Образотворче мистецтво > Малярство на склі та іконопис на Гуцульщині

“А святий Петро за плугом ходит

А сьвятий Павел волики гонит.

......................................................

А святий Юрій поволочує”.

Майстерність малярів на склі виявилась також у відтворенні образу Богородиці. Заступницю земного буття малювали на червоному тлі в оточенні херувимів. Фігура святої, представлена крупним планом, виділяється особливою. Монументальністю. В одязі Марії привертав увагу барвистий. Суцільно заквітчаний мафорій зеленого зеленого або золотистого кольору. Серед багатого декору й яскравого колориту велично виступає білизна ликів Марії і Христа з делікатно окресленими рисами.

Подібне образне і смислове значення мала ікона “Покрова”, Це й, здавна популярний у народі сюжет, у гуцульському живописі, виступив у максимально спрощеній редакції. Майже всю площину ікони займає доколінне зображення фігури Марії Небесну царицю малювали з тонким станом і довгим хвилястим волоссям, що спадаючи, обрамляло ї повновиде обличчя. Вона підтримує пишноквітчастий плащ, яким прикриває зображені з наївною зворушливістю маленькі постаті духовних і світських осіб.

Дидактично-моральний зміст іконографії “Страшного суду” на гуцульських іконах зведений до основної ідеї – розкрити міф про прийдешній день світу праведного і неправедного. Тобто так, як ця складна церковна доктрина освоїла свідомістю простого народу.

Картина “Страшного суду” в іконі на склі розгортається на малому форматі, що обмежувало повний виклад поширеного іконографічного сюжету даної теми. Композиція симетрично ділиться на дві частини з архангелом Михаїлом по центру. Святий воєвода, як його величали в народі, призначений вирішувати людські долі, справно виконує свою місію за допомогою ваги у лівій руці, меча – у правій. Над ним зображена новозавітня трійця, прародичі Адам і Єва, погасле сонце над пеклом і сяюче над раєм.

Морально-застережлива суть твору виступає на перший план. На іконі більше уваги приділялося сценам пекла, ніж раю. Пензель маляра на “Страшному суді” виводив вражаючі сцени, що ілюстрували утопічний кодекс справедливості, витворений народною фантазією.

Збережені нечисленні твори іконопису ХVІ- ХVІІІ ст. дають певне уявлення про розвиток живопису на нашій території у руслі прийнятої візантійської іконографії. Вони виявляють характерні риси гуцульського малярства даного періоду, що формувався під значним впливом традицій народного мистецтва.

Гуцульський живопис на склі характеризують пам’ятки. Що походять із Яворова, Космача, Жабє, Нижнього Березова, Старих Кут, Криво рівні та інших місцевостей. Інколи у Гуцульщини виділяються самобутнім колоритом, стилістичним вирішенням, окресленими сюжетами, що вирізняє їх від ікон на склі інших етнографічних регіонів.

Художня особливість гуцульського живопису на склі характеризується яскравим колоритом, площинністю зображення, багатою декоративністю. Вхід гравюри ікони зберегла тільки тонкий контур. Однак, тут він на відміну від “правильного” печатного малюнка, зроблений швидкою рукою наївного художника, котрий не боїться “збити” форму.

Арсенал зображувальних засобів мінімальний – графічна лінія, обмежена палітра локальних кольорів, які подані в основному у співвідношенні червоно, синього, зеленого, білого, жовтого. Саме кольором вирішується декоративне звучання ікони. Тут для майстра вже не існує прикладів з інших сфер мистецтва. Дійсними залишаються тільки традиції, які склалися в області його особистої творчості – в іконописі на склі. При цьому локальність кольору розбивається декоративними мотивами рослинного походження (тюльпанами, ліліями, дзвіночками, рожами) і ритмічними штрихами складок на розкішному одязі фігур. Саме цей декоративний прийом і відрізняє ікони Гуцульщини від подібних витворів сусідньої Румунії звідки, як прийнято вважати, це мистецтво і прийшло на Західну Україну.

Прикметною стилістично ознакою гуцульських ікон є також лінійна розробка площини. Прямі і хвилясті лінії вільно покладені по формі у різних напрямках, своїм м’яким, плавним контуром нагадують різець гравера. Ритм лінії оживляє локальні кольорові площини, декоративно збагачуючи композицію.

Майстри ікон на склі вправно володіли лінією, яка була визначальним засобом творення образу. Лінійним контуром вони окреслювали силует фігури, риси обличчя, виявляючи найбільш характерне без зайвих подробиць.

І.Свєнціцький з приводу виставки народного примітиву відмітив: “В образах народного митця краси дійсно грають. Сяють, хапають за очі, проте ніколи не разять своєю сирістю і не мучать одноманітністю площини. Відповідною комбінацією насичення тонів якоїсь краски народний митець уміє моделювати в площині рельєф постаті, а тут і там киненою квіткою. Збагатить саму композицію”.

Виставки живопису на склі, музейних збірок, приватних колекцій, персональні виставки художників, що експонувалися за останні роки у Львові послужили добрим імпульсом для повернення перерваної спадщини у цій своєрідній техніці малювання.

