ѕол≥толог≥¤ > ѕон¤тт¤ державного суверен≥тету. «овн≥шн≥й та внутр≥шн≥й суверен≥тет держави

ѕон¤тт¤ державного суверен≥тету. «овн≥шн≥й та внутр≥шн≥й суверен≥тет держави

ѕон¤тт¤ державного суверен≥тету

 онституц≥онал≥зм ¤к багато-аспектне ¤вище знаходить ви¤в у конституц≥йн≥й теор≥њ, в сусп≥льно-пол≥тичному рус≥ за њњ реал≥зац≥ю ≥ в конституц≥йн≥й практиц≥. ќсобливий ≥нтерес викликаЇ зм≥ст консти≠туц≥йних принцип≥в (принцип≥в кон≠ституц≥њ), що становл¤ть основу теор≥њ ≥ практики.

 онституц≥йн≥ принципи Ч це категор≥¤ пол≥тичноњ ≥ правовоњ св≥до≠мост≥. ¬они не мають самост≥йного ре≠гулюючого значенн¤. ¬≥дбиваючись у зм≥ст≥ норм основних закон≥в, консти≠туц≥йн≥ принципи набувають характе≠ру принцип≥в конституц≥њ. ќстанн≥ Ї формою нормативного закр≥пленн¤ конституц≥йних принцип≥в. ѕринци≠пи конституц≥њ нер≥дко пр¤мо вклю≠чен≥ до зм≥сту основних закон≥в, заф≥ксован≥ у вигл¤д≥ так званих норм-принцип≥в. ѕринципи консти≠туц≥њ об'Їктивують в≥дпов≥дну теор≥ю, матер≥ал≥зують у правов≥й форм≥ кон≠ституц≥йн≥ принципи ≥ тому звичайно однойменн≥ з ними. –азом з тим кон≠ституц≥йн≥ принципи Ї б≥льш абст≠рактними. «акр≥плюючи найб≥льш визнан≥ в сусп≥льств≥ пол≥тико-правов≥ ≥дењ, вони виход¤ть у своЇму значенн≥ за меж≥ предмета конституц≥йно-пра≠вового регулюванн¤ ≥ нер≥дко мають в≥дношенн¤ до характеристики право≠воњ системи в ц≥лому.

«м≥ст ≥ формулюванн¤ принцип≥в конкретизуютьс¤ в≥дпов≥дно до державно-правового розвитку окре≠мих крањн, що по¤снюЇтьс¤ ≥сторичними ≥ нац≥ональними особливост¤ми такого розвитку. —ам≥ ж принципи т≥сно взаЇмопов'¤зан≥ ≥ доповнюють один одного. ¬одночас вони р≥зн¤тьс¤ не т≥льки за зм≥стом, а й за пред≠метним спр¤муванн¤м. Ќаприклад, принцип под≥лу влад передус≥м в≥дне≠сений до механ≥зму зд≥йсненн¤ державноњ влади, принцип федерал≥зму Ч до њњ пол≥тико-територ≥альноњ орган≥зац≥њ.

ќдним з найб≥льш загальних конституц≥йних принцип≥в (прин≠цип≥в конституц≥њ) Ї принцип суверен≥тету. ѕон¤тт¤ суверен≥тету в≥доме конституц≥йн≥й теор≥њ ≥ практиц≥ вс≥х крањн, хоч ≥снують р≥зн≥ ≥ досить да≠лек≥ в≥д його традиц≥йного тлумаченн¤. «вичайно принцип суверен≥тету асоц≥юЇтьс¤ з визначенн¤м самого сенсу державност≥. ÷е зумовлюЇ його, по сут≥, ун≥версальне пол≥тико-правове значенн¤.

« проблемою суверен≥тету завжди було пов'¤зане визначенн¤ най≠важлив≥ших характеристик конституц≥йного права, зокрема з'¤суванн¤ питанн¤ про нос≥¤ влади в держав≥ та про меж≥ њњ зд≥йсненн¤. ¬изнаною Ї точка зору, за ¤кою серед ус≥х в≥дпов≥дних принцип≥в принцип суве≠рен≥тету Ї найб≥льш Ђпол≥тичнимї за своњм характером. ÷е по¤снюЇтьс¤ не т≥льки особливост¤ми його юридичного зм≥сту, а й тим значенн¤м, ¤ке в≥н в≥д≥граЇ у процес≥ зд≥йсненн¤ внутр≥шньоњ ≥ зовн≥шньоњ пол≥тики дер≠жави. ƒо того ж за своњм походженн¤м суверен≥тет ≥сторично ¤вл¤в пол≥тичну ≥дею, ¤ка лише з часом набула юридичного значенн¤.

ѕон¤тт¤ суверен≥тету вперше сформулював ∆ан Ѕоден (XVI ст.), ¤кий запропонував засновану на принцип≥ суверен≥тету концепц≥ю держав≠ноњ влади.

