Трудове право України > Поняття, форми зайнятості та державна політика в цій сфері

Відносини щодо забезпечення зайнятості та працевлаш­тування регулюються Законом України "Про зайнятість на­селення" від 1 березня 1991 p. (з подальшими змінами і доповненнями), КЗпП України (розділ ІІІ-А "Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників"), постановами Кабі­нету Міністрів України, а також соціально-партнерськими угодами і колективними договорами. Важливу роль відігра­ють акти Міжнародної Організації Праці, які встановлюють міжнародні стандарти у сфері зайнятості та працевлаштуван­ня. Йдеться про Конвенцію МОП №2 про безробіття 1919 p., Конвенцію №34 про платні бюро найму 1933 p. (переглянуті у 1949 р. Конвенцією №96), Конвенцію №44 про допомогу особам, які є безробітними з незалежних від них обставин 1934 p., Конвенцію №88 про організацію служби зайнятості 1948 p., Конвенцію №96 про платні бюро з найму 1949 p. (переглянуті в 1949 p.), Конвенцію №122 про політику в галузі зайнятості 1964 p., Конвенцію №168 про сприяння зайнятості та захист від безробіття 1988 p., Конвенцію №181 про приватні агентства зайнятості 1997 p. Україною ратифіковано лише 2 Конвенції - №2 (рат. 04.02.94) та №122 (рат. 29.05.68).

Закон України "Про зайнятість населення" є комплекс­ним законодавчим актом, що містить норми адміністратив­ного права, права соціального забезпечення, трудового права. Цей Закон комплексно регулює спільний об'єкт — сферу зайнятості, й кожна з названих галузей права має тут свій предмет. На цьому прикладі наочно видно яка не проста проб­лема співвідношення системи трудового права і трудового законодавства. Можливо, доцільним було б увести у науко­вий обіг два поняття — трудове законодавство і законодав­ство про працю. У першому випадку слід розуміти акти, котрі містять виключно норми трудового права (КЗпП, за­кони про відпустки, про оплату праці, про колективні дого­вори і угоди), у другому — акти, котрі поряд з нормами трудового права містять норми інших галузей права. Якщо трудове законодавство містить систему правових норм, про-никнутих єдиними принципами, методами, засобами, прита­манними лише для сфери найманої праці, то законодавство про працю являє собою сукупність правових норм, прониза­них різними методами у різних пропорціях, і має більш широку сферу застосування — соціальну сферу.

У ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення" зай­нятість визначається як діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.

Згідно з ч. З ст. 1 Закону в Україні до зайнятого населен­ня відносяться громадяни, що проживають на території дер­жави на законних підставах:

— працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і органі­заціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іно­земних організаціях в Україні й за кордоном;

— громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, що беруть участь у вироб­ництві;

— обрані, призначені або затверджені на оплачувану по­саду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;

— які проходять службу в Збройних Силах України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, При­кордонних військах України, Військах внутрішньої та кон­войної охорони і цивільної оборони України, органах внутрішніх справ, інших військових формуваннях, створе­них відповідно до законодавства України, альтернативну (невійськову) службу;

— які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; на­вчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчаль­них закладах;

— працюючі громадяни інших країн, які тимчасово пе­ребувають в Україні й виконують функції, не пов'язані з забезпеченням діяльності посольств і місій.

Потрібно врахувати, що цей перелік не є вичерпним, оскіль­ки в ст. 1 встановлено, що законодавством України можуть передбачатися й інші категорії зайнятого населення.

Державні гарантії зайнятості населення закріплені в стат­тях 4 і 5 Закону України "Про зайнятість населення". Без­коштовне сприяння в підборі відповідної роботи і праце­влаштуванні є однією з основних (але не єдиною) державних гарантій права на вибір виду діяльності. Не менш важливі безкоштовне навчання безробітних новим професіям, пере­підготовка в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою матеріальної допомоги в пе­ріод професійної підготовки; виплата безробітним у вста­новленому порядку допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги по безробіттю; захист від необгрунтованої відмо­ви у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи; компенсація матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість;

виплата вихідної допомоги працівникам, які втратили постій­ну роботу на підприємствах, в установах і організаціях, у випадках і на умовах, передбачених чинним законодавством;

включення періоду перепідготовки та навчання нових про­фесій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю і матеріальної допомоги по безробіттю до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу та ін.

Законом України "Про зайнятість населення" встанов­лено додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення. Мова йде про працездатних громадян у праце­здатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. До них належать:

а) жінки, які мають дітей віком до 6 років;

б) одинокі матері, які мають дітей віком до 14 років або дітей-інвалідів;

в) молодь, яка закінчила або припинила навчання у се­редніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закла­дах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтерна­тивної (невійськової) служби та якій надається перше робо­че місце, діти (сироти), які залишилися без батьківського піклування, а також особи, яким виповнилося 15 років і які за згодою одного із батьків або особи, яка їх заміняє, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

г) особи передпенсійного віку (чоловіки з досягненням 58 років, жінки — 53 років);

д) особи, звільнені після відбуття покарання або приму­сового лікування.

З метою працевлаштування вказаних категорій громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповід­них рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підпри­ємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм влас­ності, з чисельністю понад 20 чоловік до 5% загальної чисель­ності робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

Згідно із п. 1 Положення про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і установах робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального за­хисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 27 квітня 1998 p. №578 (Людина і праця: Інформацій­ний бюлетень Міністерства праці та соціальної політики України. — 1998. — №7), броня — ця кількість робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту; квота робочих місць — це закріплена норма робочих місць, в тому числі з гнучкими формами зайнятості, у відсотках до кількості робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребу­ють соціального захисту.

У Положенні вказується, що до громадян, які потребу­ють соціального захисту і надання першого робочого місця (підп. "в" і "д" ст. 5 Закону України "Про зайнятість насе­лення"), належать:

а) молодь до 18 років;

б) громадяни старші 18 років, які закінчили або припи­нили навчання в середніх загальноосвітніх школах, професій­но-технічних навчальних закладах, звільнилися зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, за умо­ви їх реєстрації в державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, не пізніше календарного року з дня закінчен­ня навчання, звільнення з військової (невійськової) служби;

в) діти (сироти), які залишилися без піклування батьків, а саме: діти, які не досягли 18 років; вихованці, учні, студен­ти, курсанти, слухачі, стажисти після закінчення навчальних закладів (очної форми навчання), але не пізніше досягнення ними 23-річного віку, за умови їх реєстрації в державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, протягом календарного року з дня закінчення навчання;

г) громадяни, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування, які вважаються такими, що потребу­ють соціального захисту, за умови їх реєстрації в державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, не пізніше календарного року з дня звільнення після відбуття покаран­ня або примусового лікування.

У межах броні місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад встановлюють підприємствам квоту робочих місць для обов'язкового працевлаштування грома­дян, які потребують соціального захисту. Квота робочих місць встановлюється стосовно кожної категорії громадян, які по­требують соціального захисту.

У разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств, установ і організацій в розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або взагалі не встанов­люють квоти для цих підприємств, установ і організацій.

У разі відмови в прийомі на роботу громадянам з числа вказаних категорій у межах установленої броні з підприємств, установ і організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову в 50-кратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини Державного фонду спри­яння зайнятості населення і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ і організацій, які створюють робочі місця для цих категорій понад встановле­ну квоту.

1	2	3

Назва: Поняття, форми зайнятості та державна політика в цій сфері
Дата публікації: 2005-03-24 (3057 прочитано)