Наукознавство > Наукове мислення та його структура

Таким чином, до знань, якi слугують для перетворення знань про рiзнi способи розумових та практичних дiй, в результатi змiни яких отримуються новi уявлення про можливi властивостi дiйсностi, маємо вiднести найскладнішу частину структури знання, що вивчає логiчна семантика. Звернення до семантики, проведене нами при подiлi мис­­­лення на три складовi частини, передбачає врахування, що мова йде про процес мислення на тлi пiзнання об'єктивної дiйсностi, бо за iнших обставин модель думки не матиме нiякого вiдношення до проб­­­лем фiлософiї науки. Тому враховуючи проблематику семантичного iдеалiзму та реалiзму, семiотики та семантичного антиномiзму ми вiдокремлюємося вiд їх основоположної концепцiї, яка ототожнює логiко-семантичнi мiркування з вiдношенням виразiв логiчної мови до позначуваних ними об'єктiв i змiсту, логiчних структур до дiйсностi.

З нашої точки зору не може бути незалежної логiко-синтаксичної структури мови по вiдношенню до її змiсту. Змiстовне оперування словами незалежне вiд їхнього змiсту, навiть для математикiв та кiбернетикiв є нiсенiтниця, яка спростовується прикладами зворотної логiки iнтелектуальної iнтуїцiї, що була запропонована конвенцiалiстами. Справа полягає у тому, що для мислення дiйснiсть представлена знаннями про процеси, в результатi змiни яких вини­­­кають явища та подiї; наукове (а не мiстичне чи магiчне) оперуван­­­ня словами завжди залежне вiд їхнього змiсту. В мисленнi вiдбу­­­вається відношення одних знань до iнших знань, а вiдношення знань до дiйсностi вiдбувається за межами мислення та логiчних структур. Треба усвiдомлювати, що не наука, а магiя та мiстицизм будуються на уявленнi про безпосереднiй зв'язок слова i дiйсностi. Наукове мислення має уявлятися через схему зв'язку слова i образу, слова i мислення, де мисляча iстота (iстота, що здатна змiнювати саму се­­­бе) зi своїми життєвими та iнтелектуальними проблемами стає у вiдношення до дiйсностi.

"3" Знання про своє незнання, тобто усвiдомлена проблема, зада­­­ча, питання, якi надають процесовi мислення певної спрямованості.

Виявлена фiлософськими дослiдженнями категорiальних структур мислення, що систематично проводилися в Iнститутi фiлософiї Ака­­­демiї наук України, взаємозв'язаннiсть категорiй та форм людської дiяльностi, де категорiї виступають як результат синтезу попе­­­реднього досвiду (на нашу думку виключно iнтелектуального), постiйно породжує протирiччя: щоб бути знаряддям пiзнання, дiяль­­­ностi, категорiї повиннi бути вже наявними до початку дiяльностi [Див.:18. -с.258]. Як знаряддя думки, категорiя - готовий засiб, i в цьому розумiннi є апрiорною, передуючою тому чи iншому досвiду, а не витiкаючою з нього.

Таким чином, категорiя за своїм характером є явно суперечливою, оскiльки є схемою послiдовностi дiй з уявленнями, якi повинна здiйснити кожна людина, щоб побудувати потрiбний їй образ. Тобто, категорiя, як когнiтивний алгоритм дiяльностi, яку належить ре­­­алiзувати, водночас є i результатом цього процесу, фiксацiєю вже реалiзованої послiдовностi дiй.

Зовнiшнiм чином (наприклад герменевтично), безпосередньо у спiлкуваннi цiєї суперечностi не видно, оскiльки при передачi ал­­­горитму вiд людини до людини, особливо мiж фахiвцями, завжди ро­­­зумiється, що той, хто буде використовувати алгоритм, вже має де­­­якi знання, вмiє ним користуватись.

Використовуючи поняття "алгоритм" його, так само як iншi знан­­­ня, потрiбно розумiти функцiонально. Так, алгоритм мiркувань потрiбен для задовiльнення конкретної потреби. А саме - для отри­­­мання знання про те, якi саме змiни достатньо внести в свої уяв­­­лення про необхiднi дiї, щоб практично отримати потрiбний людинi результат. Для людини, не включеної до певної сфери наукових, практичних дiй, знання у виглядi символiчної представленостi дея­­­кого алгоритму - тiльки зайве перегруження пам'ятi.

Тiльки людина, що вже використала ряд схем синтезу суджень, мо­­­же фiксувати, що вiдомi схеми призводять до суперечностей при спiвставленнi готових суджень. Усвiдомлення наявностi суперечностi породжує потребу iншого способу синтезу суджень. Ця потреба здебiльшого усвiдомлюється в формах запитування "як зробити?", "де взяти?" тощо. За цими висловленими питаннями криється усвiдомлення вiдсутностi необхiдного знання, яке зовнiшньо дане в формах мови i виражається при запитуваннi у iншої людини, у Бога, у "довiдника", "пiдручника", "сховища" iнформацiї.

Цей феномен усвiдомлення, у даному випадку, розумiється в зна­­­ченнях, якi надавав поняттю "учене незнання" Микола Кузанський [Див.:19].

Реконструктивна рефлексiя феномену "вчене незнання" (описаний М.Кузанським) дозволяє зробити висновок, що людини, яка усвiдомила вiдсутнiсть потрiбного їй знання (яке давало б вирiшення питання) i має безпосередню зацiкавленiсть щодо отримання такого знання, мо­­­же мати i суто гносеологiчнi проблеми, що вирiшуються тiльки фiло­­­софськими засобами. Знання про своє незнання носить цiлком конк­­­ретний характер, тобто це - "визначене незнання", яке по сутi є знанням деяких визначень потрiбного результату.