≤нод≥ у в≥дпов≥дних конституц≥йних положенн¤х зам≥сть народного суверен≥тету декларуЇтьс¤ нац≥ональний суверен≥тет. «окрема, в ст. 1  онституц≥њ ≤спан≥њ зазначено, що Ђнац≥ональний суверен≥тет належить ≥спанському народу, в≥д ¤кого поход¤ть повноваженн¤ державиї. ѕод≥бний текст м≥стить ≥ ст. «  онституц≥њ ‘ранц≥њ. “ака зам≥на терм≥н≥в не Ї випадковою ≥ св≥дчить про сполучен≥сть пон¤ть народного, нац≥ональ≠ного ≥ державного суверен≥тету.

¬икористанн¤ терм≥на Ђнац≥ональний суверен≥тетї в≥дображало процес формуванн¤ в XVIIЧXIX ст.ст. нац≥ональних держав. Ќац≥њ, ¤к≥ на той час утворились, набували державних форм, тож не дивно, що майже в≥дразу в заруб≥жн≥й пол≥тико-правов≥й науц≥ пон¤тт¤ нац≥онального суверен≥тету стало сприйматись ¤к першооснова державного суверен≥тету.

ўо ж до прийн¤того в науц≥ пон¤тт¤ державного суверен≥тету, то во≠но звичайно трактуЇтьс¤ ¤к верховенство держави на своњй територ≥њ ≥ неза≠лежн≥сть у м≥жнародних в≥дносинах. ¬ерховенство держави означаЇ д≥ю в ме≠жах њњ територ≥њ т≥льки одн≥Їњ публ≥чноњ влади, ¤ка визначаЇ повноваженн¤ ус≥х державних орган≥в ≥ посадових ос≥б, а також п≥длегл≥сть ц≥й влад≥ всьо≠го населенн¤ територ≥њ. Ќезалежн≥сть держави в м≥жнародних в≥дносинах Ч це њњ неп≥дпор¤дкован≥сть будь-¤к≥й зовн≥шн≥й влад≥, влад≥ ≥нших держав.

—уверен≥тет виступаЇ ¤к необх≥дна пол≥тико-правова характеристи≠ка держави. ѕон¤тт¤ суверен≥тету в≥дображаЇ ¤к≥сн≥ риси держави. ¬од≠ночас воно пр¤мо пов'¤зане з властивост¤ми державноњ влади, тобто суве≠рен≥тет Ч це ви¤в самоњ природи влади. «в'¤зок м≥ж державним ≥ народ≠ним суверен≥тетом нер≥дко вбачають у тому, що народ Ї Їдиним джерелом влади, ¤ка звичайно зд≥йснюЇтьс¤ державою та њњ органами.

ƒо сказаного сл≥д додати, що в пол≥тико-правов≥й науц≥ за рубежем принцип народного суверен≥тету не формулюЇтьс¤ у вигл¤д≥ загальноњ ≥дењ на≠родовладд¤. ѕод≥бна терм≥нолог≥¤ вважаЇтьс¤ надм≥рно абстрактною ≥ в юри≠дичн≥й л≥тератур≥ практично не використовуЇтьс¤. «ам≥сть цього тлумачать саме пон¤тт¤ народу, виход¤чи з того, що воно позначаЇ виборчий корпус, тобто сукупн≥сть громад¤н, ¤к≥ мають право брати участь у виборах ≥ рефе≠рендумах. ѕри цьому зм≥ст принципу народного суверен≥тету зводитьс¤ до юридичного визначенн¤ в≥дпов≥дних прав, що пр¤мо заф≥ксовано в багатьох конституц≥¤х. ЂЌац≥ональний суверен≥тет належить народу, ¤кий зд≥йснюЇ його через своњх представник≥в ≥ шл¤хом референдумуї, Ч зазначено в ст. «  онституц≥њ ‘ранц≥њ. ” ст. 20 ќсновного закону ‘–Ќ записано, що Ђдержав≠на влада зд≥йснюЇтьс¤ народом шл¤хом вибор≥в та голосувань ≥ через спец≥альн≥ органи законодавства, виконавчоњ влади та правосудд¤ї.

2. «овн≥шн≥й та внутр≥шн≥й суверен≥тет держави.

” Ђƒекларац≥њ про державний суверен≥тет ”крањниї зазначаЇтьс¤, що державний суверен≥тет Ч це верховенство, самост≥йн≥сть, повнота ≥ непод≥льн≥сть влади –еспубл≥ки в межах њњ територ≥њ та незалежн≥сть ≥ р≥вноправн≥сть у зовн≥шн≥х зносинах.

” ст. 2 зазначаЇтьс¤, що суверен≥тет ”крањни поширюЇтьс¤ на всю њњ територ≥ю.  онституц≥Їю проголошуЇтьс¤ суверен≥тет держави у повному обс¤з≥: ¤к внутр≥шн≥й суверен≥тет (щодо пол≥тичних парт≥й та ≥нших ≥нститут≥в), так ≥ зовн≥шн≥й, тобто суверен≥тет щодо ≥нших держав, до того ж у вс≥х основних сферах: пол≥тичн≥й, економ≥чн≥й, культурн≥й тощо.

