Наукознавство > Система знання як об'єкт емпіричного аналізу

Система знання як об'єкт емпіричного аналізу

Якщо Мiлль користується принципом "емпiрiї даного моменту", то спенсерове розумiння досвiду охоплює його на рiвнi загального по­­­няття. Використовуючи подiл на те що пiзнається та принципово непiзнається, Спенсер погоджується з Кантом, що "першопочаток" знаходиться за межами наукових можливостей. Невiдома нам причина вiдомих дiй, котрi фiлософи називають "явищами", дозволяє через виявлення схожостей i несхожостей створювати необхiднi i абсолютнi судження, поняття. I якщо для досвiду конкретної особи цi поняття носять апрiорний характер, вони - апостерiорнi для роду людського взагалi, усталенi внаслiдок накопичення досвiду попереднiх по­­­колiнь. Однак, так чи iнакше, дана апостерiорнiсть ряду понять, визнана Спенсером як необхiдний елемент наукового пiзнання, вхо­­­дить в протирiччя з головним принципом позитивiзму (проголошеним О.Контом) - науковi позитивнi поняття повиннi доводитись досвiдом, а не метафiзичними конструкцiями. Тому-то i постала проблема уз­­­годження принципу iндивiдуально-даного досвiду з iснуванням за­­­гальних понять, як позитивних, а не метафiзичних.

Вирiшуючи цю проблему Спенсер першим у фiлософiї починає розг­­­лядати формальну, фiксовану в символiчних виразах логiку як рiзно­­­вид емпiричної дiяльностi людини, який можна вивчати за допомогою iндукцiї. Слiд пам'ятати, що логiка Мiлля нiколи не претендувала на самовивчення.

За ознаку "емпiричностi" логiки, у Спенсера, слугує можливiсть стало повторювати логiчнi процедури i отримувати однозначнi ре­­­зультати. Таким чином, логiка стає предметом саме iндуктивного аналiзу. Виходячи з цього, загальнi положення подекуди можна розг­­­лядати як емпiрично данi об'єкти. А якщо мислення, керуючись iндуктивною логiкою при використаннi загальних положень, створює судження, висновки яких спiвпадають з iншими емпiричними даними, то це можна визнати за iндуктивне доведення позитивностi загальних положень.

Таким чином, емпiричнi данi не обмежуються чистою почуттєвiстю, логiка теж є окремим предметом емпiричного дослiдження, а її у повному обсягу не можна звести до психологiчного.

Ту саму проблематику ми знаходимо i в емпiрiокритицизмi Маха та Авенарiуса, якi стояли на емпiристськiй позицiї, згiдно з якою "весь свiт для мене разом з моїм "Я" представляють собою масу взаємопов'язаних вiдчуттiв".

Рiхард Авенарiус (1843-1896), професор кафедри iндуктивної фiлософiї у Цюрiху за свої головнi працi мав книги: "Фiлософiя як мислення про свiт спiввiдносно принципа найменшої витрати сил. Пролегомени до критики чистого досвiду" (1876); "Критика чистого досвiду" (1890); "Людське поняття про свiт" (1891); "Про предмет психологiї" (1894-95). У цих книгах вiн обгрунтовує наступнi за­­­гальновiдомi положення: принцип найменшої витрати сил; закон житт­­­євого ряду; природне поняття про свiт i емпiрiокритична принципова координацiя.

1. Принцип найменшої витрати сил, являє собою положення, що встановлює вiдношення мiж засобами та цiлями. Засоби мають бути такими, щоб досягнути мети та з усiх засобiв найкращим буде такий, за допомогою котрого мета досягається iз найменшою витратою сил. Дiю даного принципа можна спостерiгати у розподiлi працi, яка де­­­монструє нам доцiльнiсть дiяльностi.

Процес пiдведення рiзноманiтного пiд одне поняття, потреба єдностi системи знання, в котрiй всi частини концентруються навко­­­ло основного поняття i т.п. демонструє нам доцiльнiсть. Дотримання логiчних законiв обумовлене саме цим принципом, хоча вiн з ними i не спiвпадає: порушення логiчних законiв викликають неприємнi ре­­­акцiї у душi, показують недоцiльний характер витрати сил.

У свою чергу логiчнi закони вiдображають не об'єктивний стан речей, а доцiльну дiяльнiсть душi, мислення, що цiлком вiдповiдає уявленню Декарта про властивостi розуму. Душа i мислення будують картину свiту за своїми власними принципами не звертаючи уваги на об'єктивнi закони свiту доти, доки вони не стануть суперечити на­­­шому досвiду. Слiд зауважити, що у "Критицi чистого досвiду" (ос­­­новнiй працi Авенарiуса) принцип найменшої витрати сил не зга­­­дується, бо фактично вiн був замiнений бiомеханiчним законом житт­­­євого ряду.

2. Закон життєвого ряду.

Для фiлософських мiркувань Авенарiуса вiдправною точкою слугує слiдуюче: "Я" iз своїми думками та вiдчуттями знаходиться серед оточуючого середовища, котре складається з рiзних частин i до яко­­­го вiдносяться люди iз своїми висловлюваннями i т.д. Це називаєть­­­ся "природним поняттям про свiт"[Див.: 13]. Висловлювання тiєю чи iншою мiрою залежать вiд довкiлля. Аналiз цих висловлювань пока­­­зує, що в них, з одного боку, мiститься досвiд зустрiчi з об'єк­­­тивним, а з iншого - суб'єктивнi домiшки. Пiд досвiдом розумiються елементи частини середовища, що стали наявними у висловлюваннях. Середовище i "Я" певною мiрою вiдносяться одне до одного: вислов­­­лювання залежать вiд середовища.

