ультура > ”крањнська культура в 17 стол≥тт≥

”крањнська культура в 17 стол≥тт≥

—воЇр≥дний характер культурного житт¤ ”крањни XIVЧXVI ст. зумовлений тим, що народ з втратою державност≥, роз'Їднаний державами-завойовниц¤ми ≥ приречений виключно на роль виконавц¤ чужоњ вол≥, був позбавлений можливост≥ в≥льно розвивати своњ ≥нтелектуальн≥ та творч≥ зд≥бност≥. ѕочинаючи з XIV ст., вс¤ духовна енерг≥¤ украњнського народу спр¤мовува≠лась на те, щоб довести свою життЇв≥сть, прив'¤зан≥сть до традиц≥й нац≥ональноњ культури, њњ поступ перебував у зв'¤зку з≥ складними реал≥¤ми, що ≤нод≥ суперечили сусп≥льно-культур≠ному розвитку.

Ћюдськ≥ взаЇмини, побут, православна в≥ра, ще живуч≥ елементи ¤зичництва в XIV ст. визначали коло сусп≥льних та культурних ≥нтерес≥в людей, вони жили за природним ≥ церковним календар¤ми, ¤к≥ точно регламентували будн≥, доповнюючи њх усталеними св¤тами, ритуальними д≥йствами. „ас був у руках Ѕога ≥ кн¤з¤, тому рел≥г≥йна ≥ св≥тська влада, що нер≥дко складали одне ц≥ле, розпор¤джалис¤ долею люди≠ни. Ќавколишн≥й св≥т був орган≥чно поЇднаний з житт¤м сел¤нина, ≥ це в≥дбилос¤ на його побут≥, мисленн≥, психолог≥њ й творчост≥. Ѕув св≥т добрий ≥ св≥т чужий, лихий, ¤кий приносив людин≥ хвороби, горе, завдавав њй кривди, ≥ вона шукала пор¤тунку у в≥р≥, л≥ках, чарах. ÷ерковн≥ св¤та нер≥дко проводилис¤ паралельно з ¤зичницькими церемон≥¤ми.  а≠лендарний час сп≥в≥снував з обр¤дами, що не завжди впису≠валис¤ в церковн≥ догмати.

” XIV Ч XVI ст. споруджуютьс¤ м≥ста, зростаЇ цехове виробництво, розвиваютьс¤ р≥зн≥ види художньоњ творчост≥, ремесла, торг≥вл¤, пожвавлюютьс¤ м≥жнародн≥, зокрема й мис≠тецьк≥ контакти.  н¤ж≥ центри стають активними осередками р≥зних форм культурного житт¤. ¬ украњнському сусп≥льств≥ ще з час≥в  ињвськоњ –ус≥ не пригасала жага до знань, до книги. ÷ентрами осв≥ти були монастир≥, Їпарх≥њ, що дбали про розви≠ток письма, виход¤чи з потреб церкви. ¬ищого навчального закладу у XIV Ч XV ст. в ”крањн≥ ще не було, хоча школи де¤ких монастир≥в, зокрема  иЇво-ѕечерськоњ лаври, зажили м≥жнародного авторитету ≥ прир≥внювалис¤ до ун≥верситетських. ” м≥стах, де осел¤лис¤ колон≥¤ми н≥мц≥, пол¤ки, в≥рмени, Їврењ, осв≥та п≥дпор¤дковувалас¤ м≥сцевим ≥нтересам Ч ремеслам, торг≥вл≥, справочинству ≥ оп≥кувалас¤ католицьким кл≥ром.

÷ерква виступила в оборону руськоњ мови. —в≥дченн¤м цього Ї пам'¤тки рукописноњ книжност≥. ќсновою осв≥ти була книга, ≥ украњнськ≥ прогресивн≥ д≥¤ч≥ не шкодували матер≥альних статк≥в ≥ охоче комплектували б≥бл≥отеки з твор≥в античних та Ївропейських письменник≥в, ф≥лософ≥в, просв≥тител≥в.  нига в ”крањн≥ була вельми шанована, на н≥й виховувалис¤ р≥зн≥ прошарки осв≥чених людей. ѕодарувати книгу храмов≥, замови≠ти переклад твору Ч усе це вважалос¤ справою чест≥.  ниги охоче перекладали з ≥нших, переважно грецькоњ, пот≥м латин≠ськоњ мов. «береглис¤ переклади з Ѕ≥бл≥њ (Ђѕ≥сн¤ п≥сеньї, Ђ™вангел≥Її, Ђјпостолї), а також ≥нших л≥тург≥йних твор≥в.

÷ентрами осв≥ти ≥ книгописанн¤ в XIVЧXVI ст. були монастир≥, зокрема  иЇво-ѕечерська лавра, ƒерманський, ”н≥вський, «им-ненський та ≥нш≥, що збирали п≥д своњм дахом значн≥ культурн≥ сили Ч переписувач≥в л≥тератури, художник≥в, пропов≥дник≥в, музикант≥в, вчених'. ¬ монастир¤х жили Ђкнижники велик≥ї, тут укладалис¤ чимал≥ б≥бл≥отеки, переписувалис¤ книги нов≥.

