ѕсихолог≥¤ > –озвиток самосв≥домост≥ ≥ самооц≥нки

ќнтогенетичний розвиток самоп≥знанн¤ ¤к ≥ ≥нших сфер самосв≥домост≥, Чце процес, що розгортаЇтьс¤ в час≥. ”мов≠но в генезис≥ самоп≥знанн¤ можна виокремити два основ≠них р≥вн≥. ѕерший, специф≥чний дл¤ ранн≥х онтогенетичних етап≥в розвитку людини Ч приблизно до п≥дл≥ткового в≥ку, вир≥зн¤Їтьс¤ невеликим ступенем ≥нтеграц≥њ. ”¤вленн¤ про себе тут немовби Ђвписан≥ї у конкретну ситуац≥ю, вони ба≠гат≥ на безпосередн≥й, чуттЇвий зм≥ст. ’оча вже в≥дбуваЇтьс¤ формуванн¤ де¤ких в≥дносно сталих стор≥н у¤вленн¤ про своЇ Ђяї, але ще немаЇ ц≥л≥сного, узагальненого, суттЇвого розум≥нн¤ себе, повТ¤заного з на¤вн≥стю пон¤тт¤ про себе.

ќсновними способами п≥знанн¤ себе найпершому р≥вн≥ самоп≥знанн¤ Ї самосприйманн¤ та прост≥ форми самоана≠л≥зу, що не зникають ≥ на подальших стад≥¤х розвитку само≠св≥домост≥, дл¤ ¤ких вони Ї вих≥дним моментом, чуттЇвою основою.

ƒл¤ другого р≥вн¤ самоп≥знанн¤ специф≥чним Ї те, що сп≥вв≥днесенн¤ знань про себе зд≥йснюЇтьс¤ не в рамках Ђя та ≥нша людинаї, а в межах Ђя та яї ≥ передбачаЇ оперуванн¤ де¤кою м≥рою сформованими знанн¤ми про себе. ѕро≠в≥дним способом вивченн¤ власного внутр≥шнього св≥ту ста≠ють складн≥ форми самоанал≥зу, зокрема анал≥з мотив≥в власноњ повед≥нки. ¬ид≥лен≥ мотиви оц≥нюютьс¤ людиною з точки зору розум≥нн¤ вимог сусп≥льства до нењ та власних вимог до себе. ¬насл≥док сп≥вв≥днесенн¤ форм повед≥нки з певною мотивац≥Їю; њх анал≥зу й оц≥нки в≥дбуваЇтьс¤ усв≥≠домленн¤ себе ¤к суб'Їкта, ¤кому належать вид≥лен≥ та про≠анал≥зован≥ стани ≥ властивост≥. ¬ласне Ђяї починаЇ усв≥≠домлюватись ¤к ц≥л≥сне утворенн¤, ¤к Їдн≥сть зовн≥шнього та внутр≥шнього бутт¤.

якщо розвиток в онтогенез≥ процес≥в мисленн¤ внутр≥ш≠ньо зумовлюЇ розвиток самоп≥знанн¤, то й генезис емо≠ц≥йно-ц≥нн≥сного ставленн¤ до себе передус≥м залежить в≥д розвитку емоц≥йноњ сфери дитини, њњ емоц≥йного досв≥ду в ц≥лому. ≤нтеграц≥њ емоц≥йно-ц≥нн≥сних ставлень до себе пе≠редуЇ первинна диференц≥ац≥¤: емоц≥й, що в≥дбуваЇтьс¤ вже п≥сл¤ першого року житт¤. ƒитина в≥дчуваЇ рад≥сть в≥д усв≥≠домленн¤ своњх можливостей, в≥д доступного њй перетворен≠н¤ навколишнього середовища, ≥ ц¤ рад≥сть виступаЇ ¤к Ђп≥дкр≥пленн¤ї д≥й, що виконуютьс¤. “ому дитина ≥ наступ≠ного разу наважуЇтьс¤ на т≥ сам≥ або ще складн≥ш≥ д≥њ. « окремих емоц≥йних реакц≥й виникають комплексн≥ емоц≥йн≥ утворенн¤, так≥, наприклад, ¤к в≥дчутт¤ гордост≥, задоволен≠н¤ собою, рад≥сть усп≥ху. ¬ подальшому ц¤ рад≥сть в≥д влас≠них усп≥х≥в дедал≥ глибше усв≥домлюЇтьс¤. ќкрем≥ емоц≥йн≥ реакц≥њ дитини, що були спочатку ситуативними, тимча≠совими, нест≥йкими, стають ст≥йким емоц≥йним ставленн¤м до себе.

