Ћ≥тература св≥това > ‘ранцузький романтизм 19 стол≥тт¤ у л≥тератур≥

ѕисьменниц¤ јврора ƒюпен ( за чолов≥ком ƒюдеван ) писала п≥д псевдон≥мом ∆орж —анд ≥ була найкрупн≥шим представником французького романтичного соц≥ально-психолог≥чного роману, ¤кий надав живильного ірунту дл¤ розвитку класичного реал≥зму. ÷¤ осв≥чена ≥ революц≥йно налаштована ж≥нка вважала своњми л≥тературними вчител¤ми –уссо ≥ •ете, ≥ присв¤тила житт¤ боротьб≥ ≥з соц≥альною нер≥вн≥стю, ¤к м≥ж окремими верствами сусп≥льства, так ≥ м≥ж чолов≥ком ≥ ж≥нкою. ¬она прожила ¤скраве житт¤, товаришувала з ∆ерменою де —таль, ¬≥ктором √юіо, јльфредом ћюссе, з реал≥стами Ц —тендалЇм, Ѕальзаком, ‘лобером, з композиторами Ц Ћистом ≥ Ўопеном, з поетом ћ≥цкевичем, з художником ƒелакруа. ÷¤ ж≥нка сприймалас¤ за житт¤ ¤к екзотичне ¤вище, адже вона, на в≥дм≥ну в≥д ≥нших ж≥нок того часу, виступала сама по соб≥, ¤к самост≥йний художник ≥ ¤к самост≥йна особист≥сть. Ќап≥в-аристократка, нап≥в--простолюдинка, јврора ƒюпен з дитинства зазнала принижень, повТ¤заних ≥з Унеповноц≥ннимФ походженн¤м. Ќещасливий шлюб ≥з  азимиром ƒюдеваном, ¤кий виник так, ¤к виникала б≥льш≥сть шлюб≥в того часу, тобто не т≥льки без осмисленого вибору, а ≥ практично без доброго знанн¤ одне одного, розпавс¤, тому що майбутн¤ письменниц¤ прийн¤ла мужнЇ р≥шенн¤: знаючи, що св≥т засудить њњ, вона залишила св≥й родовий маЇток Ќоан ≥ в≥дправилась до ѕарижу, де њњ чекали труднощ≥, щоденна прац¤ ≥ творче житт¤.

