Ћ≥тература св≥това > јльберт  амю

јльберт  амю

¬ступ

јльберт  амю визначний французький роман≥ст, ф≥лософ, публ≥цист вважав, що письменник Ц це Уоголений нерв епохиФ, ≥ т≥льки в≥н здатний в≥дчути Удуховн≥ потокиФ, ¤к≥ линуть в≥д кожноњ людини окремо ≥ людства взагал≥, визначаючи моральний стан вс≥Їњ цив≥л≥зац≥њ. “аке розум≥нн¤ призначенн¤ л≥тератури й митц¤ дозволило ј. амю стати одним з л≥дер≥в ф≥лософсько-мистецького напр¤мку екзистенц≥ал≥зму. ѕоставивши ≥снуванн¤ людини в центр бутт¤, письменник завжди боровс¤ за зв≥льненн¤ њњ розуму ≥ душ≥ в≥д абсурдноњ д≥йсност≥. ¬≥н проголосив необх≥дн≥сть бунту проти уставлених норм ≥ поверненн¤ св≥тов≥ пр≥оритету особистост≥. «авд¤ки цьому письменник мав великий вплив на розвиток Ївропейськоњ культури ’’ ст.

Ѕ≥ограф≥¤

Ќародивс¤ јльберт  амю 7 листопада 1913 роц≥ в м≥стечку ћондов≥ в јлжир≥, ¤кий на той час був французькою колон≥Їю, у с≥мТњ найманого с≥льськогосподарського роб≥тника, що через р≥к п≥сл¤ народженн¤ сина помер в≥д пораненн¤ на пол≥ бою ѕершоњ св≥товоњ в≥йни. ћати. ≤спанка за походженн¤м. ѕрацювала прибиральницею в багатих с≥мТ¤х. ƒитина зростала у злидн¤х. ќсв≥ту пощастило здобути т≥льки завд¤ки допомоз≥ одного з учител≥в л≥цею, ¤кий виклопотав дл¤ хлопц¤ стипенд≥ю. ” 1932-1936 рр. п≥д час навчанн¤ в ќранському ун≥верситет≥ (јлжир) јльберту доводилос¤ т¤жко працювати, що призвело до виснаженн¤ орган≥зму й захворюванн¤ на сухоти. ѕроте це не завадило йому бути життЇрад≥сним, енерг≥йним, жад≥бним до знань ≥ розваг, чутливим ≥ до краси середземноморськоњ природи, ≥ до глибин духовноњ культури. Уя перебув, - писав згодом ј. амю, - десь на п≥вдороз≥ м≥ж злидн¤ми ≥ сонцем. «лидн≥ не дозвол¤ли мен≥ пов≥рити, н≥бито все гаразд в ≥стор≥њ та п≥д сонцем; сонце навчало мене, що ≥стор≥¤ Ц це ще не все. «м≥нити житт¤ Ц так, але т≥льки не св≥т, ¤кий ¤ обожнювавФ.

«ахопленн¤ середземноморською красою ≥ французькою ф≥лософ≥Їю з часом зумовило його св≥тогл¤д й естетику, ¤к≥ базувалис¤ на середземноморськ≥й культурн≥й традиц≥њ та античн≥й культур≥ з њњ ¤зичництвом ≥ культом т≥ла. ” ц≥й систем≥ юнак намагавс¤ уникнути протиставленн¤ духу ≥ т≥ла, злити њх в орган≥чну Їдн≥сть.

ј. амю брав активну участь ≥ в громадському житт≥. ” 1934 роц≥ вступив до комун≥стичноњ парт≥њ, ¤ку покинув через три роки, проводив антифашистську пропагандистську роботу, орган≥зував самод≥¤льний театр, сп≥вроб≥тничав з незалежною л≥вою пресою. ” цей час почалас¤ його письменницька д≥¤льн≥сть. “од≥, зокрема, були написан≥ перший вар≥ант роману У—торонн≥йФ та нотатки до есе Ућ≥ф про —≥зофаФ.

