Sort-ref.narod.ru - реферати, курсові, дипломи
  Головна  ·  Замовити реферат  ·  Гостьова кімната ·  Партнери  ·  Контакт ·   
Пошук


Рекомендуєм

Психологія > Обдарованість – як проблема в психології


Чи можна розвивати обдарованість? Звичайно! Представлене розуміння природи обдарованості і наявність адекватної методики її діагностики дозволяють безпосередньо перейти до побудови системи розвитку творчих здібностей і обдарованості.

Це - насамперед створення оптимальних умов для прояву і становлення творчих можливостей учнів, що має на увазі в першу чергу зняття обмежень, бар'єрів, що прямо придушують творчий ріст дітей. Тому обов'язковим моментом програми є вимога гнучкості в її організації, що допускає зміни по параметрах темпу, обсягу і предметного змісту навчальної програми. Ця гнучкість програм дозволить, з одного боку, забезпечити дійсне одержання суспільно необхідного рівня утворення, а з іншого боку – дозволить максимально через власний вибір і зусилля просунутися тим, хто на це здатно. Оскільки дорівнює високі вимоги до усім відбивають бажання учитися в одних, а занижені – гальмують розвиток інших, то в цій ситуації індивідуалізація навчання забезпечує індивідуальний темп навчання і визначає характер і міру навчального навантаження в зоні найближчого розвитку учня, але за умови створення мотиваційних передумов власного руху учня.

Другий напрямок, по якому намічене здійснення індивідуалізації навчання це воля у виборі профілю навчання, з огляду на схильності особистості. З цією метою в загальну систему об’єднання вводиться мережа дослідницьких об'єднань, що надають учнем не тільки можливості вибору напрямку дослідницької роботи, але і просування в предметі (принцип реалізації особистості – Шадріков В.Д.).

Ускладнювати програму шляхом збільшення навчального навантаження на учня можна тільки до визначеної межі, не викликаючи перевантажень. Подальший розвиток можливостей учня повинний проходити в рамках включення його в дослідницьку роботу, тому що формувати творчі здібності можна лише через включення у творчий процес.

Дослідницька діяльність забезпечує більш високий рівень системності знання, що виключає його формалізм.

Наступний напрямок здійснення індивідуалізованого навчання полягає в активізації ролі педагога в підборі індивідуальних прийомів навчання на основі рекомендацій психологів, а також розробленої технології особистісно-орієнтованого, різнорівневого навчання.

Усі три названих напрямки можуть дати оптимальний ефект лише за умови формування пізнавальної спрямованості і вищих духовних цінностей.

Таким чином, робота з обдарованими дітьми припускає наявність даних про структурно-якісні характеристики обдарованості, методик їхнього виявлення і розвитку, а потім організаційних заходів, у рамках яких і здійснюється практична робота по подальшому розвитку творчих здібностей і обдарованості.

У сучасній вітчизняній школі таке малоймовірно, тому що матеріальна база і підготовка вчителів залишають бажати кращого. Хоча, як і скрізь, є творчо обдаровані педагоги, що дають можливість прорости і вирости обдарованим дітям.

Не можу не згадати свого шкільного вчителя малювання. Його погляд на світ настільки незвичний і оригінальний, що часто залишається не зрозумілим навколишніми. Коли я училася в школі, ми усі вважали його «дивним» ,тому що просто не розуміли його, що не вписується в наш «звичайний» світ. Тільки через багато років ми почали розуміти, як багато ми втратили, радуючись своєї заурядності і не в силах оцінити творчий порив нашого вчителя, що і в навчання вводив дуже багато творчих ідей. І дотепер не зупиняється…Зараз у нього учиться мій син, що говорить, що він дуже дивний, але тепер я можу пояснити, що це не чудність, а просто інший погляд на життя, погляд художника, погляд людини творчого.

3. Визначення інтелектуальної активності

Чітко обкресленого теоретичного змісту сам термін «інтелектуальна активність» не має. За ним дотепер зберігається споконвічний зміст латинського «activus» – діяльний, енергійний.

