Народні промисли > Вишиту шовком сорочку я у душі збережу

Вч. (розповідь про сорочки свого регіну). На моїй батьківщині, в Березовах Косовського району, чоловічі і жіночі сорочки шили вручну) показую сорочку своєї бабусі). Вони були із срібного, голубого полотна на будень, а з повісняного, тонкого і білого на свято. Оздоблювали вироби декоративними швами: штапівкою, морщінкою, копаничками (як бджолині соти). Морщінкою декорували біля коміра, манжетів. Копаничками біля вуставків.

З коміром сорочку носили шляхетні люди, а мужики не мали права одягати сорочки з коміром (із спогадів старих людей і книги професора Івана Кузика Березовського “Березівське боярство в історії Україна”).

Березовські сорочки до 30-х років прикрашались скромною вишивкою. Декор складався із рослинного орнаменту, колорит чорний, вишневий з чорним (чорнобриві узори). Після 30-х років стали багатше декорувати сорочки, запозичивши елемента узору з гуцульських та подільськиї сіл. Тепер у нашому регіоні переважає у вишивці техніка низі і хрестика, геометричний рисунок. Переважає чорнобривий колорит (показую теперішні сорочки).

Уч. Заможні дівчата мали багато різних вишиванок. Деякі мали 50-80 і 100 сорочок. Сорочки призначались для буденної роботи, свята, посагу, весілля, навіть смерті...

Існував звичай, подекуди ще зберігся й досі: дарувати нареченому вишиванку, свекру, свекрусі у день весілля.

В деяких регіонах родичі молодої несли в дарунок молодому сорочку. Вишивати її дівчина могла ще за довго до весілля. “Бо, - кажуть, - як є готова сорочка, то Бог і милого швидко пішле”.

Пісня “Вишивака”

З вечора тривожного аж до ранку

Вишивала дівчина вишиванку.

Що тоненька голочка для сорочок,

А ще тонший в дівчини голосочок

Вишивала дівчина, вишивала,

На полотно білеє душу слала...

Вишивала дівчина, вишивала

Чорную і червоную нитку клала

Що то чорная ниточка – розставання.

А червона ниточка – то кохання

Що то чорна ниточка часто рвалась,

А червона ниточка легко слалась

Я піду в неділеньку на гулянку,

Подарую милому вишиванку

Серце, мій соколику, ти не сердься –

Буде ти носить її коло серця

Уч. Весільна сорочка була особлива:

“В якій вінчатися, в такій і кінчатися”, казали люди. Отож, весільна соочка, зберігалася аж до смерті, більше з дня весілля не одягалась.

В деяких місцевостях дочка в річницю свого весілля несла в дар татові і мамі вишиті власноручно сорочки. Вони взамін повертали її ту першу, яка була вшити в крижми. Дочка витирала нею обличчя і приказувала: “Би була я такою здоровою та гожою, як коло маминих грудей”.

Уч. А щоб зваби не було, що зле до тіла не приставало, то першу сорочку із нового полотна одягали на збитий із двох кілків хрест, бо щось могло до ниток, прядива, полотна пристати.

Сорочку, яку готувала дівчина в дар свекрусі перед вишиванням вибілювала у солоній воді “би сльози за нею не текли”. Інколи нові сорочки розкладали на квітучий сонях “би сонце їх проварювало”. Дочка ніколи не вбирала маминої сорочки, бо могла повторити у судьбі мамине лихо. З своїх сорочок дівчата ніколи не давали зачинати узору “би не пішла з тим узором судьбою”. Узори для сорочок не запозичались, бо ж не можна позичати чужу долю.

Дівочі сорочки вимережувалися тільки білим шовчиком, до жіночих – додавалися ще й рожевий та жовтий. А вузенький віночок на буденних сорочках могли вишивати різнокольоровими нитками.

З особливою пошаною відносяться українці до вишиваної сорочки, як оберегу, що супроводжує людину від народження і до останнього подиху, оберігає від усього злого.

Збираючись у далекі краї, покидаючи рідну домівку брали і беруть із собою сорочку. А.Малишко згадував як перед мобілізацією відвідав свою матір, а вона, зібравши в дорогу сина, мовила: “Андрію одягни білу сорочку”.

