Наукознавство > Конструювання базових значень і смислів через нову класифікацію в наукових дослідженнях

Конструювання базових значень і смислів через нову класифікацію в наукових дослідженнях

Критерiй "зручностi", який неодноразово використовувався Пуан­­­каре для вибору геометрiї, якiй вiддається перевага, i пояснення трьохмiрностi простору, стали причиною багатьох непорозумiнь. Не пояснюючи смислу, який вiн вкладав у цей невдалий (на думку самого Пуанкаре) термiн, Пуанкаре дав привiд для рiзноманiтних iнтерпри­­­тацiй своєї позицiї. Тому в подальшому йому неодноразово доводи­­­лось виступати проти спроб явно суб'єктивiстськи тлумачити його слова. Однак, в деяких своїх працях вiн вiдзначив об'єктивну пiдставу для вибору тiєї чи iншої теоретичної схеми з умов зруч­­­ностi. Так, ще у 1887 роцi в працi "Про основнi гiпотези гео­­­метрiї", вперше поставивши питання про вибiр геометрiї для опису фiзичних явищ, Пуанкаре пояснював: "Ми вибрали з-помiж всiх можли­­­вих груп одну особливу для того, щоб до неї вiдносити фiзичнi яви­­­ща, подiбно до того як ми вибираємо систему трьох координатних осей, щоб до неї вiдносити геометричнi фiгури. Що ж визначило наш вибiр?

Це, по-перше, простота обраної групи; але є й iнша пiдстава: в природi iснують тiла, що називаються твердими, i досвiд говорить нам, що зв'язок рiзних можливих перемiщень цих тiл виражається iз значним ступенем наближення такими ж самими спiввiдношеннями, що й рiзнi операцiї обраної групи"[3.-с.62]. Тим самим Пуанкаре прямо вказує, що вибiр геометрiї i групи рухiв визначається їх вiдповiднiстю руховi реальних тiл. Майже те саме вiн писав через два десятилiття у книзi "Наука i метод": мова трьох вимiрiв, на його думку, пристосована до "свiту, що має певнi властивостi, i головна з цих властивостей полягає в тому, що в цьому свiтi iсну­­­ють твердi тiла, якi перемiщаються за такими законами, котрi ми iменуємо законами руху немiнливих твердих тiл" [3. -с.286].

Називаючи аксiоми геометрiї конвенцiями, Пуанкаре ставить i важливу гносеологiчну проблему, звертаючи увагу на той факт, що думка вченого "вiдлiтає" вiд безпосередньо даної йому в чуттєвому досвiдi реальностi. Проте, для нього цiлком незрозумiло, як вирiшити цю проблему i яким чином геометричнi системи, на зразок евклiдової, все ж таки вiдповiдають властивостям навколишнього свiту. Невирiшуванiсть даної проблеми значною мiрою сприяла тому, що гносеологiчна концепцiя Пуанкаре сприймалась як кон­­­венцiоналiзм: пiдкресливши наявнiсть конвенцiй на початку геомет­­­ричного пiзнання, вiн не змiг показати, яким чином в плинi свого розвитку воно наповняється об'єктивним змiстом, вiльним вiд умов­­­ностi та будь-якої довiльностi. Ле Руа навiть дорiкав Пуанкаре за непослiдовнiсть i стверджував, що допущення конвенцiональностi аксiом автоматично веде до визнання конвенцiональiностi всiєї спо­­­руди геометричного знання i заперечення можливостi її вiдповiдностi чому-небудь iснуючому поза людським розумом. Без сумнiву, конвенцiоналiзм виростає на основi вчення Пуанкаре про конвенцiональнiсть геометричних аксiом, але подiбний розвиток вчення сам французький вчений категорично заперечував. В якостi фiлософського вчення конвенцiоналiзм остаточно був оформлений Ле Руа i вiдстоювався ним.

