ѕравознавство > ѕон¤тт¤ цив≥льного правов≥дношенн¤

ѕон¤тт¤ цив≥льного правов≥дношенн¤

’арактерними ознаками правов≥дносин Ї так≥:

1) ѕравов≥ в≥дношенн¤ виникають, зм≥нюютьс¤ та припин¤ють≠с¤ лише на п≥дстав≥ правових норм, ¤к≥ безпосередньо породжують правов≥ в≥дношенн¤ ≥ реал≥зуютьс¤ через них. ћ≥ж цими феномена≠ми ≥снуЇ причинний зв'¤зок.

2) —аме у правових в≥дношенн¤х дос¤гаЇтьс¤ мета правових норм, про¤вл¤Їтьс¤ њх реальна сила та ефективн≥сть. ≤нш≥ сусп≥ль≠н≥ в≥дносини опосередковуютьс¤ ≥ншими (не юридичними) норма≠ми, ¤к правило, тому що не потребують правового втручанн¤.

3) —уб'Їкти правових в≥дносин взаЇмно пов'¤зан≥ м≥ж собою юридичними (суб'Їктивними) правами та обов'¤зками. ÷ей зв'¤зок по сут≥ ≥ Ї правовим в≥дношенн¤м, у межах ¤кого праву одн≥Їњ сто≠рони кореспондуЇ обов'¤зок ≥ншоњ ≥ навпаки.

4) ѕравове в≥дношенн¤ Ч це завжди двосторонн≥й зв'¤зок, то≠му що сама норма права маЇ характер наданн¤ права та покладен≠н¤ зобов'¤занн¤, вона завжди когось уповноважуЇ, а когось зо≠бов'¤зуЇ.

5) ѕравов≥ в≥дношенн¤ мають вольовий характер. ѕо-перше, то≠му, що через норми права у них в≥дображуЇтьс¤ державна вол¤. ѕо-друге, в силу того, що нав≥ть за на¤вност≥ правовоњ норми правове в≥дношенн¤ не з'¤вл¤Їтьс¤ автоматично ≥ пот≥м функц≥онувати без волеви¤вленн¤ його учасник≥в, у вс¤кому раз≥ хоча б одного з них, не може. Ќеобх≥дний вольовий акт, ¤кий породжуЇ це правове ¤ви≠ще. ѕравов≥ в≥дношенн¤, перш н≥ж з'¤витис¤, проход¤ть через св≥дом≥сть та волю людей. Ћише в окремих випадках суб'Їкт може не знати, що став учасником правового в≥дношенн¤.

6) ѕравов≥ в≥дношенн¤ охорон¤ютьс¤ державою. ≤нш≥ сусп≥льн≥ в≥дносини такого захисту не мають. «вичайно, не в ус≥х правових в≥дношенн¤х держава зац≥кавлена (наприклад, у правових в≥дношен≠н¤х, що виникають з правопорушень), але њњ ≥нтерес пол¤гаЇ у тако≠му раз≥ в тому, щоб ц≥ соц≥альн≥ ексцеси належним чином розв'¤зу≠вались, винн≥ особи зазнавали покаранн¤ тощо. “ому захист право≠пор¤дку та законност≥ означаЇ також охорону правових в≥дносин.

7) ѕравов≥дносини в≥др≥зн¤ютьс¤ ≥ндив≥дуал≥зац≥Їю суб'Їкт≥в, персон≥ф≥кац≥Їю прав та обов'¤зк≥в. ѕравове в≥дношенн¤ Ї не безо≠собовим абстрактним зв'¤зком, це Ч завжди конкретне в≥дношен≠н¤ конкретноњ особи до конкретноњ особи. —торони, ¤к правило, в≥≠дом≥, можуть бути названими, а њх д≥њ скоординовано. ÷ього немаЇ в ≥нших сусп≥льних в≥дносинах, не наст≥льки формал≥зованих та впор¤дкованих.

8) ѕравов≥дносинами можна вважати т≥ сусп≥льн≥ в≥дносини, що передбачен≥ г≥потезою правовоњ норми, а, кр≥м того, належать до сфери ≥деолог≥чних в≥дносин.

« врахуванн¤м зазначених вище ознак правове в≥дношенн¤ мо≠же бути визначене ¤к врегульоване нормами права вольове сусп≥ль≠не в≥дношенн¤, що виражаЇтьс¤ в конкретному зв'¤зку м≥ж уповно≠важеним та зобов'¤заним суб'Їктами Ч нос≥¤ми суб'Їктивних юри≠дичних прав, обов'¤зк≥в, повноважень ≥ в≥дпов≥дальност≥ Ч ≥ забез≠печуЇтьс¤ державою1. ћожливе також визначенн¤ правов≥дносин ¤к таких специф≥чних вольових сусп≥льних в≥дносин, ¤к≥ виника≠ють на основ≥ в≥дпов≥дних норм права, учасники ¤ких взаЇмо≠пов'¤зан≥ суб'Їктивними правами та юридичними обов'¤зками2.

