Музика > Пісня Лелеченьки (історія створення тощо)
Тут звучання набирає розмаху, а темп стає рухливішим, жвавішим і в четвертому такті таке відбувається кульмінаційне завершення. Такого звучання я досягаю за допомогою виразності і розвитку кульмінації правою, а потім лівою рукою. До слів: “візьміть мене лелеченьки на свої крилята” динаміка спадає, яку я відрегульовую лівою рукою і знімаю звучання на четвертій долі.  Зняття М‘яко і ніжно з драматичним відтінком починається третій куплет. Тут невеликими жестами проводжу основну мелодію з сопранами, а потім альтами, де проходить між ними емітаційність на протязі чотирьох тактів. Далі виконую внутрішній передрух до вступу тенорової партії, а в слідую чому такті басової партії. О – чі ме – ні мо – ло – до - му Закінчення твору проводжу з невеликими сповільненнями та виконанням фермати після якої стоїть цезура. Закінчується твір повного драматичного звучанням. Туті напрошується виділити найбільшу кульмінаційну точку твору. Несіть ме – не ле – ле – чень – ки метвого до до – му Розкриваючи загальний зміст твору потрібно використати всі динамічні і темпові позначення. Отже твір починається в помірному темпі динамікою “¦” форте. До неї слід застосувати широку амплітуду рухів рук. Права рука повинна виконувати метро ритмічну пульсацію, а ліва зайнятися виконавським планом. Вище було сказано щодо виконання першого куплету, а щодо другого то тут слід додати, що внутрішній стан диригента повинен бути більше збуджений, схвильований, який би відображав жестами і мімікою протест до слів: “Висушила силу чужина проклята”. В останньому куплеті потрібно більше виділити мелодичний імітаційний малюнок в хорових партіях та збільшити і сповнити звучання. Щоб глибше розкрити задум художнього виконання твору слід використати всі диригенсько-виконавські прийоми в процесі виконання твору. Дикція і орфоепія. Одним із перших завдань, що стоять перед колективом є спілкування про те, щоб хористи співали без крику. Крикливий спів спотворює природні тембри голосів, негативно впливає на імітаційну сторону звучання хору і на виразність виконання. Оволодіння правильним звукоутворенням є навик чіткого формування голосних яке сприяє вдосконаленню вокальної культури. Голосні у співі мають формуватися інакше, ніжу мові – на основі “прикриття звука”. “Прикриття” звука полягає в деякій округленості його, що має важливе значення для хористів, воно веде до вміння користуватись головним резонатором. До співацьких навиків, зв‘язаних із звукоутворенням, належить і дикція. Дикція – це не вокально-технічний навик, що дозволяє чітко вимовляти слова, а означає донести до слухача літературний текст виконуваного твору. Необхідно розвивати у хористів активну артикуляцію, домагаючись легкості і вільної вимови. Правильне формування голосних є необхідною вимовою досягнення однотипного їх формування. Це означає, що коли хорова партія співає склад на який-небудь голосний , наприклад на “О”, то цей голосний повинен усіма співаками партії формуватися округлено. Особливу увагу треба звернути увагу на приголосні, якими закінчуються слова: “візьміть мене” потрібно вимовляти у співі коротко. Загальний висновок про твір. Твір “Лелеченьки” є одним з кращих творів О. Білаша. В ньому оспівується історичне минуле нашого народу, його страждання і прагнення до покращення свого життя. Пісня насичена великою наспіваністю і пов‘язана з народними інтонаціями, що наближує її до українських народних пісень. Виконуючи її, ми виховуємо патріотичні почуття любові свого народу, пропагуємо кращі традиції пісенної творчості сучасного композитора О. Білаша.
Назва: Пісня Лелеченьки (історія створення тощо)
Дата публікації: 2005-03-07 (1161 прочитано) |
.gif){kind=spacer}
