Ћ≥тература св≥това > Ќ≥мецький романтизм в л≥тератур≥ 19 стол≥тт¤

Ќ≥мецький романтизм в л≥тератур≥ 19 стол≥тт¤

” ‘ранц≥њ в≥дбувалис¤ под≥њ ¬еликоњ революц≥њ, а потриархальн≥ н≥мц≥ дивилис¤ ≥ осмислювали ≥сторичн≥ под≥њ. ¬ ≤Їнському ун≥верситет≥ виникаЇ гурток ≥нтелектуал≥в, ¤кий вилучаЇ з контексту улюблен≥ пон¤тт¤ член≥в  онвенту ( УсвободаФ, Ур≥вн≥стьФ, Уцарство розумуФ ). ¬они починають видавати журнал УјтенейФ ( з 1798 ), в ¤кому публ≥кують своњ УфраіментиФ брати Ўлегел≥, ¬акенродер, Ќовал≥с, “≥к, ‘≥хте, Ўелл≥нг. ¬они розробл¤ють жанр фраіменту, ¤кий сприймають ¤к синтез науки ≥ мистецтва, ¤к форму, ¤ка долаЇ усе догматичне, застигле, к≥нцеве.

У ≤стинний поет не просто знаЇ, в≥н в≥даЇ: в≥н Ї всесв≥том у малому в≥дбитт≥ У, - стверджував Ќовал≥с. “ак в≥дкрилас¤ тема, ¤ка Ї програмною не т≥льки дл¤ н≥мецького, а ≥ дл¤ Ївропейського романтизму Ц тема художника, протилежного оточуючому середовищу, ¤ке осмислюЇтьс¤ ¤к ворог справжнього мистецтва.

‘р≥др≥х фон √арденберг , в≥н же Ц позачасовий Ќовал≥с (Утой, хто обробл¤Ї ц≥лину У) Ї не т≥льки поетом, а ≥ теоретиком романтичного типу творчост≥. У ѕоет ос¤гаЇ природу краще, н≥ж це робить розум вченого У, - стверджував в≥н. ’арактерний дл¤ н≥мецьких романтик≥в принцип двоЇсв≥тт¤ ≥ романтичноњ життЇтворчост≥ ¤скраво розкриваЇтьс¤ на приклад≥ творчоњ дол≥ Ќовал≥са. ¬≥н працював ≥нженером на шахт≥, був людиною техн≥ки, ≥ це Ц його реальний, матер≥альний св≥т. ј от коли в≥н починав творити л≥тературу, в≥н перетворювавс¤ на Ќовал≥са, Ц ≥ це його св≥т духовний. ѕоетичн≥ зб≥рки У√имни до ноч≥Ф ≥ Уƒуховн≥ п≥сн≥Ф присв¤чен≥ ёл≥њ  юн, наречен≥й Ќовал≥са, ¤ка померла молодою, не дочекавшись вес≥лл¤. « точки зору рац≥онального розуму, вони не могли сп≥лкуватис¤, але Ќовал≥с не просто осп≥вуЇ свою кохану, в≥н розмовл¤Ї з нею на духовному р≥вн≥ так, ¤к це робив ƒанте, коли переходив в ≥нший св≥т, щоб побачити Ѕеатр≥че. Ќайзнаменит≥шим твором Ќовал≥са Ї роман У√енр≥х фон ќфтерд≥нгенФ ( публ. 1802 ). ѕ≥сл¤ смерт≥ поета Ћ.“≥к знайшов лише дв≥ частини Ц Уќч≥куванн¤Ф ≥ У«вершенн¤Ф. —ередньов≥чний рицар √енр≥х бачить сон про блакитну тро¤нду ≥ закохуЇтьс¤ у нењ. —он дл¤ романтик≥в Ї набагато б≥льш реальним, н≥ж матер≥альний св≥т, тому √енр≥х в≥дправл¤Їтьс¤ на пошуки кв≥тки, ¤коњ не ≥снуЇ дл¤ звичайних бюріер≥в. ћандри у власн≥й св≥домост≥ Ї одночасно мандрами у середньов≥чч≥. јле н≥чого траг≥чного роман в соб≥ не несе. ÷е рад≥сний ентуз≥азм мр≥йника, ¤кий силою власноњ у¤ви може долати час ≥ прост≥р. ” ’’в., автор феЇр≥њ У—ин≥й птахФ, ћор≥с ћетерл≥нк, буде називати Ќовал≥са своњм вчителем, а блакитна тро¤нда назавжди залишитьс¤ емблемою н≥мецького романтизму.

