Історія України > Забуті друзі Тараса Шевченко
У розпачі Яків звернувся до свого старого друга Юзефовича з проханням виконати
ту колишню обіцянку — узяти на службу в ескадрон. Адже він тепер одержав чин
і мав повне право поступити на службу, відповідно до цього чину. Повідав він
і про гірке фіаско своєї любові. Юзефович зробив все, щоб Якова зарахували унтер-офіцером
в його Білгородський уланський полк, розквартирований в Чугуєві. Навіть поселив
його в своїй квартирі. По проханню Якова звання унтер-офіцера змінили на юнкера…Прийнятий
він був понад штатний розклад, тобто потрібен «як п'яте колесо у возі». Прослужив
він в полку з 20.10.32 по 6.02.1837. Роботою його не перенавантажували, так
що мав досить вільного часу, щоб писати повісті. Тут він написав свої великі
повісті — «Вигнанець» (у ній він, перший в тодішній Росії, написав ясно і благородно
про декабристів) «Самовбивця», «Пустеля» і купу дрібніших повістей і оповідань.
У рукописах вони ходили серед друзів - офіцерів. Кращий екземпляр він переплів
і відвіз додому в Ліновицю. Там він і зберігся .
Настало літо 1835.Михаилу Юзефовичу після 15 років непорочної служби надали
річну відпустку. Знаючи про фіаско з шлюбом у Якова, він поїхав до Мойсеєвки
з твердим наміром одружитися на Софії. На жаль, цього разу і Юзефович спізнився!
Волховська вже видала Соню заміж за начальника таємної канцелярії генерал-губернатора
Бібікова – Миколу Еварестовича Писарева (1805-1884). Писарев був фігурою дуже
колоритною. Якщо Ви дивилися серіал по творах Крестінського «В трущобах Петербургу»,
то образ князя Миколи, що вийшов у відставку після роботи в розвідці і контррозвідці,
якраз і списаний Крестінським з Писарева…
Писарев потоваришував з бойовим офіцером. Він навіть запропонував другові
дитинства молодої дружини кинути армію і прийняти посаду інспектора шкіл Київського
учбового округу. Юзефович прийняв пропозицію, а через якихось півтора роки,
по протекції Писарева, він став помічником куратора учбового округу…
Якова де Бальмена в січні 1838 переводять ад’ютантом генерал-лейтенанта Шабельського,
штаб якого розташовувався в польському містечку Красноставе. Яків виїжджає в
цей невідомий Красностав. Його оточують нові люди, з іншими звичками і поглядами.
Якщо раніше і в Білгородському уланському, і в Ахтирському гусарському полках
всі тільки і говорили про Пушкіна, Жуковського, Гоголя, то тут, в Польщі ті
російські письменники опинилися не в шані. Тут взагалі цінували тільки театр,
жінок та картини. Саме тут Яків захопився малюванням і створив цілу галерею
малюнків з буденного життя товаришів по службі. Ці малюнки і зараз вражають
експресією і дивовижним трохи глузливим реалізмом.
Тут в Польщі він подружився із земляком – Семеном Хмельницьким, що мав масу
друзів серед місцевих поляків. Хтось з них приніс друзям заборонену «Книгу народу
польського і пілігримства» Адама Міцкевича. Книга мала величезний вплив на Якова.
Він переклав її російською, скоректувавши відповідно до регалій української
історії. Це саме той рукопис, який в 1844 році передасть Костомарову Семен Хмельницький
і який стане одним з основних доказів «революційності» Кирило-Мефодієвського
братства…
В кінці 1839 року його полк повертають на Україну з дислокацією в Умані.
Звідси до малої Батьківщини рукою подати. На різдвяні свята поїхав на бал до
Волхонської. Не було вже на балу ні Софії, ні Юзефовича. Зате зустрів там сусідів
– Закревських. Молодша – Машенька Закревська була в захопленні від нього. Віктор
Закревській став побратимом, вівів в товариство мочемордів. Яків став зватись
„головний квартмейстер Яків Дибайло” З того часу, при всіх поїздках додому,
він завертав до Закревських в Березову Рудку. Тут збирається товариство «Мочеморд»,
створене Віктором за образом і подобою «Всепьянейшего Собора» Петра Великого.
Тут Яків читає свої повісті. Машенька і мочеморди в захопленні від повістей
і молять надрукувати їх. Але Віктору соромно друкувати таке під своїм ім'ям.
