Географія > Назва України у стародавніх географів
"Ой по горах, по долинах,
Та й по чужих украінах,
Ой там козак пьє гуляє"
(Чуб., V, 32, 41) Таких прикладів у виписках можна подати безліч і всі вони свідчать, що український нарід в своїй мові під "українок)" розуміє землю, територію, сторону, край, область, володіння в певних межах, а ніяк не "окраїну" чиєїсь або якоїсь землі. Коли-б підставити в наведені приклади замісць "україна" слово "окраїна", то вийшла-б або нісенітниця, або повна зміна змислу. В прикладі до землі українського народу слово "україна" з бігом часу персоніфікувалося і перетворилося практикою назви в власне імя території українського народу, яка по сім слові стала зватися "Україною", як своїм власним іменем. Одсилаючи за подробицями в сій справі до моєї головної праці, я тут завважую тілько, що іменем України народ в своїх піснях, думах і инших творах своєї словесно-сти виразно називає землю, як окрему свою територію з певними межами. В народній думі про похід Наливайка в 1596 році проти Жолківського співається: — Ой, у нашій, у славній Україні
Бували колись престрашнії злигодні, бездольні години,
Бували й мори, й військові? чвари;
Ніхто українців не рятував,
Ніхто за них Богові молитов не посилав,
Тілько Бог святий знав, що він думав-гадав,
Як незгодини на Українську Землю посилав.
(Максимович, т. І, стор. 619, вид. 1876 р.) Наведеного матеріялу досить, щоб одкинути байки про те, що сама назва Україною показує, що се не окрема земля з окремою народністю, а тілько "окраїна" иншої землі з народністю тої землі. Байку сю всякі імперіалісти та ассімілятори вже досить використали для себе на шкоду українському відродженню й зростові національного й політичного незалежного життя українського народу. В такім народнім змислі назви окремої землі слово "Україна" вживали на своїх картах і старі географи. Те, що у географів і стародавніх книжників для України вживалося кілько назв (Русь, Росія, Сарматія, Роксоланія, Козакорусія, Черкасія і т. д.) є звичайне явище. Колишня Еллада і Елліни звуться Грецією і Греками. Колишня Галлія з Галлами нині зветься Францією з Французами, а колишня Франція нині зветься Баварією з Німцями. Швейцарія зветься Швейцарією, Гельвецією, Сюіс. Поляки звалися також Ляхами. Німці мають мабуть найбільше назв: Німці, Германці, Дейтше, Тедески, Аллемани, Готи, Франки, Тевтони. Так і Україна, яка колись звалася по книжному ще й Русью, зосталася при своїм стародавнім імени України, віддавши з 17 віку своє книжне імя Русі Московщині, яка шукала собі імени і в 16 вікові хотіла назватися навіть третім Римом. Коли-ж вперше простонародне імя України стало робитися і книжним іменем? Найдавнішу запис, в якій територію українського народу названо не тілько її книжним імям Русі, а і народним іменем України, ми знаходимо в Іпатьєвському спискові літопису під 1187 роком. Назву "Україна" з проізходними од неї вжито в цім літопису 6 раз, а саме під 1187, 1189, 1213, 1268, 1280 і 1282 роками. "Україною" тут названо ті-ж землі, які названо також і книжним імям Русі. Се сіноніми. Тому проф. Максимович мав повну рацію, коли писав "Русская Земля, или Украйна" (III. т., стор. 365 і далі). В ті часи землі на північ од України звалися: Суздальською, Володимирською, Муромською і т. д. Потім по г. Москві, про яку згадується вперше в 1147 році, як про невелике село, ті землі стали колективно зватися Московією. Руссю вони не звалися і сами себе виключали з Руських Земель, вважаючи Руссю і Руською Землею тілько Україну, яка по г. Київу носила ще й імя Київської Держави. Се цілком виразно зазначено в літопису, напр. під 896, 1150, 1154, 1175,1179, 1187,1195, 1202 і инших роках. На Галичину назва Русі перейшла тілько з 13 віку. Вираз київського князя про Київ, що він "матір городів руських", відноситься до України і її городів, а ніякого відношення до Московії не має, бо не українські городи не вважалися руськими. По назві земель і народ звався: Суздальці, Володимирці, Ростовці, Муромці і т. д., як по Україні — Українці. Одначе, се пізніша форма, а стародавніша форма була на "не": поляне, древняне, кияне, забужане, волиняне, галичане, подоляне і т. д., а од імени Україна — україняне. Таку назву обивателів України українянами стрічаємо в Іпат. літоп. під 1268 роком, де Ляхів, які проживали в Холмщині, названо українянами, бо Холмщина частина У країни (див. запис під 1213р.). По тому-ж словотвору та смуга української землі, яка лежить при межі України, зветься україницею (вкраїниця). Відповідно сьому ми знаходимо в літопису під 1282 р. запис про с. Воїн, яке лежало на самій границі між Польщею і Україною. Про його сказано, що воно лежало "на вькраїниці". Розуміється, вкраїниця — се разом і окраїна, а тому