Формально-динамічні характеристики діяльності, такі як швидкість, напруженість, тривалість і т.д., є чисто кількісними показниками і визначають скоріше тонус діяльності. А проблема активності як «міри взаємодії» є, насамперед, проблема якісна, тому вирішувати її треба, відштовхуючи саме від змістовної сторони досліджуваного явища.

Мірою інтелектуальної активності може служити інтелектуальна ініціатива, яку потрібно розуміти як продовження розумової діяльності за межами ситуативної заданості, не обумовленої ні практичними нестатками, ні зовнішньою чи суб'єктивною негативною оцінкою роботи, можна побачити в ній адекватне вираження поняття активність.

Інтелектуальну ініціативу не слід ототожнювати з проявом будь-якої ініціативи в інтелектуальній сфері. Вона відрізняється, по-перше, від ініціативи вибору, переваги розумової іншим видам роботи, по-друге, – від прагнення до перевиконання завдання, коли понад заданий в експерименті (і в житті) випробуваний просить дати йому ще одну, дві і так далі задачі.

Мотиви вибору сфери діяльності можуть бути також різними: це і потреба в самоствердженні, і бажання якось виділитися, заслужити похвалу, і захопленість розумовим (нехай навіть і рутинним) процесом, і, нарешті, власне пізнавальна потреба. Відсутність чіткого об'єктивного критерію мотивації вибору розумової роботи не дозволяє розглядати ініціативу вибору однозначно як інтелектуальну.

Інтелектуальна активність особистості виявляється, звичайно, у будь-яких обставинах, у будь-якій сфері діяльності людини. Але не стимульована ззовні діяльність – це той феномен, що виявляє її однозначно, аналогічно тому, як у свій час уведення методу проблемних ситуацій затверджувало мислення, відокремлюючи його від інших психічних процесів. Виходячи з цієї аналогії, визначення інтелектуальної активності виглядає так: якщо мислення – це процес рішення задач, та інтелектуальна активність – це нестимульоване ззовні продовження мислення. Інтелектуальна активність – чисто особистісна властивість, ця властивість цілісної особистості, що відбиває процесуальну взаємодію пізнавальних і мотиваційних факторів у їхній єдності, де абстрагування однієї зі сторін неможливо.


СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Крутецкий В.А. Психологія математичних здібностей

школярів. М., Освіта, 1968. с.380-390, 397-400

2. Ковальов А.Г., Мясіщєв В.Н. Психологічні особливості

людини, т.2. Здібності. Л. Вид-во БРЕШУ, 1970.

3. Кузьміна Н.В. Формування педагогічних здібностей.

Л., Вид-во БРЕШУ, 1979.

4. Леві В. Л. Мистецтво бути собою.

М., Знання, 1977.

5. Леві В. Л. Мистецтво бути іншим.

М., Знання, 1977.

6. Лейтес Н.С. Розумові здібності і вік.

М., Педагогіка, 1971

7. Теплов Б.М. Проблеми індивідуальних розходжень.

М. Вид-во АПН РСФСР, 1961, с.9-347.

8. Шелдом С. Людина і його здібності.

Ст-П., Коммерсантъ, 1995, с. 13-26.

9. Бутчер Т. Ода людським можливостям.

М., Онікс, 1996, с. 117-128.

12

Назва: Обдарованість – як проблема в психології
Дата публікації: 2005-03-22 (2351 прочитано)

Реклама



Яндекс цитирования bmQ=' escape(document.referrer)+((typeof(screen)=='undefined')?'': ';s'+screen.width+'*'+screen.height+'*'+(screen.colorDepth? screen.colorDepth:screen.pixelDepth))+';u'+escape(document.URL)+ ';i'+escape('Жж'+document.title)+';'+Math.random()+ '" alt="liveinternet.ru: показано число просмотров за 24 часа, посетителей за 24 часа и за сегодн\я" '+ 'border=0 width=88 height=31>')//-->
cheap cheap - system online - ativan - expedia flights - cruise cruise - cheap discount - news
Page generation 0.128 seconds
Хостинг от uCoz