ћенеджмент > Ћ≥деруванн¤

–ис.6.5. √–≤ƒ стил≥в керуванн¤ –.Ѕлейка та ƒж.ћоутон

Ѕлейк та ћоутон вважали, що найефективн≥шим стилем керуванн¤ Ї повед≥нка кер≥вника у позиц≥њ 9.9.

ƒевТ¤тибалова шкала у теор≥њ Ѕлейка та ћоутон повТ¤зана з розум≥нн¤м, що ≥снуЇ дек≥лька пром≥жних вар≥ант≥в стил≥в керуванн¤. ѕри цьому, ¤к в≥дзначали Ѕлейк та ћоутон: УЅудь-¤к≥ переваги, що можна отримати з пром≥жних вар≥ант≥в, не варт≥ тих зусиль, ¤к≥ необх≥дн≥ дл¤ ≥дентиф≥кац≥њ њх характеристикФ.

 р≥м того, Ѕлейк та ћоутон вид≥лили три додаткових стил≥ керуванн¤, ¤к≥ розгл¤даютьс¤ ¤к певн≥ сполученн¤ пТ¤ти УчистихФ стил≥в у √–≤ƒ≥. ÷е, зокрема:

1) патернал≥зм (сполученн¤ ситуац≥њ 9.1, з точки зору управл≥нн¤ та контролю, з системою заохоченн¤ у ситуац≥њ 1.9). ѕатернал≥зм ¤к тип повед≥нки кер≥вника асоц≥юЇтьс¤ з ф≥гурою батька родини. ¬≥н не скупий на похвали за виконану роботу, заохочуЇ, п≥дтримуЇ, але створюЇ середовище, у ¤кому роб≥тники не д≥ють без його ухвали. ¬инагородженн¤ та п≥дтримка надаютьс¤ п≥длеглим в обм≥н на слухн¤н≥сть та ло¤льн≥сть;

2) опортун≥зм Ц це сполученн¤ будь-¤ких або ус≥х п≥дход≥в до управл≥нн¤, ¤к≥ здатн≥ закр≥пити позиц≥ю кер≥вника або надати йому певн≥ особист≥ переваги.  ожний крок опортун≥ста зд≥йснюЇтьс¤ з тактичних м≥ркувань ≥ Ї засобом дос¤гненн¤ особистого усп≥ху (внесок в усп≥х орган≥зац≥њ на другому план≥ в≥дносно до особистоњ вигоди);

3) фасадизм або зовн≥шнЇ благополучч¤ Ц це ≥м≥тац≥¤ ситуац≥њ 9.9 з метою приховати д≥йсн≥ мотиви власноњ повед≥нки кер≥вника.

3. —итуац≥йн≥ теор≥њ л≥деруванн¤

√оловний недол≥к ус≥х повед≥нкових теор≥й л≥деруванн¤ Ц це намаганн¤ вид≥лити Їдиний певний оптимальний стиль керуванн¤. Ќаступн≥ досл≥дженн¤ з теор≥њ л≥деруванн¤ показали, що разом з особистими ¤кост¤ми та манерою повед≥нки кер≥вника на ефективн≥сть управл≥нн¤ суттЇво впливають так зван≥ ситуац≥йн≥ фактори.

ћетою сучасних ситуац≥йних теор≥й л≥деруванн¤ Ї визначенн¤ особистих ¤костей менеджер≥в ≥ стил≥в керуванн¤, ¤к≥ щонайкаще в≥дпов≥дають певним ситуац≥¤м. ÷е означаЇ, що стиль керуванн¤ маЇ зм≥нюватис¤ в залежност≥ в≥д конкретноњ ситуац≥њ, тобто кер≥вник повинний вм≥ти вести себе по-р≥зному за р≥зних обставин.

—итуац≥йна модель керуванн¤ ‘.‘≥длера. ¬ модел≥ ‘.‘≥длера вид≥лен≥ три фактори:

1) характер в≥дносин м≥ж кер≥вником та п≥длеглими (ло¤льн≥сть п≥длеглих, ступ≥нь дов≥ри до кер≥вника, приваблив≥сть особистост≥ кер≥вника тощо);

2) структура завданн¤ п≥длеглому (звичн≥сть завданн¤, ч≥тк≥сть його формулюванн¤, можлив≥сть структуризац≥њ тощо);

3) посадов≥ повноваженн¤ кер≥вника (меж≥ влади, що повТ¤зан≥ з посадою кер≥вника, ступ≥нь п≥дтримки менеджера вищим кер≥вництвом орган≥зац≥њ тощо).

