Народознавство > Ткацтво в Україні

При музеї Українського мистецтва були організовані спеціальні ткацькі майстерні, на роботу в які були запрошені кращі народні килимарниці з визначних осередків. Це була творча, натхненна праця майстринь, які поступово опановували складну техніку гобелена. Водночас вони ділилися секретами народного килимарства, вносили корективи в ескізи художників.

Саме в 30-ті роки були створені гобелени М.Дерегуса “Повернення з поля”, Д.Шавикіна “Парад Червоного козацтва” та багато інших, що ввійшли в скарбницю українського декоративного мистецтва.

Однією з перших майстринь, які ткали гобелени була Наталя Вовк. Вона була надзвичайно талановитою килимарницею. Її килими у 1913 році на Петербурзькій кустарній виставці здобули Золоту медаль.

Поряд з Наталею Вовк працювала Тетяна Іваницька. У роки Великої Вітчизняної Війни німецькі фашисти стратили талановиту майстриню в її рідному селі Срібному на Чернігівщині. Вороги розіп’яли килимарницю на кроснах і живою спалили на тлі недокінченого українського килима.

Після Перемоги поволі оживає мистецьке життя. Художники з великим натхненням і ентузіазмом створюють тематичні килими з багатофігурними композиціями, перетворюючи їх на великі станкові картини з об’ємнокласичним рішенням зображень, світлотіньовою розробкою форм.

Наприкінці 50-х років художники замислюються над створенням тематичних килимів, які б відійшли від станкового живопису, заговорили мовою декоративного мистецтва. Саме на це були спрямовані творчі шукання художників Івана та Марії Литовченків.

Їхні роботи виконані узагальнено, у площинно-декоративній манері, яскравій кольоровій гамі.

Починаючи з 60-х років гобелен перетворився на мистецтво монументального текстильного панно, яке притаманними йому художніми засобами передає ритм і динаміку сучасного життя, важливі суспільно значущі ідеї.

Зміст багатьох гобеленів 70-х років передає героїку трудових і бойових звернень.

Українському килиму завжди був властивий лірико-оповідальний характер, тісний зв’язок з мотивами народних пісень фольклору. Гобелен О.Прокопенко “Тонко ткала, дзвінко пряла” – це поетична, спокійна мов жеботіння веретина, розповідь про долю української дівчини в минулому, яка уславилася своїм умінням вправно прясти, майстерно і красиво ткати та вишивати.

Інший гобелен художниці “Де ж ти калинонько росла?” передає радість щасливої події: весілля.

Тонким ліризмом, задумом і сумом пронизаний твір В.Федька “Ой на горі вогонь горить, а в долині козак лежить”.

Сучасні митці виявляють усю неповторну красу і можливості матеріалу, будуть свої твори на конкретному зіставленні, та своєрідному поєднанні й доповненні один одного. В одному й тому самому творі можуть співіснувати щільне й ажурне переплетення, тонкі нитки можуть перемежовуватися з товстими. Усе це створює різноманітну поверхню, гру світла і тіні, глибину простору.

1.3. Здавна славилася Україна своїми талановитими митцями, гончарами, різьбярами, вишивальницями, килимарницями, які створювали життєво необхідні речі, що поєднували у собі красу і доцільність. Майстри намагалися не тільки зробити корисні, зручні у побуті предмети, а й прикрасити їх.

На зміну безіменним ткалям, килимарницям, вишивальницям прийшли знатні майстри, чиї імена відомі далеко за межами країни.

Праця народного майстра нині дуже почесна, вона переростає в художню творчість.

Відомий французький художник Марк Сен-Санс, ознайомлюючись у Києві з досягненнями українських митців був захоплений багатством технік українського народного килимарства, їхнім новим відродженням у сучасних гобеленах.

Гобелен, як оптимальний творчий жанр для виявлення в найскладнішого змісту, для побудови асоціативних образів, цілих “картин”, вимагає витонченості ткання. Саме це мистецтво гобеленового ткання привабило художника М.Біласа.

Ім’я Михайла Біласа відоме в багатьох країнах. Художникові присвячено понад 100 публікацій багатьма мовами світу, де відзначається: глибина, народність, неповторна образність та виконавська майстерність. За фахом він художник текстильник, чудово володію малюнком, витончений колорист, має музичну освіту. Проте найхарактернішою рисою його мистецької особистості є надзвичайний контакт із духом рідної землі, творче проникнення у форми образності. Його ваблять можливості аплікації, колажу, пластичних та об’ємно-просторових вирішень.

Твори М.Біласа відзначаються глибокою майстерністю. Серед них: “Щедрівки” (1964 р.), “Базари”, “Гуляння”, “Різдво”, “Великодні”, “Вертепи”. Він створює сцени за мотивами літературних творів “Тіні забутих предків”, “Лісова пісня”, “Катерина”. А згодом “Бойківське весілля”, “Сінокоси”, “Довбуш” (1968 р.). Усіх сколихнув триптих “Косівський базар” (1988), тут розкрита стихія народного побуту, хлібопекарських, ремісничих та торгівельних стосунків, що панували ще 20-50 років тому. Митець усе помітив, зауважив, виклав художньою мовою. Пізніше з’являються документи народної душі “Бойківське весілля”, “Гуцульське весілля”, серії “Різдво” і “Великдень”. Він надав переконливу оригінальну, декоративно неперевершену картину цих празників, багатства народних звичаїв.

