Sort-ref.narod.ru - реферати, курсові, дипломи
  Головна  ·  Замовити реферат  ·  Гостьова кімната ·  Партнери  ·  Контакт ·   
Пошук


Рекомендуєм

Образотворче мистецтво > Модернізм та символізм, основні ознаки та видатні представники


Модернізм та символізм, основні ознаки та видатні представники

Сторінка: 1/3

НА ТЕМУ:

“Модернізм та символізм: основні ознаки та видатні представники”

Кінець XIX – початок XX ст. позначається загальною кризою, що охопила різні сфери життя – економіку, політику, культуру. Однак ідейне бродіння умів, невпевненість у майбутньому , передчуття близьких історичних і соціальних перетворень, хоча і сповнювали тривогою душі людей, але заохочували до пошуків нових ідеалів у житті і творчості. Митці, не задовольняючись засобами романтизму і реалізму, намагалися віднайти нові адекватні форми відображення змін, що відбулися передусім у людській свідомості, і вийти на новий рівень творення художніх цінностей.

Мистецтво першої половини XX ст. передусім визначають такі явища, як декаданс, ранній і зрілий модернізм.

Ранній модернізм – умовна назва ранніх модерністських течій, що виникли в останній третині XIX ст. і передували остаточному формуванню модернізму як нового культурного напряму. Ранній модернізм уперше відмовляється від зображення “життя у формах життя”. Головною у творчості письменників стає естетична проблематика. Художній твір усвідомлюється не як “засіб суспільного прозріння і виховання”, а як вияв творчої свободи митця. Незалежна і духовно багата особистість, її думки, враження, свідомість визначають розвиток сюжету, що дедалі більше позбавляється фабульності й переходить у площину самозосередження і самоспоглядання.

Ранній модернізм пориває з традиціями реалізму і натуралізму XIX ст. Однак зовсім іншим було його відношення до романтизму, систему якого він не відкидав, а, навпаки, використовував як вихідну. Зачинателями раннього модернізму були, як правило, пізні романтики (Ш.Бодлер, Леся Українка та ін.). Не випадково в Німеччині та Австрії явища літератури кінця XIX ст. об’єднували під спільною назвою неоромантизму. Від романтизму ранні модерністи перейняли несприйняття недосконалої дійсності, протиставлення бездуховній реальності сили духу і мистецтва, поетику контрасту й антитези.

Зрілий модернізм – складається в 10-х роках XX ст. У ньому простежується відхід від позиції зневажливого заперечення дійсності до її освоєння, пошуку нових форм одухотворення реальності, що найвиразніше виявилося у поезії пізнього Р.-М. Рільке, Г.Аполлінера,

Т.-С. Еліота, Б.Пастернака та ін. До зрілого модернізму належать такі течії, як сюрреалізм, імажизм, акмеїзм, футуризм, експресіонізм та ін. У першій половині XX ст. остаточно сформувалися загальні риси модернізму: увага до внутрішніх проблем особистості, проголошення самоцінності людини та мистецтва, прагнення до роз’єднання часу й простору, осмислення загальних тенденцій духовного буття, що найвиразніше виявилися в творчості Ф.Кафки, Дж.Джойса, М.Пруста, У.Фолкнера та ін. На зміну модернізму в останній третині XX ст. приходить епоха постмодернізму.

Щодо декадансу, то це скоріше специфічний умонастрій кінця століття, ніж художня система.

Декаданс ( франц. décadence – занепад)­ – узагальнена назва світосприйняття, яке виявляється у літературі, мистецтві, культурі.

Як конкретно- історичне явище постав у другій половині XIX ст., зокрема у Франції, де вперше було вжито цей термін на позначення нових художніх тенденцій. У Європейській літературі поширився на межі XIX-ХХ ст.

У центрі декаденської літератури стоїть людина, що відчуває свою відчуженість у світі, втрату моральних ідеалів, віру у майбутнє. Основними мотивами творів письменників-декадентів є сум, відчай, песимізм, розчарування. Підкреслена хворобливість і занепад життя стають улюбленими темами, які перетворюються на джерело витончених переживань.

