–ел≥г≥¤ > “еор≥њ походженн¤ рел≥г≥њ

Ќаприк≥нц≥ 19 Ч на поч. 20 ст. великого поширенн¤ набула ан≥м≥стична теор≥¤, засновником ¤коњ був ≈.“ейлор ( 1832 Ч 1917). ÷≥лком в≥дкидаючи надприродне походженн¤ рел≥г≥њ, “ейлор вважав, що рел≥г≥¤ почалас¤ з в≥ри в дух≥в ≥ в душу. ÷ю в≥ру в≥н назвав ан≥м≥змом (в≥д лат. anima,animusЧ душа, дух). ѕ≥зн≥ше ан≥м≥зм був доповнений ≥ншими рел≥г≥йними у¤вленн¤ми ≥ утво≠рилась ц≥ла система рел≥г≥йних у¤влень ≥ почутт≥в. јле чисельн≥ досл≥дженн¤ перв≥сноњ культури св≥дчать, що ан≥м≥зм у чистому вигл¤д≥ н≥ у ¤ких народ≥в н≥коли не ≥снував.

ѕосл≥довники “ейлора запропонували р≥зн≥ концепц≥њ виник≠ненн¤ ан≥м≥стичних у¤влень.√.—пенсер (1820 Ч 1903) виводив зародженн¤ ц≥Їњ ≥дењ з ≥дењ Ђдв≥йникаї: перв≥сна людина бачила свого чи чужого дв≥йника ув≥ сн≥, у маренн¤х Ч так з'¤вилась думка про подв≥йну сутн≥сть людини. √. унов (1862 Ч 1936) шукав виникненн¤ ан≥м≥стичних у¤влень у прагненн≥ перв≥сноњ людини до самоп≥знанн¤, у самозаглибленн≥. јн≥м≥стична теор≥¤ дала поштовх висок≥й оц≥нц≥ нашого першобутт¤.

¬ процес≥ критики ан≥м≥стичноњ теор≥њ виникла ще одна кон≠цепц≥¤ виникненн¤ рел≥г≥њ ан≥матизм, зг≥дно ¤коњ ан≥м≥стичному комплексов≥ передувала ≥де¤ всезагального одухотворенн¤ речей, вс≥Їњ природи. ¬важалос¤, що кожна р≥ч, кожне ¤вище маЇ Ђсвого хаз¤њнаї, Ђсв≥й голосї. ÷е був прим≥тивний пантењзм. ÷ю концеп≠ц≥ю активно розробл¤ли видатн≥ етнографи ¬.√.Ѕогораз (1865 Ч 1936) ≥ Ћ.я.Ўтеренберг (1861 Ч 1927). јле таке ¤вище, ¤ке б одухотворювало всю природу шл¤хом пор≥вн¤нн¤ вс≥х њњ речей ≥ ¤вищ з людиною, д≥йсно ≥снувало; але воно н≥ в ¤к≥й м≥р≥ ще не було рел≥г≥Їю. ÷е ¤вище д≥стало назву уособленн¤ природи, ¤ке ще не знало в≥докремленн¤ духовного в≥д матер≥ального ≥ було рисою м≥фолог≥чного св≥торозум≥нн¤, в≥дм≥нного в≥д рел≥г≥йного.

« критики ан≥м≥зму виросла також концепц≥¤ преан≥м≥зму. јнгл≥йський вчений –.ћаретт (1866 Ч 1943) вважав, що ан≥м≥з≠му передувала в≥ра в силу, позбавлену ≥ндив≥дуальност≥ ≥ ф≥зич≠них властивостей, ¤ка не зв'¤зана з матер≥альними т≥лами, але ви¤вл¤Їтьс¤ в них.  ористуючись терм≥нолог≥Їю досл≥джуваних ним племен, в≥н назвав њњ Ђманаї. јле таке пон¤тт¤ б≥льш склад≠не, н≥ж пон¤тт¤ Ђдушаї, тому не може передувати ан≥м≥змов≥. ѕрипущенн¤ ћаретта помилкове.