Ћюдв≥і “≥к , творець жанру л≥тературноњ казки ( УЅ≥дний ≈кбертФ, 1797 ) п≥сл¤ смерт≥ багатьох ≥Їнц≥в, ¤к≥ нехтували ус≥м земним наст≥льки, що не потурбувалис¤ про систематизац≥ю ≥ виданн¤ власноњ спадщини, з≥брав ≥ видав твори Ќовал≥са, ¬акенродера, Ўелл≥нга, брат≥в Ўлегелей, ≥ це Ї серйозним внеском у св≥тову культурну спадщину.

” 1806 Ц 1813 рр. Ќаполеон проводить сер≥ю воЇнних поход≥в, ¤к≥ в≥н вважав визвольними. јрм≥¤ Ќаполеону несла народам буржуазн≥ свободи, але не враховувала нац≥ональн≥ почутт¤. ¬ результат≥, в Ќ≥меччин≥, п≥д дев≥зом У « Ѕогом, за корол¤ й батьк≥вщину У почавс¤ патр≥отичний рух, ¤кий швидко перер≥с у нац≥онал≥стичний. ”се французьке засуджувалось ¤к частина розбещеноњ й розпутноњ культури. ¬≥льнолюбству Унег≥дних вольтерТ¤нц≥вФ н≥мц≥ протиставл¤ть своњ старовинн≥ ц≥нност≥ Ц патр≥архальн≥сть, чистоту нрав≥в. Ќав≥ть •ете заперечував у цей час французьке вторгненн¤. «г≥дно ≥з зосереджен≥стю на суто н≥мецьк≥й культур≥, зростаЇ ≥нтерес до н≥мецького середньов≥чч¤. ‘р≥др≥х ‘уке створюЇ пов≥сть У”ндинаФ ( 1811 ), в ¤к≥й, абсолютно нехтуючи сьогоденн¤м, розпов≥даЇ про коханн¤ м≥ж русалкою й рицарем. ѕ≥зн≥ше за мотивами У”ндиниФ ‘уке √офман створить першу романтичну оперу У”ндинаФ, а √ейне Ц знамениту баладу УЋореле¤Ф.

