јстроном≥¤, ав≥ац≥¤, космонавтика > јстролог≥¤

јстролог≥¤

јстролог≥¤ Ц з≥рка, вченн¤ Ц псевдонаука, ¤ка грунтуЇтьс¤ на визнанн≥ безпосереднього зв'¤зку м≥ж розташуванн¤м ≥ рухом небесних т≥л (головним чином планет) та ¤вищами сусп≥льного житт¤. јстролог≥¤ намагаЇтьс¤ довести на¤вн≥сть впливу св≥тил та њхнього руху на УдолюФ людей, передбачити майбутнЇ, погоду, тощо.

«ародилас¤ в стародавн≥х крањнах. «а середньов≥чч¤ розвинулас¤ в крањнах ™вропи. —еред в≥домих представник≥в астролог≥в 16-17 ст. французький астролог Ќострадамус та ∆.Ѕ.ћорен. Ќа певному етап≥ јстролог≥¤ спри¤ла розвитков≥ спостережноњ астроном≥њ. јстроном≥¤ науков≥сть. јстроном≥¤ доведена в≥дкритт¤м ћ.  оперн≥ка ≥ дальшим прогресом науки.

ѕроте й тепер јстроном≥¤ поширена в багатьох кап≥тал≥стичних крањнах.

÷ерква ≥ наука.

¬ченн¤  оперн≥ка завдало першого в≥дчутного удару по рел≥г≥йному св≥тогл¤ду. ≤ справа була не т≥льки в тому, що руйнувалас¤ рел≥г≥йна карта св≥ту. –уйнувалис¤ у¤вленн¤, ¤к≥ церква оголосила абсолютною непогр≥шимою ≥стиною. ј це не могло на викликати сумн≥ви у непогр≥шимост≥ й ≥нших рел≥г≥йних догм. ѕочавс¤ процес поступового ослабленн¤ рел≥г≥йноњ влади над умами людей, вив≥льненн¤ мас в≥д впливу рел≥г≥йного св≥тогл¤ду.

як же розвивалис¤ УстосункиФ м≥ж церквою ≥ наукою в≥д середньов≥чч¤ до наших час≥в? ¬насл≥док д≥¤льност≥  оперн≥ка, Ѕруно, √ал≥ле¤ церква вже в середн≥ в≥ки була змушена певним чином перегл¤нути своњ позиц≥њ. ј в дальшому зм≥на ≥сторичних умов не раз змушувала захисник≥в рел≥г≥њ пристосовуватис¤ до нових обставин. ќсобливо ч≥тко цей процес пристосуванн¤ можна простежити на приклад≥ католицькоњ церкви.

ћинаЇ два стор≥чч¤, настаЇ ’≤’ в≥к. Ќова кап≥тал≥стична формац≥¤ завойовуЇ пров≥дн≥ позиц≥њ в сусп≥льств≥, зростаЇ й рол науки.  атолицька церква не може ≥гнорувати цю обставину. ≤ на ¬атиканському собор≥ у 1869-1870 рр. було проголошено тезу про можлив≥сть п≥знанн¤ Ѕога природним св≥тлом розуму через п≥знанн¤ сучасного св≥ту. јле на той час це була ще не ст≥льки спроба зблизити рел≥г≥ю з наукою, ск≥льки в≥дображенн¤ прагненн¤ церкви нейтрал≥зувати значенн¤ наукових в≥дкритт≥в, запоб≥гти њхньому впливу на уми людей. “ому наст≥йливо повторювалос¤, що не сл≥д покладати особливо велик≥ над≥њ на людський розуму, ≥ вс≥л¤ко п≥дкреслювалось, що наука не повинна вступати у суперечн≥сть з ≥стинами в≥ри, а лише спри¤ти њх обірунтуванню.

Ѕуло урочисто за¤влено, що церква позитивно оц≥нюЇ науковий прогрес ≥ в≥днин≥ не заз≥хатиме на свободу наукового досл≥дженн¤ ≥ самост≥йн≥сть науки.

” листопад≥ 1979 р. черговий глава римськоњ католицькоњ церкви ≤оан ѕавло ≤≤ уперше оф≥ц≥йно визнав, що великий ≥тал≥йський учений √ал≥лео √ал≥лей несправедливо постраждав внасл≥док пересл≥дуванн¤ з боку церкви. ѕапа за¤вив, що ≥нкв≥зиц≥¤ силою примусила √ал≥ле¤ в≥дректис¤ в≥д ученн¤  оперн≥ка.

÷¤ акц≥¤ ще раз св≥дчить про те, що сучасна церква готова п≥ти на будь-¤к≥ словесн≥ поступки, щоб створювати видим≥сть в≥дсутност≥ протир≥ч м≥ж рел≥г≥Їю ≥ наукою ≥ п≥дтвердити можлив≥сть њх Умирного сп≥в≥снуванн¤Ф.

≤стинний смисл такоњ тактики ц≥лком очевидний. якщо сучасна рел≥г≥¤ н≥чого не може протиставити науковим даним по сут≥, ¤кщо вона не в сил≥ боротис¤ з наукою пр¤мо й безпосередньо, то сл≥д зобразити справу так, н≥би наукова д≥¤льн≥сть дана в≥д Ѕога ≥ тому не т≥льки не суперечить рел≥г≥њ, а й з необх≥дн≥стю маЇ приводити до Ѕога.