ƒемократизм держави ≥ державного ладу ви¤вл¤Їтьс¤ насамперед у визнанн≥ нею народу нос≥Їм суверен≥тету, у поЇднанн≥ безпосереднього народовладд¤ ≥з зд≥йсненн¤м влади народом через органи державноњ влади та м≥сцевого самовр¤дуванн¤, у визнанн≥ й гарантуванн≥ м≥сцевого самовр¤дуванн¤, демократичному пор¤дку формуванн¤ орган≥в державноњ влади та м≥сцевого самовр¤дуванн¤, у систем≥, структур≥, функц≥¤х ≥ повноваженн¤х орган≥в державноњ влади ≥ м≥сцевого самовр¤дуванн¤ та у пор¤дку њх д≥¤льност≥, тобто в демократичних принципах орган≥зац≥њ ≥ зд≥йсненн¤ державноњ влади.

ѕро¤ви зовн≥шнього суверен≥тету: ƒержава Ї нац≥ональною за своњм походженн¤м, оск≥льки њњ утворенн¤ в≥дбувалось на основ≥ зд≥йсненн¤ украњнською нац≥Їю, ус≥м украњнським народом права на самовизначенн¤. Ќац≥ональний характер держави зумовлюЇтьс¤ певною м≥рою й етнонац≥ональним складом нашого сусп≥льства.

÷е знаходить своЇ в≥дображенн¤ у державн≥й мов≥ (ст. 10), символ≥ц≥ (ст. 20), в ≥нших атрибутах держави, у њњ пол≥тиц≥ спри¤нн¤ консол≥дац≥њ та розвитков≥ украњнськоњ нац≥њ, њњ ≥сторичноњ св≥домост≥, традиц≥й ≥ культури, а також розвитков≥ етн≥чноњ, культурноњ, мовноњ та рел≥г≥йноњ самобутност≥ вс≥х кор≥нних народ≥в ≥ нац≥ональних меншин ”крањни (ст. 11), у п≥клуванн≥ про задоволенн¤ нац≥онально-культурних та мовних потреб украњнц≥в, ¤к≥ проживають за межами держави.

ќзнаки внутр≥шнього суверен≥тету:

Ѕагатоман≥тн≥сть (пол≥тична, економ≥чна та ≥деолог≥чна)

ѕол≥тичний плюрал≥зм пол¤гаЇ у багатопарт≥йност≥ ≥ свобод≥ пол≥тичноњ д≥¤льност≥, економ≥чний Ч у багатоман≥тност≥ форм власност≥ ≥ господарюванн¤, ≥деолог≥чний Ч у багатоман≥тност≥ ≥деолог≥й. ѕри цьому цензура ¤к антипод ≥деолог≥чноњ та пол≥тичноњ багатоман≥тност≥  онституц≥Їю заборонена, ≥ жодна ≥деолог≥¤ не може визнаватис¤ державою ¤к обовТ¤зкова, хоча це не виключаЇ, звичайно, на¤вност≥ загальнонац≥ональноњ ≥деолог≥њ.

–≥вн≥сть

ѕол¤гаЇ у закр≥пленн≥ у  онституц≥њ р≥вност≥ ус≥х людей у своњй г≥дност≥ та правах (ст. 21), р≥вност≥ конституц≥йних прав ≥ свобод громад¤н та њх р≥вност≥ перед законом (ст. 24).

”н≥тарн≥сть

ќзначаЇ Їдн≥сть, соборн≥сть держави в пол≥тичному, економ≥чному, соц≥альному, культурному (духовному) та ≥нших в≥дношенн¤х. ¬узловим моментом Їдност≥ держави Ї њњ територ≥альна Їдн≥сть. ”  онституц≥њ щодо цього зазначаЇтьс¤, що територ≥¤ ”крањни у межах ≥снуючого кордону Ї ц≥л≥сною ≥ недоторканною (ст. 2).

≤снуючий под≥л ”крањни Ї адм≥н≥стративно-територ≥альним под≥лом ≥ не маЇ пол≥тичного характеру. ќкрем≥ адм≥н≥стративно-територ≥альн≥ одиниц≥ мають адм≥н≥стративну автоном≥ю ≥ певн≥ атрибути держави (јвтономна –еспубл≥ка  рим) або спец≥альний статус м≥ст республ≥канського значенн¤ (м≥ста  ињв та —евастополь), але це не впливаЇ ≥ не може впливати на визначенн¤ форми державного устрою ”крањни ¤к ун≥тарноњ держави.

—писок використаноњ л≥тератури:

ќснови конституц≥йного права. Ц  ., 2000.

ўербина ≤.—. ѕон¤тт¤ про суверен≥тет. Ц ’арк≥в, 1999.

1

Ќазва: ѕон¤тт¤ державного суверен≥тету. «овн≥шн≥й та внутр≥шн≥й суверен≥тет держави
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-17 (904 прочитано)