-Може, тому, - згадував Малишко, - що мама подарувала мені вишиванку, я лишився живим.

Пісня “два кольори”

Вч. (На фоні молодії пісні “Чуєш, брати мій”)

Українські вишиванки... Разом з нашими земляками помандрували вони далеко за океани і моря, Там вони зберігаються як дорогоцінні реліквії, нагадуючи рідну сторону. Про це і говориться в пісні “Виший мені, мамо, сорочку”, яка присвячена 100-річчю еміграції українців за океан.

Слова М.Михайліва, муз. М.Романишина

Виший ми, мамо, сорочку

В рідній моїй стороні

Гори там виший рядочком,

Вишні рясні при вікні

Приспів. Хрестиком виший, матусю,

Рідні сади і поля

Може, вже я не вернуся

Вранці стрічать соловя

Виший барвистим узором

Хату у ріднім краю

Видиш заплакані зорі

Падають в душу мою

Пр. За океаном далеко

В час, як приходить, весна

Виший ми клекіт лелеки

На золотих ясенах

Приспів

Виший ми, мамо, сорочку

Виший у ріднім краю –

Згадку про ласкаві очі

Спогад про ніжність твою

Приспів

Будуть роки пролітати

В даль за життєву межу,

Вишиту шовком сорочку

Я у душі збережу.

Уч. Сорочці наші пращури поклонялися як чарівній силі, як оберегу. Кажуть було так. В Токіо, під час одного з концертів української капели бандуристів, слухачів зібралося чимало. Але виступ сприймали отримано. Тоді відомий японський композитор Гоо Кітагава, котрий вів концерт, пішов за лиштунки, надягнув вишиту сорочку й знову вийшов на сцену. Присутні встали. Наша вишиванка справила магічну дію.

Вч. Народна мудрість залищила нам прислів’я, приказки, пісні, пов’язані із сорочкою. Хто не чув з вас коломийок, що барвисті, як вишивки, яскраві, ніби писанки, рельєфні, мов різьба по дереву. І в цих дивовижних витворах української душі теж часто співається про вишиванки.

Учні виконують танець “Коломийка”, лунають самі коломийки.

Ой місяцю місяченьку засвіти на межу,

Най я свому миленькому сорочку мережу,

А я собі полюбила хлопчика не дурні,

Якби м рано не збудила, спав б до полудні

Якби м рано не збудила, сорочку не дала,

То би біда шанталава до полудні спала

Ой не прана сорочина, не прана, не прана

Мама стара, жінки нема, сестра вже віддана

Чи я тобі та й не казав ти моя миленька,

Попери ми сорочину, на буде біленька

Не біла в ня сорочина, й не буде біленька,

По ті не випере любка солоденька

Ой поточе, ой поточе, що в тобі дзюркоче?

Ото моя білявина сорочки полоче

Ой не знаєш, як ті люблю, хлопче молоденький,

Зшила м тобі сорочин у- носи здоровенький

Чи я люди, не газдині у своїм домочку

Та випрала до порога кулаком сорочку

До порога льолю прала, в комині душила

Би сі д моїй сорочині біла не вчепила

Берегиня розповіла Вам про вишиванку. З нею пов’язано багато прикмет, повір’їв. Пам’ятаймо про це. Одягнімо білу сорочку і відчуємо, як вона дає нам здоров’я і снаги, краси і ніжності.

Одягайте сорочку білу вдома, коли немає гостей, радійте самі собі.

Сорочка – це оберіг людини, бо оберігає її від усього злого. Мені хочеться вірити, що ви не забудете, про що нам сьогодні повідомила Берегиня і розкажете своїм мамам, рідним, близьким, а згодом і своїм дітям.

ЛІТЕРАТУРА

В.Скуратівський “Берегиня” К. 1987

О. Воропай “Звичаї нашого народу”, т. 11

О.Новий “Прошу прийняти” Бесіди з Гарафіною Маковій. Документи і матеріали. Коломия “Вік”, 1996 рік.

Прислів’я та приказки. К., 1989.

Українська культура 1993 № 9-10.

Журнал “Українська мова і література” № 2, 1992 р.

1	2

Назва: Вишиту шовком сорочку я у душі збережу
Дата публікації: 2005-03-07 (1875 прочитано)