”крањнознавство > ”крањна очима «аходу у ’≤-XVIII ст

”крањна очима «аходу у ’≤-XVIII ст

”крањнсько-зах≥дноЇвропейськ≥ в≥дносини в р≥зних сферах, в≥д економ≥чноњ до духовноњ, мають довгу й складну ≥стор≥ю, що с¤гаЇ в глибину в≥к≥в. ѓхн≥ п≥двалини були закладен≥ в часи  ињвськоњ –ус≥, ¤к≥й загалом належить основоположна роль в ≥сторичному житт≥ украњнського народу, включаючи ≥ його м≥жнац≥ональн≥ сп≥лкуванн¤. як етнокультурна реальн≥сть,  ињвська –усь виникла на перехрест≥ цив≥л≥зац≥й м≥ж «аходом ≥ —ходом, ¬≥зант≥Їю ≥ скандинавською ѕ≥вн≥ччю: в цьому своЇр≥дн≥сть њњ ≥сторичного бутт¤ та њњ культури. Ќе можна применшувати роль ≥ значенн¤ —ходу в житт≥  ињвськоњ –ус≥, в тому числ≥ й у розвитку давньоруськоњ культури. “а ц≥лком безперечним Ї те, що в XI-XII ст., п≥сл¤ прийн¤тт¤ христи¤нства, –усь остаточно визначилас¤ ¤к Ївропейська крањна з превалюючими Ївропейськими ор≥Їнтац≥¤ми, зокрема пол≥тичними й культурними.

ўоправда, вона перебувала в т≥сних зв'¤зках передус≥м з ¬≥зант≥Їю ≥ п≥вденними слов'¤нами, але це теж була тогочасна ™вропа, зокрема в культурно-≥сторичному в≥дношенн≥. Ѕ≥льше того, ¬≥зант≥њ належала тод≥ особлива роль у розвитку Ївропейськоњ цив≥л≥зац≥њ ≥ культури. јле перш н≥ж приступити до нашоњ безпосередньоњ теми, необх≥дно визначитис¤ в принципово важливому питанн≥ в≥дношенн¤ ”крањни й украњнськоњ ≥стор≥њ до  ињвськоњ –ус≥ та њњ ≥стор≥њ. « цього питанн¤, складного не ст≥льки самого по соб≥, ск≥льки навмисне заплутаного, ≥снують р≥зн≥ погл¤ди, ¤к≥, зрештою, сход¤ть до трьох основних етнопол≥тичних концепц≥й. ѕерша з них була створена рос≥йськими державно-пол≥тичними колами та ≥сториками, ≥ ірунтуЇтьс¤ вона на ≥дењ "Їдиного русского народа", що включаЇ три його г≥лки -великоруську, малоруську й б≥лоруську, ≥ Їдиноњ руськоњ державност≥. ÷¤ концепц≥¤, за суттю своЇю великодержавно-≥мперська, почала складатис¤ ще в XV-XVI ст. з п≥днесенн¤м ¬еликого кн¤з≥вства ћосковського, ¤ке проголосило себе пр¤мим спадкоЇмцем  ињвськоњ держави ≥ об'Їднувачем "ус≥х земель руських", що на стол≥тт¤ стало пол≥тичною програмою рос≥йських самодержц≥в. як науково-≥сторична концепц≥¤, ц¤ схема державно-пол≥тичного розвитку сх≥дного слов'¤нства була остаточно оформлена ћ. ћ.  арамз≥ним в його "≤стор≥њ держави –ос≥йськоњ" ≥ була прийн¤та рос≥йською ≥стор≥ограф≥Їю XIX ст. ¬одночас вона фактично стала оф≥ц≥йною ≥сторичною доктриною –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ ≥ залишалас¤ в цьому статус≥ аж до пад≥нн¤ останньоњ 1917 року. «а слушним зауваженн¤м ѕ. ћ. ћ≥люкова, в основ≥ ц≥Їњ схеми лежить запозичена у московських книжник≥в XV-XVI ст. "генеалог≥чна ≥де¤ московськоњ династ≥њ" (523,≤, с. 17). ¬арто зазначити, що спротив ≥стор≥њ, очевидн≥сть етнокультурноњ самобутност≥ украњнського народу змушували рос≥йських ≥сторик≥в вносити певн≥ корективи в дану концепц≥ю, шукати додаткову аргументац≥ю.

