ѕол≥толог≥¤ > ¬лада ¤к соц≥альний феномен

ƒом≥нуючим принципом механ≥зму функц≥онуванн¤ державноњ влади Ї принцип, њњ под≥лу. ќсновоположниками теор≥њ под≥лу влади вважають англ≥йського ф≥лософа ƒ. Ћокка ≥ французького просв≥тител¤, правника, ф≥лософа Ў. ћонтеск'Ї, хоча цю ≥дею висловлював ще давньо≠грецький ≥сторик ѕол≥б≥й.

«а ц≥Їю теор≥Їю, дл¤ правиль≠ного та ефективного функц≥онуванн¤ держави мають ≥сну≠вати незалежн≥ одна в≥д одноњ законодавча, виконавча та судова влади. ÷е створюЇ систему Устримувань ≥ противагФ проти посиленн¤ одн≥Їњ г≥лки влади, зосередженн¤ влади в одному центр≥, зловживанн¤ нею спри¤Ї продуманост≥, зваженост≥, балансу в прийн¤тт≥ р≥шень, а в≥дтак ≥ д≥Ївос≠т≥ пол≥тичного кер≥вництва та управл≥нн¤. ¬≥дпов≥дно фор≠муЇтьс¤ особливий механ≥зм забезпеченн¤ свободи ≥ неза≠лежност≥ окремого ≥ндив≥дуума, його захисту.

Ќос≥Їм законодавчоњ влади, ¤к в≥домо, Ї вищий пред≠ставницький державний орган Ч парламент; виконавчу владу зд≥йснюють Ч президент, ур¤д, м≥н≥стерства ≥ в≥≠домства, державно-адм≥н≥стративн≥ установи; судову вла≠ду Ч незалежн≥ суди, п≥дпор¤дкован≥ т≥льки закону.

”перше така система влади була законодавче закр≥п≠лена в  онституц≥њ —Ўј (1787). «аф≥ксована вона була ≥ в  онституц≥њ ”крањнськоњ козацькоњ республ≥ки в 1710 p. ( онституц≥¤ гетьмана ѕ. ќрлика). ѕринцип под≥лу влади вже закр≥плений у б≥льшост≥ конституц≥й крањн св≥ту. ”твердивс¤ в≥н ≥ в ”крањн≥.

Ќин≥ говор¤ть ≥ про владу засоб≥в масовоњ ≥нформац≥њ, називаючи њњ Учетвертою владоюФ, а також про УвладуФ громадськоњ думки тощо. ‘ранцузький соц≥олог –. јрон вважаЇ, що влада не Ї глобальним, непод≥льним монол≥≠том, вона розпорошена серед численних суб'Їкт≥в, ≥нституц≥й. ќднак практика знаЇ пол≥тичн≥ системи, ¤к≥ фун≠кц≥онують в умовах Їдност≥ влади. ” цих системах вла≠да (переважно виконавча) зосереджена в одних руках (пол≥тичноњ парт≥њ, воЇнноњ ел≥ти тощо) ≥ п≥дпор¤дковуЇ соб≥ вс≥ ≥нш≥ г≥лки, ¤к≥ д≥ють формально. ÷е можливо за то≠тал≥тарних або жорстких авторитарних режим≥в (фашистськ≥, нап≥вфашистськ≥, воЇнн≥ диктатури, абсолютн≥ деспотичн≥ монарх≥њ тощо).

≤снуЇ сусп≥льно-пол≥тична теч≥¤, ¤ка заперечуЇ будь-¤ку форму пол≥тичноњ, економ≥чноњ ≥ духовноњ влади, Ч анарх≥зм. ¬≥н не визнаЇ державу ¤к форму орган≥зац≥њ су≠сп≥льства, обстоюЇ н≥чим не обмежену свободу людини ¤к самоц≥ль.

“ак≥ ≥дењ в≥дом≥ ще в пол≥тичн≥й думц≥ давнього св≥ту. ѕершим вдавс¤ до анал≥зу пол≥тичних та економ≥чних форм анарх≥зму наприк≥нц≥ XVIII ст. англ≥йський пи≠сьменник ¬≥ль¤м √одв≥н. як сусп≥льно-пол≥тична теч≥¤ анарх≥зм формувавс¤ в 40Ч70-х роках XIX ст. у крањнах «ах≥дноњ ™вропи. ѕров≥дн≥ його теоретики ѕ.-∆. ѕрудон, ћ. Ўт≥рнер, ћ. Ѕакун≥н, ѕ.  ропотк≥н.

Ќевизнанн¤ анарх≥змом пол≥тичноњ влади ¤к важли≠вого ≥ необх≥дного ≥нституту сусп≥льного житт¤ неминуче призводить до запереченн¤ влади загалом ≥ демократич≠них форм њњ реал≥зац≥њ, зокрема. ќднак анарх≥зм спродукував ≥ де¤к≥ актуальн≥ нав≥ть дл¤ сьогоденн¤ ≥дењ, запе≠речуючи деспотизм, культ одноос≥бного правл≥нн¤, при≠гн≥ченн¤ особистост≥, обстоюючи ≥деал взаЇмодопомоги й сол≥дарност≥ людей, регулююч≥ можливост≥ самоорган≥зац≥њ ≥ саморегул¤ц≥њ тощо.

ќтже, пол≥тична влада, њњ механ≥зм повинн≥:

забезпечити законн≥ права громад¤н, њх конститу≠ц≥йн≥ свободи;

утверджувати право ¤к стрижень сусп≥льних в≥дно≠син ≥ самим вм≥ти п≥дкор¤тис¤ праву;

виконувати функц≥њ розбудови держави (господар≠ськ≥, культурн≥, соц≥альн≥ та ≥н.).

Ћ≥тература

«агальна теор≥¤ держави ≥ права / «а ред. ¬.¬.  опЇйчикова. Ц  ., 1997.

 онституц≥¤ ”крањни. Ц  ., 1996.

1	2	3

Ќазва: ¬лада ¤к соц≥альний феномен
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-17 (5489 прочитано)