ѕри цьому ‘.‘≥длер вважав, що стиль кожного конкретного кер≥вника залишаЇтьс¤ в ц≥лому пост≥йним (стаб≥льним) ≥ в≥н не здатний пристосувати його до умов конкретноњ ситуац≥њ. “ому ≥де¤ модел≥ ‘.‘≥длера пол¤гаЇ у тому, щоб призначати конкретного менеджера керувати таким п≥дрозд≥лом, ситуац≥¤ у ¤кому щонайб≥льше в≥дпов≥даЇ стаб≥льному стилю керуванн¤ даного менеджера. “акий п≥дх≥д ≥ забезпечуЇ баланс м≥ж вимогами ситуац≥њ та особистими ¤кост¤ми кер≥вника.

ƒл¤ визначенн¤ особистих ¤костей кер≥вника (його стаб≥льного стил¤ керуванн¤) ‘.‘≥длер запропонував проводити опитуванн¤ кер≥вник≥в. ќпитуванн¤ маЇ на мет≥ зТ¤сувати ставленн¤ кер≥вника до п≥длеглого, з ¤ким менш за все хот≥лос¤ би працювати (найменш привабливий колега Ц Ќѕ ). Ћог≥ка оц≥нки результат≥в опитуванн¤ Ї такою:

Ц кер≥вник, ¤кий пор≥вн¤но доброзичливо характеризуЇ Ќѕ , ¤к правило, ор≥Їнтований на людськ≥ в≥дносини, уважно ставитьс¤ до п≥длеглих;

Ц кер≥вник, ¤кий жорстко негативно описуЇ Ќѕ , в основному зосереджений на завданн≥ ≥ мало стурбований людськими аспектами в управл≥нськ≥й д≥¤льност≥.

ƒал≥ у модел≥ ‘.‘≥длера передбачаЇтьс¤, що:

в≥дносини м≥ж кер≥вниками ≥ п≥длеглими можуть бути ¤к хорошими, так ≥ поганими;

завданн¤ може бути структурованим ≥ не структурованим;

посадов≥ повноваженн¤ кер≥вника можуть бути сильними та слабкими.

–≥зн≥ сполученн¤ (комб≥нац≥њ) цих фактор≥в дають 8 можливих (потенц≥йних) стил≥в керуванн¤. «алежно в≥д рейтингу Ќѕ  зм≥нюЇтьс¤ ≥ стиль ефективного керуванн¤.“обто менеджера з певним ставленн¤м (в≥дношенн¤м) до Ќѕ  сл≥д призначати керувати п≥дрозд≥лом з в≥дпов≥дною комб≥нац≥Їю ситуац≥йних фактор≥в (див. рис.6.6.).

–ис.6.6.—итуац≥йна модель керуванн¤ ‘.‘≥длера

√раф≥к, наведений на рисунку 6.6., дозвол¤Ї зробити так≥ висновки:

кер≥вники, ор≥Їнтован≥ на завданн¤, найефективн≥ш≥ у ситуац≥¤х 1, 2, 3 ≥ 8;

кер≥вники, ор≥Їнтован≥ на людськ≥ в≥дносини, ефективно керують у ситуац≥¤х 4, 5 ≥ 6;

у ситуац≥њ 7 добре можуть працювати обидва типи кер≥вник≥в.

“еор≥¤ УжиттЇвого циклуФ ѕ. ’ерс≥ ≥  . Ѕланшара. ¬ основу теор≥њ УжиттЇвого циклуФ покладено г≥потезу, що ефективн≥сть стил¤ керуванн¤ залежить в≥д ступен¤ Узр≥лост≥Ф виконавц≥в (п≥длеглих). ¬ рамках ц≥Їњ теор≥њ п≥д Узр≥л≥стюФ розум≥Їтьс¤:

здатн≥сть п≥длеглого нести в≥дпов≥дальн≥сть за свою повед≥нку;

бажанн¤ дос¤гти поставленоњ перед ним мети;

осв≥та та досв≥д щодо конкретного завданн¤, ¤ке необх≥дно виконати.

ѕри цьому Узр≥л≥стьФ не Ї пост≥йною (незм≥нною) рисою (властив≥стю) конкретноњ особи або групи виконавц≥в, це скор≥ше характеристика конкретноњ ситуац≥њ. ÷е означаЇ, що в залежност≥ в≥д завданн¤, ¤ке виконуЇтьс¤, люди ви¤вл¤ють р≥зний ступ≥нь Узр≥лост≥Ф. ¬≥дпов≥дно ≥ кер≥вник маЇ зм≥нювати свою повед≥нку залежно в≥д ступен¤ зр≥лост≥ п≥длеглих.

ћодель УжиттЇвого циклуФ ѕ.’ерс≥ та  .Ѕланшара схематично представлена на рис.6.7.

1	2	3	4	5

Ќазва: Ћ≥деруванн¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-03 (4571 прочитано)