“ак, ћ. ѕ. ѕогод≥н висунув г≥потезу, за ¤кою населенн¤  ињвськоњ земл≥ до монгольськоњ навали було, так би мовити, "великоруським", навала змусила його податис¤ до ѕ≥вн≥чно-—х≥дноњ –ус≥, а залишен≥ земл≥ заселили вих≥дц≥ ≥з зах≥днослов'¤нських земель, в≥д ¤ких ≥ п≥шли малороси. ѕ≥зн≥ше ѕогод≥н зм≥нив, ¤к ≥рон≥зував ћ. ƒрагоманов, "цей найб≥льш сепаратистський погл¤д", але залишивс¤ при думц≥, що "плем'¤ великоруське ≥ малоруське наст≥льки р≥зн¤тьс¤ своњми характерами, що допустити по¤ву ц≥Їњ в≥дм≥нност≥ лише п≥сл¤ татар немаЇ н≥¤коњ можливост≥. ≤ племена, ≥ мови давн≥ш≥ в≥д татар", тобто в≥д монголо-татарськоњ навали (524,1, с. 367). –ос≥йськ≥ ≥сторики к≥нц¤ XIX - початку XX ст., ¤к зазначив ƒ. ƒ. ƒорошенко, "в≥дчули незручн≥сть ц≥Їњ схеми; наприклад, у курс≥ проф. ѕлатонова, а ще виразн≥ше у проф.  лючевського зустр≥чаЇмо в≥докремленн¤ кињвського пер≥оду, ¤к початкового ≥ сп≥льного дл¤ всього сходу ™вропи, а пот≥м уже йдуть спец≥альн≥ розд≥ли про сформуванн¤ великоруського племен≥. јле дал≥ виклад ≥де у них за звичайною старою схемою: ≥стор≥¤ московського царства ≥ петербурзькоњ ≥мпер≥њ, з еп≥зодичними згадками про украњнц≥в ≥ б≥лорус≥в" (523,1, с. 17).  рах –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ ≥ по¤ва —–—–, де ≥нтернац≥онал≥зм було проголошено нар≥жним каменем ≥деолог≥њ ≥ державноњ пол≥тики, унеможливили ≥снуванн¤ схарактеризованоњ великодержавноњ доктрини. ¬иникла необх≥дн≥сть њњ перегл¤ду, ≥ так у рад¤нськ≥й науц≥ з'¤вилас¤ ≥ з часом запанувала компром≥сна концепц≥¤  ињвськоњ –ус≥ вже не ¤к початкового етапу ≥стор≥њ Їдиного руського народу, а ¤к "сп≥льноњ колиски" трьох сх≥днослов'¤нських народ≥в. —уть ц≥Їњ концепц≥њ в тому, що в домонгольський пер≥од н≥бито ≥снувала Їдина давньоруська держава ≥ Їдина давньоруська народн≥сть, а розд≥лилас¤ вона на три народи внасл≥док д≥њ зовн≥шн≥х сил, татаро-монгольського ≥ литовсько-польського завоювань.