ƒраматург й новел≥ст √енр≥х фон  лейст Ї художником не просто траг≥чним.  лейст Ц художник катастроф≥чний. “раг≥чний розкол м≥ж рицарськими ≥люз≥¤ми хлопц¤ з аристократичноњ родини ≥ суворою правдою д≥йсност≥ призв≥в до подв≥йного самогубства (  лейст спочатку вбив свою наречену, а пот≥м вистрелив у себе ). Ќевипадково √ете казав: У ўо до мене, то письменник цейЕ викликаЇ завжди жах У. ¬ажко у¤вити соб≥ б≥льш протилежних художник≥в, н≥ж √ете й  лейст. якщо дл¤ √ете античн≥сть завжди була осередком ѕрекрасного, то  лейст у драм≥ Уѕентиселе¤Ф руйнуЇ цей ≥деал. ѕентиселей¤, ж≥нка, закохана в јх≥лла, не може пригорнути до себе його пристрасть ≥ у порив≥ до помсти травить геро¤ собаками. “ут руйнуЇтьс¤ все Ц в≥ра у силу коханн¤, в≥ра в героњзм.  лейст створив т≥льки один тв≥р, ¤кий не л¤каЇ нас огидливим ≥ одночасно гострим погл¤дом на житт¤. ÷е У–озбитий глечикФ, забавна комед≥¤ про забавний суд, на ¤кому одн≥ дурн≥ виступають проти ≥нших дурн≥в. ¬торгненн¤ французького в≥йська у Ќ≥меччину викликало бурю обуренн¤ в душ≥  лейста . ќкр≥м публ≥цистичного У атех≥зису н≥мц≥вФ,  лейст створюЇ драму УЅитва √ерманаФ, в ¤к≥й осп≥вуЇ велич середньов≥чних германц≥в ≥ виправдовую руйнуванн¤ ними –иму. ‘ранцузи сприймались тод≥ ¤к нащадки давн≥х римл¤н, ≥ тому драму сприймали ¤к ант≥французьку. ” ’’ ст. фашисти не обминуть увагою цей гранично нац≥онал≥стичний тв≥р  лейста ≥ використають його на п≥дтвердженн¤ власноњ ≥деолог≥њ. јле не вс¤ творч≥сть  лейста була зосередженою на нац≥ональн≥й тематиц≥. ¬ новелах У«емлетрус в „≥л≥Ф ( 1807 ), Ућ≥хаель  ольхаасФ ( 1810 )  лейст виходить на загальнолюдський р≥вень осмисленн¤ в≥чного конфл≥кту м≥ж людиною ≥ державою.

Ќаступне покол≥нн¤ романтик≥в зТ¤вл¤Їтьс¤ у √ейдельберз≥. ¬икладач≥ цього ун≥верситету, ј. фон јрн≥м ≥  .Ѕрентано ≥з 1805 до 1808 рр. публ≥кують зб≥рку У„ар≥вна соп≥лка хлопчикаФ, ¤ка викликаЇ великий резонанс в крањн≥. —в≥това сп≥льнота, та й сам≥ н≥мц≥, вперше побачили й оц≥нили чар≥вн≥сть народних балад про доктора ‘ауста, про щуролова з √амельну та ≥н. ƒе¤к≥ ≥з поез≥й, ¤к≥ над≥йшли до зб≥рки, були авторськими, лише створеними за мотивами народних легенд, наприклад, баладу УЋоре ЋейФ ( 1802 ) створив Ѕрентано, ≥ все одне - √ейне м≥г з повним правом сказати, що в цих баладах УбТЇтьс¤ серце н≥мецького народуФ. ≤ще б≥льш широкий в≥дгук отримали Уƒит¤ч≥ й с≥мейн≥ казкиФ ( 1812 Ц 1822 ) брат≥в √римм. якоб й ¬≥льгельм √римм провели величезну роботу з≥ збиранн¤ та публ≥кац≥њ суто народних казок, намагаючись зберегти особливост≥ мовленн¤, колорит народного опов≥данн¤.

