ѕол≥толог≥¤ > ѕол≥тика, ¤к мистецтво

за прихильн≥стю людей до тих або ≥нших сусп≥льних ≥деал≥в ≥ ц≥нностей (л≥беральна Ц що висуваЇ ¤к пр≥оритет у пол≥тиц≥ принцип свободи ≥ндив≥да, консервативна Ц спр¤мована на збереженн¤ традиц≥йних сусп≥льних устоњв ≥ ц≥нностей, соц≥ал≥стична Ц що ор≥ЇнтуЇтьс¤ на пр≥оритет в пол≥тиц≥ принцип≥в колектив≥зму, соц≥альноњ р≥вност≥ ≥ справедливост≥, ≥нтернац≥онал≥стська Ц спр¤мована на реал≥зац≥ю, в першу чергу, загальних ≥нтерес≥в ≥ ц≥лей народ≥в, нац≥онал≥стична Ц в≥докремлювальною рисою ¤коњ Ї переконанн¤ у вищост≥ одн≥Їњ нац≥њ над ≥ншими);

за характером в≥дношенн¤ суб'Їкта соц≥альноњ д≥њ до держави ¤к пол≥тичного ≥нституту (етатистський тип пол≥тичноњ св≥домост≥ Ц що ор≥ЇнтуЇтьс¤ на активну участь держави в сусп≥льних процесах, в тому числ≥ ≥ в сфер≥ економ≥ки ; анарх≥стський тип, дл¤ ¤кого характерна ор≥Їнтац≥¤ на позадержавне регулюванн¤ сусп≥льних процес≥в ≥, передус≥м, у сфер≥ матер≥ального виробництва);

за прихильн≥стю суб'Їкт≥в пол≥тики до тих або ≥нших форм пол≥тичного влаштуванн¤ сусп≥льства можна вид≥лити демократичний, авторитарний ≥ тотал≥тарний типи пол≥тичноњ св≥домост≥;

за соц≥ально-класовим складом учасник≥в пол≥тики (буржуазна, др≥бнобуржуазна, пролетарська).

в залежност≥ в≥д ор≥Їнтац≥њ на той або ≥нший характер соц≥альноњ д≥¤льност≥ суб'Їкта пол≥тична св≥дом≥сть може бути консервативною (ор≥Їнтованою на збереженн¤ колишн≥х сусп≥льних пор¤дк≥в), радикальною (ор≥Їнтованою на докор≥нн≥, р≥шуч≥ перетворенн¤), реформ≥стською (ор≥Їнтованою на зд≥йсненн¤ соц≥альних перетворень шл¤хом реформ).

“ой або ≥нший тип пол≥тичноњ св≥домост≥ в чистому вигл¤д≥ зустр≥чаЇтьс¤ р≥дко.

¬ св≥домост≥ ≥ повед≥нц≥ одного ≥ того ж суб'Їкта пол≥тичних в≥дносин може водночас ви¤вл¤тис¤ дек≥лька типових рис.

–озд≥л ≤≤. ћистецтво пол≥тичноњ повед≥нки. ѕол≥тика та людина.

–азом ≥з класовими ≥нтересами в пол≥тико-правових доктринах нер≥дко знаходились також ≥ загальнолюдськ≥ ц≥нност≥. ¬ найб≥льш загальному вигл¤д≥ це ≥дењ справедливост≥, загального блага, свободи та ≥нш≥ елементарн≥ норми моральноњ повед≥нки. ¬ числ≥ пол≥тико-правових доктрин, котр≥ виражають ≥нтереси класовоњ меншост≥, ц≥ ≥дењ були грубо деформован≥, терм≥нолог≥чно включен≥ в системи погл¤д≥в, направлених на виправданн¤ та укр≥пленн¤ жорстокоњ та несправедливоњ дл¤ большоств≥ народу соц≥ально-пол≥тичноњ реальност≥. ћожлив≥сть такоњ деформац≥њ залежала в≥д абстрактност≥, переб≥льшеноњ загальност≥ пон¤ть та норм, котр≥ могли б бути наповнен≥ незалежним зм≥стом. ƒл¤ визначенн¤ того, чи д≥йсно в пол≥тико-правов≥й доктрин≥ мова йде про загальнолюдськ≥ ц≥нност≥ чи вже в н≥й лише формально використовуЇтьс¤ в≥дпов≥дна терм≥нолог≥¤, необх≥дна конкретизац≥¤ цих пон¤ть ≥ норм пристосовано специф≥ц≥ права, держави, пол≥тики.

«агальнолюдськ≥ ц≥нност≥ виражен≥ в тих вченн¤х про право, котр≥ м≥ст¤ть ≥дњ р≥вност≥ людей перед законом, прав та свобод людини, достатньо конкретно розкривають зм≥ст цих прав ≥ свобод й обгрунтовують необх≥дн≥сть њх гарант≥й. « цими ≥де¤ми т≥сно пов`¤зана думка про необх≥дн≥сть п≥дкоренн¤ праву не т≥льки ≥ндив≥д≥в, але й самоњ держави.