Ќавесн≥ 1940 року вперше прињхав до ‘ранц≥њ, куди остаточно переселивс¤ через р≥к. ¬ окупован≥й крањн≥ приЇднавс¤ до –уху ќпору, друкувавс¤ в п≥дп≥льн≥й газет≥ У омбаФ, а згодом њњ очолив. ” 1943-1944 рр. видав у нелегальн≥й прес≥ УЋисти н≥мецькому другов≥Ф, в ¤ких з гуман≥стичних позиц≥й засуджував спроби виправданн¤ людиноненависницькоњ ≥дењ фашизму. Ќа цей час ј. амю став в≥домим ¤к автор У—торонньогоФ та Ућ≥фу про —≥зофаФ. ўо побачили св≥т у 1942-1943 рр. ≥ викликали захопленн¤ французькоњ ≥нтел≥генц≥њ. ÷≥ твори були сприйн¤т≥ ¤к екзистенц≥ал≥стськ≥, сп≥взвучн≥ з напр¤мами, що за нац≥ональноњ катастрофи поширювалис¤ серед св≥домоњ частини населенн¤.

—аме завд¤ки творчост≥ ј. амю ф≥лософське вченн¤ екзистенц≥ал≥зму стало попул¤рним у ‘ранц≥њ. ¬ його основ≥, а надто у вар≥ант≥ ј. амю, Ї твердженн¤ абсурдност≥ бутт¤ (Уабсурд Ї метаф≥зичним станом людини у св≥т≥Ф,- говоритьс¤ у Ућ≥ф≥ про —≥зофаФ), у¤вленн¤ про св≥т ¤к про царство хаосу ≥ випадковост≥. „≥льне м≥сце пос≥даЇ думка про те, що людина в≥дпов≥дальна сама за себе. Ћюдин≥ доводитьс¤ жертвувати собою. јби виправдати своЇ ≥снуванн¤. ¬же самим актом народженн¤ вона ви¤вл¤Їтьс¤ закинутою у св≥т поза своЇю волею ≥ бажанн¤м. « моменту по¤ви вона отримуЇ в≥д природи й смертний вирок, терм≥н виконанн¤ ¤кого њй нев≥домий. ”бивають хвороби, стар≥сть, в≥йни, кати, злидн≥, нав≥ть сонце, ¤к у роман≥ У—торонн≥йФ

” годину вир≥шального випробовуванн¤ людина залишаЇтьс¤ наодинц≥ з собою. «≥ своЇю долею. “епер њй належить стати Ћюдиною, створити себе ≥з закинутоњ у св≥т матер≥њ. Ћюдина народжуЇтьс¤ не тод≥, коли зТ¤вл¤Їтьс¤ на св≥т, а тод≥, коли силою свого розуму створюЇ себе ¤к мисл¤чу ≥стоту. ÷е духовне народженн¤ в≥дмежовуЇ њњ в≥д природи, робить св≥домою своЇњ минущост≥. —онце, кам≥нн¤, море, дерева, чуж≥ сп≥впереживанн¤ духовн≥й драм≥ людини. јле й сусп≥льство, оск≥льки йдетьс¤ про соц≥альний колектив, потребуЇ в≥ри в уже ≥снуюч≥ ц≥нност≥. ¬оно караЇ бунтарство за допомогою своњх соц≥альних ≥нституц≥й Ц арм≥њ, пол≥ц≥њ, суду, громадськоњ думки. “акий внутр≥шн≥й конфл≥кт роман≥в ≥ пТЇс письменника-екзистенц≥ал≥ста.

¬одночас ј. амю проголошував, що розум людини, усв≥домлюючи абсурдн≥сть бутт¤, не може змиритис¤ з нею. Ћюдина, що мислить, кидаЇ виклик абсурдов≥, не спод≥ваючись на його остаточне подоланн¤.