Ќаполеон≥вськ≥ в≥йни викликали глуху реакц≥ю в Ќ≥меччин≥. ƒл¤ збереженн¤ основ феодального устрою створюЇтьс¤ —в¤щенний —оюз Ќ≥мецькоњ нац≥њ на чол≥ ≥з ѕрус≥Їю, суворий режим ¤кого протримавс¤ ≥з 1815 до 1830 рр. ќпонентом —в¤щенного —оюзу став ≈рнст “еодор јмадей √офман . як мислитель √офман виступаЇ спадкоЇмцем ≥Їнськоњ школи. ¬имоги, ¤к≥ там було висунуто до ≥деального художника Ц ун≥версальн≥сть мистецтва, концепц≥¤ романтичноњ ≥рон≥њ, синтез мистецтв Ц було в повн≥й м≥р≥ реал≥зовано в творчост≥ √офмана. јле м≥ж ≥Їнц¤ми й √офманом ≥снувала суттЇва р≥зниц¤: перш≥ були сповнен≥ рад≥сноњ упевненост≥ в тому, що романтичне У¤Ф поета маЇ змогу п≥дн¤тис¤ над д≥йсн≥стю, через ≥рон≥ю зн¤ти протир≥чч¤. ¬они в≥рили в те, що фантаз≥¤ Ї б≥льш реальною, н≥ж реальн≥сть, ≥ на¤вн≥сть зд≥бност≥ до фантаз≥њ сприймалас¤ ними ¤к можлив≥сть абсолютноњ свободи, ¤к зв≥льненн¤ в≥д влади матер≥њ. √ерой √офмана також сприймаЇ реальний св≥т в ≥рон≥чному план≥ ≥ намагаЇтьс¤ вирватис¤ з його кайдан≥в, але письменник ≥рон≥зуЇ а над ц≥Їю мр≥Їю-утоп≥Їю, ≥ над своњм героЇм-диваком, розум≥ючи безсилл¤ романтичного У¤Ф перед жорстокою силою реальност≥. ќсобливу увагу √офман зосереджуЇ на особистост≥ художника. ѕрактично вс¤ його творч≥сть Ц в≥д музичних новел ( У авалер √люкФ, Уƒон ∆уанФ ) до роману У∆иттЇв≥ переконанн¤ кота ћурраФ Ц присв¤чена тем≥ з≥ткненн¤ м≥ж художником ≥ вульгарним середовищем, ¤ке його оточуЇ. ѕерша книга √офмана, У‘антаз≥њ в манер≥  алло. Ћисти з щоденника мандруючого ентуз≥астаФ ( 1814 Ц 1815 ) стверджуЇ: художник Ц не профес≥¤, художник Ц спос≥б житт¤. “аким Ї јнсельм ≥з новели У«олотий горщик.  азка з нових час≥вФ ( 1814 ). ¬же ц¤ ранн¤ новела демонструЇ основн≥ особливост≥ творчост≥ √офмана: в ход≥ зображенн¤ матер≥ального св≥ту в≥н майстерно передаЇ колорит через естетичну деталь ( д≥¤ новели проходить у ƒрезден≥, м≥сто легко вп≥знаЇтьс¤), реально в≥дображаЇ тенденц≥њ, ¤к≥ ≥снують в св≥т≥ н≥мецького бюріерства ( мр≥њ ¬ерон≥ки Ї типовими мр≥¤ми духовно обмеженоњ особистост≥ ж≥ночоњ стат≥ ). ќдночасно У«олотий горщикФ, так само, ¤к ≥ У рих≥тка ÷ахес, за прозванн¤м ÷инноберФ, приголомшуЇ своЇю чудернацькою фантастикою. јле чим неймов≥рн≥шою Ї пригода, тим стаЇ б≥льш очевидним Ц усе це Ї плодом нестримноњ вигадки письменника, все це Ї казкою. –оман У≈л≥ксири —атаниФ (1816 ) примикаЇ до традиц≥њ Уіотичного романуФ к≥нц¤ ’”≤≤≤ ст. ѕро це св≥дчить авантюрний сюжет, заплутан≥ в≥дносини м≥ж персонажами, образ дв≥йника, мотив≥ровки, ¤к≥ Ї повТ¤заними з рел≥г≥йними мотивами гр≥ха ≥ спокути. ≤ в той же час √офмана