‘ранцузький психолог ЋЋев≥-Ѕрюль (1857 Ч 1939) висунув ≥дею, н≥бито у перв≥сних людей ≥снувало долог≥чне мисленн¤, глибоко в≥дм≥нне в≥д мисленн¤ сучасних людей. ¬оно ≥ обумовило ство≠ренн¤ пон¤ть, ¤к≥ не вкладаютьс¤ в звичайну схему розвитку людсь≠кого мисленн¤. јле ≥снуванн¤ долог≥чного ≥, виходить, нелог≥чно≠го мисленн¤ не зв'¤зуютьс¤ з творчою д≥¤льн≥стю людей у вироб≠ництв≥, а без нењ не було 6 розвитку перв≥сного сусп≥льства.

ƒо преан≥м≥зму наближаЇтьс¤ теор≥¤ французького соц≥олога ≈.ƒюркгейма (1858 Ч 1917), зг≥дно ¤коњ одв≥чним елементом рел≥г≥њ Ї культов≥ обр¤ди тотем≥зму, ¤к≥ стали основою дл¤ ство≠ренн¤ р≥зних рел≥г≥й. Ѕог Ч це символ, в ¤кому сусп≥льство обо≠жнюЇ себе дл¤ зм≥цненн¤ своЇњ влади, а тому все соц≥альне Ї рел≥г≥йним. –ел≥г≥¤ виникаЇ разом з сусп≥льством. ќстанн≥й вис≠новок не зб≥гаЇтьс¤ з фактами ≥стор≥њ: певний час сусп≥льство було безрел≥г≥йним.

ѕреан≥м≥стичн≥ теор≥њ, критикуючи вразлив≥ м≥сц¤ ан≥м≥стич≠ноњ теор≥њ, не допомагали з'¤сувати питанн¤ виникненн¤ рел≥г≥њ, а, навпаки, були кроком назад у пор≥вн¤нн≥ з тим же ан≥м≥змом.

Ќаукове по¤сненн¤ походженн¤ рел≥г≥њ хоче дати маг≥чна теор≥¤, ¤ку запропонував ƒ.‘резер (1854 Ч 1941), автор в≥домого твору Ђ«олота г≥лкаї. ƒуховний розвиток людства в≥н розгл¤дав ¤к про≠цес з трьох стад≥й: маг≥њ, рел≥г≥њ, науки. ќсновою перв≥сноњ рел≥г≥њ Ї маг≥¤, у них Ї сп≥льна риса Ч вони обидв≥ мають впливати на волю ¤кихось надприродних сил. Ћюдина спочатку намагаЇтьс¤ бороти≠с¤ за св≥й добробут за допомогою маг≥чних засоб≥в. ѕереконав≠шись у њх неспроможност≥, вдаЇтьс¤ до рел≥г≥њ. –ел≥г≥¤ Ђвитанцьо-вуЇтьс¤ї з маг≥чних обр¤д≥в. јле згодом людина бачить ≥ безсилл¤ рел≥г≥њ в ц≥й справ≥, ≥ тод≥ вона винаходить науку. ¬иходить, що маг≥¤, рел≥г≥¤ ≥ наука р≥вн≥ за значенн¤м, це ланки Їдиного ланцю≠га. Ќасправд≥ це зовс≥м р≥зн≥ галуз≥ мисленн¤ ≥ д≥¤льност≥ людей.

