‘≥зика > ћехан≥ка в≥д јристотел¤ до Ќьютона

—простовуючи аргументи ѕтоломе¤ проти обертанн¤ «емл≥ шл¤хом розбору безл≥ч≥ механ≥чних ¤вищ, √алилей приходить до в≥дкритт¤ закону ≥нерц≥њ ≥ механ≥чного принципу в≥дносност≥. ¬≥дкритт¤м закону ≥нерц≥њ була л≥кв≥дована багатов≥кова омана, висунуте јристотелем, про необх≥дн≥сть пост≥йноњ сили дл¤ п≥дтримки р≥вном≥рного руху. ÷е мало величезне не т≥льки чисто наукове, але ≥ св≥тогл¤дне значенн¤. як в≥домо до инерциальным систем в≥дл≥ку в≥днос¤тьс¤ спочиваюч≥ системи ≥ системи, що рухаютьс¤ щодо нерухомих р≥вном≥рно ≥ пр¤мол≥н≥йно. –≥вноправн≥сть таких систем √алилей доводить р≥зними досв≥дами ≥ лог≥чними м≥ркуванн¤ми. ” результат≥ в≥н д≥йде висновку важливому висновку: ЂЌ≥¤кими механ≥чними досв≥дами, проведеними усередин≥ системи, неможливо установити, спочиваЇ чи система рухаЇтьс¤ р≥вном≥рно ≥ пр¤мол≥н≥йної. ÷е ≥ Ї механ≥чний принцып в≥дносност≥.

ќднак саме »оганну  еплеру (1571-1630) належить спроба динам≥чного п≥дходу до по¤сненн¤ руху небесних т≥л, що стала разом з тим величезним кроком до створенн¤ д≥йсно небесноњ механ≥ки.

».  еплер говорив:Ђƒумку мо¤ належала небуї.

Ќародивс¤ цей великий н≥мецький астроном ≥ математик 27 грудн¤ 1571 року в м≥ст≥ ¬ейль-дер-Ўтадт на п≥вдн≥ Ќ≥меччини в б≥дн≥й протестантськ≥й родин≥. јле незважаючи на це  еплер поставив ≥ вир≥шив силою свого ген≥¤ задачу про закони руху планет; в≥н ос¤г його пор¤док ≥ уразумел його красу, в≥н став творцем небесноњ механ≥ки.

¬≥н в≥дкрив три основних закони руху планет, винайшов оптичну систему, застосовувану зокрема, у сучасних рефракторах, п≥дготував створенн¤

10

диференц≥ального, ≥нтегрального ≥ вар≥ац≥йного численн¤ в математику.

 еплер написав багато наукових праць ≥ статей. Ќайважлив≥ший його тв≥р -ЂЌова астроном≥¤ї (1609), присв¤чена вивченню руху ћарса за спостереженн¤ми “. Ѕраз≥ й утримуюча перш≥ два закони руху планет. ” твор≥ "√армон≥¤ —в≥ту" (1619)  еплер сформулював трет≥й закон, що поЇднуЇ теор≥ю руху вс≥х планет у струнке ц≥ле. —онце, займаючи один з фокус≥в ел≥птичноњ орб≥ти планети, Ї, по  еплеру, джерелом сили, що рухаЇ планети. ¬≥н висловив справедлив≥ здогади про ≥снуванн¤ м≥ж небесними т≥лами т¤ж≥нн¤ ≥ по¤снив припливи ≥ в≥дливи земних океан≥в впливом ћ≥с¤ц¤. —кладен≥  еплером на основ≥ спостережень Ѕраз≥ "–удольфовы таблиц≥" (1627) давали можлив≥сть обчислювати дл¤ будь-¤кого моменту часу положенн¤ планети з високоњ дл¤ т≥Їњ епохи точн≥стю. ” робот≥ "—короченн¤ коперниковой астроном≥њ" (1618-

1622)  еплер виклав теор≥ю ≥ способи пророкуванн¤ сон¤чних ≥ м≥с¤чних затьмарень …ого досл≥дженн¤ з оптики викладен≥ у твор≥ "ƒоповненн¤ до ¬ителло" (1604) ≥ "ƒ≥оптрики" (1611).