 ињв був великим культурним центром, а його орган≥зуючим ¤дром Ч  иЇво-ѕечерська лавра, що згуртувала у своњх ст≥нах осв≥чених людей, розс≥ваючи зерна наукових знань ≥ книжност≥.

” друг≥й половин≥ XV ст.  ињв стаЇ значним науковим осередком, про що св≥дчать численн≥ твори з астроном≥њ, меди≠цини, ф≥зики, лог≥ки, ¤к≥ з'¤вл¤ютьс¤ зусилл¤ми перекладач≥в у  иЇв≥. ÷ентр  ињвського кн¤з≥вства, в≥н збер≥гав пр≥оритет у духовному Їднанн≥ слов'¤н, цьому спри¤ли широк≥ торговельн≥ зносини ¤к ≥з —ходом, так ≥ з «аходом. ”  иЇв≥ д≥¤ли дв≥ осв≥чен≥ громади Ч раббан≥тська та карањмська, що займалис¤ перекла≠дацькою д≥¤льн≥стю. ѕ≥сл¤ нападу татар у 1482 р., коли дощенту було пограбовано ус≥ св¤тин≥ м≥ста, здавалос¤, що  ињв б≥льше не постане з рут. јле невдовз≥ м≥сто в≥дродилос¤.

”крањнська л≥тература в XIVЧXV ст. не мала спри¤тливих умов дл¤ свого розвитку, в наступн≥ пер≥оди на перший план виходить перекладна л≥тература, що пробуджувала патр≥отичн≥ почутт¤ у зв'¤зку ≥з засилл¤м латинськоњ культури. ѕолем≥чний запал вис≠туп≥в посилюЇтьс¤ у зб≥рках к≥нц¤ XV Ч початку XVI ст.

ќриг≥нальне письменство XIV ст. Ђперебувало в стан≥ за≠стоюї, це по¤снюЇтьс¤ характером комп≥л¤ц≥й ≥ насл≥дуванн¤, ¤к≥ спостер≥гаютьс¤ у зб≥рниках Ђ«олотий ланцюгї, Ђ≤змарагдї, Ђ«латоустї, Ђ“олкова ѕале¤ї, Ђ„еты-ћ≥нењї, що м≥стили чима≠ло св≥тських елемент≥в.

¬елику роль у становленн≥ новоњ культури в≥д≥грало св≥тське письменство, пов ¤зане з традиц≥¤ми л≥тописанн¤, з розвитком руського права. ƒетально розгл¤даючи пер≥од зм≥цненн¤ литов≠ськоњ династ≥њ в XIV ст., ћ. √рушевський окреслюЇ суб'Їкти украњнських вплив≥в за час≥в литовськоњ державност≥ на земл¤х ”крањни . Ђ–уська в≥раї, - зазначаЇ видатний вчений,Ч шири≠лас¤ м≥ж верхн≥ми верствами Ћитви.., Ќорми державного права, хоч ≥ зм≥нен≥ дальшою державною еволюц≥Їю, були перейн¤т≥ в. кн. Ћитовським в≥д –уси. ѕриватне й карне право в. кн. Ћитовського оперлос¤ також на руськ≥м, ¤к показуЇ пор≥вн¤нн¤ –уськоњ ѕравди з земськими грамотами в. кн. Ћитовського й Ћитовським —татутом. –уська мова стала ур¤довою й культур≠ною мовою в. кн. Ћитовського Ч мовою великокн¤жоњ канце≠л¤р≥њ ≥ ур¤д≥в, праводавства й письменства взагал≥ нав≥ть у чисто-литовських земл¤х". “аким чином, пол≥тична зверхн≥сть Ћитви над ”крањною мала своЇр≥дне культурницьке забарвлен≠н¤, тобто була пройн¤та духом украњнськоњ культури.

” середин≥ XVI ст. на украњнських земл¤х зростаЇ вплив реформац≥њ, њњ ≥дењ приваблюють польську шл¤хту, що прагнула обмежити прив≥лењ церкви. ” звТ¤зку з цим виникають памТ¤тки, основним пафосом ¤ких була полем≥ка з протестантським рухом та Їрессю.  онфес≥йн≥ суперечки мали своњм насл≥дком посиленн¤ уваги до нац≥ональноњ культури, вони згуртовували украњнц≥в на боротьбу з шл¤хетським пануванн¤м.

ƒрукарськ≥ ≥ мистецьк≥ традиц≥њ славетного друкар¤Ф книг перед тим невиданихФ ≤вана ‘едорова (р.н. Ц н. Ц 1583) належать до св≥тових надбань нац≥ональноњ культури, в≥н заклав м≥цну основу дл¤ друкарства нац≥ональноњ культури. в≥н заклав м≥цну основу дл¤ друкарства в ”крањн≥, а разом з ним осв≥ти та л≥тератури. √уман≥ст ≥ просв≥титель, людина високоосв≥чена, в≥н дбав про розвиток украњнськоњ гуман≥стичноњ культури. ƒрукуючи у Ћьвов≥ УјпостолаФ (1574), ≤.‘едоров спиравс¤ на св≥доме високоосв≥чене середовище, що усв≥домлювало значенн¤ р≥дноњ культури в боротьб≥ за зростанн¤ нац≥ональноњ самосв≥домост≥.