—пираючись на таке розум≥нн¤ сутност≥ ≥ загальне визначенн¤ пон¤тт¤ правов≥дносин, у найпрост≥шому вар≥ант≥ цив≥льн≥ право≠в≥дносини можуть бути визначен≥ ¤к цив≥льн≥ в≥дносини, врегульо≠ван≥ нормами цив≥льного права.

¬одночас можливе ≥ точн≥ше визначенн¤. Ќаприклад, таке.

÷ив≥льне правов≥дношенн¤ Ч це правовий зв'¤зок, що ірунтуЇтьс¤ на нормах цив≥льного права, м≥ж юридичне р≥вними суб'Їктами, ¤к≥ Ї нос≥¤ми цив≥льних прав ≥ обов'¤зк≥в.

«'¤суванн¤ властивостей ≥ характеру цив≥льного правов≥дношен≠н¤ належить до найскладн≥ших питань теор≥њ цив≥льного права.

¬одночас значна частина аспект≥в ц≥Їњ проблеми (наприклад, квал≥ф≥кац≥¤ правов≥дносин ¤к вольових, ≥деолог≥чних в≥дносин, встановленн¤ сп≥вв≥дношенн¤ њх з реальними, виробничими в≥дно≠синами, визначенн¤ можливост≥ впливу права на сусп≥льн≥ в≥дно≠сини тощо) не т≥льки належить до сфери приватного (цив≥льного) права, а й маЇ загальнотеоретичний характер.

÷е дозвол¤Ї не розгл¤дати њх детально у курс≥ цив≥льного пра≠ва, а обмежитис¤ в≥дсиланн¤м до спец≥альних праць (ќ.—. …оффе, –.…. ’алф≥на) ≥ характеристикою лише специф≥чних ознак та особ≠ливостей цив≥льних правов≥дносин.

√оловн≥ ознаки цив≥льного правов≥дношенн¤ можуть бути виве≠ден≥ вже з самого його визначенн¤.

ƒо них, зокрема, належать:

1) ќсобливост≥ суб'Їктного складу. ”часники цив≥льних право≠в≥дносин у цих в≥дносинах виступають ¤к юридичне р≥вн≥ суб'Їк≠ти, що в орган≥зац≥йно-правовому ≥ майновому сенс≥ в≥докремлен≥ один в≥д одного.

2) ÷ив≥льн≥ правов≥дносини Ч це правовий зв'¤зок, що виникаЇ з приводу нематер≥альних ≥ матер≥альних благ, ¤к≥ становл¤ть ≥нте≠рес дл¤ окремоњ (приватноњ) особи.

3) ¬≥дносини стор≥н врегульован≥ на засадах ≥н≥ц≥ативи учас≠ник≥в, на њх в≥льний розсуд, що грунтуЇтьс¤ на уповноважувальному характер≥ норм цив≥льного законодавства. ÷е знаходить в≥дображенн¤ у тому, що головною п≥дставою виникненн¤ пра≠вового зв'¤зку м≥ж суб'Їктами цив≥льних в≥дносин Ї њх догов≥р, ¤кий до того ж може виступати ¤к норма цив≥льного законо≠давства.

4) ”часники цього виду правов≥дносин виступають ¤к нос≥њ ци≠в≥льних прав ≥ обов'¤зк≥в.

5) «ахист суб'Їктивних прав ≥ спонуканн¤ до виконанн¤ суб'Їк≠тивних обов'¤зк≥в зд≥йснюЇтьс¤ за допомогою специф≥чних заход≥в впливу ≥ у спец≥альному (¤к правило, позовному) пор¤дку.

6) ѕ≥дстави виникненн¤, припиненн¤ ≥ трансформац≥й цив≥ль≠них правов≥дносин грунтовно в≥др≥зн¤ютьс¤ в≥д юридичних фак≠т≥в в ≥нших галуз¤х права за видами, зм≥стом ≤ характером право≠вих насл≥дк≥в. «окрема, цив≥льн≥ права ≥ обов'¤зки виникають (припин¤ютьс¤, зм≥нюютьс¤ тощо) не т≥льки з п≥дстав, передбаче≠них актами цив≥льного законодавства, а й внасл≥док д≥й суб'Їкт≥в цив≥льних в≥дносин, ¤к≥ на п≥дірунт≥ загальних засад цив≥льного права (законодавства) породжують в≥дпов≥дн≥ цив≥льн≥ права ≥ обов'¤зки.

÷ив≥льне правове в≥дношенн¤ Ї складною правовою категор≥≠Їю, що складаЇтьс¤ з трьох обов'¤зкових елемент≥в: 1) суб'Їкт≥в, 2) об'Їкт≥в; 3) зм≥сту.

«агальна характеристика суб'Їкт≥в ≥ об'Їкт≥в цив≥льних правов≥дносин

—уб'Їкти цив≥льних правов≥дносин

—уб'Їктами цив≥льного правов≥дношенн¤ Ї його учасники, ¤к≥ також ≥менуютьс¤ особами.