в≥докремлюЇ в≥д твор≥в ”олпола, –адкл≥ф та ≥нших автор≥в Уіотичних роман≥вФ де¤ка суттЇва грань: ¤кими б ц≥кавими не були численн≥ пригоди ћедарда, б≥льш значимими ≥ ц≥кавими дл¤ автора у¤вл¤ютьс¤ т≥ процеси, ¤к≥ в≥дбуваютьс¤ в душ≥ геро¤, ¤ку роздирають протилежн≥ почутт¤. √офман показуЇ: людську душу не можна ос¤гнути рац≥онально, ≥ тому в≥д людини можна чекати будь ¤ких поворот≥в в повед≥нц≥: в≥д злочину до самопожертви. ¬загал≥ ћедард Ї не ст≥льки гр≥ховним, ск≥льки залежним в≥д дол≥. “акий п≥дх≥д л¤кав багатьох читач≥в √офмана. √егель, наприклад, визначив творч≥сть √офмана ¤к Ухворобу духуФ, —котт заперечував Убожев≥льн≥ фантаз≥њФ. ¬загал≥, письменник не ст≥льки захоплював, ск≥льки л¤кав сучасник≥в. јле його внесок в процес розвитку художнього психолог≥зму не можна заперечити. ≤ще √ерцен вид≥л¤в в творчост≥ √офмана в першу чергу зображенн¤ Удивних псих≥чних ¤вищФ. √офман Ї сп≥вцем Ун≥чноњ сторони душ≥Ф, ≥ в цьому в≥н е сином свого часу. Ќа початку ’≤’ ст. зТ¤вл¤лос¤ чимало книг, присв¤чених проблем≥ сновид≥нь, г≥пнозу ≥ т.д. ќсобливо попул¤рними були книги √.√.Ўуберта У–оздуми про н≥чну сторону природознавчих наукФ ( 1808 ) ≥ У—имвол≥ка снуФ ( 1814 ). √офман був особисто знайомим ≥з Ўубертом, приймав участь у сеансах г≥пнозу в кл≥н≥ц≥ знаменитого псих≥атра д-ра ћаркуса ( Ѕамберг ). якост≥ людськоњ св≥домост≥ √офман осмислював з позиц≥й ≥деал≥зму. √ероњн¤ новели Уѕ≥сочна людинаФ ( 1816 )  лара протистоњть вразливому Ќатан≥елю, ¤кого, починаючи з дитинства, пересл≥дуЇ таЇмнич≥й  оппел≥ус. Уƒоти ти у нього в≥риш Ц в≥н ≥снуЇ: його сила тримаЇтьс¤ у твоњй в≥р≥Ф, - стверджуЇ  лара. јле вона не може вр¤тувати Ќатан≥ел¤ в≥д самогубства. Ћюдство взагал≥ предстаЇ в творчост≥ √офмана у песим≥стичному забарвлен≥. Ќаприклад у пов≥ст≥ УћайоратФ боротьба за старш≥сть ≥ право успадкуванн¤ породжуЇ ворожнечу м≥ж членами родини, доводить до батьковбивства ≥ братовбивства. ‘≥лософ≥¤ ≥ сатира, траг≥чне ≥ забавне ≥снують пор¤д у роман≥ У∆иттЇв≥ переконанн¤ кота ћурраФ ( 1819 Ц 1821 ), ¤кий вважають вершиною творчого шл¤ху письменника. „удернацька композиц≥¤ книги у¤вл¤Ї собою б≥ограф≥ю кота ≥ ≥стор≥ю придворного житт¤ у карликовому н≥мецькому кн¤з≥вств≥, ¤ких надано паралельно через ц≥кавий прийом зм≥шанн¤ дбайливо збережених мемуар≥в ћурра ≥ макулатурних лист≥в У¤когось капельмейстера  рейслераФ, перем≥шаних ≥ позабутих.  ≥т використав закинут≥ на горище записки вже померлого музиканта ≥ на зворотн≥й сторон≥ аркуш≥в УстворивФ власний тв≥р. ‘раіментарн≥сть записок ≤оганнеса  рейслера надаЇ роману обТЇмн≥сть, багатовим≥рн≥сть, тим паче, що у макулатурн≥ листи вписуЇтьс¤ дек≥лька сюжетних л≥н≥й. ќбраз ћурра у гротесковому план≥ в≥дображаЇ психолог≥ю н≥мецького ф≥л≥стера ≥ психолог≥ю матер≥ального св≥ту взагал≥.  рейслер Ц образ частково автоб≥ограф≥чний, в≥н, також, ¤к ≥ автор Ї профес≥йним музикантом ≥ одночасно письменником, мандруЇ р≥зними н≥мецькими кн¤з≥вствами та н≥де не знаходить притулку. √офман, нав≥ть передаЇ де¤к≥ риси власного траг≥чного коханн¤ ( через ≥стор≥ю стосунк≥в м≥ж  рейслером та ёл≥Їю ). ѕор¤д ≥з ≤оганнесом автор поставив ще одну людину мистецтва. ÷е јбрагам Ћ≥сков, ≥люз≥он≥ст ≥ п≥ротехн≥к, органний майстер ≥ профес≥йний орган≥затор придворних св¤т. ≤  рейслер, ≥ Ћ≥сков мешкають поза кордонами людськоњ морал≥. јле аморальн≥сть њхн¤ Ї р≥зною.  рейслер Ц нос≥й високого демон≥зму, його аморальн≥сть диктуЇ конфл≥кт м≥ж обдарованою особист≥стю ≥ ф≥л≥стерським оточенн¤м. Ћ≥сков згоден на вбивство, але його аморальн≥сть Ї др≥бною, корисливою, ≥ тому - брудною. Ќаприк≥нц≥ д≥њ в≥н деградуЇ ¤к художник. ¬елика книга У—ерап≥онов≥ братиФ ( 1819 Ц 1820 ) у¤вл¤Ї собою зб≥рку дуже р≥зних за жанром новел, ¤к≥ Ї обрамленими новелою про чотирьох друз≥в-письменник≥в. ¬они по черз≥ читають своњ твори ≥ представл¤ють чотири р≥зних естетичних позиц≥њ. јле вс≥х њх обТЇднуЇ шанований ними образ в≥длюдника —ерап≥она ≥ вимога: фантаз≥¤ Ї реальн≥шою за д≥йсн≥сть. √офман включив до зб≥рки твори р≥зних рок≥в: тут Ї новели на ≥сторичну тему ( Уƒож й догаресаФ ), новели про музикант≥в ≥ художник≥в ( У‘ерматаФ, Ујртусова залаФ ) ≥ ос¤¤на св¤том казка УЋузгунчик, або ћишачий корольФ, ¤ка нав≥чно ув≥йшла у коло дит¤чого читанн¤, ≥ ¤ку вславив своЇю музикою ѕ.≤. „айковський. ќсобливоњ уваги заслуговуЇ пов≥сть Ућайстер ћарт≥н-бочар та його учн≥Ф ( 1818 ) Ц романтична ≥д≥л≥¤, ¤ка в естетизованому план≥ в≥дображаЇ житт¤ середньов≥чних рем≥сник≥в. ” творах √офмана, також, ¤к ≥ в творах багатьох ≥нших романтик≥в, в≥дображено з≥ткненн¤ двох св≥т≥в: матер≥ального ≥ духовного. ƒва паралельних св≥ти можуть перехрещуватис¤ ( ¤к в У«олотому горщикуФ ), можуть не пом≥чати одне одного, але завжди ≥снуЇ траг≥чне, хоча й ≥рон≥чно осмислене протир≥чч¤ м≥ж св≥том таланту ≥ фантаз≥њ ≥ св≥том бездуховност≥ ≥ обмеженост≥. Ќезрозум≥лий сучасниками, √офман почав сприйматис¤ на р≥вн≥ пророку через дек≥лька дес¤тир≥ч п≥сл¤ смерт≥. ѕо, Ѕальзак, ƒостоЇвський, Ѕлок,  афка та багато ≥нших художник≥в вважали √офмана своњм вчителем.

1	2

Ќазва: Ќ≥мецький романтизм в л≥тератур≥ 19 стол≥тт¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (2270 прочитано)