ќтже, по¤ва трьох сх≥днослов'¤нських народ≥в мотивуЇтьс¤ в н≥й неспри¤тливими зовн≥шньопол≥тичними обставинами, внутр≥шн≥ чинники в належн≥й м≥р≥ не берутьс¤ до уваги, що вже робить њњ малопереконливою з науковоњ точки зору. Ќасправд≥ ж сх≥днослов'¤нський св≥т ’-’≤≤ст. ¤вл¤в собою об'Їднанн¤ племен ≥ племенних союз≥в п≥д зверхн≥стю  иЇва, далеке в≥д того, щоб злитис¤ в одну народн≥сть. як державне утворенн¤  ињвська –усь трималас¤ на в≥йськов≥й сил≥ великих кн¤з≥в, у васальн≥й залежност≥ в≥д ¤ких перебували м≥сцев≥ кн¤з≥. –изиковане твердити, що в межах цього державного утворенн¤ йшло до формуванн¤ Їдиноњ народност≥, факти св≥дчать про ≥нше, про зростанн¤ в ньому не ≥нтеграц≥йних, а дез≥нтеграц≥йних процес≥в. „и не найактивн≥ше в≥дбувавс¤ цей процес у ’≤-’≤≤≤ст. в ѕ≥вн≥чно-—х≥дн≥й –ус≥, в –остово-—уздальському, а дал≥ ¬еликому ¬олодимирському кн¤з≥вствах, де формувалас¤ рос≥йська народн≥сть. ” ’≤≤-’Ў ст. на –ус≥ виникли м≥сцев≥ державно-пол≥тичн≥ утворенн¤, лише ном≥нальне залежн≥ в≥д  иЇва, що прискорювало формуванн¤ сх≥днослов'¤нських народностей. « етно≥сторичного погл¤ду це були ≥манентн≥ процеси, ¤к≥ розпочалис¤ задовго до татаро-монгольськоњ навали ≥ продовжувалис¤ п≥сл¤ нењ. јналог≥чн≥ процеси в≥дбувалис¤ ≥ в мов≥ сх≥днослов'¤нських племен.

як показав ќ. ќ. Ўахматов у своњй останн≥й велик≥й прац≥, розпад сх≥дних слов'¤н на племена з≥ своњми д≥алектами в≥дбувс¤ ще в VII-VIIIcT., а в IX ст. створюютьс¤ три групи цих племен - п≥вденна, п≥вн≥чна й зах≥дна ≥ розгортаЇтьс¤ формуванн¤ трьох сх≥днослов'¤нських народностей та њхн≥х мов (752). ÷≥ викладки знаход¤ть п≥дтвердженн¤ ≥ в нов≥тн≥х л≥нгв≥стичних досл≥дженн¤х, зокрема в прац¤х ј. «ал≥зн¤ка, ¤к≥ показують, що в домонгольський пер≥од ≥снували так≥ ж значн≥ в≥дм≥нност≥ в мов≥ ѕ≥вденноњ ≥ ѕ≥вн≥чноњ –ус≥, ¤к ≥ в п≥сл¤монгольський пер≥од, в ’≤ѕ-XIV ст.(535). —л≥д тут сказати й про те, що з часом "сп≥льна колиска" ставала дедал≥ т≥сн≥шою дл¤ "старшого брата", ≥ в≥н почав дедал≥ енерг≥йн≥ше заволод≥вати нею, вит≥сн¤ючи "молодших брат≥в". “акого вигл¤ду, принаймн≥, почало набирати це сп≥вжитт¤ брат≥в у рад¤нськ≥й рос≥йськ≥й науц≥, особливо останн≥х дес¤тил≥ть. Ќаприклад, у монограф≥њ акад. ƒ. Ћихачова "–азвитие русской литературы X-XVII веков" л≥тература  ињвськоњ –ус≥ трактуЇтьс¤ виключно ¤к перший етап розвитку рос≥йськоњ л≥тератури, позначений дом≥нуванн¤м "монументального стилю", про украњнську й б≥лоруську л≥тератури тут жодного разу нав≥ть не згадуЇтьс¤ (601). “рет¤ концепц≥¤, ¤ку можна назвати нац≥онально-украњнською, була розроблена й обірунтована ћ. √рушевським, але своњм кор≥нн¤м вона йде в глибину в≥к≥в. ¬ласне, св≥й початок вона бере у кињвських л≥тописц≥в ’≤-’≤≤ ст., у т≥й же "ѕов≥ст≥ временних л≥т", де ставитьс¤ питанн¤ "откуда пошла Їсть руська¤ земл¤" ≥ даЇтьс¤ на нього в≥дпов≥дь: п≥шла вона з  иЇва, з середнього ѕридн≥пров'¤, тут була закладена  ињвська держава, ¤ка в ’-’≤ ст. поширила свою владу на вс≥ сх≥днослов'¤нськ≥ племена.

