Ћ≥тература св≥това > ѕроблема молодоњ людини у сусп≥льств≥ за твором —тендал¤ У„ервоне ≥ чорнеФ

√-жа де –еналь бачила в ньому –обеспьера, але ∆юльен не хот≥в бути –обеспьером. «разком дл¤ нього назавжди залишивс¤ Ќаполеон, ¤кому в≥н хот≥в насл≥дувати в усьому. —прага стати чи Ќаполеоном –обеспьером була особлив≥стю молод≥ з б≥дних родин, що створювала цю епоху.  ниговидавц≥в ц≥кавили т≥льки твору, у ¤ких зображувалис¤ палк≥ пристраст≥, що викликали бурхлив≥ захвати читач≥в ≥ театральноњ публ≥ки. Ђ÷≥ почутт¤ були необх≥дн≥ молодим люд¤м, що хот≥ли йти але шл¤ху Ѕонапарта ≥ –обеспьераї.

’арактер ∆юльена —орел¤ був нам≥чений ще в 1818 роц≥, коли —тендаль писав перший вар≥ант Ђ∆итт¤ Ќаполеонаї характер р≥шучий, похмурий, що не в≥двол≥каЇтьс¤ н≥¤кою дит¤чою забавою спершу викликав ненависть ус≥х маленьких француз≥в, його товариш≥в по школ≥, що розум≥ли його тверду р≥шуч≥сть ¤к вороже в≥дношенн¤ до њх марнославства. Ќаполеон, б≥дний, маленького росту, до того ж упевнений у т≥м, що його батьк≥вщину пригноблюють французи, уникав ус¤кого сусп≥льства. „ерез дес¤ток рок≥в характер Ќаполеона, його любов до сам≥тност≥ ≥ в≥дношенн¤ до навколишнього одержали вираженн¤ в ∆юльЇн≥ —орел≥.

ѕовед≥нка ∆юльЇна визначене ≥деЇю природи, ¤кий в≥н хот≥в насл≥дувати, але в реставрован≥й монарх≥њ, хоча б ≥ з ’арт≥Їю, це неможливо, тому приходитьс¤ Ђз вовками витиї ≥ д≥¤ти так, ¤к д≥ють ≥нш≥. …ого Ђв≥йнаї ≥з сусп≥льством в≥дбуваЇтьс¤ приховано, а робити кар'Їру, з його погл¤дуЧ значить п≥дривати це штучне сусп≥льства заради ≥ншого, майбутнього ≥ природного.

∆юльЇн —орель Ч синтез двох, начебто пр¤мо протилежних, напр¤мк≥в ф≥лософськоњ ≥ пол≥тичний 19 стол≥тт¤. « одного боку Ц рац≥онал≥зм у сполученн≥ ≥з сенсуал≥змом ≥ утил≥таризмом, - необх≥дна Їдн≥сть, без ¤кого н≥ те, н≥ ≥нше не могло б ≥снувати в≥дпов≥дно до закон≥в лог≥ки. « ≥ншого боку Ч культ почутт¤ ≥ натурал≥зм –уссо.

¬≥н живе немов у двох св≥тах Ч у св≥т≥ чистоњ моральност≥ й у св≥т≥ розумового практицизму. ÷≥ два св≥ти Ц природи ≥ цив≥л≥зац≥њ Ц не заважають один одному, тому що обоЇ разом вир≥шують одну задачу, побудувати нову д≥йсн≥сть ≥ знайти дл¤ цього в≥рн≥ шл¤хи.

∆юльен —орель прагнув на щаст¤. —воЇю метою в≥н поставив повагу ≥ визнанн¤ св≥тського сусп≥льства, що в≥н проникнув завд¤ки своњй ретельност≥ ≥ талантам. —ход¤чи по сходам честолюбства ≥ марнославства, в≥н начебто наближавс¤ до запов≥тноњ мр≥њ, але щаст¤ зазнав в≥н т≥льки в т≥ годинник, коли, любл¤чи г-жу де –еналь, був самим собою.