ѕроцес розвитку емоц≥йно-ц≥нн≥сного ставленн¤ до себе в≥дбуваЇтьс¤ в напр¤мку, з одного боку, уза≠гальненн¤ б≥льш або менш однор≥дних, близьких за своЇю модальн≥стю ≥ зм≥стом переживань у складн≥ почутт¤, а з ≥ншого Чдиференц≥ац≥њ на новому, вищому р≥вн≥ почутт≥в з р≥зним смисловим значенн¤м. –≥зноман≥тн≥ почутт¤, емо≠ц≥йн≥ стани, пережит≥ в р≥зний час, у р≥зних життЇвих си≠туац≥¤х у зв'¤зку з роздумами про себе, розум≥нн¤м себе тощо, становл¤ть емоц≥йний Ђфондї самосв≥домост≥, ¤кий, включаючись на будь-¤кому р≥вн≥ у процеси самоп≥знанн¤ та саморегулюванн¤, значною м≥рою спр¤мовуЇ њх, надаЇ њм ≥ндив≥дуального, особист≥сного характеру ≥ сам пост≥йно уточнюЇтьс¤.

–езультати ≥нтегративноњ роботи в сфер≥ самоп≥знанн¤, з одного боку, й у сфер≥ емоц≥йно-ц≥нн≥сного ставленн¤ до себе Ч з ≥ншого, поЇднуютьс¤ в особливе утворенн¤ само≠св≥домост≥ особистост≥ Ч њњ самооц≥нку.

«м≥ст самооц≥нки маЇ багато аспект≥в, так само склад≠ною й багатоаспектною Ї сама особист≥сть. ¬≥н охоплюЇ св≥т: њњ моральних ц≥нностей, стосунк≥в, можливостей. ™дина ц≥≠л≥сна (глобальна) самооц≥нка особистост≥ формуЇтьс¤ на ост нов≥ самооц≥нки окремих стор≥н њњ псих≥чного св≥ту (част≠кових самооц≥нок).  ожний з компонент≥в самооц≥нки, гас в≥дображаЇ ступ≥нь знанн¤ особист≥стю в≥дпов≥дних њњ ¤кос≠тей ≥ ставленн¤ до них, маЇ свою л≥н≥ю розвитку, через що весь процес утворенн¤ загальноњ самооц≥нки маЇ суперечливий ≥ нер≥вном≥рний характер. —амооц≥нка р≥зних компо≠нент≥в особистост≥ може перебувати на неоднакових р≥вн¤х ст≥йкост≥, адекватност≥, зр≥лост≥. ‘орми взаЇмод≥њ самооц≥≠нок Ч Їдн≥сть, узгоджен≥сть, взаЇмодоповненн¤, конфл≥ктн≥ стосунки Ч передують процесов≥ утворенн¤ Їдиноњ само≠оц≥нки, супроводжують його ≥ ви¤вл¤ютьс¤ в пост≥йних, ≥нод≥ бол≥сних ≥ невдалих пошуках особист≥стю самоњ себе, в безперервн≥й уваз≥ до свого внутр≥шнього св≥ту з метою зро≠зум≥ти свою ц≥нн≥сть у сусп≥льств≥, знайти своЇ м≥сце у складн≥й систем≥ соц≥альних, профес≥йних, с≥мейних ≥ особист≥сних стосунк≥в.