Серед художників-професіоналів традиціями народного живопису на склі зацікавились О. Кульчицька, М.Сельська, а згодом до цього виду творчості звертаються художники Р.Петрук Н. Кирилова, І.Остафійчук,В. Селянюк та інші, а серед самодіяльних майстрів В.Сивак, С.Буртовий, І.Сколоздра.

Іван Миколайович Сколоздра – єдиний на сьогодні непрофесійний художник, який продовжує цей традиційний вид народної творчості на Україні. Його виставки живопису на склі, що експонувалися 1983 року у Львові та Києві, відкрили для широкого кола шанувальників мистецтва самобутній талант.

Лінійним контуром і локальними кольоровими площинами невимушено, ніби на одному подиху, художник творить цілий калейдоскоп образних композицій. В цьому, напевно, і криється сила його таланту. Від природи І.Сколоздра наділений тонким чуттям кольору. Його живопис приваблює свіжість, дзвінкістю барів і водночас тональною злагодженістю. Картини І.Сковороди дивують невичерпністю сюжетних ситуацій, душевною теплотою. Характерно, що для кожного твору, залежно від сюжету, він знаходить відповідну колірну гаму і композиційний варіант.

Іван Миколайович малює свої картини олійними фарбами. Пензлики для роботи виготовляє переважно сам. Фарбу розводить олією домашнього виробництва. Контури майбутньої композиції наводить тушшю. Малює здебільшого відразу на склі без попереднього ескіза на папері. Перед тим, як приступити до малювання картини, він уже бачить її у своїй уяві.

З-під пензля майстра вийшли картини, на яких відображено трагічні сторінки історії України, героїчний епос козаччини дороги чумаків, обряди і звичаї, образи творів Т.Г. Шевченка, Лесі Українки, В.Стефаника, сучасних поетів В.Симоненка, Ліни Костенко, Богдана Стельмаха, портрети майстрів народної творчості.

У мажорному ключі відображає художник події сучасного життя в композиціях “На оновленій землі”, “Свято возз’єднання” та ін.

Своєрідну інтерпретацію народного епосу та народних пісень бачимо на картинах “Маруся Богуславка”, “Веснянки”, “Русалка”, “на Івана Купала”. Композиційно-образне вирішення “Катерини” за однойменною поемою Т.Г.Шевченка сповнене символіки, метафоричних образів, близьких до пісенного фольклору.

У своїй творчості Іван Сколоздра звертається до героїчного епосу українських народних дум. Його хвилюють образи народних дум. Його хвилюють образи народних співців – кобзарів, хоробрих козаків – самовідданих борців за долю рідного народу.

Творчість Івана Миколайовича Сколоздри – самобутнє явище сучасного народного образотворчого мистецтва, вона має глибокі корені, що спираються на високу культуру традицій.

“Ікона – це певний стан, що його прогне досягти людина; вона звертається до ікони, щоб заспокоїтися внутрішньою”, вважає сучасний київський художник Сергій Буртовий, який також працює в жанрі іконопису на склі. Так само, як і більшість майстрів народної ікони минулого він самоук. До живопису на склі прийшов не відразу. Спершу захопився екслібрисом. Потім узявся до графіки й олійного малярства, віддаючи перевагу темі сполучення людини й природи.

Спочатку головними темами олійного живопису і перших спроб роботи на склі були теми побуту й дитинства. Тоді почали хвилювати більш загальні питання: чому? Як? Що?

Народний іконопис на склі привабив Сергія і своєю технологією, і притаманною йому душевною щирістю. Стосовно технології, то Буртовий покриває поверхню скла яєчним білком – така ґрунтовка надає йому якоїсь освітньої прозорості, - а тоді пише темперою. Фарби самі набувають світіння й невагомості.

С.Буртовий розповідає, що для писання він утримує “піст”: не в розумінні утримання від їжі, а в здобутті душевного спокою, коли тільки й можлива духовна робота. У наш хаотичний, сповнений суперечливої інформації та тривоги час душевний спокій – справа не проста.

“Я ще дуже далекий від бажаного, - зазнається художник. – Але намагаюся”. Можна сказати, що й створені ним образи позначені цим – вони ще не випромінюють тієї енергії, яка б огортала глядача спокоєм, вихоплюючи з буденної сум’ятиці. Хочеться відмітити такого майстра, як Тарас Григору. Живописом на склі він захопився ще й роки навчання. Складну техніку малювання почав опановувати самотужки. Народні ікони на склі у музеях Коломиї. Львова, спілкування з митцями, зокрема з В.Семенком, для якого живопис на склі є єдиним з основних видів творчості, поступово розкривали перед молодим художником мистецькі засади малювання на склі.

Копітка праця у цьому напрямі невдовзі дала свої результати. Тарас Григору наважився на персональну виставку у Косові. Дебют митця викликав неоднозначні судження. Однак переконував, що малювання не склі для нього не тимчасове захоплення, а серйозний вибір творчого шляху.

1	2	3	4

Назва: Малярство на склі та іконопис на Гуцульщині
Дата публікації: 2005-03-17 (2035 прочитано)