Наукознавство > Аксіоми, інтуїція і домовленість в науковому дослідженні

До оцiнки логiцизму Пуанкаре пiдходить диференцiйовано. На його думку, символiчна логiка, що розвивається логiцистами, "багатша за класичну, чисельнiсть символiв збiльшилась, вони дають змогу буду­­­вати рiзноманiтнi комбiнацiї вже в необмеженiй кiлькостi"[3. -с.21]. Безсумнiвну принадливiсть логiчних визначень Пуанкаре вба­­­чає у тому, що вони забезпечують строгiсть, якої ранiше бракувало математицi, котра приймала свої основнi положення без належного обгрунтування.

Але висунуту логiцистами програму побудови математики, i насам­­­перед її основи - арифметики, за допомогою виключно одної лише логiки, Пуанкаре вважає неприйнятною. На його думку, "чиста логiка завжди приводила б нас лише до тавтологiї i вона не могла б ство­­­рити нiчого нового" [3. -с.21].

Пуанкаре висуває наступнi принциповi заперечення логiцизму: новi результати в математицi не можна отримати лише при допомозi логiки - потрiбна ще й iнтуїцiя; доведення вже отриманих матема­­­тичних iстин неможливе без звернення до iнтуїцiї; символiка логiцистiв являє собою кайдани для математичної творчостi.

Загальний пiдсумок цих заперечень - неможливiсть зведення мате­­­матики до логiки i необхiднiсть визнати iнтуїцiю за одне з осново­­­положень математики. Пуанкаре не обмежився лише критикою логiцистiв, вiн розробив досить детальне вчення про iнтуїцiю.

Таким чином, не заперечуючи тiєї ролi, яку вiдiграє логiчне ви­­­ведення в математичнiй творчостi, Пуанкаре водночас вважає, що однiєю лише логiкою математика аж нiяк не вичерпується. Тобто не­­­обхiдним є ще один вид творчостi, який безапеляцiйно заперечували логiцисти, а саме - iнтуїцiя. Логiка може лише розгортати, розкри­­­вати те знання, яке iз самого початку закладене у вихiдних переду­­­мовах: "Доведення, що грунтується по-справжньому на принципах аналiтичної логiки, повинно складатись з низки речень; однi з них, що слугують засновками, будуть представляти тотожностi або визна­­­чення, iншi - виводитимуться з перших крок за кроком, але, хоча зв'язок мiж кожним реченням i наступним помiчається безпосередньо, не можна буде вiдразу ж побачити, як здiйснився перехiд вiд першо­­­го речення до останнього, i з'явиться спокуса розглядати його як нову iстину. Але якщо послiдовно замiнювати рiзнi вирази, що в нь­­­ому фiгурують, на їх визначення i якщо продовжувати цю операцiю до тих пiр, поки це можливо, то пiд кiнець залишаться лише тотож­­­ностi, так що все зведеться до однiєї величезної тавтологiї. Отже, логiка, якщо вона не заплiднена iнтуїцiєю, залишається безплiдною" [3. -с.399]. Лише iнтуїцiя, осягнення iстини не шляхом доведення, а безпосереднiм iнтелектуальним угледiнням її змiсту, дозволяє зробити стрибок до нового знання.

Вважаючи дiйсним джерелом математичної творчостi iнтуїцiю, Пу­­­анкаре розрiзнює в нiй декiлька видiв: "спочатку звернення до чуттiв та уяви; потiм узагальнення при допомозi iндукцiї, так би мовити, зкопiйоване з прийомiв експериментальних наук; нарештi, ми маємо iнтуїцiю чистого числа ...котра може дати початок справжнь­­­ому математичному розмiркуванню"[3. -с.402]. За Пуанкаре, першi два види iнтуїцiї, що пов'язанi з чуттєвiстю, самi по собi не да­­­ють достовiрного знання; їх данi повиннi бути ще перетвореними у науковi факти.

