‘≥лософ≥¤ > —утн≥сть та структура п≥знавального процесу

¬икористовуючий, репродуктивний р≥вень практики Ч це сукупн≥сть навичок ≥ операц≥й, зд≥йснюваних за певними правилами, нормами, ≥нструкц≥¤ми, рецептами, за допомогою ¤ких безпосередньо в≥дтворюЇтьс¤ дос¤гнутий людством р≥вень контролю над св≥том. —юди належать д≥њ з експлуатац≥њ масових знар¤дь прац≥, транспорту, побутових прилад≥в, виконанн¤ правил технолог≥њ виробництва, тобто вс≥ д≥њ, ¤к≥ повторюють т≥, що вже ран≥ше зд≥йснювались. ƒл¤ виконанн¤ д≥й використовуючого, репродуктивного р≥вн¤ практики немаЇ потреби оволод≥вати знанн¤ми сутност≥ самоњ д≥њ, достатньо мати лише "рецепт", "формулу", "алгоритм" одержанн¤ за допомогою ц≥Їњ д≥њ корисного ефекту. «вичайно, вс≥ д≥њ, ¤к≥ складають використовуючий р≥вень, колись функц≥онували на р≥вн≥ перетворюючому ≥ завжди впливали на нього. —ама по соб≥ д≥¤льн≥сть використовуючого р≥вн¤ практики маЇ велике значенн¤ в житт≥ сусп≥льства, але њњ безпосередн¤, "наочна" ефективн≥сть, будучи абсолютизованою, породжуЇ ототожненн¤ цього р≥вн¤ з практикою ¤к такою, з сутн≥стю практики. ¬ результат≥ сутн≥сть практики зводитьс¤ до њњ нижчого р≥вн¤, а ≥стинн≥сть знанн¤ Ч до корисного ефекту при його застосуванн≥.

ѕрактика виконуЇ функц≥ю критер≥ю ≥стини ¤к ц≥л≥сний процес у д≥алектичн≥й Їдност≥ перетворюючого (продуктивного) ≥ використовуючого (репродуктивного) р≥вн≥в, правда, при пр≥оритетному значенн≥ перетворюючого, бо саме там знаход¤ть реал≥зац≥ю вищ≥ дос¤гненн¤ творчоњ д≥¤льност≥ людини, заснован≥ на тому чи ≥ншому р≥вн≥ розвитку п≥знанн¤. ѕроте, нав≥ть в Їдност≥ двох своњх основних р≥вн≥в, практика все ж не може бути абсолютним критер≥Їм ≥стини, оск≥льки вона завжди Ї практикою певного ≥сторичного етапу розвитку. ѕовним ≥ абсолютним критер≥Їм вона могла б бути лише ¤к ц≥л≥сний ≥сторичний процес, у ¤кому зд≥йснюЇтьс¤ пост≥йне розширенн¤ сфери "олюдненн¤" св≥ту через призму минулого, сучасного ≥ майбутнього. јле практика, ¤ка сама Ї ≥сторичним процесом, завжди функц≥онуЇ ¤к д≥алектична Їдн≥сть абсолютного та в≥дносного. ≤ хоч в≥домо, що практика Ї одночасно ≥ абсолютним, ≥ в≥дносним критер≥Їм ≥стини, значенн¤ њњ в п≥знанн≥ визначаЇтьс¤ тим, що це основний ≥ всезагальний критер≥й ≥стини, Їдиний спос≥б ви¤вленн¤ об'Їктивного зм≥сту наших знань про д≥йсн≥сть.

ѕроте, ¤к в≥домо, Ї ф≥лософи (представники рац≥онал≥зму XVII-XVIII ст., позитив≥зму, де¤к≥ ф≥лософи-марксисти), ¤к≥ на основ≥ того, що лог≥чне доведенн¤ маЇ широке ≥ багатогранне застосуванн¤ в науковому п≥знанн≥, стверджують, що ≥ лог≥ка Ї критер≥Їм ≥стини, тому що ≥стинн≥сть лог≥чних форм може визначатись њхн≥м взаЇмним лог≥чним зв'¤зком та взаЇмною в≥дпов≥дн≥стю.

