| МАТЕРИКИ ТА ЇХ РОЗМІРИ | | Материк | Площа суші, млн. км2 | Площа шельфу, тис. км2 | Довжина берегової лінії (без островів), тис. км | | Євразія | 53,4 | 9380 | 100,0 | | Африка | 30,3 | 1280 | 30,5 | | Північна Америка | 24,2 | 6780 | 60,0 | | Південна Америка | 18,3 | 2430 | 26,0 | | Австралія | 7,6 | 2700 | 19,7 | | Антарктида | 14,0 | 2380 | 30,0 | Кордони материків нерідко ставали предметом суперечок. Жителі Великобританії, наприклад, традиційно відокремлювали свою острівну державу від материка Європа, який, на їхню думку, починався від Кале.
Кордони частин світу і материків завжди завдавали "головного болю" географам. Європа та Азія розмежовуються по вододілу Уральських гір, але все далі на південь межа стає менш чіткою і знову визначається тільки на Великому Кавказі. Далі вона проходить по Босфору, розділяючи Туреччину на європейську частину (Фракію) та азіатську (Анталію, або Малу Азію). Подібна проблема виникає в Єгипті: Синайський півострів часто відносять до Азії. З географічних позицій, до Північної Америки зазвичай приєднують всю Центральну Америку, включаючи Панаму, але в політичних відносинах часто практикується віднесення всіх територій, розташованих на південь від США, до Латинської Америки. СТРУКТУРНА ГЕОЛОГІЯ Слово "континент" походить від латинського continens (continere - триматися разом), що означає структурну єдність, хоча й не обов'язково це стосується суші. З розвитком теорії тектоніки літосферних плит у геології виникло геофізичне визначення континентальних плит з відмінностями від океанічних. Ці структурні одиниці мають зовсім різну будову та історію розвитку. Континентальна кора, що складається з порід, до складу яких входять переважно кремній (Si) і алюміній (Al), легша і набагато старіша (деякі ділянки мають вік більше ніж 4 млрд. років) від океанічної кори, що складається в основному з кремнію (Si) і магнію (Mg) і має вік не більше 200 млн. років. Межа між континентальною та океанічною корою проходить біля підніжжя материкового схилу або по зовнішній межі мілководного шельфу, що облямовує кожен материк. Шельф додає 18% до площі материків. Це геофізичне визначення підкреслює загальновідомі відмінності таких "материкових островів", як Британські, Ньюфаундленд і Мадагаскар, від океанічних - Бермудських, Гавайських і острова Гуам. Історія материків. У процесі тривалої еволюції земної кори материки поступово розросталися за рахунок акумуляції лави і попелу під час вулканічних вивержень, виходу розплавленої магми таких порід, як граніт, і нагромадження відкладень, які спочатку осідали в океані. Постійна фрагментація стародавніх масивів суші - "праматериків" - визначила дрейф континентів, у результаті чого періодично відбувалося їх зіткнення. Стародавні материкові плити міцно з'єднувалися по цих контактних лініях, або "швах", утворивши складну мозаїку ("клаптева ковдра") структурних одиниць, з яких складаються сучасні материки. На сході Північної Америки така шовна зона простежується від Ньюфаундленду до Алабами. Копалини, виявлені в породах на схід від неї, мають африканське походження, що є доказом відриву цієї ділянки від Африканського материка. Друга шовна зона, що свідчить про зіткнення Європи з Африкою приблизно 100 млн. років тому, простежується в Альпах. Ще один шов проходить по південному кордону Тібету, де Індійський субконтинент зіткнувся з Азіатським і в геологічно недавній час (приблизно 50 млн. років тому) сформувалася гірська система Гімалаїв. Породи і копалини "африканського типу" виявлені в багатьох місцях на сході Америки. Шовні зони чітко простежуються на космічних знімках. Вимірювати швидкості висхідних рухів можна там, де гори, які виникли в результаті зіткнення материків, все ще продовжують підніматися. Ці швидкості не перевищують 1 мм за рік в Альпах, а в окремих частинах Гімалаїв становлять більше ніж 10 мм за рік. Льодовикові періоди повторювалися приблизно кожні 250 млн. років і супроводжувалися нагромадженням значних мас льодовикової криги біля полюсів. Таке скупчення льоду викликало збільшення швидкості обертання Землі, що приводило до сплощення її форми. При цьому екваторіальний пояс розширювався в діаметрі, і сфероїд ніби стискувався біля полюсів (тобто Земля ставала все менше схожою на кулю). Швидкість обертання Землі змінювалася десятки разів протягом одного льодовикового періоду.
На ранніх етапах історії Землі відбувалося інтенсивне бомбардування планети астероїдами і дещо дрібнішими об'єктами - метеоритами. Це відбувалося нерівномірною і, очевидно, приводило до відхилення осі обертання і зміни його швидкості. Шрами від цих ударів і кратери, залишені "небесними гістьми", помітні на нижніх планетах (Меркурії і Венері), хоча на земній поверхні вони частково замасковані опадами, водою і кригою. Ці бомбардування теж робили свій вклад у хімічний склад материкової кори. Оскільки об'єкти, що падали, мали тенденцію концентруватися біля екватора, вони збільшували масу зовнішнього краю земної кулі, помітно сповільнюючи швидкість її обертання. До того ж упродовж всієї геологічної історії будь-які могутні виливи вулканічних лав в одній з півкуль або будь-які переміщення мас сприяли зміні нахилу осі обертання і швидкості обертання Землі.
Назва: Материки світу
Дата публікації: 2005-01-28 (1522 прочитано) |
.gif){kind=spacer}