” кожному правов≥дношенн≥ беруть участь не менше двох суб'Їкт≥в. ” ≥ншому раз≥ цив≥льн≥ в≥дносини ¤к стосунки м≥ж осо≠бами, в≥дсутн≥, а отже, не може бути ≥ правов≥дношенн¤.

”часники правов≥дношенн¤ можуть мати права. “од≥ вони на≠зиваютьс¤ уповноваженими (≥нод≥ Ч управомоченими) особами (у зобов'¤занн¤х њх ≤менують також кредиторами). Ќаприклад, влас≠ник майна Ї уповноваженою особою, оск≥льки вже саме право власност≥ ¤к юридична категор≥¤ може бути визначене ¤к сукуп≠н≥сть цив≥льних прав певноњ особи з волод≥нн¤, користуванн¤, роз≠пор¤джанн¤, управл≥нн¤ тощо цим майном.

”часники правов≥дношенн¤, на ¤ких покладено обов'¤зки, на≠зиваютьс¤ зобов'¤заними особами (у зобов'¤занн¤х вони ≥менують≠с¤ "боржники" або "деб≥тори"). Ќаприклад, той, хто запод≥¤в шко≠ду, завжди Ї зобов'¤заною особою, оск≥льки зм≥ст зобов'¤зань, ¤к≥ виникають внасл≥док запод≥¤нн¤ шкоди, складають право потерп≥≠лого на њњ в≥дшкодуванн¤ ≥ обов'¤зок порушника в≥дшкодувати за≠под≥¤ну шкоду.

” б≥льшост≥ випадк≥в учасники цив≥льних правов≥дносин одно≠часно мають ≥ права, ≥ обов'¤зки, тобто виступають ≥ ¤к зобов'¤за≠н≥, ≥ ¤к уповноважен≥ особи. Ќаприклад, у договор≥ куп≥вл≥-прода-жу продавець зобов'¤заний передати продану р≥ч, але маЇ право на отриманн¤ њњ вартост≥. ѕокупець, у свою чергу, маЇ право вимага≠ти передач≥ йому купленоњ реч≥, але зобов'¤заний сплатити њњ ц≥ну.

як уповноваженою, так ≥ зобов'¤заною стороною може бути од≠на особа або дек≥лька ос≥б.

—татт¤ 2 ÷  визначаЇ коло суб'Їкт≥в цив≥льних в≥дносин та даЇ њх законодавчу характеристику (аналог≥чноњ норми ÷  1963 р. не м≥стив).

”часниками цив≥льних в≥дносин (а, отже, ≥ цив≥льних право≠в≥дносин) можуть бути ф≥зичн≥ та юридичн≥ особи, держава ”к≠рањна, јвтономна –еспубл≥ка  рим, територ≥альн≥ громади, ≥но≠земн≥ держави та ≥нш≥ суб'Їкти публ≥чного права. “аким чином, у ÷  розр≥зн¤ютьс¤ два види суб'Їкт≥в цив≥льних в≥дносин: особи приватного права ≥ особи публ≥чного права. ” зв'¤зку з цим вар≠то звернути увагу на те, що на в≥дм≥ну в≥д ф≥зичних та юридич≠них ос≥б держава ”крањна, јвтономна –еспубл≥ка  рим, терито≠р≥альн≥ громади, ≥ноземн≥ держави тощо у ÷  не ≥менуютьс¤ осо≠бами, хоча й визнаютьс¤ учасниками цив≥льних в≥дносин. ÷е пов'¤зано з тим, що вони Ї суб'Їктами не приватного (цив≥льно≠го), а публ≥чного права. ”часть у цив≥льних в≥дносинах не Ї дл¤ них головним призначенн¤м, вона зумовлена лише певною ситу≠ац≥Їю.

ќтже, суб'Їктами приватного (цив≥льного) права Ч учасниками ÷ив≥льних правов≥дносин можуть бути: 1) ф≥зичн≥ особи Ч грома≠д¤ни ”крањни, а також ≥ноземц≥ ≥ особи без громад¤нства, ¤к≥ ко≠ристуютьс¤ однаковими з громад¤нами ”крањни майновими та осо≠бистими немайновими правами за вин¤тками, встановленими у за≠кон≥; 2) юридичн≥ особи Ч в≥тчизн¤н≥, ≥ноземн≥, сп≥льн≥, в≥тчизн¤≠н≥ з ≥ноземними ≤нвестиц≥¤ми тощо; 3) суб'Їкти публ≥чного права Ч ƒержава ”крањна, јвтономна –еспубл≥ка  рим, територ≥альн≥ гро≠мади, ≥ноземн≥ держави та ≥нш≥.

Ќеобх≥дною умовою участ≥ особи у цив≥льних правов≥дносинах Ї на¤вн≥сть у нењ цив≥льноњ правосуб'Їктност≥, тобто соц≥ально-пра≠вовоњ можливост≥ (здатност≥) бути учасником цив≥льних в≥дносин

1	2

Ќазва: ѕон¤тт¤ цив≥льного правов≥дношенн¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-17 (2200 прочитано)