Ќа завершенн¤ розгл¤немо психолог≥чну теор≥ю, ¤ка по¤снюЇ по¤ву рел≥г≥њ особливост¤ми психолог≥чноњ природи людини. ÷ю теор≥ю започаткував автор теор≥њ психоанал≥зу «.‘рейƒ (1856 Ч 1939). –е≠л≥г≥¤, за ‘рейдом, Ї насл≥дком псих≥чних переживань людини, ¤ка перебувала в стресов≥й ситуац≥њ. ƒуховний св≥т перв≥сноњ людини схожий з св≥торозум≥нн¤м душевнохворого, рел≥г≥¤ ≥ нервова хво≠роба мають сп≥льне, бо псих≥чно хвора людина так само в≥рить у силу своњх ≥дей, ¤к це робила перв≥сна людина. ” ‘рейда псих≥чне передуЇ соц≥альному ≥ ц≥лком визначаЇ його, а тому психолог≥чне сприйн¤тт¤ св≥ту перв≥сною людиною ≥ викликаЇ рел≥г≥йне св≥то-розум≥нн¤. јле це далеко не так, бо не психолог≥чн≥ особливост≥ ц≥лком визначають ≥деолог≥чн≥ процеси, а, перш за все, соц≥альн≥. –ел≥г≥ю ‘рейд оц≥нюЇ лише ¤к ¤вище ≥ндив≥дуального житт¤ лю≠дини, а останнЇ розгл¤даЇ лише з б≥олог≥чноњ точки зору. Ќасправд≥ рел≥г≥¤ Ї значно б≥льшим н≥ж те, чим њњ розум≥Ї ‘рейд, а людина Ї не т≥льки ¤вище природи, але ≥ сусп≥льства.

ќкремо сл≥д сказати про концепц≥ю промонотењзму, ¤ка б≥льше б могла в≥дноситись до тењстичних концепц≥й, але оск≥льки вона в¤кикла в наукових колах ≥ детально трактуЇ саме про початок рел≥г≥њ, згадаЇмо њњ саме тут.  атолицький монах ≥ етнограф ≈.Ћенг (1841 Ч 1912) висунув верс≥ю, що люди спокон в≥ку визнавали ≥снуванн¤ Їдиного Ѕога. ÷¤ в≥ра виникла з розм≥рковувань пер≠в≥сноњ людини над своЇю творчою д≥¤льн≥стю ≥ з спостережень над батьк≥вською владою в людськ≥й родин≥. ќтже, Ћенг пов'¤≠зуЇ виникненн¤ рел≥г≥њ з пер≥одом розвиненого патр≥архату, але ≥стор≥¤ св≥дчить, що було ран≥ш, за час≥в матр≥архату.

ќдноб≥чн≥сть ≥ помилки розгл¤нутих нами концепц≥й зовс≥м не дають нам п≥дстав дл¤ њх ц≥лковитого засудженн¤. ¬они розкрили нам гран≥ складного процесу духовного розвитку людства. ѕро≠роблена ними робота не була марною, вона звергаЇ нашу увагу на хибн≥сть ≥гноруванн¤ матер≥ального житт¤ сусп≥льства, ≥, мабуть це головне, ц≥ досл≥дники з≥брали ц≥ле море конкретних факт≥в, спостережень тих обставин житт¤ народ≥в, ¤ких колись було прий≠н¤то принизливо називати Ђв≥дсталимиї. ÷≥ обставини вже вкри≠лис¤ м≥цним шаром напластувань впливу Ївропейськоњ цив≥л≥зац≥њ, тому здобут≥ ран≥ш факти ≥ спостереженн¤ тепер допомагають нам у¤вити дитинство людства у його першовигл¤д≥. —аме на цих матер≥алах розбудоване сучасне рел≥г≥Їзнавство. –азом з найнов≥≠шими ≥сторичними досл≥дженн¤ми в галуз≥ археолог≥њ, етнограф≥њ, мовознавства та ≥нших наук вони склали базу дл¤ дальшого об≠м≥рковуванн¤ процесу виникненн¤ рел≥г≥њ.

5.≤сторичний характер рел≥г≥њ

ѕрипущенн¤ багатьох досл≥дник≥в 19 Ч пер. пол. 20 ст. про ≥сторичний характер рел≥г≥њ дос¤гнен≠н¤ми сучасноњ науки перетворено в незаперечний факт. ƒоведе≠но, що рел≥г≥¤ маЇ св≥й початок, вона виникла на певному етап≥ ≥стор≥њ сусп≥льства, њњ виникненн¤ т≥сно пов'¤зане з розвитком людськоњ св≥домост≥.

ѕерший етап у розвитку людськоњ св≥домост≥ тривав в≥д по¤ви мавполюдей до неандертальськоњ людини (тобто до формуванн¤ родовоњ общини). ÷е був ступ≥нь стадноњ св≥домост≥, ¤ка була св≥дом≥стю чуттЇво-конкретною, безпосередньо включеною до трудового процесу. ¬она не виходила за меж≥ матер≥альноњ прак≠тики. ќкремоњ духовноњ сфери у д≥¤льност≥ людей ще не було.