Ѕайдуж≥сть людини до пол≥тичного житт¤, в≥дсутн≥сть пол≥тичноњ осв≥ти спри¤ють можливост≥ ман≥пулюванн¤ нею. —усп≥льство, що бажаЇ зберегти свободу, повинно усв≥домити свою в≥дпов≥дальн≥сть за власну долю, долю крањни. ќтже, необх≥дно формуванн¤ ц≥нн≥сних ор≥Їнтац≥й, настанов та моделей повед≥нки, ¤к≥ б в≥дпов≥дали вимогам становленн¤ та збереженн¤ демократичноњ держави.

1. ѕроблема здоланн¤ пол≥тичноњ в≥дчуженост≥.

«д≥йсненн¤ загальнолюдських ц≥нностей у вченн¤х та держав≥ больш за все пов`¤зане зпроблемою здоланн¤ пол≥тичноњ в≥дчуженост≥. як в≥домо, держава ¤вл¤Їтьс¤ силою, ¤ку породило суспвльство, але ¤ка ставить себе над ним, а те, у свою чергу, все б≥льше й б≥льше в≥дчуджуЇ себе в≥д нього. —утн≥сть держави пол¤гаЇ в тому, що вона виокремлюЇ ≥з сусп≥льства особий розр¤д людей, котрий править ≥ншими людьми та волод≥Ї апаратом примушенн¤.

ѕ≥д пол≥тичною в≥дчуджен≥стю розум≥Їтьс¤ процес ≥ результат перетворенн¤ держави, що виникла в результат≥ людськоњ д≥¤льност≥, в дещо незалежне в≥д сусп≥льства, в≥дчуджене сусп≥льству та господсарююче над ним. ѕол≥тична в≥дчуджен≥сть маЇ р≥зн≥ форми, до перетворенн¤ Ђв≥дносноњ самост≥йност≥ї держави в самост≥йн≥сть абсолютну.

ѕроблема пол≥тичноњ в≥дчудженост≥ ¤к така була теоретично поставлена в прац¤х –уссо, √егел¤, ћаркса. јле жага до практичного здоланн¤ пол≥тичноњ в≥дчудженост≥ була притаманна р¤ду передових пол≥тичних мтслител≥в ще на ранн≥х етапах ≥стор≥њ.

÷¤ жага виражалас¤ по-р≥зному. ¬ наиб≥льш посл≥довному вигл¤д≥ протест проти пол≥тичноњ в≥дчудженост≥ був виражений ≥де¤ми в≥дмиранн¤ держави, втрати необх≥дност≥ пол≥тичноњ влади, зам≥ни керуванн¤ людьми керуванн¤м речами та виробничими процесами. ≤де¤ сусп≥льства без власди та п≥дкоренн¤ не раз виказувалась на вс≥х етапах ≥стор≥њ пол≥тичних ≥ правових вчень. ¬она м≥стилась в давн≥х м≥фах ≥ сказан≥¤х, в прац¤х ф≥лософ≥в, в ≥деолог≥њ ц≥лого р¤ду рел≥г≥йних рух≥в, в творах де¤ких утоп≥чних соц≥ал≥ст≥в. ѓѓ ориг≥нальною модиф≥кац≥Їю ¤вл¤ютьс¤ анарх≥зм й анархо-синдикал≥зм.

«начно ширше розповсюджен≥ демократичн≥ теор≥њ п≥дкори рароду держав≥. ¬ цих теор≥¤х обгрунтовуютьс¤ р≥зн≥ форми самоуправл≥нн¤, безпосередн¤ та демонстративна демократ≥¤, виб≥рн≥сть й в≥дпов≥дальн≥сть посадових ос≥б, поширенн¤ прав ≥ свобод особистост≥. √оловна вимога демократичних теор≥й Ч п≥дкоренн¤ державноњ влади сусп≥льству, виробка та зд≥йсненн¤ пол≥тики безпосередньо народом та залежними в≥д нього посадовими особами. ƒемократичн≥ теор≥њ виникли ще в ƒавньому св≥т≥; особливий розвиток вони отримали в Ќовому та Ќов≥тньому час≥.

ѕор¤д ≥з демократичними теор≥¤ми розвивались ≥дењ п≥дкоренню держави праву. —уть цих ≥дей пол¤гала в тому, що людьми не держава повинна керувати, а р≥вний дл¤ вс≥х закон. ѕол≥тична в≥дчуджен≥сть в таких теор≥¤х долалась лише частково, оск≥льки дежава лишалас¤ зовн≥шньою дл¤ сусп≥льства силою; хоча й п≥дкорен≥й закону. ¬ процес≥ розвитку ≥дей п≥дкоренн¤ держави праву виникли л≥беральн≥ теор≥њ, ¤к≥ поставили проблему прав людини, незалежно в≥д державноњ влади, а також розробили систему гарант≥й, ¤к≥ мали захищати ц≥ права та сусп≥льство в ц≥лому в≥д в≥льних д≥й держави.

