гадав ≥ ¤, але ¤кось прочитав на стор≥нках газети статтю артистки √≥ацинтовоњ, в ¤к≥й вона провела розмову про вихованн¤ культури повед≥нки у молодих людей. —татт¤ була ц≥кавою сама по соб≥, але ще ц≥кав≥шою була реакц≥¤ на нењ: читач≥ ставились до статт≥ по-р≥зному Ц одн≥ повн≥стю под≥¤ли на думку автора, ≥нш≥, навпаки, писали, що слово УетикетФ давно вже не вживаЇтьс¤, що думати треба не про хорош≥ манери, а про внутр≥шн≥й стан людини, бо головне не форма, а зм≥стЕ

„и можна проводити межу м≥ж культурою повед≥нки людини та њњ моральними ¤кост¤ми? „и це не означаЇ в≥дрив форми в≥д зм≥сту? ’≥ба культура повед≥нки людини не Ї ви¤вленн¤м внутр≥шньоњ культури?

¬ пошуках в≥дпов≥д≥ на ц≥ запитанн¤ ¤ почав з того часу уважно спостер≥гати за повед≥нкою своњх друз≥в ≥ знайомих, ще уважн≥ше ц≥кавитись взаЇминами людей, ¤к≥ оточують мене.

якось на зустр≥ч≥ Ќового року у друз≥в, ¤ звернув увагу на одного запрошеного. —вою манеру триматис¤, розмовл¤ти з людьми, в≥н вид≥л¤вс¤ серед ≥нших. ѕоводивс¤ цей юнак бездоганно, був безмежно галантним з ж≥нками, любС¤зний з чолов≥ками, за столом спритно орудував приборами, встигаючи услугувати д≥вчатам ≥ виголошувати компл≥менти господар¤м. ѕроте мен≥ його повед≥нка здавалась удаваною, розрахованою Уна публ≥куФ.

≈тикет.

—талос¤ так, що у розпал≥ веселощ≥в, коли гост≥ п≥шли танцювати, ¤ опинивс¤ поруч з ним. ћи розговорились ≥ в≥н сказав, що спец≥ально навчавс¤ манерам, ¤ку було видано ще в к≥нц≥ минулого стол≥тт¤.

ѕитанн¤ етики вже багато рок≥в викликають у мене особливий ≥нтерес, тому ¤ спитав юнака:

ѕо¤сн≥ть, будь-ласка, ¤к поводитись, коли тебе представл¤ють або, коли ти представл¤Їшс¤ сам?

¬≥н почав мен≥ тлумачити з великою охотою, нав≥ть з ентуз≥азмом. ≤ повчав мене з таким захопленн¤м, що не пом≥чав господарки, що звернулас¤ до нас за допомогою в≥дносно того, щоб перенести магн≥тофон.

“акЕ ¬≥н зразок хорошого тону, що й казати! “≥льки ось магн≥тофон мен≥ прийшлос¤ нести не з ним, а з господаркою.

”с≥ ц≥ правила, поради ≥ настанови, в≥н засвоњв так, що став рабом хороших манер. ≤ це вже не могло не впадати у в≥ч≥.

ƒе¤к≥ люди дуже турбуютьс¤ про те, щоб УѕоказатиФ себе у виг≥дному св≥т≥, але хорош≥ манери Ц це не самоц≥ль, головне Ц ставленн¤ людини до ≥нших людей.

якщо ¬и за столом в≥зьмете, наприклад рибу не т≥Їю виделкою, то вихован≥ люди постараютьс¤ цього не пом≥тити, але ¤кщо ви про¤вите в чомусь неповагу до людей, то ¤к би ви не були вишукано вв≥члив≥, п≥сл¤ цього, чийсь настр≥й уже з≥псовано. ≤ тут доречно пригадати слово УтактФ.

“акт. ѕон¤тт¤, ¤ке в ньому закладене, багатогранне ≥ Їмне. ¬ словнику воно визначаЇтьс¤ не лише ¤к Упочутт¤ правил пристойност≥Ф, але ¤к Упочутт¤ м≥риФ!

 ожна людина маЇ право бути дурнем, проти цього н≥чого сказати не можна, але ≥ цим правом треба користуватись з де¤кою м≥рою.