Третiй вид iнтуїцiї, який є iнтелектуальним, дає, на думку Пу­­­анкаре, цiлком достовiрне знання. Поняття iнтелектуальної iнтуїцiї виростає у Пуанкаре на основi констатацiї таких фактiв наукової творчостi, в тому числi i своєї власної, коли осягнення iстини вiдбувається без явно вираженого процесу логiчних виведень i тому має вигляд безпосереднього угледiння. Слiд пiдкреслити, що у ро­­­зумiннi iнтуїцiї Пуанкаре вiдкидає бергсонiвський iнтуїтивiзм. На його думку, невiрним буде бачити в iнтуїцiї iррацiонально-мiстичний процес. Вiн, спецiально вiдзначаючи це, дуже багато уваги придiляв конкретному аналiзу iнтуїцiї. Звертаючи увагу на те, що спалах iнтуїцiї у вченого завжди вiдбувається пiсля перiоду свiдо­­­мого i напруженого мислення, Пуанкаре висловлює припущення, що но­­­ва iдея, яка виступає в актi iнтуїтивного просвiтлення i є вирiшенням даної проблеми, являє собою результат неусвiдомлюваного продовження логiчного процесу, так нiби вiдбувається виникнення нової логiки. При цьому свiдоме мислення розглядається Пуанкаре не лише як початковий, але i як завершальний етап пiзнання: iнтуїтив­­­но знайдена iдея повинна потiм обов'язково пройти свiдомо здiйсню­­­вану логiчну обробку.

У працях Рассела, якi претендують на повне усунення iнтуїцiї з математики, Пуанкаре знаходить багато логiчно недоведених i невиз­­­начених термiнiв, якi, на його думку, можуть бути лише результатом безпосереднього iнтуїтивного споглядання. Називаючи логiцистiв чистими аналiтиками, Пуанкаре стверджує, що їх дослiдження у сферi арифметики фактично спрямовує не логiка, а "iнтуїцiя чистого чис­­­ла, iнтуїцiя чистих логiчних форм". Вiдношення, що повиннi встано­­­витись мiж iнтуїтивним i логiчним знанням, Пуанкаре уявляє собi як тiсне спiвробiтництво, в якому, однак, основоположна роль належить iнтуїцiї: "При допомозi логiки доводять, а при допомозi iнтуїцiї ­­­винаходять"[3. -с.400].

Але, водночас, видатний математик не перебiльшує й можливостей iнтуїтивного методу: "Iнтуїцiя не спроможна дати нам нi строгостi, анi навiть достовiрностi - це помiтно все бiльше й бiльше". Тому iнтуїцiя й логiка у математицi повиннi взаємодоповнюватись: "...логiка й iнтуїцiя вiдiграють кожна свою необхiдну роль. Обидвi вони є неминучими. Логiка, яка лише одна й може дати дос­­­товiрнiсть, є знаряддям доведення; iнтуїцiя є знаряддям ви­­­нахiдництва"[3. -с.401].

За Пуанкаре, розум - це слуга двох господарiв: логiка доводить, а iнтуїцiя творить. I та, й iнша є однаково необхiдними у матема­­­тичних дослiдженнях. Але, все ж таки, сам Пуанкаре вiддає перевагу iнтуїцiї. Але це й не дивно, якщо врахувати, що саме iнтуїцiя ба­­­гато разiв приводила його до нових вiдкриттiв, дозволяла вiдкрити новi можливостi. Про iнтуїтивний характер своєї творчостi говорив i вiн сам у знаменитiй доповiдi 1908 року на засiданнi Психо­­­логiчного товариства, яка увiйшла до книги "Наука i метод" у виг­­­лядi глави пiд назвод "Математична творчiсть". Тут вiн наводить приклади з своєї дiяльностi i говорить про те, що щаслива думка приходить до творця, як правило, не в той час, коли вiн трудиться над проблемою, а пiся того, коли вiн, не знайшовши рiшення, тимча­­­сово вiдкладає задачу, забуває про неї. Iдея народжується або зав­­­дяки мiнiмальному натяку, або ж взагалi без будь-якого видимого поштовху, що свiдчить про пiдсвiдому роботу, яка проходить у мозку незалежно вiд волi та свiдомостi. Цi спостереження повнiстю спiвпадали з тим, що повiдомляли до нього Гельмгольц та Гаусс.