÷е була щаслива зустр≥ч, повна взаЇмного сп≥вчутт¤ ≥ симпат≥њ, без рац≥онал≥стичних ≥ класових перешкод ≥ перегородок, зустр≥ч двох людей природи Ч таких, ¤к≥ повинн≥ бути в сусп≥льств≥, створеному за законами природи.

√-жа де –еналь ц≥лком в≥ддалас¤ своЇму почуттю, але домашн≥й учитель д≥¤в ≥накше Ч в≥н увесь час думав про своЇ сусп≥льне становище.

ѕодв≥йне св≥тосприйманн¤ ∆юльЇна ви¤вл¤лос¤ стосовно господарки будинку –еналей,Ч в≥н образив њњ, коли вона запропонувала йому к≥лька луњдор≥в дл¤ покупки б≥лизни ≥ просила не говорити про це чолов≥ку. √-жа де –еналь залишаЇтьс¤ дл¤ нього представницею класу багат≥њв ≥ тому ворогом, ≥ все його поводженн¤ з нею викликано було класовою ворожнечею ≥ повним нерозум≥нн¤м њњ натури:

Ђ“епер полюбити г-жу де –еналь дл¤ гордого серц¤ ∆юльЇна стало чимось зовс≥м немислимимї. ¬ноч≥ в саду йому приходить у голову заволод≥ти њњ рукою Ч т≥льки дл¤ того, щоб у темр¤в≥ посм≥¤тис¤ над њњ чолов≥ком. ¬≥н насм≥ливс¤ покласти свою руку поруч з њњ рукою. ≤ отут його охопив трепет; не усв≥домлюючи, що в≥н робить, в≥н обсипав жагучими поц≥лунками прот¤гнену йому руку,Ч Ђале може бути,Ч додаЇ —тендаль,Ч вони здавалис¤ жагучими т≥льки г-ж≥ де –еналь?ї

÷е Ђможе бутиї маЇ подв≥йний сенс. —ам ∆юльЇн тепер не розум≥в, що в≥н почував, ≥, мабуть, забув про причину, що змусила його ризикувати цими поц≥лунками. —оц≥альний зм≥ст його в≥дносин до закоханоњ ж≥нки зникаЇ, ≥ вступаЇ у своњ права давно починалас¤ любов.

”же п≥ддавшись цьому почуттю, в≥н став м≥ркувати, може бути, краще догл¤дати за подругою його господарки? јдже сама господарка тому ≥ вибрала його в коханц≥, що њй зручно тут з ним зустр≥чатис¤.

ўо ж таке цив≥л≥зац≥¤? ÷е те, що заважаЇ природного житт¤ душ≥. ћ≥ркуванн¤ ∆юльЇна про те, ¤к в≥н повинний над≥йти, ¤к в≥днос¤тьс¤ до нього ≥нш≥, що вони про нього думають, Ч це вс≥Їю надуманою, викликаною класовою структурою сусп≥льства, то, що суперечить природ≥ людини ≥ природному сприйн¤ттю д≥йсност≥. ƒ≥¤льн≥сть розуму тут суц≥льна помилка, тому що розум працюЇ в порожнеч≥, не маючи п≥д собою твердоњ основи, н≥ на що не спираючи. ќснова рац≥онального п≥знанн-це в≥дчутт¤ безпосереднЇ, не п≥дготовлене н≥¤кими традиц≥¤ми, що йде в≥д душ≥. –озум повинний перев≥р¤ти в≥дчутт¤ у вс≥й њхн≥й мас≥, робити з них правильн≥ висновки ≥ робити висновки в загальних пон¤тт¤х.