Ѕог не дос¤жний засобами науки, тверд¤ть, де¤к≥ богослови, в≥н перебуваЇ за њњ межами. “ому св≥дченн¤ його ≥снуванн¤ сл≥д шукати в Уб≥лих пл¤мах сучасного природознавстваФ, в тих проблемах, ¤к≥ науц≥ не вдаЇтьс¤ розв'¤зати.

ћожливо ≥ науков≥ прогнозуванн¤ дещо ≥ншого роду. якщо наукова теор≥¤ правильно в≥дображаЇ певне коло природних ¤вищ ≥ звТ¤зки, що д≥ють м≥ж ними, то вона здатна передбачити ≥ так≥ ¤вища, ¤к≥ ≥снують. јле ще не в≥дкрит≥. ≤ншим словами, наукова теор≥¤ маЇ велику евристичну силу, вона не т≥льки по¤снюЇ а й орган≥зовуЇ в≥дкритт¤ нового. ѕевним чином спр¤мовуЇ наукову д≥¤льн≥сть, допомагаючи усв≥домлено шукати нов≥ факти.

ўо ж до рел≥г≥йних пророцтв, то вони ірунтуютьс¤ не на знанн≥, не на вченн≥ властивостей навколишнього св≥ту, а на хибних, фантастичних у¤вленн¤х про нього. “ому немаЇ н≥чого дивного в тому, що под≥бн≥ пророцтва не мають н≥¤коњ завбачливоњ сили. ѓхн¤ головна мета Ц справити враженн¤ на рел≥г≥йних людей, зм≥цнити њхню в≥ру, спонукати ще б≥льш ревно додержувати настанов церкви, виконувати рел≥г≥йн≥ обр¤ди.  атолицьк≥ теологи говор¤ть приблизно так: У“а обставина, що ¬сесв≥т перебуваЇ в стан≥ безперервноњ еволюц≥њ, що в ньому безнастанно виникають нов≥ структури, незаперечно ≥ неспростовано св≥дчить про творенн¤ ¤ке триваЇ, про те, що все у св≥т≥ перебуваЇ в стан≥ безперервного винаходу вищою надприродною силою Ц Ѕогом.Ф

–ел≥г≥¤ Ц це складне соц≥альне ≥ духовне ¤вище, корен≥ ¤кого виход¤ть з глибинних терен≥в сусп≥льноњ ≥стор≥њ. —оц≥альна природа та риси вказують на њњ звТ¤зок з розвитком сусп≥льств Ц певноњ самов≥дтворюючоњ системи де один елемент пов'¤заний з ≥ншим. ѕроцеси прогресивних зм≥н або занепаду духовних ц≥нностей в ц≥лому всього сусп≥льства неодм≥нно позначаютьс¤ ≥ на ≥сторичн≥й еволюц≥њ рел≥г≥йних вчень, зм≥ст ¤ких становить основу рел≥г≥йних в≥рувань.

–ел≥г≥Їзнавство визначаЇ рел≥г≥ю ¤к складову частину сусп≥льства, що розвиваЇтьс¤ разом з ним ≥ впливаЇ на людську св≥дом≥сть. ѕерш≥ ≥стини досл≥джуютьс¤ за допомогою п≥знанн¤ реальних речей ≥ ¤вищ, що оточують людину. ƒруг≥ п≥знаютьс¤ лише через одкровенн¤ Ѕога за допомогою церкви.

‘. јкв≥нський, використовуючи вченн¤ јристотел¤, розробив систему пТ¤ти доказ≥в бутт¤ Ѕога засобами людського розуму ≥ на основ≥ вивченн¤ природних ¤вищ.

” св≥т≥ усе рухаЇтьс¤, тому повинен ≥снувати УпершодвигунФ ¤ким Ї Ѕог.

ќдна природна р≥ч обумовлюЇ ≥ншу; у св≥т≥ загальна причина обумовлен≥сть. “акою першопричиною УЇ ЅогФ.

—в≥т також складаЇтьс¤ з випадкових ¤вищ. ÷≥ ¤вища не можуть ≥снувати сам≥ по соб≥, вони повинн≥ породжуватис¤ необх≥дною причиною, тобто Ѕогом.

–≥зн≥ реч≥ м≥ст¤тьс¤ у соб≥ й р≥зн≥ Уступен≥ вдосконалюваност≥Ф при них можна говорити лише у пор≥вн¤нн≥ з чимось б≥льш досконалим. “акою абсолютною досконал≥стю Ї Ѕог.

–озвиток св≥ту п≥дпор¤дкован≥ ¤к≥йсь певн≥й мет≥. ќтже, повинен ≥снувати початок, що визначаЇ напр¤м розвитку св≥ту до означноњ мети. “аким початком Ї Ѕог.

Ќаука, ф≥лософ≥¤, та рел≥г≥¤ вивчають одну й ту саму проблему, т≥льки на р≥зних р≥вн¤х: розум, наука охоплюють лише сферу зовн≥шнього досв≥ду, а рел≥г≥¤ волод≥Ї абсолютною ≥стиною.

Ќаука Ц це нижчий вид знанн¤, рел≥г≥¤ Ц вищий.

1

Ќазва: јстролог≥¤
ƒата публ≥кац≥њ: 2004-12-27 (1266 прочитано)