Творчість Михайла Біласа утверджує духовний потенціал нації найсучаснішими формами.

У виставочних залах Будинку художника експонувались виставки гобеленів відомої мисткині Людмили Гоголь, присвячена її 70-літтю.

Особлива роль у житті й творчості мисткині належить Києву. Для неї Київ не просто Батьківщина, а й джерело натхнення. Київська сюїта в гобеленах починається з великого, майже історичного полотна “Русь” (1979), а далі “Київ молодий” (1982), продовжується в “Києві зимовому”, “Києві святковому” (1984), і на високій ноті завершується яскравим монументальним килимом “Українська осінь”, що нині прикрашає банкетний зал готелю “Київ”.

Та все ж таки головним стержнем її творчості є романтико-оптимістична закоханість у чарівний світ природи, його цінні вічності й красу. За допомогою кольорових ниток вона відтворює будь-які, найтонші відтінки різнобарвних квітів, так що створюється ілюзія відчуття їх подиху й аромату. Про це свідчить гобелен “Золота нива” 1983 Р. (дод. 5).

Сила творчості мисткині – праця, творча енергія, щире захоплення мистецтвом і відданість йому.

Сьогодні працює дуже багато народних майстрів і майстринь: Галина Стеблій, гобелен “Дерево життя” 1999 р. (дод. 7), Забашта Галина – “Вікна” 1999 р. (дод. 9), Барна Оля “Різдвяна ніч в Яворові” 1999 р., Шульга Зеновія “Зародження руху” 1998 р. (дод. 12), Захарчук Наталія “Тіні” 1999 р. (дод. 11), Луковська Ольга “Дощ” 1999 р. (дод. 6), Косів Роксоляна “Crescendo” 1999 р. (дод. 10), Базак Марта “Дерево”, 1999 р. (дод. 7), Словінська Анна “Мармуровий” 1999 р. (дод. 8). Всі ці ткалі не є народними, але обов’язково будуть, про що свідчать їхні роботи надруковані в каталозі виставки “Шовкова косиця”, Львів, 1999 р.

Розділ ІІ

2.1. Без ворсові двосторонні килими-гобелени виготовляють у більшості на вертикальних ткацьких верстатах. Найпростіша конструкція такого верстата – звичайна рама (дод. 14.1), яка складається з двох вертикальних стійок боковин, і двох перекладень-валів, які служать для натягування основи. Для основи використовуються міцні бавовняні, або вовняні нитки. якими рівномірно обвивається перекладина верстата (дод.15.2). Основа повинна бути натягнута так, щоб можна було змінити зів без зайвих зусиль (дод. 15.3).

Є інший спосіб для виготовлення і заправлення рами для ткання гобеленів: виготовляють дерев’яну раму з добре закріпленими кутами і на її паралельних сторонах набивають невеликі цвяшки вздовж однієї лінії в шаховому порядку на однаковій відстані один від одного (дод. 16.4 (а)).

При тканні на спрощених рамах багато часу займає піднімання почергово ниток основи для утворення зіву (дод. 16.4 (б)).

Щоб не перебирати кожного разу всі нитки, розділяють їх на парні і непарні, можна користуватися пристроєм для піднімання непарних ниток основи.

Нитку утка прокладають так. Спочатку нитку утка заклаюають у зів по високій дузі (дод. 18.6 (а)), далі її прибивають молоточком по центру дуги (дод.18.6 (б)), так, що утворюються дві менші дуги, які також прибивають молоточком по центру кожної (дод. 18.6 (в)). Тільки при такому прокладанні утка структура виробу – буде і без стягування ниток і без дірчастих розріджених ділянок.

У тканні килимових виробів застосовують найрізноманітніші переплетення. Перше й основне – полотняне, коли нитка утка через одну нитку основи перекриває її то зверху, то знизу (дод. 18.5 (а)) утворюючи дрібний рубчик. Більший рубчик утворюється якщо основу перекривати через кожні дві нитки (дод. 18.5 (б)), Якщо одну нитку утка темного кольору чергувати із світлою ниткою утка, то утворюються смуги у вигляді стовпчиків (дод. 18.5 (в)).

Кольорові площини рисунка, які піднімаються вгору крутіше, ніж під кутом 30о, треба виконувати прямолінійним ступінчастим контуром. Точно вертикальні контури тчуть “на линову нитку” (дод. 19.7), обвиваючи нитку утка двох суміжних кольорів за одну й ту саму нитку основи.

У техніці килимарства можна виконати будь-яку лінію-пряму, криву (дод.20.8), коло, овал, тощо. На (дод. 21.9) показано, як тчеться округлі площини. Місця в яких не з’єднувались, різноколірні нитки можуть бути в 2-3 прокиди.

Найскладніша, найпоширеніша на Україні техніка ткання – “округлення”. Схема “кружляння” ниток утка залежить від крутизни кольорових площин (дод.21.10).

1	2	3	4

Назва: Ткацтво в Україні
Дата публікації: 2005-03-07 (2645 прочитано)