¬≥н проникаЇ в спальню г-жи де –еналь. ¬≥дбуваЇтьс¤ де¤ке зам≥шанн¤. Ђ≤ отут у ∆юльена вилет≥ли з голови вс≥ його марнолюбн≥ бредн≥, ≥ в≥н став просто самим собою. Ѕути в≥дкинутим такою чар≥вною ж≥нкою показалос¤ йому найб≥льшим нещаст¤м. ” в≥дпов≥дь на њњ докори в≥н кинувс¤ до њњ н≥г ≥ обхопив кол≥на. ј тому що вона продовжувала сварити його... в≥н раптом розридавс¤... любов, що в≥н до себе вселив, ≥ те неспод≥ване враженн¤, ¤ке зробили на нього њњ принадност≥, дарували йому перемогу, ¤коњ в≥н н≥коли не дос¤г би... своњми незграбними хитрост¤миї. “ак ∆юльЇн —орель з людини цив≥л≥зац≥њ перетворюЇтьс¤ в людину природи, з почутт¤ми природними ≥, отже, справд≥ сусп≥льними, на ¤ких повинн≥ виникнути закони гуртожитку. ≤ в≥н, н≥коли до того не знав любов≥ ≥ н≥ким, не улюблений, випробував блаженство бути самим собою.

≤стор≥¤ взаЇмин м≥ж плебеЇм-завойовником ≥ аристократкою ћатильдою, що нехтуЇ безхарактерну св≥тську молодь, безприкладна по ориг≥нальност≥, точност≥ ≥ тонкост≥ малюнка, по природност≥, з ¤кий зображен≥ почутт¤ ≥ вчинки героњв у самих незвичайних ситуац≥¤х.

∆юльЇн без пам'¤т≥ був закоханий у ћатильду, але н≥ на хвилину не забував, що вона в ненависному табор≥ його класових ворог≥в. ћатильда усв≥домить сво¤ перевага над навколишн≥м середовищем ≥ готова на Ђшаленост≥ї, щоб п≥днестис¤ над нею. јле њњ романтика - чисто головна. ¬она вир≥шила, що стане ур≥вень з≥ своњм предком, чиЇ житт¤ було повно любов≥ ≥ в≥дданост≥, небезпек ≥ ризику.

Ќадовго опанувати серцем розумовоњ ≥ норовливоњ д≥вчини ∆юльЇн може лише зломивши њњ гординю. ƒл¤ цього треба ховати свою н≥жн≥сть, заморожувати пристрасть, в розрахунку застосовувати тактику великодосв≥дченого денд≥  оразова. ∆юльЇн насилуЇ себе: знову в≥н повинний не бути самим собою. Ќарешт≥, зарозум≥ла горд≥сть ћатильди надламана. ¬она вир≥шуЇ кинути виклик сусп≥льству ≥ стати женою плебе¤, упевнена, що т≥льки в≥н г≥дний њњ любов≥. јле ∆юльен, уже не в≥р¤чи в стал≥сть ћатильди, ≥ тепер змушений в≥д≥гравати роль. ј прикидатис¤ ≥ бути щасливим Ц неможливо.

“ак само ¤к у його в≥дносинах з г-жой –еналь, ∆юльен бо¤вс¤ обману ≥ презирства з боку закоханоњ в нього ж≥нки, а ћатильде ≥нод≥ здавалос¤, що в≥н веде з нею фальшиву гру. —умн≥ву виникали часто, Ђцив≥л≥зац≥¤ї заважала природному розвитку почутт≥в, ≥ ∆юльен побоювавс¤, що ћатильда разом ≥з братом ≥ шанувальниками глузують з нього, ¤к над плебеЇм, що збунтувавс¤. ћатильда в≥дм≥нно розум≥ла, що в≥н не в≥рить њй. Ђ“реба т≥льки уловити такий момент, коли в нього загор¤ютьс¤ оч≥,Ч думала вона.Чтод≥ в≥н допоможе мен≥ брехатиї.