ѕостановка питанн¤ про лог≥чний критер≥й ≥стини безпосередньо пов'¤зана з ≥снуванн¤м лог≥чного доказу, можливого без зверненн¤ до практики. ¬≥дзначаючи цю важливу рису процесу п≥знанн¤, вчен≥, ¤к≥ визнають лог≥чний критер≥й ≥стини, тим самим стверджують, що доводити можливо не лише практичним шл¤хом, а й теоретичним, лог≥чним. ÷е, безумовно, так, але призначенн¤ критер≥ю ≥стини пол¤гаЇ в тому, щоб розр≥знити, в≥дмежувати ≥стинне в≥д не≥стинного, а дл¤ цього необх≥дна саме практична перев≥рка ¤к лог≥чного доведенн¤, так ≥ теоретичного обгрунтуванн¤. «вичайно, ≥ лог≥ка ви¤вл¤Ї помилки, коли вони Ї в т≥й чи ≥нш≥й концепц≥њ, але усуненн¤ лог≥чних помилок забезпечуЇ лише лог≥чну правильн≥сть висновк≥в. ≤ншими словами, лог≥чна правильн≥сть Ї необх≥дною основою наукового мисленн¤, ефективного досл≥дницького пошуку, попередньоњ перев≥рки умовивод≥в.

Ќа противагу рац≥онал≥зму, емп≥ричний напр¤мок у гносеолог≥њ, розробл¤ючи в принцип≥ правильне вченн¤ про чуттЇве походженн¤ наших знань, доходить, проте, помилкового висновку, що ≥стинн≥сть будь-¤ких теоретичних побудов може бути перев≥рена лише шл¤хом њхнього пор≥вн¤нн¤ з вих≥дними даними чуттЇвого досв≥ду. ћ≥ж тим ≥стор≥¤ науки св≥дчить, що њњ найвидатн≥ш≥ дос¤гненн¤ досить часто суперечать вих≥дним чуттЇвим даним. ≤ ц¤ суперечн≥сть м≥ж теор≥Їю ≥ чуттЇвими даними зовс≥м не означаЇ помилковост≥ н≥ того, н≥ ≥ншого. –озв'¤занн¤ ц≥Їњ суперечност≥ передбачаЇ застосуванн¤ критер≥ю практики.

” п≥знанн≥ бере участь багато фактор≥в: не лише притаманн≥ людин≥ зд≥бност≥, а й вироблен≥ в ход≥ ≥сторичного розвитку р≥зн≥ евристичн≥, методолог≥чн≥ та методичн≥ засоби, досл≥дницьк≥ програми, а також сусп≥льновироблен≥ ц≥нност≥ та оц≥нки, в ¤ких виражен≥ певн≥ граничн≥ ор≥Їнтац≥њ знань, ≥нтерес≥в, пр≥оритет≥в суб'Їкта.

÷≥нност≥ Ч це специф≥чно сусп≥льн≥ визначенн¤ об'Їкт≥в, ¤к≥ виражають њхнЇ позитивне чи негативне значенн¤ дл¤ людини ≥ сусп≥льства: добро чи зло, прекрасне чи потворне, справедливе чи несправедливе ≥ т.д. ¬с≥ р≥зноман≥тн≥ предмети людськоњ д≥¤льност≥, сусп≥льн≥ в≥дносини ≥ включен≥ в њхню сферу природн≥ процеси можуть виступати "предметними ц≥нност¤ми", об'Їктами ц≥нн≥сного в≥дношенн¤. —уб'Їктивн≥ ц≥нност≥ Ч це оц≥нки, установки, ≥мперативи ≥ нормативн≥ у¤вленн¤, закр≥плен≥ в сусп≥льн≥й св≥домост≥ ≥ культур≥ ¤к способи ≥ критер≥њ, на основ≥ ¤ких в≥дбуваЇтьс¤ оц≥нюванн¤ д≥йсност≥ та д≥¤льност≥ людини. ÷≥нност≥ Ч це те, на що ор≥ЇнтуЇтьс¤ суб'Їкт у своњй п≥знавальн≥й та практичн≥й д≥¤льност≥, а також те, що дос¤гаЇтьс¤ в процес≥ та результатах такоњ д≥¤льност≥.

1	2	3	4

Ќазва: —утн≥сть та структура п≥знавального процесу
ƒата публ≥кац≥њ: 2005-03-25 (5163 прочитано)