Як i Гельмгольц, Пуанкаре вiдзначає, що "цi раптовi озарiння не вiдбуваються iнакше, нiж пiсля декiлькох днiв вольових зусиль, що здавалися зовсiм безплiдними, так що весь пройдений шлях в кiнце­­­вому рахунку уявлявся хибним. Але цi зусилля виявляються насправдi не такими вже й безплiдними, як це здавалось; це вони привели до руху машину безсвiдомого, яка без них не почала б рухатись i нiчо­­­го б не виробила"[3. -с.162]. Стрибок уяви лише завершує тривалi й впертi роздуми над проблемою.

Таким чином, в процесi творчої роботи Пуанкаре видiляє декiлька етапiв: пiсля деякого перiоду свiдомої працi i невдалих спроб до­­­сягти результату наступає бiльш чи менш тривала перерва, пiд час якої безсвiдома робота не припиняється, потiм раптово з'являється вирiшальна думка. Вiдомий голандський математик Е.Бет зформулював цю концепцiю Пуанкаре так: "Пiдготовка, iнкубацiя, натхнення i пе­­­ревiрка"[Цит.за: 4. -с.236]. Процес iнкубацiї iдей або процес безсвiдомої роботи, як пiдкреслював Пуанкаре, є можливим або хоча б недаремним, якщо йому передує i за ним наступає перiод свiдомої роботи. Свiдома робота є особливо необхiдною для обробки резуль­­­татiв натхнення.

Звiдси Пуанкаре задає таке питання: чи не випливає в такому ви­­­падку, що "я" пiдсвiдоме є чимось вищим, нiж "я" свiдоме? Це пи­­­тання для нього невипадкове, адже саме до такого висновку прийшов Е.Бутру, фiлософ-спiрiтуалiст, який двома мiсяцями ранiше виступав на засiданнi Психологiчного твариства де здiйснював свiй виступ Аноi Пуанкаре. Пуанкаре стосовно висновкiв Бутру висловився кате­­­горично: "Що стосується мене, то я, зiзнаюсь, вiднiсся б до такої вiдповiдi далеко не спiвчутливо". Так само критично вiн оцiнив погляди Бутру i в своїй доповiдi "Еволюцiя законiв", проголошенiй на IY Мiжнародному конгресi.

Вiдкидаючи логiцизм, Пуанкаре у питаннi про природу арифметики, яка з другої половини ХIХ столiття розглядалась у якостi основи всiєї математики, запропонував свiй варiант, що грунтувався на кантiвських iдеях. У основоположному для арифметики принципi пов­­­ної iндукцiї Пуанкаре вбачав апрiорне синтетичне судження, яке яв­­­ляє собою "тiльки доказ могутностi нашого розуму, впевненого у своїй здатностi, спроможностi уявляти собi ту чи iншу дiю такою, що повторюється до нескiнченностi, оскiльки вона виявилась можли­­­вою хоча б раз"[3. -с.166].

Боротьба Пуанкаре проти логiцизму мала ще один наслiдок. Вона була спрямована проти методологiї iндуктивiзму, який багато в чому базувався на аналiтичних iдеях логiцизму. Виступи Пуанкаре з кри­­­тикою логiцизму, пiдтриманi Бутру, Мейєрсоном, Бреншвiгом мали визначне значення, оскiльки поставили перепону на шляху розповсюд­­­ження емпiризму у французькiй фiлософiї.

1	2	3

Назва: Аксіоми, інтуїція і домовленість в науковому дослідженні
Дата публікації: 2005-03-07 (1760 прочитано)