Стосовно ж Пуанкаре, то у всiх його фiлософських творах прохо­­­дить полемiка з "новим номiналiзмом", як вiн називав кон­­­венцiоналiзм Ле Руа (Пуанкаре так резюмував дану концепцiю: "Наука складається з одних лише конвенцiй, i своєю позiрною достовiрнiстю вона зобов'язана тiльки цiй обставинi; науковi факти i - тим бiль­­­ше - закони є штучним витвором вченого; тому наука зовсiм не спро­­­можна вiдкрити нам iстину, вона може слугувати нам лише правилом дiї"[3. -с.281]). Особливо яскраво ця полемiка проявилась при iнтерпретацiї Пуанкаре фiзичної науки.

У складi фiзичної теорiї Пуанкаре виокремлює два основних еле­­­менти - факти i узагальнення. Використовуючи термiнологiю Ле Руа, який дiлив факти на "недоведенi" та "науковi" i стверджував, що "науковi" факти являють собою довiльну конструкцiю вченого, вiдок­­­ремлену прiрвою вiд безпосередньої реальностi "недоведених" фактiв, Пуанкаре зовсiм iнакше, анiж його опонент, уявлял собi вiдношення мiж названими видами фактiв. "Недоведений" факт Пуанка­­­ре розглядає як чуттєве i суто iндивiдуальне сприйняття людиною якого-небудь явища; це надає даному факту риси довiльностi. Але наступна мовна характеристика сприйняття стирає власне iндивiду­­­альнi i суб'єктивнi моменти в ньому; вона може слугувати позначен­­­ням для безлiчi однотипних сприйняттiв рiзних людей. Виражений в мовi, факт стає досяжним для оцiнки його в якостi iстиного чи хиб­­­ного: "для перевiрки ми звертаємось або до свiдчень наших чуттiв, або ж до спогадiв про цi свiдчення"[3.-с.275]. Мовне вираження i верифiкацiя, що здiйснюється при цьому, означають, за Пуанкаре, перетворення "недоведеного" факту в "науковий" факт; мiж ними, та­­­ким чином, iснує спадкоємнiсть, але науковий факт є вищим (за сво­­­їм об'єктивним значенням) вiд "недоведеного", оскiльки вираження у мовi i процедура перевiрки усунули з нього довiльнiсть, що була властива для суб'єктивного, "недоведеного" факту.

Пуанкаре пiдкреслює, що "науковi" факти, якi являють собою ре­­­зультат спостереження чи експерименту, дають знання про сам пред­­­мет, який вивчається вченим. Значення перевiрки полягає якраз в тому, щоб встановити вiдповiднiсть "наукового" факту до реаль­­­ностi. Саме тому "науковий" факт в подальшому може бути уточнений, доповнений, але нiякий прогрес науки не може призвести до його повного заперечення. Цей об'єктивний змiст "наукових" фактiв за­­­безпечує, на думку Пуанкаре, спадкоємнiсть в розвитку фiзики. "Пiдсумок: факти є фактами; якщо буває, що вони узгоджуються з пе­­­редбаченнями, то це зовсiм не є результатом нашої вiльної дiяль­­­ностi"[3. -с.279]. Подiбне трактування фактiв суперечить фiло­­­софському конвенцiоналiзму, а не методологiчному.

Розглядаючи факти як фундамент науки, Пуанкаре вказує на не­­­обхiднiсть для вченого наступного кроку - узагальнення фактiв. "Вчений повинен органiзовувати факти; наука створюється з фактiв, як будинок з цеглин. Але накопичення фактiв є не в бiльшiй мiрi наукою, анiж купа цеглин - будинком" [3. -с.91]. При характерис­­­тицi узагальнення Пуанкаре вiдходить вiд точки зору однобокого емпiризму, яка була поширеною серед значної частини природо­­­дослiдникiв Нового часу i яку фiлософськи обгрунтовував пози­­­тивiзм. Вiн вiдзначає, що в русi наукової думки вiд фактiв до уза­­­гальнень немає тiєї абсолютної безперервностi, котра припускалась до цих пiр емпiризмом, а спостерiгається своєрiдний стрибок - якщо факти є строго достовiрними i повиннi бути такими, то узагальнення спочатку виступають у виглядi гiпотези: ""Будь-яке узагальнення є гiпотезою". Якщо ранiше, у XYIII столiттi i протягом значної частини ХIХ столiття, бiльшiсть природодослiдникiв, услiд за ньютонiвським принципом - "гiпотез не видумую", - абсолютно протиставляли науко­­­ве знання i гiпотези, то Пуанкаре дiйшов висновку, що в останнi десятилiття розвиток науки зробив "очевидним, що математиковi не можна було б обiйтись без гiпотези i що тим бiльше не обходиться без неї експериментатор"[3. -с.97]. Цей висновок означав усвiдом­­­лення зростаючої ролi теоретичного мислення по мiрi глибшого пiзнання реальностi i водночас усвiдомлення специфiки рацiонально­­­го пiзнання, неможливостi його зведення до чуттєвого пiзнання.

