Культура > Українська культура та історія Придністров'я

с. Митків. В селі Самушин, нижче Миткова місцеві жителі казали, що в часи Хотинської війни в 1621 р. в цих місцях через Дністер переправлялися турки. Переправлялися також Богдан Хмельницький та його син Тиміш, коли ходили в Молдавію. А в Миткові від місцевого жителя Мегери Василя Івановича Наталка Гулка в 1991 році записала таку легенду.

Тиміш Хмельницький посватав дочку місцевого молдавського воєводи Лександру. Але в неї було вже багато залицяльників більш шляхетського роду, і батьки не хотіли її віддавати за козака. Та Лександрі Тиміш сподобався і не хотячи йти відверто проти волі бвтьків, вона пішла на хитрість. Знаючи, що Тишіш є ліпший вершник від решти женихів, вона поставила батькові умову, що вийде заміж за того, хто виграє перегони на 10 кілометрів. Батько мусив погодитися. Тиміш, звичайно, виграв і оженився з Лександрою. Після цего він допомогав свому тестеві боронити землю від поляків. Коли ж Богданові Хмельницькому була потрібна допомога від татар, він залишив свого сина заложником. В татарській неволі Тимоша покохала місцева дівчина. Коли Тиміш повернувся з Криму, татарка пішла за ним пішки на Буковину. В одному з боїв з поляками Тиміш загинув. Ця татрка показала полякам його шатро і вони його вбили. Після цего татарка кинулася з кручі і також загинула. Довідавшись про смерть сина, Богдан Хмельницький зібрав великі сили і пішов на Буковину. По дорозі він зустрів козаків, які везли тіло Тимоша. Батько попрощався з сином і пішов у бій. Оточивши поляків, він розбив їх і багато взяв у полон. За Чернівцями силами цих полонених Хмельницький розкорчував велику ділянку лісу, зорав її і засіяв жолудями. Дубовий ліс, який тут виріс, називається Думбрава Рошице (Червона Діброва).

с. Мосорівка. Люди переказують, що в часи громадянської війни в селі Синькові на протилежному березі Дністра стояли "петлюрівці". Хлопці кожного вечора переправлялися на правий берег в села Брідок, Митків, Мосорівка, Самушин і вели агітаційну роботу. Насправді це були січові стрільці Городенківської сотні 11-го батальйону 2-го корпусу УГА під командуванням генерала Кравса. Завданням сотні було ловити дезертирів з УГА, яка тоді знаходилася в "трикутнику смерті" перед початком знаменитої Чортківської офензиви. Постачання армії було настільки поганим, що перед самим наступом стрільцям було роздано по п’ять набоїв з наказом стріляти тільки напевно. Про це все розповідав січовий стрілець Сильвестер Москалик з Городниці. Отож, під впливом агітації січових стрільців багато місцевих хлопців пішло воювати за незалежну Україну. Не всі з них повернулися додому, але ті хто повернувся, продовжували агітаційну роботу серед населення. Результатом цього було те, що ці села під час другої світової війни були найбільш національно свідомими, і багато їх мешканців воювали в загонах УПА.

с. Самушин. Церква в селі з 1894 року. Її дерев’яну попередницю будували гуцульські майстри в 1888 р.. За переказом при її будівництві не було пролито жодної крові, тому вона не стояла довго, швидко згоріла. Люди розповідають, що під час Хотинської війни до села прийшов козак Самусь. Він був поранений, і його переслідували турки. Місцева жінка його врятувала і вилікувала. Пізніше на подяку він побудував капличку Пресвятої Богородиці. Василь Лучик вів в селі своєрідну книгу-літопис. Ця книга була передана йому від попередників. 1880 року в селі відкрито першу хату-читальню на усій Буковині. За переказом місцевий барон Отто Петріно дав гроші на церкву. Також він допоміг родині, в якій було 11 дітей, дати їм освіту. Це було перед першою світовою війною. Заставненський район фактично моноетнічний, але церковне життя поділено на дві частини за приналежністю до Київського або Московського патріархатів. У цьому селі фактично церква Київського патріархату, але частина відносить себе до Московського, і має свого священника. З села походив Петро Войновський, який очолював Буковинський курінь УПА.

с. Онут. Деякі люди переказують, що "онут" турецькою мовою означає пекло. Ніби-то тут колись була велика битва, в якій турки потерпіли поразку і, тікаючи, кричали "Онут!" Інші люди таке пояснення заперечують, бо, моляв, село існує ще з часів Данила Галицького. Село розділене на дві половини Чорним потоком, яким до 1918 року проходив кордон між Росією та Австро-Угорщиною. Більше 80-ти років це єдине село, але різниця в ментальності мешканців двох частин села залишається і досі. В "австрійській" частині села над Дністром біля джерела із смачною водою стоїть гарна капличка. В "Російській" частині на горі є залишки давнього городища. До 1961-го рокув селі була унікальна пам’ятка архітектури - дерев’яна церква 17-го ст. В ній ніби-то побував гетьман Петро Сагайдачний, коли проходив по цих місцях. Від церкви залишилися унікальні ікони, які перед Московською олімпіадою були вивезені до Москви і там їх слід загубився. В селі народився Пантелеймон Божик (1879-1944), письменник і громадський діяч, православний, згодом католицький священик. Виїхав до Канади, де написав роботу "Церква українців у Канаді"..