Мистецтво декадансу знайшло адекватні форми для відображення духовного напруження епохи і дало яскраві зразки дійсно художніх творів. Декаданс у літературі грунтується на поєднанні різних напрямів, течій, стилів. Наприклад, від романтизму він бере неприйнятття оточуючого суспільства, розчарування у дійстності, прагненння втікти від недосконалого життя у світ краси і прекрасної ілюзії. Одним із провідних мотивів декаденських творів є утвердження ролі мистецтва, його переваги над реальністю. Звідси прихильність до естетизму О.Уайльда, І.Анненського та інших письменників.

Декаденти тяжіють до фантастики, ірраціональності, містики, що допомагають відобразити тяжкі зрушення у свідомості людини ( М.Шваб, К.Мендес). Нерідко герой декадентських творів має вразливу психіку, що сприяє глибоким прозрінням, а оточуючий його свті змальовується у підкреслено брутальних тонах. Так відбувається поєднання натуралізму з романтизмом у межах декадансу ( К.Гюїсманс, О.Сологуб). Декаданс притаманний і деяким реалістичним творам, надаючи їм особливої трагічності та безнадії (А.Стріндберг, В.Винниченко, М.Арцибашев).

Використання різних напрямів і стилів в епоху декадансу засвідчує незавершенність і різноспрямованість модернізму як художньої системи. Нове в модернізмі, за визначенням Т.Адорно, є скоріше постійно. потребою нового, ніж новим в усталеній художній формі. Звідси – велика кількість течій, шкіл, індивідуальних явищ у модерністській літературі. Творчість багатьох письменників не укладається в рамки певних естетичних структур і течій. Діалектику нового в модернізмі визначають передусім кращі твори Дж.Джойса, М.Пруста, Т.Манна, Ф.Кафки та ін.

На відміну від реалістів, які завжди прагнули дати логічне поясненні подій з точки зору соціально-духовної еволюції, модерністи нічого не пояснюють – вони лише фіксують зрушення в суб’єктивному й об’єктивному світі за допомогою знаків, символів, натяків. Модерністи починають творити нову реальність, що існує лише в душі та ідеях, але має свої закони, які треба усвідомити. Фактично модернізм засвідчив духовне пробудження особистості, що зацікавилася сама собою і почала блукання в лабіринтах своїх внутрішніх проблем і протиріч.

У літературі модернізм спочатку виникає у французькій поезії наприкінці ХІХ ст. (Ш.Бодлер, А.Рембо, П.Верлен та ін.), згодом поширюється і в прозі ( Ф.Кафка, Дж.Джойс, М.Пруст), драматургії (Г.Ібсен, М.Метерлінг). Виявляється також у живописі ( П.Пікассо, С.Далі, К.Малевич), в музиці ( К.Дебуссі, Я.Сибеліус, М.Равель) та інших видах мистецтва. Великий вплив на формування модернізму мали філософські теорії Ф.Ніцше, А.Берксона, З.Фрейда.

Філософія Ф.Ніцше. Німецький філософ Фрідріх Ніцше ( !844-1900) – представник ірраціоналістичних і волюнтаристських течій, засновник “філософії життя”. Центральним її поняттям є категорія “життя”, що як єдина реальність звільнена від матеріальності, є формою вияву “космічної закономірності”. Ф.Ніцше заперечує логіку розуму в пізнанні дійсності. Тільки людина, з її волею і сильною душею здатна проникнути в таємниці всесвіту.

Філософія Ф.Ніцше відзначається усвідомленням загальної кризи : “Уся наша європейська культура ... прямує до катастрофи”. Занепад життя філософ бачить у послабленні віри, песимізмі, забутті моральних цінностей. Але Ф.Ніцше намагається подолати декадентську безнадію і створити нове, оптимістичне вчення, у центрі якого – людина, “що більша за Бога, бо може сама перетворювати світ навколо себе”. Ф.Ніцше оспівував культ “надлюдини”, якій повинні підкоритися земля, природа, суспільство.

