Риторика, ораторське мистецтво > Жанри красномовства

Микола Карабчевський (1851—1925). Народився в Херсонській губернії. Після закінчення (із срібною медаллю) Миколаївської ре­альної гімназії вступив на юридичний факультет Петербурзького уні­верситету, який у 1874 році успішно закінчив із отупінню кандида­та права.

Не отримавши посвідчення про благонадійність, яке вимага­лося для роботи в установах міністерства юстиції, Микола Караб­чевський вступає до адвокатури Петербурзької судової палати. До­сить швидко завоював популярність як один з найкращих захисників. З успіхом виступав у багатьох «гучних» процесах: про інтендантські зловживання під час російсько-турецької війни (кримінальна спра­ва розглядалася особливим присутствієм Петербурзького Військо­во-окружного суду); на захист Ольги Палем, яка звинувачувалася в убивстві студента Довнар; братів Скитських; мултанських вотяків, у вирішенні долі яких активну участь брав його земляк, письмен­ник В. Короленко; широку популярність набула його промова у справі про катастрофу пароплава «Володимир», захисні промови з полі­тичних справ.

Захисні промови Миколи Карабчевського переконливі, впев­нені, пристрасні. Він завжди детально вивчав матеріали попереднього розслідування, досить активним був на судовому слідстві. Умів по­казати помилки і вади протилежної сторони.

У 1894 році М. Карабчевський проголосив знамениту промову у справі Сазонова, який звинувачувався в убивстві міністра внутрішніх справ Плеве. Надзвичайно збуджений, оратор проголо­сив: «Панове судді! Мабуть бомба, яку кинув Сазонов, була напов­нена не динамітом, а гнівом народу!». Тут його перебиває головую­чий: «Це крамола». Але М. Карабчевський швидко зорієнтувався і відповів: «Так думав Сазонов».

Інтереси Миколи Карабчевського були надзвичайно багато­гранними: активно займався наукою, публіцистикою, критикою, ху­дожньою прозою і віршами. Його літературні твори опубліковані у збірнику «Піднята завіса». Окремими виданнями вийшли дві фун­даментальні праці — «Около правосудия» (СПб., 1902) і «Промо­ви» (М., 1916). Редагував журнал «Юрист».

Помер Микола Платонович за кордоном в еміграції.

Микола Холева (1858—1899). Народився в м. Керчі Таврійської губернії. Після закінчення курсу місцевої класичної гімназії вступив на юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету. З 1881 p. працює в адвокатурі при Петербурзькій судовій палаті.

Характерною особливістю для Холеви як адвоката є рідкісна сумлінність і виняткова працьовитість. Він завжди багато уваги при­діляв детальному вивченню справи, всіх її обставин. Його промо­ви — це результат великої попередньої праці і ґрунтовної підготов­ки до процесу. Для адвоката не існувало дрібниць в обставинах спра­ви. Будь-який факт — суттєвий чи другорядний — не проходив повз його уваги. Промови чіткі, послідовні. Доти, поки не закінчував все­бічного розгляду одного питання, він не переключав своєї уваги на щось інше.

Промова в справі Максименка дуже добре відбиває особли­вості ораторського обдарування Миколи Холеви. В ній плавно і по­слідовно висвітлюються всі події справи. Аналіз доказів вичерпний і всебічний. Дуже ґрунтовний розбір висновків експертів. У захисній промові відсутні відступи з питань, що не стосуються справи. В інших промовах, наприклад у справі про катастрофу пароплава «Володи­мир», вдало використано літературно-художній опис окремих подій, образні порівняння.

Микола Йосипович займався літературною роботою. Брав участь у виданні журналів і газет, працював секретарем комісії із збиран­ня юридичних звичаїв при етнографічному відділенні Географічно­го товариства.

Микола Криленко (1885—1938). Народився в селі Бехгеєво Смо­ленської обяасті (Росія) в сім'ї політичного вигнанця з України. 1914 року закінчив юридичний факультет Харківського університе­ту. В 1917 році — Верховний головнокомандуючий і нарком у військо-вих справах. З 1918 року працює в органах юстиції, організовує су­дові і прокурорські органи. Згодом — Голова Верховного трибуналу при ВЦВК, прокурор Російської Федерації. Народний комісар юс­тиції СРСР, державний звинувач з найбільших політичних процесів, завідувач кафедрою кримінального права Московського інституту радянського права.

Микола Криленко був прикладом умілого і глибокого сполу­чення юридичного і психологічного аналізу обставин справи. Май­стерно володів усіма прийомами полеміки, звертав особливу увагу на суспільне і політичне значення справи. Письменник Л. Шейнін писав про Криленка, що він був «оратором незабутнім».

Роман Руденко (1907—1981). Народився у місті Носівка Черні­гівської губернії. Закінчив Московську юридичну школу і Вищі юри­дичні курси при Всесоюзній правовій академії в 1941 році. У 1944— 1953 pp. — прокурор УРСР, а з 1953 p. -- Генеральний прокурор СРСР. Почесний доктор юридичних наук університету ім. Гумбольд­та (1960), Празького університету (1966).

Виступав із звинувачувальними промовами на відомих міжна­родних процесах: у справі по звинуваченню головних німецьких військових злочинців у Нюрнберзі; справі американського льотчи­ка-шпигуна Ф. Пауерса.

Роман Руденко проголошував свої промови яскраво, сильно, глибоко аналізував міжнародну обстановку і політичне значення справ, які розглядалися. Був об'єктивним не тільки в дослідженні обставин справи, але й особи підсудного. Його заключна промова як головного звннувача на Нюрнберзькому процесі була подією ве­ликої політичної значущості. У другій частині книги подається текст цієї промови.

1	2

Назва: Жанри красномовства
Дата публікації: 2005-03-22 (2023 прочитано)