«а внутр≥шн≥м устроЇм самооц≥нка включаЇ зм≥сти, що можуть мати р≥зн≥ р≥вн≥ усв≥домленост≥. ÷е пов'¤зане з чим, що результати самоп≥знанн¤ ≥ ставленн¤ до себе, на основ≥ ¤ких формуЇтьс¤ самооц≥нка, також можуть ви¤вл¤тис¤ на р≥зних р≥вн¤х усв≥домленост≥. “обто знанн¤ себе й емоц≥йно-ц≥нн≥сне ставленн¤ до себе мають неоднаковий ступ≥нь ¤скравост≥ й виразност≥. ¬они можуть ≥снувати й на неусв≥домлених думок ≥ почутт≥в, у форм≥ ≥нтуњц≥њ Ч не¤сного усв≥домленн¤, що не знайшло адекватного вираженн¤ вигл¤д≥ певного передчутт¤. ≤нколи перевага експресивно моменту в склад≥ самооц≥нки позбавл¤Ї њњ внутр≥шньоњ ло≠г≥ки, аргументованост≥, посл≥довност≥, сп≥вв≥днесеност≥ з≥ справжн≥ми особливост¤ми особистост≥.

” процес≥ формуванн¤ Їдиноњ самооц≥нки особистост≥ пров≥дна роль належить њњ рац≥ональному компоненту. —аме на основ≥ самоанал≥зу в≥дбуваЇтьс¤ немовби ви¤вленн¤ не≠достатньо ч≥тких компонент≥в самооц≥нки та њх переведенн¤ з≥ сфери неусв≥домлюваного в сферу св≥домого. —амооц≥нка формуЇтьс¤ за б≥льш або менш активноњ участ≥ самоњ осо≠бистост≥ та в≥дображаЇ ¤к≥сну специф≥ку њњ псих≥чного св≥ту, не зб≥гаючись ≥нод≥ в де¤ких елементах, а зр≥дка й повн≥стю, з об'Їктивною оц≥нкою особистост≥; њњ адекватн≥сть, ≥стин≠н≥сть, лог≥чн≥сть ≥ посл≥довн≥сть установлюютьс¤ на основ≥ реальних про¤в≥в особистост≥ в д≥¤льност≥, повед≥нц≥. Ќа кожному конкретному етап≥ розвитку особистост≥ самооц≥н≠ка, з одного боку в≥дображаЇ р≥вень розвитку самоп≥знанн¤ та емоц≥йно-ц≥нн≥сного ставленн¤ до себе, з ≥ншого Ч Ї важливою внутр≥шньою умовою њхнього розвитку.

Ќа р≥зних генетичних стад≥¤х розвитку саморегулюванн¤ коеф≥ц≥Їнт участ≥ самооц≥нки в цьому процес≥ неоднаковий. « в≥ком самооц≥нка переважаЇ вплив зовн≥шн≥х оц≥нок. ќсобливо пом≥тний зсув в ор≥Їнтац≥њ на самооц≥нку в п≥дл≥тковому в≥ц≥. ќднак урахуванн¤ зовн≥шньоњ оц≥нки ви≠¤вл¤Їтьс¤ в кожному в≥ц≥ ≥ маЇ ст≥йке ≥ндив≥дуальне ви≠раженн¤.

ќтже, з самого початку свого виникненн¤ самооц≥нка ≥мпл≥цитно ≥снуЇ в структур≥ регул¤ц≥њ повед≥нки. Ћюдина не завжди усв≥домлюЇ њњ присутн≥сть, але саме вона Ї основою пор≥вн¤нн¤ себе ≥ своњх можливостей з тими вимогами та завданн¤ми, що висуваютьс¤ р≥зними ситуац≥¤ми соц≥альноњ взаЇмод≥њ. —амооц≥нка надаЇ специф≥чноњ спр¤мованост≥ всьому процесов≥ саморегулюванн¤ повед≥нки. –езультат цього процесу пр¤мо сп≥вв≥дноситьс¤ з адекватн≥стю ст≥йк≥стю й глибиною самооц≥нки.

“≥льки високий р≥вень розвитку цих властивостей та њх ≥нтеграц≥¤ забезпечують зд≥йсненн¤ саморегулюванн¤ на адекватному р≥вн≥.

¬икористана л≥тература.

1. ѕсихолог≥¤ (п≥дручник) ё.Ћ.“роф≥мов.

1	2

Ќазва: –озвиток самосв≥домост≥ ≥ самооц≥нки
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-22 (2695 прочитано)