јврора ƒюпен почала писати заради економ≥чноњ незалежност≥ в≥д чолов≥ка ≥ поступово набула слави одного ≥з найсерйозн≥ших письменник≥в соц≥ально-романтичноњ школи. –омантик завжди вт≥люЇ у твор≥ мистецтва власний ≥деал, ≥ героњн≥ численних роман≥в ∆орж —анд ( У≤нд≥анаФ ( 1832 ), УЋел≥¤Ф ( 1833 ), У∆акФ ( 1934 ) та ≥н. ) виступають вт≥ленн¤м субТЇктивного ≥деалу. √оловною ц≥нн≥стю фундаторка ж≥ночоњ емансипац≥њ вважала свободу. ≤ саме такими Ї њњ героњн≥. ¬они розривають звТ¤зки ≥з нелюбими чолов≥ками ≥ йдуть назустр≥ч справжньому коханню. “ворч≥сть ∆орж —анд несе в соб≥ чимало суперечливих момент≥в. Уќдн≥Їю ≥з наших св¤тихФ, - назвав њњ ≤.“ургенЇв, ¤кого вражали широта натури ≥ мужнЇ серце письменниц≥. ќдночасно ≥снуЇ думка про досить складне ставленн¤ ‘лобера до ∆орж —анд. —ам письменник не залишив коментар≥в, але ≥нколи Ућадам Ѕовар≥Ф сприймають ¤к парод≥ю на житт¤ знаменитоњ ж≥нки. «анадто ≥деал≥зован≥ героњн≥ не можуть не викликати ≥рон≥њ. ¬с≥ вони говор¤ть занадто правильною мовою ≥ н≥коли не вчин¤ють неправильно. ќдночасно не можна не зазначити: ∆орж —анд Ї справжньою спадкоЇмицею просв≥тник≥в. √оловною метою њњ творчост≥ був не епатаж, в ¤кому њњ часто звинувачують, а служ≥нн¤ сусп≥льству ≥з високою метою його вдосконаленн¤.  оли французький романтизм розд≥ливс¤ на два напр¤мки: на чисте мистецтво ≥ на школу соц≥ального роману, або на Умистецтва заради мистецтваФ ≥ Умистецтво заради прогресуФ, ∆орж —анд разом ≥з ¬≥ктором √юіо очолили другий напр¤мок. ∆орж —анд називала своЇ мистецтво Уромантизмом дл¤ людейФ ≥ не т≥льки захищала загальнолюдськ≥ ц≥нност≥, а ≥ боролас¤ з про¤вами так званого Удемон≥чного началаФ, до ¤кого схил¤лис¤ Ѕайрон, ћюссе та ≥н. –омани У”скокФ ( 1838 ) ≥ УќрасФ ( 1841 ) розв≥нчують ≥ндив≥дуал≥зм, байдуже ставленн¤ до проблем сусп≥льства. –омани У онсуелоФ ( 1843 ) ≥ У√рафин¤ –удольштадтФ ( 1844 ) присв¤чен≥ ѕол≥н≥ ¬≥ардо, дочц≥ цигана ≥з —ев≥льњ, ¤ка вразила колись ™вропу своњм ун≥кальним талантом. У—ьогодн≥ ¤ бачив велике торжество мистецтваФ, - записав ≤.“ургенЇв у щоденнику п≥сл¤ того, ¤к вперше побачив ¬≥ардо. У¬она сп≥ваЇ, наче дихаЇФ, - ≥з захопленн¤м писав ј.ћюссе у 1838 р. ¬ романах про долю ген≥альноњ сп≥вачки ≥снуЇ багато нат¤к≥в на сучасник≥в ∆орж —анд. јле головним у них Ї ≥нше:  онсуело, дочка б≥дноњ сп≥вачки, розумом ≥ талантом перевищуЇ багатьох з аристократ≥в. ¬она йде г≥дним шл¤хом не т≥льки в житт≥, а ≥ в творчост≥, п≥дкорюЇ публ≥ку не зовньошн≥стю або кривл¤нн¤ми, а голосом ≥ акторським талантом. ƒол¤ приводить  онсуело до Ѕогем≥њ („ех≥њ ), де вона стаЇ нев≥льним учасником траг≥чноњ боротьби словТ¤н за свою нац≥ональну г≥дн≥сть ≥ зустр≥чаЇ ц≥каву особист≥сть Ц чеського аристократа, јртура –удольштадта, з ¤ким в≥дчайдушно звТ¤зуЇ житт¤. Ќа зображенн≥ боротьби чеських патр≥от≥в в≥добразилась багатол≥тн¤ дружба ∆орж —анд ≥з Ўопеном, польським композитором, ¤кий перебував в ™вроп≥ в ем≥грац≥њ через придушенн¤ духовноњ свободи в його р≥дн≥й ѕольщ≥. “ак само, ¤к ѕольща страждала п≥д рос≥йським гн≥том, так само страждала „ех≥¤ п≥д гн≥том австр≥йц≥в. ∆орж —анд звертаЇтьс¤ до под≥й ’”≤≤≤ ст., але осмислюЇ под≥њ стол≥тт¤ ’≤’ (принцип ¬.—котта ). ¬ роман≥ д≥ють ≥сторичн≥ особи ( прусський монарх ‘р≥др≥х, австр≥йська ≥мператриц¤ ћар≥¤ “ерез≥¤, просв≥тник ¬ольтер ), але на р≥вн≥ фону; головними геро¤ми Ї вигадан≥ персонаж≥. ≤ тут ∆орж —анд н≥бито насл≥дуЇ —котта, але, на в≥дм≥ну в≥д англ≥йського письменника, ¤кий прибрав ≥з своњх книжок все те м≥стичне ≥ загадкове, чим так щедро оснащували своњ твори автори Уіотичних роман≥вФ, ∆орж —анд зображуЇ таЇмн≥ збори франкмасон≥в, сповнюЇ свою розпов≥дь неймов≥рними зб≥гами ≥ обставинами. ќсобливо названа тенденц≥¤ про¤вилас¤ у друг≥й частин≥ ( У√рафин¤ –удольштадтФ ). јле не дивл¤чись на вс≥ недол≥ки, французька письменниц¤ залишила глибокий сл≥д в ≥стор≥њ св≥товоњ л≥тератури, ≥ не т≥льки в силу своЇњ боротьби за права ж≥нок, а ≥ в силу розробки жанру соц≥ально-психолог≥чного романтичного роману, ¤кого було п≥дхоплено реал≥стами, ≥ де в≥н набув значенн¤ основного жанру.

1	2	3

Ќазва: ‘ранцузький романтизм 19 стол≥тт¤ у л≥тератур≥
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-02-23 (2303 прочитано)