"Я", котре знаходить себе через вiдношення до оточення зi всiма його складовими та людьми, поряд iз тим, що воно позначало як "iстинне", "знайоме", "зрозумiле", "звичне", знаходить дещо "не­­­очiкуване", "нове", "незвичне", "чуже", "незнайоме", "незрозумiле" i т.д. Це "нове", "незвичне" i т.д. "спричинює неспокiй", "порушує звичну течiю життя". Людина намагається звести це "нове" до "ста­­­рого", "звичного" i тим самим усунути "неспокiй". Нове так чи iнакше зводиться до старого, незвичне - до звичного, незрозумiле стає зрозумiлим. Для iлюстрацiї феномена розумiння Авенарiус наво­­­дить такий приклад: квiтка на кущi тремтить пiд впливом вiтру, а маленький хлопчик пояснює це явище так - квiточцi холодно.

3. Природне поняття про свiт.

Своєю власною фiлософською точкою зору Авенарiус називає точку зору "природного поняття про свiт". (У "Критицi чистого досвiду" вона перебувала на задньому планi i лише припускалась). Авенарiус вказує, що дослiдження "Критики чистого досвiду" є цiлком незалеж­­­ними вiд тiєї фiлософської точки зору, котру викладено в "Людсько­­­му поняттi про свiт".

Природне поняття про свiт складається з двох вiдмiнних мо­­­ментiв: з деякого досвiду i деякої гiпотези. Вiдмiннiсть, що вста­­­новлюється мiж досвiдом i деякою гiпотезою, зводиться до вiдмiнностi мiж досвiдом однiєї та досвiдом iншої людини (поданого через висловлювання). Це припущення дає можливiсть дослiдження, взявши за вiдправний пункт самого себе чи будь-кого з ближнiх вза­­­галi. Тобто природне поняття про свiт розколюється: iндивiд знахо­­­дить iснування, з одного боку, "речей", а з iншого - iнших iндивiдiв, котрi сприймають "речi", або "речi" i "сприйняття".

4. Вчення про емпiрiокритичну принципову координацiю.

Авенарiус вважає, що у iндивiдуальному досвiдi неможливо знайти вiдмiннiсть сприйняття вiд того, що iснує у собi, незалежно вiд сприйняття. Сприйняття не вiдрiзняється вiд сприйнятої речi: воно знаходиться там само, де знаходиться сприйнята рiч. В iндивiдуаль­­­ному досвiдi обидвоє данi однаково, i якби сприйняттю не суперечив чужий досвiд, то не виникало б думки про вiдмiннiсть сприйняття вiд речi, не виникала б iнтроекцiя.

Тому потрiбно вiдновити природне поняття про свiт, а зробити це можна, лише усунувши iнтроекцiю, яка незаконно подвоює свiт на об'єктивне i суб'єктивне, вкладає сприйняття "усередину" i протис­­­тавляє їм сприйнятi речi. Тобто думку, що суб'єктовi, "Я", дане середовище - об'єкт - як дещо протилежне i вiдмiнне вiд нього, а вiн пiзнає цей об'єкт, Авенарiус вважає помилковою: "Я" i середо­­­вище однаково данi одне одному, оскiльки в чистому досвiдi вони рiвноправнi. Чистий досвiд складається з центрального члена i про­­­тилежного члена - i вони є однаковими елементами. Помилковою, та­­­кож, є думка, що протилежний член складається з фiзичних еле­­­ментiв, а центральний - це дещо вiдмiнне, психiчне.

Професор математики, фiзики, фiлософiї Ернст Мах (1838 - 1916) мав наступнi роботи, що мають безпосереднє вiдношення до фiлософiї науки: "Аналiз вiдчуттiв" (1886), "Пiзнання та заблудження" (1905), "Основнi iдеї моєї природничонаукової теорiї пiзнання i вiдношення до неї моїх сучасникiв" (1910).

Узагальнення фактiв, замiна великої таблицi однiєю формулою, навiть пояснення нового факту за допомогою вже вiдомого - все це, з погляду Маха, пiдтвердження "економностi наукової роботи".

До цього принципу вiн додає iнший - бiологiчний. Вивчаючи iдеї Ламарка i Дарвiна, Мах поширює їх на процес пiзнання i доходить висновку, що "боротьба наукових iдей є життєвою боротьбою за вижи­­­вання найбiльш пристосованих з них"[14. -с. 28]. Процес пiзнання ­­­це, насамперед, процес "бiологiчний i економiчний, тобто процес, що вiдкидає безцiльну дiяльнiсть"[15. -с.251].

Такий пiдхiд, на думку Маха, спрощує розумiння розвитку науки. Спочатку людина iнстинктивно реагує на умови - сприятливi чи несп­­­риятливi для неї - практично-економними дiями. Розвиваючись соцiально, людина починає дiяти усвiдомлено, але й тут мета дося­­­гається тими ж засобами. Економiя дiй поступово розвивається у iнтелектуальну економiю наукового дослiдження.

Треба зазначити, що така позицiя спирається на неусвiдомлюване переконання нiби в межах науки вiдбувається випадкове, несвiдоме формування загальних уявлень, iдей, логiчних конструкцiй, якi ста­­­новлять засади процесу пiзнання. Така точка зору виявляє принципо­­­во вiдмiнну вiд рацiоналiзму картезiанцiв позицiю, оскiльки ос­­­таннi визнавали наявнiсть Cogito як головну умову цiлеспрямованого наукового пiзнання.

1	2	3	4	5	6

Назва: Система знання як об'єкт емпіричного аналізу
Дата публікації: 2005-03-07 (1505 прочитано)