Уƒл¤ людини без шор, - зазначив ј. амю в Ућ≥ф≥ про —≥зофаФ, - немаЇ видовища прекрасн≥шого, н≥ж св≥дом≥сть у двобоњ з д≥йсн≥стю, ¤ка перемагаЇ. Ќ≥ з чим не зр≥вн¤ти образ гордоњ люд¤ност≥Е ƒисципл≥на, ¤к≥й дух себе п≥дпор¤дковуЇ, вол¤, ¤ку в≥н куЇ з будь-¤кого п≥дручного матер≥алу, р≥шуч≥сть зустр≥чати в≥ч-на-в≥ч Ц у цьому Ї могутн≥сть ≥ неперес≥чн≥стьФ.

÷ей траг≥чний стоњцизм з часу –уху ќпору став дл¤  амю основою його гуман≥стичноњ етики. «а його допомогою письменник у роки окупац≥њ та нац≥онального приниженн¤ пробуджував активний в≥дгук у гуман≥стично настроЇноњ французькоњ ≥нтел≥генц≥њ. ѕо-своЇму моб≥л≥зував њњ на боротьбу з фашизмом.

Ќевелика за обс¤гом творча спадщина ј. амю створювалась переважно п≥д час ƒругоњ св≥товоњ в≥йни та повоЇнних рок≥в. ÷е наклало св≥й в≥дбиток ≥ на теми, що порушувалис¤ письменником, ≥ на спос≥б њх висв≥тленн¤. ƒл¤ його творчост≥ характерне поЇднанн¤ власне белетристики з ф≥лософськими роздумами.

” 1947 роц≥ вийшов у св≥т роман У„умаФ, ¤кий засв≥дчив найвищу межу ≥дейноњ еволюц≥њ автора: за визначенн¤м самого письменника в≥дбувс¤ перех≥д в≥д Уетапу абсурдуФ до Уетапу протестуФ. ѕисьменник працював також у жанр≥ ф≥лософськоњ етењстики та громадсько-пол≥тичноњ публ≥цистики, виступив у рол≥ л≥тературного критика.

” 50-х роках ј. амю пережив св≥тогл¤дну ≥ творчу кризу, що призвело до зниженн¤ його творчоњ активност≥. ѕисьменник чимдал≥ част≥ше не знаходив в≥дпов≥д≥ на складн≥ проблеми, ¤к≥ ставило перед ним ≥ сусп≥льством житт¤. «агострилис¤ суперечност≥, притаманн≥ його св≥тогл¤ду й сусп≥льно-пол≥тичн≥й позиц≥њ, що знайшло вираженн¤ у тракт≥ УЅунт≥вна людинаФ (1951). ¬≥дкриваючи вади буржуазного сусп≥льства ‘ранц≥њ та його «аходу, јльберт  амю не приймав ≥ соц≥ал≥зм —х≥дноњ ™вропи у його стал≥нському вар≥ант≥.

 нига УЅунт≥вна людинаФ значною м≥рою була реакц≥Їю на злочини стал≥н≥зму, на стал≥нськ≥ масов≥ репрес≥њ та терор. Ќа великому ≥сторичному матер≥ал≥ јльберт  амю д≥йшов висновку про неминуч≥сть переродженн¤ революц≥њ у тиран≥ю, перетворенн¤ колишн≥х борц≥в проти гнобленн¤ не значно жорсток≥ших гнобител≥в. Ќа думку автора, це ун≥версальний ≥ фатальний закон ≥стор≥њ, њњ абсурд. ѕротисто¤ти йому може т≥льки пост≥йне бунтарство, опозиц≥¤ влади, ¤ка Ї неминучим насильством ≥ несправедлив≥стю.

” 1957 роц≥ јльберт  амю одержав Ќобел≥вську прем≥ю за свою л≥тературну творч≥сть.

4 с≥чн¤ 1960 року на сорок сьомому роц≥ житт¤ письменник загинув у автомоб≥льн≥й катастроф≥.