„удов≥ математичн≥ зд≥бност≥  еплера про¤вилис¤, зокрема, у висновку формул дл¤ визначенн¤ обс¤г≥в багатьох тел.

–укопису  еплера були придбан≥ ѕетербурзькою академ≥Їю наук ≥ збер≥гаютьс¤ зараз у –ос≥њ в —анкт-ѕетербурз≥.

јле усе-таки вченим, що заклав основи сучасного природознавства ≥ ¤кий Ї творцем класичноњ ф≥зики, був великий англ≥йський ф≥зик, механ≥к, астроном ≥ математик »саак Ќьютон (1643-1727)

¬исоке визнанн¤ одержали роботи Ќьютона, у ¤ких в≥н заклав основи наукового розум≥нн¤ закон≥в св≥тобудови зам≥сть фантастичних домисл≥в рел≥г≥њ.

»саак Ќьютон народивс¤ в м≥стечку ¬улсторп б≥л¤ м≥ста √рантема в родин≥ небагатого фермера. ”чивс¤ в  ембр≥джському ун≥верситет≥. ” 1669 -1701 р. Ќьютон - професор ф≥зики ≥ математики в  ембр≥джському ун≥верситет≥ ; з 1703 р. майже чверть стол≥тт¤ - беззм≥нний президент Ћондонського корол≥вського сусп≥льства - англ≥йськоњ

академ≥њ наук.

Ќьютон сформулював основн≥ закони класичноњ механ≥ки, в≥дкрив закон всесв≥тнього т¤ж≥нн¤, розробив основи диференц≥ального й ≥нтегрального числень. ” книз≥ "ќптика" в≥н по¤снив б≥льш≥сть св≥тлових ¤вищ за допомогою развитой њм корпускул¤рноњ теор≥њ св≥тла.

‘≥зичн≥ в≥дкритт¤ Ќьютона були т≥сно зв'¤зан≥ з р≥шенн¤м астроном≥чних задач. ќптика Ќьютона виросла з≥ спроб удосконалити об'Їктиви дл¤ астроном≥чних телескоп≥в - рефрактор≥в, позбавить њх в≥д перекручувань - аберац≥й. ” 1668 р. в≥н розробив конструкц≥ю дзеркального телескопа - рефлектора ≥ за це в 1672 р. був обраний членом Ћондонського корол≥вського сусп≥льства. Ќьютон на основ≥ встановленого њм закону всесв≥тнього т¤ж≥нн¤ зробив висновок, що вс≥ планети ≥ комети прит¤гаютьс¤ до —онц¤, а супутники - до планет ≥з силою, назад пропорц≥йноњ квадрату в≥дстан≥, ≥ розробив теор≥ю руху небесних тел.

11

Ќьютон показав, що з закону всесв≥тнього т¤ж≥нн¤ випливають закони  еплера, прийшов до висновку про неминуч≥сть в≥дхилень в≥д цих закон≥в унасл≥док д≥њ, що обурюЇ, на кожну чи планету супутник ≥нших т≥л —он¤чноњ системи. “еор≥¤ т¤ж≥нн¤ дозволила йому по¤снити багато астроном≥чних ¤вищ - особливост≥ руху ћ≥с¤ц¤ прецес≥ю, припливи ≥ в≥дливи стиск ёп≥тера, розробити теор≥ю ф≥гури «емл≥.