Визначення проблем не беруться безпосередньо з процесу спогля­­­дання буття, а є результатом конструктивного усвiдомлення, що саме "такi-то" й "такi-то" послiдовностi дiяльностi не задовольняють "тому-то" й "тому-то" своїми результатами. Якби визначення проблем брались iз безпосередньої взаємодiї з свiтом (вiдображення чи споглядання), а не з усвiдомлення свого вiдношення до резуль­­­татiв своєї дiяльностi, тодi мислення завжди б знаходило способи їх вирiшення. Однак, це не спостерiгається. На вiдмiну вiд мети, котра завжди спрямовує дiяльнiсть на використання перевiрених (iз заздалегiдь вiдомим результатом) способiв дiяльностi, зацiкавлен­­­ня, спрямовуючи мислення, не завжди приводить до шуканого резуль­­­тату.

Власне, тiльки з виявленням суперечностi, парадоксу виникає свiдомо фiксована проблема. До виявлення парадоксу, суперечностi людина використовує накопичений багаж вiдомих схем суджень фор­­­мально - через використання пам'ятi (своєї та суспiльної).

В цiлому мислення полягає в змiнi вiдомих способiв синтезу уяв­­­лень в несуперечливе судження шляхом знаходження уявлення про взаємообумовленiсть, єднiсть, пошуку "третього", опосередковуючого протилежностi, обґрунтованого судження [Детально див.:20. -с.122­­­143]. Виникнення цього судження може відбуватись i при допомозi фiксацiї результатiв досвiду, i "продуктивною силою уявлення" (I.Кант) - комбiнуванням образiв, що знаходяться в пам'ятi iндивiда та суспiльства.

Подiл мислення на зазначенi складовi частини дозволяє розгляда­­­ти його в якостi процесу чуттєвої дiяльностi, що спрямовується знанням деяких визначень результату, i полягає в змiнi схем синте­­­зу суджень при допомозi знань, використовуваних функцiонально, тобто для змiни, знову ж таки, знань.

Видiлення наведеної структури мислення має для нас принципове значення. Фiксацiя вiдмiнностi моментiв мислення у формi двох функцiонально вiдмiнних властивостей знання: вiдображати майбутню дiйснiсть (iстиннiсть) i визначати взаємозв'язки уявлень (алго­­­ритмiчнiсть) - дозволяє виявляти, що можливi два принципово вiдмiннi шляхи пiзнавальної дiяльностi, два вiдмiннi роди знання та методiв його застосування.

Використовуючи поняття "мислення", як усвiдомлення процесу фор­­­мування уявлень через певну форму чуттєвої дiяльностi, маємо виз­­­начити, що для неї є характерним:

1) формування уявлень не залежить безпосередньо вiд актуальних чуттєвих сприймань зовнiшнього тiлесного середовища та фiзiологiчних потреб органiзму;

2) самi уявлення стають свiдомо змiнюваними об'єктами, тобто змiна форм в уявленнях не обумовлена асоцiативними зв'язками об­­­разiв у пам'ятi;

3) здатнiсть уявляти та змiнювати в уявленнi процеси, в тому числi й власну дiяльнiсть;

4) зовнiшнi матерiальнi форми використовуються цiлеспрямовано для формування потрiбних уявлень в якостi умовних зовнiшнiх предс­­­тавникiв.

Наведенi характеристики дозволяють побачити, що поняття "ма­­­терiально iснуючий предмет", як воно дане мисленню, не можна порiвнювати з рiччю поза мисленням, адже у свiдомостi неможливо порiвняти те, що є у свiдомостi, з тим, чого в свiдомостi немає.

Перш нiж уможливиться практично порiвняти уявлення про речi з самим речами, людина має цi речi усвiдомити, тобто перетворити у два уявлення. В пiдсумку завжди порiвнюють i спiвставляють уявлен­­­ня з уявленнями, хоча подекуди вважають, що порiвнюють уявлення про рiч з самою матерiальною рiччю.

Безглуздо навiть уявно порiвнювати лiтри та кольори, смак їжi ­­­з квадратними рiвняннями, якщо дотримуєшся абстрактних визначень, якi визначають, що є лiтри, кольори та т.п. Встановити яке-небудь вiдношення мiж уявленнями вдається лише в тому випадку, якщо спiвставляються не властивостi речей, якi роблять один об'єкт вiдмiнним вiд iншого, а тi властивостi, котрi виражають не розрiзненiсть, а спiльнiсть.

Так, розглядаючи вiдстань мiж двома речами ми говоримо про вiдмiннiсть їх положення стосовно третьої. При цьому ми неначе об'єднуємо двi речi у вiдношеннi до третьої (у даному випадку по­­­няття "простiр") i тiльки пiсля того, як ми їх об'єднали, можемо розрiзнити як рiзнi точки простору. А якщо у двох рiзних речах не­­­має нiчого спiльного стосовно третього, тодi самi вiдмiнностi мiж першими двома є безпідставними. Так, розглядаючи коефiцiєнт корис­­­ної дiї "перший елемент думки" автомобiля ми можемо спiвставити вiдстань "другий елемент думки" i кiлькiсть (лiтраж) "третiй еле­­­мент думки" споживаного двигуном бензину.

1	2	3	4

Назва: Наукове мислення та його структура
Дата публікації: 2005-03-07 (2001 прочитано)