Сильну волю особистості філософ протиставляє загальному хаосу буття, почуттям і бажанням. “Усе дозволено!” – таке гасло висунув Ф.Ніцше, маючи на увазі, що весь світ повинен служити людині та її життю, а людина, в свою чергу, може робити все, до чого прагне її душа. Життя, у розумінні Ф.Ніцше, - це і біологічне явище, і суспільне існування, і суб’єктивне переживання. Отже, значення філософії Ф.Ніцше полягає в тому, що він утверджував багатогранність і цінність життя людини, проголошував центром і метою всесвіту особистість, від якої залежить загальне існування.

Ідеї Ф.Ніцше вплинули на формування світогляду і творчої манери Ф.Кафки, Дж.Джойса, Т.Манна та інших письменників.

Інтуїтивізм ( від лат. intuitivo – уява, споглядання) – в літературознавсті – напрям, що абсолютизує інтуїцію як момент безпосереднього осягнення світу завдяки творчій фантазії, яка сприяє його естетичному сприйняттю й оцінці.

Основоположником його є французький філософ Анрі Бергсон (1859-1941). Першоосновою свтіу він вважав “чисту тривалість”, а матерію, час, рух – лише формами її прояву. На його думку, пізнати цю “тривалість” можна лише за допомогою інтуіції, яку він розумів як безпосереднє “прозріння”, де “акт пізнання збігається з актом, що породжує нову дійсність у свідомості людини”. Найвищим знанням А.Бергсон проголосив індивідуальне переживання, інтуїцію, а мистецтво - формою такого пізнання світу, оскільки джерело художньої уяви – душа людини, неповторна і унікальна.

Особливий вплив ідеї А.Бергсона справили на модерністську поезію ( О.Блок, В.Незвал, Г.Аполлінер, Р.-М.Рільке). Він обгрунтував думку про “гіпнотичну силу” поезії, в якій “б’ється серце автора і душа світу”. А.Бергсон вважав. що не лише зміст, а й сам ритм поезії відбиває внутрішнє буття особистості й спонукає її до нових відкриттів у собі та дійсності за допомогою власної інтуїції. Він наголошував на необхідності пошуку нових естетичних форм, здатних відображувати передусім враження і почуття людини.

Психоаналіз З.Фрейда. автсрійський лікар Зігмунд Фрейд (1856 – 1939) був автором теорії і методу психоаналізу. Досліджуючи причини психічних процесів, він дійшов висновку, що не можна пояснити матеріальними чинниками акт свідомості і підсвідомості. він розгдядає психіку як самостійну категорію, яка існує незалежно від матеріальних умов і керується особливими, вічними психічними силами, що знаходяться за межами свідомості людини. На думку З.Фрейда, над душею особистості тяжіють як певна фатальність незмінні конфлікти, зумовлені потягом до насолод та підсвідомих бажань. Вічними конфліктами людської психіки філософ пояснює зміст і розвиток моралі, мистецтва, релігії, держави, права тощо. Митець занурюється в світ своїх фантазій, “щоб знайти там насолоду”. Усвіломлення письменником власних емоційних конфліктів – шлях до “одужання душі й світу”. У цьому плані З.Фрейд розглядає мистецтво як засіб психічного лікування кожної окремої особистості та суспільства взагалі.

Назва: Модернізм та символізм, основні ознаки та видатні представники
Дата публікації: 2005-03-17 (6974 прочитано)

Реклама



Яндекс цитирования bmQ=' document.write('liveinternet.ru: показано число просмотров за 24 часа, посетителей за 24 часа и за сегодн\я')//-->
refinance auto - cheap travel - mortgage debt consolidation loan companies - international airfare - next discount - websites education - loans online
Page generation 0.309 seconds
Хостинг от uCoz