’арактеристика роману У„умаФ

÷е ф≥лософський роман-притча, в ¤кому висв≥тлено боротьбу людськоњ сп≥льноти проти конкретного (за словами автора, Уу¤влений зм≥ст У„умиФ Ц це боротьба Ївропейського опору проти фашизмуФ). јле цим зм≥ст його не вичерпуЇтьс¤. як зазначив јльберт  амю, в≥н Упоширив значенн¤ цього образу (чуму) на бутт¤ в ц≥ломуФ. ÷е не т≥льки чума (коричнева чума, ¤к називали фашизм у ™вроп≥), а зло взагал≥, нев≥дд≥льне в≥д бутт¤, властиве йому завжди. „ума Ц це й абсурд, що осмислюЇтьс¤ ¤к форма ≥снуванн¤ зла, це й траг≥чна дол¤ Ї те, що вона зменшуЇ перех≥д самого письменника в≥д Усамотнього бунтарства до визначенн¤ сп≥льноти, чию боротьбу треба под≥л¤тиФ, еволюц≥ю в напр¤м≥ до сол≥дарност≥ та сп≥вучаст≥.

—южет роману ірунтуЇтьс¤ на под≥¤х чумного року в ќран≥ (јлжир), жахливоњ еп≥дем≥њ, ¤ка штовхнула город¤н у безодню страждань ≥ смерт≥. –озпов≥даЇ про це доктор –≥Ї Ц людина, що визнаЇ лише факти. ѕрагне до точност≥ њњ викладу, не вдаючись н≥ до ¤кого УхудожньогоФ прикрашенн¤. «а вдачею, св≥тосприйн¤тт¤м, характером зан¤ть, переб≥гом под≥й в≥н ор≥ЇнтуЇтьс¤ лише на розум та лог≥ку, не визнаЇ двозначност≥, хаосу, ≥ррац≥ональност≥. –≥Ї виконуЇ св≥й обовТ¤зок л≥кар¤, допомагаЇ хворим, ризикуЇ власним житт¤м, жодного разу не п≥ддавши сумн≥ву свою роль у боротьб≥ з конкретною хворобою, з≥ злом взагал≥. Ќавколо нього гуртуютьс¤ ≥нш≥ персонаж≥, передус≥м “арру. ƒл¤ них чума, зло Ц це щось нев≥дд≥льне в≥д людини, ≥ нав≥ть той, хто не хвор≥Ї, все одно носить хворобу в своЇму серц≥.

Ћюди доброњ вол≥ здатн≥ перемогти конкретне зло, але вони не можуть його знищити ¤к категор≥ю св≥тобудови. ≤ тому у ф≥нал≥ роману п≥д рад≥сн≥ вигуки город¤н, ¤к≥ св¤ткують зв≥льненн¤ в≥д страшенноњ хвороби. ƒоктор –≥Ї думаЇ про те, що ц¤ рад≥сть тимчасова, в≥н знаЇ, що УЕможливо, настане день, коли на лихо ≥ науку люд¤м, чума розбудить пацюк≥в ≥ пошле њх конати на вулиц≥ щасливого м≥стаФ.

–оман написаний у форм≥ хрон≥ки одн≥Їњ еп≥дем≥њ , спр¤мованоњ передус≥м на обТЇктивну ф≥ксац≥ю под≥й. ÷е монолог доктора –≥Ї, ¤кий подекуди перериваЇтьс¤ словами ≥ думками “арру, зр≥дка Ц роздумами ≥нших персонаж≥в. ≤нтелектуали –≥Ї ≥ “арру Ц головн≥ героњ Ц часто виступають в≥д ≥мен≥ автора, њм в≥н доручаЇ формуванн¤ ключових думок, њхн≥ми виступами описуЇ найважлив≥ш≥ под≥њ чумноњ еп≥дем≥њ. ¬они виконують св≥й профес≥йний ≥ людський обовТ¤зок, св≥домо нехтують небезпекою, с≥мейним затишком, подружн≥ми почутт¤ми.

1	2	3

Ќазва: јльберт  амю
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (5346 прочитано)