јле головна прац¤ Ќьютона Ђћатематичн≥ початки натуральноњ ф≥лософ≥њї був в≥дправним пунктом ус≥х роб≥т з механ≥ки прот¤гом наступних двох стол≥ть. √ел≥оцентрична система св≥ту  оперника одержала тепер динам≥чне обірунтуванн¤ ≥ стала м≥цною науковою теор≥Їю. “ри закони Ќьютона завершили прац≥ √алиле¤, ƒекарта, √юйгенса й ≥нших учених по створенню механ≥ки ≥ стали м≥цною основою дл¤ подальшого њњ розвитку.

ƒо першого виданн¤ Ђѕочавї Ќьютон написав свою власну передмову, де в≥н говорив про тенденц≥ю сучасного йому природознавства Ђп≥дкорити ¤вища природи законам математикиї. ƒал≥ Ќьютон накидав програму механ≥чноњ ф≥зики: Ђ“в≥р це нами пропонуЇтьс¤ ¤к математичне обірунтуванн¤ ф≥зики. ”с≥ труднощ≥ ф≥зики, ¤к буде видно, пол¤гаЇ в тому, щоб по ¤вищах руху розп≥знати сили природи, а пот≥м по цих силах по¤снити вс≥ ≥нш≥ ¤вищаї. “ак Ќьютон сформулював задач≥ ф≥зики.

Ђѕочаткуї ( вершина Ќауковоњ творчост≥ Ќьютона ( складаютьс¤ з трьох частин: у перших двох мова йде про рух т≥л, останн¤ частина присв¤чена систем≥ св≥ту.

ѕриведемо формулюванн¤ закон≥в Ќьютона в рос≥йському переклад≥, зробленому академ≥ком ј.Ќ.  рилов.

”с¤ке т≥ло продовжуЇ утримуватис¤ в стан≥ чи спокою р≥вном≥рного пр¤мол≥н≥йного руху, поки й оск≥льки воно не примушуЇтьс¤ прикладеними силами зм≥нити цей стан.

«м≥на к≥лькост≥ руху пропорц≥йно прикладен≥й руш≥йн≥й сил≥ ≥ в≥дбуваЇтьс¤ по напр¤мку т≥Їњ пр¤моњ, по ¤к≥й ц¤ сила д≥Ї.

ƒ≥њ завжди Ї р≥вна ≥ протилежна протид≥¤, ≥накше, ( взаЇмод≥њ двох т≥л один на одного м≥ж собою р≥вн≥ ≥ спр¤мован≥ в протилежн≥ сторони.

ЂЌачалаї Ќьютона знаменували нову эру в розвитку науки. ¬они з'¤вилис¤ м≥цним фундаментом, на ¤кому усп≥шно будувалас¤ ф≥зика ((((((((( стол≥ть, що одержала назву класичноњ.  нига п≥дбивала п≥дсумок усьому зробленому за попередн≥ тис¤чор≥чч¤ в навчанн≥ про найпрост≥ш≥ форми руху матер≥њ.

«доров'¤ Ќьютона було гарним, ≥ т≥льки на 80-м року житт¤ в≥н почав страждати кам'¤ною хворобою, в≥д ¤коњ ≥ вмер у н≥ч на 21 березн¤ 1727 року в≥с≥мдес¤тьох чотирьох рок≥в в≥д роду. ѕо указ≥ корол¤ його урочисто поховали у ¬естм≥нстерському абатств≥. Ќа надгробн≥й плит≥ могили Ќьютона вис≥чен≥ слова: Ђ“ут спочиваЇ те, що було смертного в »сааке Ќьютон≥ї. Ќапис на пам'¤тнику Ќьютонов≥ говорить: Ђ“ут спочиваЇ сер »саак Ќьютон, двор¤нин, старанний, мудрий ≥ в≥рний истолкователь природи, що майже божественним розумом першим дов≥в з≥ смолоскипом математики рух планет, шл¤ху комет ≥ приплив≥в океан≥в. Ќехай смертн≥ радуютьс¤, що ≥снувала така прикраса роду людськогої.

12

1	2	3

Ќазва: ћехан≥ка в≥д јристотел¤ до Ќьютона
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-24 (2171 прочитано)