≤де¤ сусп≥льного пор¤дку, закладеного больше на закон≥, н≥ж на розпор¤дженн¤х посадових ос≥б ≥ р≥шенн¤х державених орган≥в, також виникла ще в ƒавньому св≥т≥. ѕроблеми прав людини та законност≥ набули найб≥льшого розвитку в пер≥од кризи феодального строю, буржуазних революц≥й ≥ формуванн¤ громад¤нського сусп≥льства. ¬ сучасн≥й сусп≥льно-пол≥тичн≥й св≥домост≥ ≥де¤ правовоњ держави отримала попул¤рн≥сть ¤к ≥де¤ стаб≥льного пор¤дку, закладеного на прийн¤тт≥ прав людини, непорушност≥ справедливого та розумного закону, ч≥ткого п≥дкоренн¤ праву апарату виконавчоњ влади. –≥шенн¤ ц≥Їњ задач≥ нерозривно пов`¤зане з максимальним забезпеченн¤м прав ≥ свобод особистост≥.

Ќарешт≥, особливою модиф≥кац≥Їю ≥дењ здоланн¤ пол≥тичноњ в≥дчудженост≥ Ї плани та проекти використанн¤ революц≥йноњ влади в ≥нтересах народу. —ама ц¤ влада не завжди та не обов`¤зково розгл¤даЇтьс¤ ¤к демократична чи п≥дзаконна, але њњ д≥¤льн≥сть визначаЇтьс¤ метою: Ђблаго народу Ч найвищий законї.

¬икладен≥ р≥зновиди р≥шенн¤ проблеми здоланн¤ пол≥тичноњ в≥дчуджденост≥ базувались больш за все на принцип≥, що пропонуЇ загальнолюдську ц≥нн≥сть: Ђне людина дл¤ держави, а держава дл¤ людиниї. як правило, стремл≥нн¤ здолати пол≥тичну в≥дчуджен≥сть в тому чи ≥ншому вар≥ант≥ було притаманне ≥деологам передових клас≥в, вир≥шуючих чергову задачу ≥стор≥њ.

“аким чином, ми бачимо, що зв`¤зок час≥в в ≥стор≥њ пол≥тичних ≥ правових вчень больш за все базуЇтьс¤ на акцентуванн≥ уваги в пол≥тико-правових доктринах гуман≥стичних начал. ¬ ≥деолог≥чн≥й боротьб≥ клас≥в в ус≥ ≥сторичн≥ епохи ≥снували та ≥снують два протилежних напр¤мки: один намагаЇтьс¤ здолати пол≥тичну в≥дчудженн≥сть, ≥ншее намагаЇтьс¤ його ув≥ков≥чити.

2. ѕол≥тична повед≥нка.

ѕон¤тт¤ пол≥тичноњ повед≥нки допомагаЇ при анал≥з≥ пол≥тичноњ д≥¤льност≥ засвоњти њњ механ≥зм, структуру, спос≥б дос¤гненн¤ мети. ¬оно дозвол¤Ї р≥зновидн≥ про¤ви пол≥тичноњ д≥¤льност≥ звести до системи окремих д≥й, елемент≥в.

—пециф≥ка пол≥тичноњ повед≥нки визначаЇтьс¤ самою природою пол≥тики Ч установленн¤м пол≥тичних в≥дносин м≥ж суб`Їктами не т≥льки з сп≥всум≥сними, але й з протилежними ≥нтересами, судженн¤ми та напр¤мком активност≥.

ѕрот¤гом розвитку будб-¤кого пол≥тичного процесу виникаЇ пом≥тна потреба в укр≥пленн≥ рис, норм, регул¤тор≥в пол≥тичноњ повед≥нки в принципах пол≥тичноњ организац≥њ, в наданн≥ духовним ор≥Їнтирам пол≥тичноњ д≥њ ≥нституц≥ональноњ форми (наприклад, розробка ч≥тких процедур вибор≥в, чи прийн¤тт¤ р≥шень, чи зам≥щенн¤ посад у державному апарат≥ та т.п.)

“ипи ставлень людини до пол≥тики.

Ќайважлив≥шим джерелом пол≥тики, њњ вир≥шальним компонентом Ї активн≥сть конкретнњ людини и соц≥альноњ групи, що приймають р≥шенн¤, д≥ють посл≥довно чи хаотично, кволо чи енерг≥чно. ѓѓ сила п≥дтримуЇтьс¤ саме людською енерг≥Їю, а ви¤в основних л≥н≥й взаЇмод≥њ людини з пол≥тичними структурами ¤вл¤ють собою важливу задачу пол≥толог≥њ, дл¤ вир≥шенн¤ котроњ вона прид≥л¤Ї чимало часу.

ћожна вид≥лити три основних типи ставленн¤ людини до пол≥тики:

1) стан прилученн¤ людини до пол≥тики, котре зд≥йснюЇтьс¤ в р≥зних формах пол≥тично активноњ повед≥нки та характеризуюЇтьс¤ жагою вир≥шити т≥ чи ≥нш≥ життЇво важлив≥ дл¤ нього та його сп≥льности проблеми шл¤хом впливанн¤ на систему пол≥тичноњ влади;

1	2	3	4	5

Ќазва: ѕол≥тика, ¤к мистецтво
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-17 (3545 прочитано)