¬изначне ¤вище нац≥ональноњ культури Ч народна п≥сенна творч≥сть, витоки ¤коњ губл¤тьс¤ у сив≥й давнин≥. ” дохристи≠¤нськ≥ часи створено п≥сн≥ р≥чного календарного циклу, у ¤ких в≥дбито ≥ трудов≥ процеси, ≥ звичањ та обр¤ди, ≥ пантењстичн≥ мотиви. ÷≥ твори жили у пам'¤т≥ народн≥й, м≥цно поЇдналис¤ ≥з звичаЇв≥стю, ≥ церква була змушена визнати ¤зичницький фольклор, пристосувавши його до потреб церкви. “ак, народний обр¤д весн¤ного пробудженн¤ узгодили ≥з св¤ткуванн¤м ¬ели≠кодн¤, л≥тн≥й купальський Ч ≥з днем ≤вана ’рестител¤, зимов≥ кол¤дки ≥ щедр≥вки Ч з –≥здвом.

Ќа XV Ч XVI ст. припадаЇ розкв≥т украњнського епосу Ч дум, балад, ≥сторичних п≥сень. ƒуми Ч найвище художнЇ надбанн¤ народу, вони осп≥вали героњчну звит¤гу борц≥в, етичн≥ запов≥ти пращур≥в, траг≥чну ≥ славетну долю р≥дноњ земл≥. —творен≥ в г≥рку годину боротьби з турецько-татарськими за≠гарбниками, з польським поневоленн¤м, думи генетичне пов'¤зан≥ ≥з богатирським епосом  ињвськоњ –ус≥.

”крањнська профес≥йна музика XIV-XVI ст. представлена церковними творами, вона сто¤ла на засадах в≥зант≥йськоњ в≥дправи, проте Ђчужийї дл¤ загалу сп≥в поступово асим≥лю≠вавс¤ з м≥сцевою фольклорною традиц≥Їю.

Ќаприк≥нц≥ XVI ст. виникаЇ Ђвеликийї розсп≥в, позначений розвиненим п≥сенним мелодизмом. ѕроцес секул¤ризац≥њ цер≠ковноњ музики визволив профес≥йне музичне мистецтво з рел≥г≥йних лабет. ” XVII ст. знаменний розсп≥в поступаЇтьс¤ м≥сцем акапельному сп≥ву Ч сповненому емоц≥йноњ наснаги партесному багатоголоссю, що ув≥брало ≥ церковну, ≥ св≥тську тематику.

” XIV Ч XVI ст. склавс¤ розмањтий музичний ≤нструмен≠тар≥й ударних (бубон, барабан, тулумбаси), духових (сурма, соп≥лка, фло¤ра, тремб≥та, дуда, труби, бугай, коза, р≥г), струн≠но-щипкових (кобза, бандура, тсрбан, тримба), а також скрип≠ка, басол¤, цимбали, л≥ра.

” XV Ч XVI ст. починаЇ побутувати одна з ранн≥х форм музичного театру Ч вертепна драма1. ™ св≥дченн¤ про теат≠ральн≥ вистави, що роз≥грувалис¤ в XV ст. на площах скоморо≠хами та дотепними комед≥антами. “еатрал≥зац≥¤ обр¤дових ≥ хороводних п≥сень (Ђћаланкаї, Ђ¬ес≥льне д≥йствої, Ђ озаї та ≥н.) Ч це зародки майбутнього нац≥онального музичного театру. ѕроте вертеп, ¤кий ув≥брав, синтезував слово ≥ насп≥в, ≥нструментальну музику, акторську гру, сценограф≥ю, пан≠том≥му, л¤лькову виставу, став тим нац≥ональним грунтом, на ¤кому зростав згодом театр.

јрх≥тектура ≥ буд≥вництво XIV Ч XVI ст. п≥дпор¤дковувалис¤ завданн¤м оборонноњ пол≥тики ≥ були пов'¤зан≥ з характером укр≥пленн¤ м≥ст та стратег≥чно важливих осередк≥в, де сходилис¤ промен≥ економ≥ки ≥ торг≥вл≥. ¬ цей пер≥од активно розвиваютьс¤ м≥ста, що стимулювало ≥нженерно-арх≥тектурну думку. ƒругою причиною, що прискорила м≥стобудуванн¤, було введенн¤ магде≠бурзького права, ¤ке зм≥цнювало самовр¤дуванн¤ ≥ в≥дкривало прост≥р дл¤ цеховоњ орган≥зац≥њ рем≥сництва, поступово визвол¤≠ючи њх в≥д феодально-католицькоњ деспот≥њ.

1

Ќазва: ”крањнська культура в 17 стол≥тт≥
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (1067 прочитано)