м. Заставна. Тут народився відомий маляр-реаліст Микола Івасюк (1865-1936). Малював на історичні теми. Зокрема добре відомі його роботи "Хмельницький під Зборовом" і "В'їзд Хмельницького до Києва". Мав свою художню школу в Чернівцях, але в 1925 році виїхав до Києва, де і був розстріляний в часи сталінського терору.

с. Добриківці. У цьому селі народився Гаврило Гордий (1881-1917,псевдонім Іван Діброва). Був членом буковинської радикальної партії, співредактором часописів "Громадянин", "Буковина", які виходили в Чернівцях. Листувався з Іваном Франком.

с. Вікно. У селі живе краєзнавець і історик Гнеп Микола Іванович, від якого учасники експедиції отримали багато матеріалу про навколишні села від Брідка до Самушина.

м. Мельниця Подільська. Перша згадка про місто - початок 17 століття. У 18-му ст. Мельниця належала Графам Лянцкоронським, які добились у польського короля Станіслава Августа Магдебурзького права. Довкола міста доволі велике скупчення сільського населення, тому мешканці більше займалися ремеслами, зокрема, місто славилося своїми млинами. Але був і фільварок. Працювали на ньому за десятий сніп. В кінці 19-го століття в місті налічувалася приблизно однакова кількість українців, поляків і євреїв. Колись було городище в урочищі Гай. В урочище Гончарівці відкрите поселення трипільської культури. Недалеко від міста в 2001 р. Прачаком Віталієм була відкрита печера з досить дивними і поки що недослідженими похованнями.

с. Вільховець. Перед селом на високому березі Дністра є джерело з цілющею водою, з яким пов'язано кілька легенд. Люди називають його "Турецька криниця".

с. Звенигород. Село розташоване на високій горі над Дністром. З Дністра здалеку видно церкву Успіння, побудовану у 1801 р. Очевидно, тут і раніше стояла церква, бо неподалік її на цвинтарі збереглися кілька старих, висічених з каменя хрестів. На одному з них збережена дата кириличними літерами, яка означає 1720 рік. У минулому столітті тут були відкриті і досліджені поховання, прикриті кам’яними плитами. У селі залишився гарний панський палацик. Цікава легенда була записана в селі в 1990р.

На Садку був колись костел. На Великдень їхала грабина з Мельниці. Задзвонили дзвони, коні ся спудили, погнали. “А щоб ти запався!” - вигукнув фірман. І костел провалився. Коні ся спинили на глояку. Грабина лишила ся жива і обсадила тим глояком ліс. Там де був костел, тепер долина. На Великдень діти припадають до землі і ніби чують ті дзвони.

с. Вовківці (Дістрове). Міцевість довкола широко відома серед геологів. Тут є рідкісні відслонення селуру і девону. А саме село славне дотриманням давніх звичаїв, які щоправда дещо модернізуються. Учасницею експедиції Ніною Охрименко тут був записаний цікавий обряд весіля, літературно оброблений Б. Т. Іванковим. Він був опублікований в збірнику “Літопис Борщівщини” (випуск шостий). В селі з давніх давен вирощували коноплі і ткали полотно. Ця традиція існує і досі, і майже кожна жінка в селі займається вишивкою по самотканому полотні. Знавці вважають, що деякі з майстринь творять справжні мистецькі шедеври. Вишивають рушники, жіночі і чоловічі сорочки. Власне недавно тут з’явився новий звичай - дівчина вишиває нареченому сорочку, в якій він іде до шлюбу. При сільській школі існує ансамбль “Дзумбалик” (дзумбалик - старовинна дівоча прикраса на голову).

с. Трубчин. В кількох придністровських селах побутують легенди про Тараса Бульбу, який загинув ніби-то саме там. Ось легенда з Трубчина, записана Ніною Охрименко.

В селі стояли козаки на чолі з отаманом Тарасом Бульбою. Почали наступати полякі, і козаки мусили переправлятися на другий берег. Тарас помітив, що нема люльки. Вирішив вернутися, хоча його всі відмовляли. Повернувся, а тут його і схопили ляхи. Вони розділи його догола і били різками. З тої пори ліс називається Ріжки. Є ще отаманів яр, де похований Бульба. Його прив’язали до дуба, а потім підпалили. Пізніше козаки його поховали. Була на могилі кам’яна плита. Тепер вже ніхто не знає, де вона. Заросла, видно, травою.

с. Рухотин. У селі експедицією "Дністер" було знайдено невідому фахівцям давню пам’ятку української архітектури - церкву з архаїчними ознаками, які дозволяють датувати її 14-16 ст. Перед церквою стоїть також давня надбрамна дзвінниця, яка нагадує оборонну вежу.

с. Ширівці. Тут у 1909 р. народився Денис Квітковський, буковинський політичний і громадський діяч, публіцист, адвокат, співзасновник національного руху на Буковині.. Був членом проводу мельниківського ОУН, редагував тижневик "Самостійник". Помер в еміграції. Тут народився письменник Іларіон Карбонецький (1868-?). Відсидів по радянських таборах десять років. Написав спогади про О.Кобилянську і Л.Українку, вони разом зусрічали В.М.Лисенка, коли він їхав в Чернівці.

1	2	3	4	5	6	7

Назва: Українська культура та історія Придністров'я
Дата публікації: 2005-02-23 (2751 прочитано)