Але Пуанкаре не лише виявляє iстотну роль гiпотези в науцi. Першочергову важливiсть для нього має вияснення того, який вплив мають на значущiсть наукових теорiй тi гiпотетичнi узагальнення, на основi котрих вони виростають. Вiдкидаючи як дилетатнський та­­­кий пiдхiд, згiдно якого гiпотези настiльки послаблюють теоретичнi погбудови, що вони "повиннi були руйнуватись вiд одного подиху вiтру", Пуанкаре стверджує, що "гiпотеза є не лише необхiдною, але й дуже часто законною"[3. -с.98].

Конкретне значення твердження про правомiрнiсть та необхiднiсть гiпотез розкривається Пуанкаре при аналiзi таких вищих узагальнень фiзики, якими є формулювання законiв природи. Тут, як i при аналiзi геометрiї, в Пуанкаре є багато висловiв, якi, якщо їх розглядати поза контекстом, виглядають як вираження фiлософського, а не методологiчного конвенцiоналiзму.

Розглядаючи класичнi надбання фiзичної науки неважко помiтити, що фiзичнi теорiї можуть сповiщати нам образи дiйсностi, якої не iснує емпiрично, навiть не може iснувати для нас, якщо ми не послiдовники платонiвського вчення про iснування свiту iдей. Такий стан справ вже давно був усвiдомлений стосовно математики. Нау­­­ковцi вже полишили спроби знайти у емпiричнiй реальностi трикут­­­ник, коло, квадрат i т.п., якi були б абсолютно тотожнi з матема­­­тичними визначеннями геометричиних фiгур. Емпiрична дiйснiсть, з якою мають справу люди, складається лише з багатокутникiв, кiлькiсть кутiв емпiрично даних предметiв завжди залишається оста­­­точно невизначеною з причини неможливостi створення способу абсо­­­лютно точного вимiрювання. Тому вчення Платона про незмiнний свiт iдей визнано фiлософською абстракцiєю. Тепер же, схожий стан справ було усвiдомлено i в сферi фiзичних теорiй (що переконливо було доведено прагматичним аналiзом практичностi знання). Вже нiкого не здивувати тезою, що не iснує тiла, на яке дiє лише одна сила, або не дiє жодної (закон Ньютона).

Розрiзнюючи у фiзицi "iстини чистого досвiдного походження", що встановлюються з деяким наближенням для майже iзольованих систем, i строго достовiрнi "постулати, що прикладаються до процесiв всь­­­ого Всесвiту", Пуанкаре проголошує, що "постулати цi зводяться, врештi решт, до простих конвенцiй. Цi конвенцiї ми в змозi вста­­­новлювати, поскiльки заздалегiдь впевненi, що нiякий досвiд не опиниться з ними в суперечностi"[3. -с.277]. Але, вiдкидаючи фiло­­­софський конвенцiоналiзм Ле Руа, Пуанкаре вiдразу ж вносить важли­­­ве коректування до своєї методологiчної позицiї: "Такi конвенцiї, однак, зовсiм не абсолютно довiльнi; вони зовсiм не є витвором на­­­шого бажання. Ми засвоюємо їх лише тому, що вiдомi дослiди показа­­­ли нам всю їх зручнiсть" [3. -с.279]. Пiд "зручнiстю" основних узагальнень фiзики, як i пiд "зручнiстю" геометричних аксiом, французький вчений розумiє їх вiдповiднiсть до властивостей навко­­­лишнього свiту.

1	2	3	4

Назва: Конструювання базових значень і смислів через нову класифікацію в наукових дослідженнях
Дата публікації: 2005-03-07 (1804 прочитано)