—усп≥льство ще не мало св≥тогл¤ду. √оворити про рел≥г≥ю на цьому етап≥ розвитку сусп≥льства, ¤ке ледве-ледве вийшло з тваринно≠го стану, нема н≥¤ких п≥дстав, н≥¤кого сенсу.

” родов≥й общин≥ людська св≥дом≥сть вступаЇ у новий стан свого ≥снуванн¤, вона залишаЇ тваринний р≥вень. ÷е вже сус≠п≥льна св≥дом≥сть сусп≥льноњ людини. Ћюдина вже маЇ св≥тогл¤д, на основ≥ ¤кого вона взаЇмод≥Ї з св≥том, ¤кий њњ оточуЇ. ўе це була за сусп≥льна св≥дом≥сть? яким був цей св≥тогл¤д? ѕерв≥сна сусп≥льна св≥дом≥сть мала синкретичний характер, вона м≥стила в нерозд≥льн≥й Їдност≥ зачатки майбутн≥х форм сус≠п≥льноњ св≥домост≥. ¬ них нањвно-реал≥стичн≥ погл¤ди на св≥т пе≠репл≥талис¤ з нереал≥стичним, фантастичним. ¬с≥ ц≥ погл¤ди висловлювалис¤ в м≥фах. ј м≥ф в той час був основним нос≥Їм ≥нформац≥њ, в≥н легко запам'¤товувавс¤ ≥ передававс¤ в≥д поко≠л≥нн¤ до покол≥нн¤. ћ≥ф виконував роль св≥тогл¤ду: давав за≠гальну оц≥нку, формулював ц≥нн≥сн≥ положенн¤, встановлював норми повед≥нки ≥ д≥¤льност≥.

ћ≥фолог≥чний св≥тогл¤д складавс¤ в процес≥ трудовоњ д≥¤ль≠ност≥ людини ≥ викликаноњ њњ колективним характером необх≥д≠ност≥ сп≥лкуванн¤ за допомогою членорозд≥льноњ мови. ќдно≠часно розвивалос¤ мисленн¤, складалис¤ умови дл¤ виникненн¤ складного, системного св≥тогл¤ду.

6.„ому виникла рел≥г≥¤

–ел≥г≥¤ дуже складне ¤вище духовного житт¤ сусп≥льства, вона виникла в складних умовах становленн¤ людства, створенн¤ ним цив≥л≥зац≥њ. ¬≥дбувалось це внасл≥док д≥њ р≥зних причин, а не ¤коњсь одн≥Їњ, притому ж в складних, зм≥нних умовах. ѕерш за все, сл≥д звернути увагу на те, що рел≥г≥¤ соц≥≠альна за своЇю природою, зв'¤зана з соц≥альним житт¤м сусп≥≠льства, з його соц≥альними умовами, з њх зм≥нами. ∆итт¤ наших де¤ких предк≥в проходило в умовах початкуючого виробництва матер≥альних благ. «нар¤дд¤ прац≥ були не досконал≥, виробнич≥ технолог≥њ елементарн≥, продуктивн≥сть прац≥ м≥зерна. ¬ важких умовах люди здобували таку к≥льк≥сть засоб≥в до житт¤, ¤коњ ледве вистачало на живот≥нн¤. ¬они були в ц≥лковит≥й залежност≥ в≥д природи, кожну мить в≥дчували свою залежн≥сть в≥д нењ. јле перв≥сна людина була придавлена не т≥льки силами природи, а й таЇмними дл¤ нењ силами сусп≥льного житт¤. —усп≥льне житт¤ весь час ускладнювалось, воно все б≥льше зв'¤зувало людину, зростали сили традиц≥й та звичањв, безмежно зростала залежн≥сть в≥д сусп≥льства.

1	2	3	4

Ќазва: “еор≥њ походженн¤ рел≥г≥њ
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-22 (4866 прочитано)