Ћюбов, що починаЇтьс¤, зростаюча прот¤гом м≥с¤ц¤, прогул¤нки по саду, блискуч≥ оч≥ ћатильди ≥ в≥дверт≥ розмови, мабуть, тривали занадто довго, ≥ любов перетворювалас¤ в ненависть. «алишаючись наодинц≥ ≥з собою, ∆юльЇн мр≥¤в про помсту. Ђ“ак, вона красива,Ч говорив ∆юльЇн, блискаючи очима ¤к тигр,Ч ¤ опаную нею, а пот≥м п≥ду. ≤ гор≥ тому, хто спробуЇ мене затримати!ї “ак неправильн≥ у¤вленн¤, викликан≥ сусп≥льними традиц≥¤ми ≥ хворим самолюбством, викликали бол≥сн≥ роздуми, ненависть до улюбленоњ ≥стоти й убивали здорову думку. Ђя захоплююс¤ њњ красою, але боюс¤ њњ розумуї,Чговорить п≥дписаний ≥м'¤м ћер≥ме еп≥граф до глави за назвою Ђ¬лада юноњ д≥вчиниї.

Ћюбов ћатильди почалас¤ тому, що ∆юльЇн став аргументом у њњ боротьб≥ проти сучасного сусп≥льства, проти помилковоњ цив≥л≥зац≥њ. ¬≥н був дл¤ нењ пор¤тунком в≥д нудьги, в≥д механ≥чного салонного ≥снуванн¤, новиною психолог≥чного ≥ ф≥лософського плану. ѕот≥м в≥н став зразком новоњ культури, побудованоњ на ≥ншому початок Ч природному, особистому ≥ в≥льному, начебто нав≥ть кер≥вником у пошуках нового житт¤ ≥ мисленн¤. Ћицем≥рство його було в≥дразу зрозум≥ле ¤к лицем≥рство, ¤к необх≥дн≥сть дл¤ того, щоб сховати справжнЇ, у моральному в≥дношенн≥ б≥льш зроблене, але дл¤ сучасного сусп≥льства неприйн¤тне св≥торозум≥нн¤. ћатильда зрозум≥ла його ¤к щось родинне, ≥ ц¤ духовна Їдн≥сть викликала замилуванн¤, д≥йсну, природну, природну любов, що захопила њњ ц≥лком. ÷¤ любов була в≥льною. Ђ” мене з ∆юльЇном,Ч м≥ркувала ћатильда, ¤к завжди, наодинц≥ ≥з собою,Ч н≥¤ких контракт≥в, н≥¤ких нотар≥ус≥в, що випереджають м≥щанський обр¤д. ”с≥ буде героњчним, ус≥ буде надано випадкуї. ј випадок тут розум≥Їтьс¤ ¤к вол¤, можлив≥сть надходити так, ¤к того вимагаЇ думку, потребу душ≥, голос природи й ≥стини, без придуманого сусп≥льством насильства.

¬она потай пишаЇтьс¤ своЇю любов'ю, тому що бачить у цьому героњзм: полюбити сина тесл≥, знайти в ньому щось г≥дне любов≥ ≥ зневажити думкою св≥тла,Ч хто б м≥г зробити таке? ≤ вона протиставл¤ла ∆юльЇна своњм великосв≥тським шанувальникам ≥ мучила њхн≥ми образливими пор≥вн¤нн¤ми.

јле це Ђборотьба ≥з сусп≥льствомї. “ак само ¤к навколишн≥ њњ вихован≥ люди, вона хоче завоювати увагу, зробити враженн¤ ≥, ¤к це н≥ дивно, апелювати до думки великосв≥тськоњ юрби. ќриг≥нальн≥сть, ¤кий вона домагаЇтьс¤ ¤вно ≥ таЇмно, њњ вчинки, думки ≥ пристраст≥, що розпалюютьс¤ при завоюванн≥ Ђвин¤тковоњ ≥стоти, що нехтуЇ вс≥х ≥ншихї,Ч усе це викликано опором сусп≥льству, бажанн¤м ризикувати, щоб в≥др≥знитис¤ в≥д ≥нших ≥ п≥дн¤тис¤ до висот, ¤ких н≥кому не дос¤гти. ≤ це, звичайно, диктат сусп≥льства, а не вимога природи.

1	2	3

Ќазва: ѕроблема молодоњ людини у сусп≥льств≥ за твором —тендал¤ У„ервоне ≥ чорнеФ
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (2981 прочитано)