÷е той етногеограф≥чний осередок, де в≥дбувалос¤ формуванн¤ руського (украњнського) народу, ≥, отже,  ињвська держава була принаймн≥ державно-пол≥тичним утворенн¤м цього осередку. —в≥дом≥сть даного факту жила в ≥сторичн≥й пам'¤т≥ украњнського народу, загострилас¤ вона у XVII-XVIII ст. серед поборник≥в козацькоњ державност≥ ≥ знайшла вираженн¤, зокрема, в "козацьких л≥тописах", ¤к≥ прагнули пов'¤зати два велик≥ пер≥оди украњнськоњ ≥стор≥њ, кињвсько-великокн¤з≥вський та козацько-гетьманський, ≥ встановити њхню наступн≥сть. ќтже, в своњй концепц≥њ  ињвськоњ –ус≥ ¤к породженн¤ ≥стор≥њ украњнського народу на ранн≥х њњ етапах ћ. √ру-шевський спиравс¤ на глибинну нац≥ональну традиц≥ю, в≥д ¤коњ в≥д≥йшли украњнськ≥ ≥сторики першоњ половини XDC ст., п≥шовши в цьому питанн≥ за  арамз≥ним. ѕевне поверненн¤ до нењ спостер≥гаЇтьс¤ в украњнських учених другоњ половини XIX ст., зокрема у ћ. ѕ. ƒрагоманова, ¤кий писав: "ўодо пер≥оду, ¤кий передував XIII ст., то вона (≥стор≥¤ ”крањни. - ƒ. Ќ.) показуЇ нам федерац≥ю руських в≥льних м≥ст. особливо м≥ст п≥вденноњ –ус≥, що групувалис¤ навколо  иЇва. ÷ей пер≥од украњнськоњ ≥стор≥њ ≥сторики звичайно конф≥скують на користь царськоњ ≥мпер≥њ, ¤ка насправд≥ походить в≥д ћосковського кн¤з≥вства ≥ Ї набагато п≥зн≥шою, датуючись в≥д 1328 p. Ѕ≥льше того, деспотично-аристократичн≥ московськ≥ ≥нституц≥њ, що розвинулис¤ п≥д татарськими впливами, не мали н≥чого сп≥льного з кн¤з≥вствами ≥ п≥вденноњ, ≥ п≥вн≥чноњ –ус≥ ’≤≤-’≤≤≤ ст. ≤ сл≥д ще зазначити, що стародавн¤ кињвська ≥стор≥¤ пов'¤зана безпосередньо з козацькою ”крањною ¤к м≥сцем д≥њ ≥ походженн¤м актор≥в, так ≥ своњми республ≥канськими ≥нституц≥¤ми" (819, с. 8).