Ћ. Ѕернс

якщо людина не з≥псуЇ ≥ншим настр≥й недоречним питанн¤м, зауваженн¤м, не буде набридливою, про таку людину говор¤ть: тактовна ≥ нам приЇмно зустр≥чатись з нею, працювати з нею.

Ќавпаки ск≥льки г≥ркоти завдають нам люди нетактовн≥. ƒвом молодим люд¤м хочетьс¤ побути на одинц≥, а до них привС¤зуЇтьс¤ трет≥й з своњми розмовамиЕ ¬ с≥мСњ безладд¤ ≥ раптом зС¤вл¤Їтьс¤ непроханий г≥сть ≥ засиджуЇтьс¤ доп≥знаЕ

Ќ≥ч на вулиц≥, м≥сто заснуло, а ¤кийсь юнак насп≥вуЇ або на повну гучн≥сть прокручуЇ магн≥тофонн≥ записи.

“ака нетактовн≥сть межуЇ з хул≥ганством.

Ѕути тактовним пост≥йно, не удавано, а справд≥ тактовним, ≥ не так просто, ¤к може здатис¤ з першого погл¤ду, адже культура повед≥нки повинна виховуватись з дитинства.

 оли людина розвС¤зано поводитьс¤ в громадському м≥сц≥ заважаючи ≥ншим, вона не лише порушуЇ правила повед≥нки, але й порушуЇ моральн≥ норми ≥снуюч≥ в сусп≥льств≥. Ћюдина, ¤ка нехтуЇ правилами вуличного руху ви¤вл¤Ї неповагу не лише до них, але й до оточуючих.

 ожен може бути в поганому настроњ Ц ¤сно, що настр≥й не завжди залежить в≥д нас самих. јле вихована людина зум≥Ї зробити так, щоб њњ стан не впливав на ≥нших.

’ороший тон Ц це ц≥лий комплекс взаЇмин людини ≥з сусп≥льством ≥ не сл≥д його зводити до поодинокостей.

’то може навчити вв≥чливост≥?

—кажемо одразу ≥ в≥дверто: н≥хто не зможе. Ќавчити тебе бути вихованою ≥ вв≥чливою людиною можеш т≥льки ти сам. ÷е треба зрозум≥ти.

якось англ≥йський посол побачив ¤к јвраам Ћ≥нкольн чистив соб≥ взутт¤. ѕосол був у край здивований:

пане ѕрезиденте, - спантеличено мовив в≥н, - ви сам≥ чистите соб≥ взутт¤?!

«вичайно, - спок≥йно в≥дпов≥в американський президент, - ј ви кому?

Ѕезперечно, посол вважав себе культурною ≥ осв≥ченою людиною, в≥н чудово розум≥вс¤ на правилах етикету ≥ пол≥тичного протоколу, вс≥х тих церемон≥¤х ≥ умовност¤х, за ¤кими в≥дбуваютьс¤ зустр≥ч≥ оф≥ц≥йних представник≥в р≥зних держав.

“ак≥ знанн¤ мав ≥ Ћ≥нкольн. “а його знанн¤ були живими, д≥йовими. ” своњх буденних справах ≥ вчинках в≥н залишавс¤ таким самим вв≥чливим ≥ вихованих, ¤к ≥ в оф≥ц≥йн≥й обстановц≥. ¬≥н напевно знав, що справжн≥й джентльмен маЇ сам потурбуватис¤ про своњ черевики.

∆оден хлопець не стане справжн≥м джентльменом, ¤кщо черевики йому чиститиме батьки, штани прасуватиме мати, а нову хустку до кишен≥ класти кохана ќксана -Ц швидше ќксана стане зустр≥чатис¤ з ≥ншим, самост≥йним хлопцем.

ћожна 100 раз≥в вивчити напамС¤ть вс≥ правила сучасного етикету, але так ≥ залишитись неуком ≥ нев≥гласом. Ѕо неможливо бути чемною ≥ вв≥чливою людиною в ¤кихось окремих випадках, а в усьому ≥ншому залишатис¤ нахабою. Ќав≥ть ¤кщо ти граЇш у драматичному гуртку, люди все одно дуже швидко розп≥знають де ти придурюЇшс¤, а де справжн≥й.

“ут важливо зрозум≥ти, що правила гарноњ повед≥нки вигадан≥ зовс≥м не дл¤ того, щоб ускладнити твоЇ ≥ без того складне житт¤, вони ц≥лком лог≥чно випливають ≥з способу ≥снуванн¤ вихованоњ ≥ культурноњ людини. ≤ коли тоб≥ кажуть що не варто в тролейбус≥ волати на всю горл¤нку в≥д щаст¤ побачивши за в≥кном бочку з пивом, - то це зовс≥м не тому, що хтось прагне обмежити твою свободу.

Ќавпаки, правила повед≥нки лише п≥дштовхують тебе до розум≥нн¤, що заважати ≥ншим люд¤м негарно. ј коли зрозум≥Їш це, твоЇ житт¤ стане таким, що в тебе просте не виникаЇ бажанн¤ заважати ≥ншим. —вобода без Ѕога Ц не свобода, а кривавий бунт, казав класик. ќт ≥ пошукай Ѕога в своњй душ≥.

—початку може бути дуже важко. ƒл¤ того, щоб зм≥нити ≥ пол≥пшити власну повед≥нку, а це потр≥бно, ¤кщо ти бажаЇш здобути в товариств≥ попул¤рн≥сть, тоб≥ знадобитьс¤ неаби¤ка см≥лив≥сть. јдже, наприклад, поступитись м≥сцем в автобус≥ юн≥й лед≥, ¤ка вчитьс¤ з тобою, - то справжн≥й см≥ливий вчинок.

Уќтак просто поступитис¤? ѕ≥двестис¤ ≥ сказати, ќксана с≥дай, будь-ласкаФ. ј що ¤к друз≥ подумають н≥би ¤ в нењ закохавс¤ (нав≥ть ¤кщо насправд≥ закохавс¤)?.. √аньба! ∆ах! Ќ≥, ¤ краще посиджу ≥ вдам, н≥би ¤ не бачу тоњ ќксани...

ўо ж, б≥льш≥сть хлопц≥в так ≥ робл¤ть, а пот≥м б≥дкаютьс¤, мовл¤в попул¤рност≥ њм бракуЇ, а кохана ќксана ходить з ≥ншим.

¬т≥м, дорослих хлопц≥в ц¤ проблема теж стосуЇтьс¤ адже л¤снути при¤тел¤ по плечу (привЇт, —ерг≥й!) њм здаЇтьс¤ куди приваблив≥шим, н≥ж щиро потиснути руку ≥ сказати У¬≥таюФ.

ќдразу перевчитис¤ важко, а дл¤ того щоб починати було легше, пропоную використовувати:

ѕравило 1. ”¤ви, що поруч з тобою завжди Ї людина, ¤ку ти безмежно поважаЇш, на ¤ку хочеш бути схожим або ¤ку кохаЇш, ≥ що ц¤ людина бачить кожен тв≥й вчинок. ≤ подумай, чи дозволиш соб≥ в присутност≥ ќксани сьорбати борщ, н≥би зачерпалкою, або колупатис¤ в нос≥.

ј взагал≥ старовинна англ≥йська мудр≥сть в≥дзначаЇ, що джентльмен лише тод≥ джентльмен, коли наодинц≥ сам ≥з собою бере цукор до кави щипчиками.

ѕравило 2. У«авжди ≥ за будь-¤ких обставин волод≥й собоюФ.

Ќе варто гепати черевиком об ст≥ну, ¤кщо об≥рвавс¤ шнурок. ≤ не личить джентльменов≥ ненавид≥ти бабусю, ¤к≥й т≥льки-но поступивс¤ м≥сцем в автобус≥, лише власне здоровС¤ ≥ настр≥й з≥псуЇш. як казав Ўексп≥р, не надто розпалюйте п≥ч дл¤ своњх ворг≥в, ≥накле сам≥ в н≥й згорите.

¬се в нашому житт≥ залежить не в≥д самих под≥й, а в≥д того, що ми про ц≥ под≥њ думаЇмо, ¤кщо ми думаЇм про щаст¤ Ц ми щаслив≥, ¤кщо в думках присутн≥й шл¤х Ц ми боњмось. ћи саме так≥, ¤к ми думаЇм. –озум≥Їш не так вже просто думати про щось гарне, коли сус≥д пролив каву на твоњ джинси. јле спробуй. ўо дл¤ цього треба зробити? “а згадати, що голову маЇш не дл¤ кашкета. ≤ що там, усередин≥ ще ¤кась с≥ра р≥дина Ї.

\

1

Ќазва: —лово про вв≥члив≥сть
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (583 прочитано)