Вже занадто вони романтично-сентиментальні. Просить дозволу у Закревських підписуватися
ім'ям Софії Закревської. Вони погоджуються. Та от яка дивина. Я передивився
всі родословники нашого Бориса Модзалевського – нема серед українських Закревських
того часу Софії.Видно, Яків скомпанував прізвище з ім’ям свого вічного кохання
Софії Вишневської.
На початку червня 1840 Яків їде до Петербургу, де побратим Гребінка, що став
вже відомим літератором, пробиває альманах україномовних творів. Яків вручає
Євгену повісті і просить, щоб допоміг йому надрукувати ті пародійні «Листи»,
в яких інститутка Глафіра виливає душу своїй подрузі Олені про перипетії свого
кохання з молодим офіцером Валентином Михайловичем. В тих „Листах” Яків описує
все, що було колись у нього з Софією. Все, що було описане в його давнішньому
щоденнику.
Надруковані ті «Листи» були в « Вітчизняних записках» в кінці 1841. Допоміг
таки приятель Гребінка…Тоді ж у Гребінки Яків познайомився і з веселуном Шевченком,
завсідником Гребінкивськіх «вечірок»...
Бабусі переповідали, що це саме Яков зманив Тараса, який в 1840 році отримав
свій перший в житті гонорар за „Кобзаря” махнути з ним на море. Що саме він
по дорозі до моря заїхав з Тарасом до неперевершеного поета
Українських горілок Віктора Забіли. Саме з-за тієї самовільної тривалої відлучки,
зафіксованої скарбником Товариства заохочування художників генералом Сапожниковим
і не послали Тараса після закінчення Академії в Італію. Та ніде не знайшов я
слідів про ту поїздку до моря двох побратимів...
Яків узявся створити альбом, з переписаного польськими літерами Тарасового
«Кобзаря» і ілюстрацій до нього.
1842 рік у Якова проходить в роботі над повістями, внаслідок чого в «Отечествєнних
записках» (т.26 № 1-2 за 1843 рік) друкується його повість «Ярмарок» за підписом
С.Закревская…
Влітку 1843 він одержує чергову відпустку…29.06.1843 він знову на балу у
Волховської. Тут він зустрічається із старими друзями - Гребінкою, і Тарасом
Шевченком. Ночують вони в його особистій кімнаті, закріпленій за ним Волховською
ще з днів юності. Після балу вони утрьох їдуть спочатку до Яготину, потім до
Закревських, потім в маєток Бальменів…
Тут, у Зеленій рудці Гребінка закохується у Машеньку Ростенберг і при побратимах
пише свої безсмертні „Очі чорні”. Він сам їх і співає, під французьку похідну
пісню, мелодію якої награє на гітарі Яків. Тарас навіть прослезився від тієї
пісні. Він і сам тоді закохався у чужу красуню – Ганну Закревську. Тільки Яків
мучився одинацтвом з-за вічного кохання до Софії.
На зимові свята відпустку Яків проводить у Закревських, обговорює тут свій
майбутній альбом Шевченкового «Кобзаря». Після цього, повернувшися до Одеси,
де тоді служив ад'ютантом генерала Данненберга, він віддає альбом в палітурку.
У тому альбомі не тільки його малюнки, 24 ілюстрації зробив його брат у других
М.Башилов. Сам Яків виконав 28 ілюстрацій, в основному до «Гайдамак» і «Гамалії»…
З лютого 1844 року він разом з корпусом в Дагестані, де російські війська
тіснять чеченців Шаміля. Яків – ад'ютант генерала Лідерса. Йому абсолютно не
подобається ця незрозуміла війна, коли тобі в спину може кинути ніж навіть сторічний
дід або мала дитина .Не подобаються генерали, що за традицією, що збереглася
і донині, рапортують про чергові перемоги. Обурений Яків де Бальмен малює карикатуру
. На передньому плані величезна афіша з написом «Соте і останнє підкорення Кавказу»
а нижче меншими літерами «Великий спектакль перед походом генералів».Під тією
афішею лялька Миколи 1,а перед ним люди, що протягують мішок з мільйоном червонців…Хтось
із знайомих Якова, бажаючи вислужиться, віддав той малюнок генералу Лідерсу,
той передав його в 111 відділення. Завдяки цьому він і дійшов до нас…
Назва: Забуті друзі Тараса Шевченко
Дата публікації: 2006-02-03 (1179 прочитано) |
.gif){kind=spacer}