«а концепц≥Їю ћ. √рушевського,  ињвська держава була утворена "полуденною частиною сх≥днослов'¤нських племен", тих племен, ≥з ¤ких сформувавс¤ руський (украњнський) народ, передовс≥м пол¤нами. "–усь - це земл¤ пол¤н, -писав √рушевський, - русини - це пол¤ни передовс≥м, хоч в ширшому значенн≥ се ≥м'¤ об≥ймало в ’≤-’≤≤ ст. всю ”крањну, а ≥ все сх≥дне слов'¤нство, зв'¤зане кињвськими кн¤з¤ми в одну державу, п≥д ≥менем –ус≥ протиставл¤лос¤ теж часом ≥ншим пол≥тичним орган≥змам" (504,1, с. 191). ÷ей висновок ћ. √рушевського п≥дтверджуЇтьс¤ вс≥м текстом "ѕов≥ст≥ временних л≥т", з ¤кого видно, що  ињвська земл¤ - це земл¤ пол¤н, ¤ку десь з IX ст. почали називати "–уссю". ¬изнаЇтьс¤ це й багатьма рос≥йськими вченими. Ќаприклад, ћ. “ихомиров зазначав, що "в ’≤≤-’≤≤≤ ст. назва "–усь" означала певну область:  ињвську землю у вузькому значенн≥ слова" - на в≥дм≥ну в≥д  ињвськоњ держави (719, с. 61). ≤ дал≥ в≥н уточн¤в: "Ќазва "–усь" -давн¤ назва  ињвськоњ земл≥, крањни пол¤н, в≥домоњ вже в перш≥й половин≥ IX ст" (там само, с. 80). “акож Ѕ. –ибаков визнавав: "“екст "ѕов≥ст≥ временних л≥т" даЇ право об'Їднувати  ињв, „ерн≥г≥в ≥ ѕере¤слав в одне ц≥ле. ÷им ц≥лим була "–усь", ¤ка зам≥нила собою назву "ѕол¤ни" (690, с. 86). «в≥дси лише один крок до висновку, що пол¤ни разом з с≥вер¤нами та волин¤нами були тими племенами, з ¤ких безпосередньо формувавс¤ украњнський етнос. ѕроте рос≥йськ≥ вчен≥, ¤к правило, уникають цього висновку, п≥дставл¤ючи сп≥льного дл¤ сх≥днослов'¤нських народ≥в посередника в розгортанн≥ етно≥сторичних процес≥в - "давньоруську народн≥сть", ¤ка н≥бито склалас¤ в ’≤-’≤≤ ст. ўодо рос≥йського народу, то в≥н, за ћ. √рушевським, почав формуватис¤ в м≥жр≥чч≥ ¬олги й ќки дещо п≥зн≥ше, в процес≥ слов'¤нськоњ колон≥зац≥њ ц≥Їњ територ≥њ, заселеноњ здавна угро-ф≥нськими племенами: "¬≥н витворивс¤ на ф≥нськ≥м ірунт≥ ц≥Їю новгородсько-кривицькою та кривицько-в'¤тицькою колон≥зац≥Їю, асим≥люючи ф≥нську людн≥сть ≥ модиф≥куючись п≥д њњ впливом, с¤ колон≥зац≥¤ одначе заховала в н≥м вповн≥ слов'¤нський нац≥ональний тип" (504, ≤, с. 185). як доводив ћ. √рушевський, ћосковська (рос≥йська) держава не була спадкоЇмицею  ињвськоњ, вона виросла з власного кор≥нн¤, ≥ починати ≥стор≥ю –ос≥њ з  ињвськоњ держави - це не лише спотворювати початковий пер≥од ≥стор≥њ ≥ншого, украњнського народу, а й позбавл¤ти рос≥йський народ його справжн≥х виток≥в (503). ÷¤ концепц≥¤ на початку XX ст. була т≥Їю чи ≥ншою м≥рою прийн¤та й де¤кими рос≥йськими ≥сториками, найб≥льш посл≥довно розвивав њњ ћ. ƒ. ѕриселков у книз≥ "”творенн¤ великоруськоњ держави" (674). ќднак не можна й спрощено п≥дходити до ц≥Їњ складноњ проблеми й вир≥шувати њњ однозначно, в≥длучаючи –ос≥ю ≥ рос≥¤н в≥д  ињвськоњ –ус≥ та њњ спадщини. Ѕезперечно, зачатки державност≥ були перенесен≥ в м≥жр≥чч¤ ¬олги й ќки з  иЇва, ¬олодимирське велике кн¤з≥вство в≥дгалузилос¤ в≥д  ињвського великого кн¤з≥вства, хоч згодом ¬олодимирське державне утворенн¤ зазнало татарських вплив≥в ≥ модиф≥кувалос¤ на сх≥дний лад. Ќе менш безперечним Ї й те, що рос≥йська культура вз¤ла початок у культур≥  ињвськоњ –ус≥, збер≥гала й по-своЇму розвивала њњ традиц≥њ. "«агалом в≥домо, - слушно писав з цього приводу ≤. Ћис¤к-–удницький, - що ћосковське царство в багатьох засадничих рисах (головно пол≥тичного й соц≥ального устрою, а також ≥ культурноњ атмосфери) кардинально р≥знилос¤ в≥д  ињвськоњ –ус≥. јле, з другого боку, де¤к≥ староруськ≥ риси краще збереглис¤ на ћосковщин≥, н≥ж в ”крањн≥. Ќа пол≥тичному пол≥ це буде, наприклад, т¤гл≥сть династичноњ традиц≥њ, ваги ¤коњ в цих в≥ках не в≥льно недооц≥нювати. ј на культурному пол≥ ми не можемо заперечити, що на далек≥й ѕ≥вноч≥ до наших час≥в збереглис¤ в народн≥й пам'¤т≥ фрагменти кињвського епосу, тод≥ ¤к в ”крањн≥ це давно забулос¤. ≤ староруську л≥тературу ми знаЇмо майже виключно ≥з списк≥в, що збереглис¤ в московських монастир¤х..." (597,1, с. 25-26). ¬ажливо зазначити, що концепц≥¤  ињвськоњ –ус≥ ¤к вих≥дного етапу ≥стор≥њ ”крањни знаходить певне п≥дтвердженн¤ ≥ в зах≥дноЇвропейських ≥сторико-л≥тературних джерелах XVI-XVIII ст. ¬ цих джерелах, починаючи з "“рактату про дв≥ —армат≥њ" (1517 p.) ћ. ћехов≥ти й "Ќотаток про ћосков≥ю" (1549р.) —. √ерберштайна, нер≥дко з'¤вл¤ютьс¤ екскурси в ≥стор≥ю  ињвськоњ –ус≥, причому характерно, що з'¤вл¤ютьс¤ вони здеб≥льшого в описах "–ус≥њ", тобто ”крањни, а не "ћосков≥њ", тобто –ос≥њ. ј це Ї переконливим св≥дченн¤м того, що в «ах≥дн≥й ™вроп≥ того часу  ињвську –усь пов'¤зували переважно з ”крањною, а њњ ≥стор≥ю - з украњнською ≥стор≥Їю. ¬исв≥тленню даного питанн¤ буде прид≥лена належна увага в подальших розд≥лах ц≥Їњ книги. ¬ажливо ще торкнутис¤ тут проблеми ≥сторичноњ ономастики ”крањни й украњнського народу в часи  ињвськоњ –ус≥ й у XV-XVIII ст. « цього питанн¤ дотепер зустр≥чаЇтьс¤ багато плутанини, не≥сторичний п≥дх≥д до етнон≥м≥в "”крањна" й "украњнц≥", спроби вивести њх ледве не з епохи  ињвськоњ –ус≥, над≥ливши сучасним зм≥стом. « другого боку, спираючись на сп≥льн≥сть назв, рос≥йська наука й громадська св≥дом≥сть найт≥сн≥ше пов'¤зують  ињвську –усь ≥ –ос≥ю, вбачаючи в другому етно≥сторичному утворенн≥ пр¤ме продовженн¤ першого. јле ж ≥стор≥ю назви етносу не можна ототожнювати з самим етносом, назви можуть м≥н¤тис¤, з'¤вл¤тис¤ й зникати, а етнос залишаЇтьс¤ й розвиваЇтьс¤; ≥стор≥¤ знаЇ безл≥ч под≥бних приклад≥в.

1	2	3	4	5

Ќазва: ”крањна очима «аходу у ’≤-XVIII ст
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-24 (3518 прочитано)