писали також "вокраїниці". В Іпатьєвському літопису під 1185-1187 роками оповідається, як половці нападали на Переяславську, Київську, Чернигівську, Нов-город-Сіверську і ин. руські землі, спалили навіть Путивль, брали людей в полон, все грабували й розоряли. Між князями, які обороняли землі од Половців, особливо прославився Переяславський кн. Володимир Глібович, якого всі князі і народ за се любили, бо він обороняв усю руську землю. Коли в 1187 році він в поході проти Половців застудився і вмер, то літописець під 1187 роком рос-повідає, що "плакашеся по нем всі Переяславці", поясняє, чого саме, і кінчає з жалем: "О нем же Україна много постона", то-б то жалкувала, журилася, плакала. Україною тут названо всю Руську Землю, яку він захищав і якій натурально за таким князем треба було жалкувати. (Порівн.: в козацьких думах так само Україна жалкує, журиться, сумує, плаче, стогне — та-ж сама персоніфікація.) Під 1189 роком оповідається, що Галичане запрохали до себе на княження в Галич Ростислава Берладничича, який після сього поїхав до них з Смоленська і швидко прибув "к Україні Галичской", де й роспочав свої акції, взявши два горста і поїхавши до Галича. Смоленськ і Смоленська Земля — се не Країна. З Смоленську князь їхав на галицьку Україну, а тому літописець і росповідає про те, як він прибув до України Галицької. Таким чином літописець записом під 1189 роком установляє, що Галицька Земля в ті часи являла собою частину України і тому звалася Україною Галицькою, подібно тому, як Поділля звалося Україною Подільською. Ся назва вживається і в козацьких думах. Завважу, що інженер і географ Боплан, як про се буде подробніше сказано далі, так само в 1648 році вжив назву України до Галичини і до Поділля, яке займало і частину нинішньої Галицької Землі. Так він зробив згідно з народною термінольогією. Сим установляється історичне, споконвічне право Галичини на імя України і приналежність до неї, як частини до цілого. Стародавні географи раніше, ніж инші чужі книжники, починають вживати на картах, замісць книжних, народні назви міст, річок, країв і т. й. До сього їх в великій мірі спонукали практичні потреби. В давні часи купці, діпльомати, посланці і инші подорожували на конях і мусіли роспитувати шляху у місцевого населення. Як французький купець Мотіель, так і посланець австрійського імператора Еріх Лясота, що їздив в 1594 році до Запоріжців утворювати з ними договір, однаково мусіли питатися шляху по назвах на мові місцевого населення. Географи, картами яких вони користувалися, мусіли задовольнити й такі потреби, і на стародавніх географічних картах книжні назви все більше й більше замінялися місцевими простонародними. Тому і книжна назва України Русью, Росією, Роксоланією, Сарматією і т. д. помалу замінилася й на картах народною назвою "Україна". Чужинці, вимовляючи це слово по-своєму, писали його ріжно: Ucrania (Укранія — по латині, Україна), Ukraina, Uckraina, Uckraina (Україна), икгаіпе (по французські Укрен — Україна), і т. д. Так Німці й досі Росію пишуть і звуть "Russland" (Руслянд). Я маю матеріял майже з 50 стародавніх карт, починаючи з 16 і досередини 19 віку (1508-1831 р.). М. Тишкевич, бувши послом УНР при Ватікані, звідти вивіз фотографичні знімки з 5 карт — 1508, 1529, 1532, 1565 і 1571 р. Шкода, що ті фотографії не мають задовольняючих метричних описів і я мушу через те обмежитися короткими вказівками. Сі карти і багато більш цікавих з Ватіканської бібліотеки є в атласі Кульженка. На жаль, той атлас зоставив я дома на Вкраїні. 1. Карта Європи, Азії і Африки, зроблена в 1508 році, має заголовок: "Legere est in libro de inventione... Ciculus" і замітку. "Ruysch. Univ. Cogniti orbis tabula. Romae 1508." На ній Україна (з Галичиною) названа Руссією (Russia), Московія — Московією, а Польща — Польщею. 2. Карга 1529 р. містить в собі Європу, частину Азії і частину Африки. Має надпис: "... ola Diego RuberoоCosmographo de sumagestad : Anno de : 1529 .e..." на сій карті Україну названо Сарматією і по р.Дніпрові поділено на Сарматію Європейську (правобережну) і Азійську (лівобережну). Назви Русі чи Росії зовсім немає. Польщу названо Польщею, а Московія пишеться "Mosczouviі" (Московити). Францію названо її давнім іменем: Галлією (Gallia), а нинішню німецьку Баварію — Францією. 3. Карта Європи, Азії і Африки 1532 року, з надписом: "Typus cosmographicus universalis", а внизу: "Sim Grynaeus. Novus orbis", "Basileae 1532." На сій карті нинішня Франція названа її давнім іменем "Gallia" (Галлією), Україна — Сарматією, яку поділено, як на карті 1529 р., а Московію — Московією. Назви Русі чи Россії немає.
Назва: Назва України у стародавніх географів
Дата публікації: 2005-01-28 (2312 прочитано) |
.gif){kind=spacer}
